Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №560/14432/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/14432/25

РІШЕННЯ

іменем України

08 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток; зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток у загальній кількості 160 днів, обчисливши її суму, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито провадження у справі №560/14432/25 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із заявами по суті справи, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Зазначає, що проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Вказує, що наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.02.2025 №164-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.02.2025.

Стверджує, що, відповідно до цього наказу позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток: за щорічну основну відпустку за 2022 рік - 30 календарних днів; за щорічну основну відпустку за 2023 рік - 30 календарних днів; за щорічну основну відпустку за 2024 рік - 30 календарних днів; за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021–2025 роки - 70 календарних днів.

Посилається на те, що загальна кількість днів невикористаних відпусток, за які нарахована компенсація, становить 160 календарних днів.

Позивач вказує, що під час проходження військової служби йому нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

На його думку, така винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому мала бути врахована при визначенні місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за всі невикористані дні оплачуваних відпусток.

Позивач зазначає, що зі змісту наказу від 12.02.2025 №164-ОС неможливо було встановити, з яких саме складових грошового забезпечення відповідач обчислив спірну компенсацію та чи врахував додаткову винагороду за постановою №168.

Посилається на те, що, у зв`язку з цим представник позивача звертався до відповідача з адвокатським запитом щодо надання довідки про грошове забезпечення, інформації про врахування або неврахування додаткової винагороди та інформації про період, який був взятий для визначення місячного грошового забезпечення під час розрахунку компенсації.

Стверджує, що представник позивача отримав відповідь відповідача від 14.07.2025 №09/10104-25-Вх/1908, у якій зазначено, що додаткова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Згідно із заявами по суті справи, відповідач проти позову заперечує.

Відповідач зазначає, що позивач з 30.07.2021 до 10.02.2025 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , був звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.02.2025 №164-ОС з 10.02.2025.

Вказує, що під час звільнення позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки у загальній кількості 160 календарних днів.

За твердженням відповідача, на день виключення позивача зі списків особового складу місячне грошове забезпечення, з якого обчислена компенсація за невикористані відпустки, становило 20133,88 грн і складалося з таких складових: посадовий оклад - 2640,00 грн; оклад за військовим званням - 530,00 грн; надбавка за вислугу років - 792,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 2179,38 грн; премія - 13992,00 грн.

Відповідач вважає, що додаткова винагорода за постановою №168 не підлягала врахуванню під час обчислення спірної компенсації, оскільки вона має спеціальний і тимчасовий характер, виплачується за наявності визначених умов та на підставі окремих наказів командирів.

Крім того, відповідач зазначає, що з листопада 2024 року до дня виключення позивача зі списків особового складу додаткова винагорода за постановою №168 позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, а суми, виплачені у лютому 2025 року, стосувалися попереднього періоду лікування.

Також відповідач посилається на положення Інструкції №558, відповідно до яких компенсація за невикористані відпустки обчислюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, право на отримання якого військовослужбовець має на день виключення зі списків особового складу.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду на 6 місяців та не обґрунтовано поважність пропуску вказаного строку, що, як вказує відповідач, в силу положень процесуального законодавства потребує застосування відповідних наслідків у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.

На обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.02.2025, а наказ про виключення зі списків особового складу видано 12.02.2025.

На думку відповідача, саме з цієї дати або з дати проведення остаточного розрахунку позивач повинен був дізнатися про розмір нарахованих йому сум.

Відповідач вважає, що спірні правовідносини пов`язані з виплатами при звільненні, а тому до них підлягають застосуванню строки, передбачені статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив навів доводи щодо дотримання строку звернення до суду та заперечив проти позиції відповідача про його пропуск.

Позивач зазначає, що на дату звільнення та отримання належних при звільненні виплат він не мав об`єктивної можливості встановити, які саме складові грошового забезпечення були враховані відповідачем під час обчислення компенсації за невикористані відпустки.

На думку позивача, саме 14.07.2025, після отримання відповіді на адвокатський запит, він отримав документально підтверджену інформацію про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, не була врахована під час обчислення спірної компенсації.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав доводи про пропуск позивачем строку звернення до суду та наполягав на залишенні позовної заяви без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача, матеріали справи, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_2 ) з 30.07.2021 по 10.02.2025.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.02.2025 №164-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.02.2025.

У цьому наказі зазначено про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток, зокрема: щорічної основної відпустки за 2022 рік - 30 календарних днів; щорічної основної відпустки за 2023 рік - 30 календарних днів; щорічної основної відпустки за 2024 рік - 30 календарних днів; додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021–2025 роки - 70 календарних днів.

Загальна кількість днів невикористаних відпусток, за які позивачу нараховано компенсацію, становить 160 календарних днів.

Водночас, суд вказує на те, що наказ від 12.02.2025 №164-ОС не містить розшифрування складових грошового забезпечення, які були враховані відповідачем під час обчислення грошової компенсації за невикористані відпустки, не містить методики такого розрахунку, а також не містить відомостей про включення або невключення до бази обчислення компенсації сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Через неможливість встановити зі змісту наказу, чи враховувалась додаткова винагорода під час обчислення компенсації за невикористані відпустки, представником позивача 02.05.2025 було направлено адвокатський запит до відповідача.

У цьому запиті представник позивача просив, зокрема, надати довідку про грошове забезпечення позивача за період проходження служби з урахуванням відомостей про нарахування додаткової винагороди, повідомити, чи була врахована така винагорода під час обчислення грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки, а також повідомити, який період було взято для визначення розміру місячного грошового забезпечення при розрахунку компенсації.

Відповідь на адвокатський запит була отримана представником позивача 14.07.2025.

У цій відповіді відповідач повідомив, що додаткова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Позов подано до суду через систему «Електронний суд» 19.08.2025.

У позовній заяві позивач також просив поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що до отримання відповіді відповідача від 14.07.2025 не мав документально підтвердженої інформації про складові розрахунку спірної компенсації та про неврахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.

Оцінюючи клопотання відповідача та доводи позивача, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина п`ята статті 122 КАС України передбачає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із тим, суд вказує на те, що спір у цій справі стосується не правомірності звільнення позивача з військової служби, а правильності обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток, яка була нарахована та виплачена позивачу у зв`язку зі звільненням.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частина перша статті 116 Кодексу законів про працю України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 116 Кодексу законів про працю України, у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 110 Кодексу законів про працю України, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

За пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частина четверта статті 123 КАС України передбачає, що, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 Верховний Суд сформував правовий висновок, що у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строків звернення до суду мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У цій постанові Верховний Суд також навів зміст частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що спори щодо стягнення належних працівникові виплат, пов`язаних з оплатою праці особи, яка перебувала на публічній службі, підлягають оцінці з урахуванням статті 233 Кодексу законів про працю України, а положення статті 233 Кодексу законів про працю України у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У постанові від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 Верховний Суд виходив із того, що саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, є датою обізнаності позивача про порушення його прав у спорі щодо таких виплат.

У постанові від 29.12.2025 у справі №580/9034/24 Верховний Суд звернув увагу, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду у спорах щодо грошового забезпечення військовослужбовців суд має з`ясовувати, коли військовослужбовець був ознайомлений з документом, що відображає фактичні суми нарахувань і виплат, а також чи мав такий документ достатню інформацію про обсяг і характер виплаченого грошового забезпечення.

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що сам по собі факт ознайомлення з грошовим атестатом не завжди може свідчити про обізнаність особи з усіма складовими грошового забезпечення, якщо такий документ не містить достатньої інформації щодо спірних нарахувань.

Суд зазначає про те, що з наведеного правового регулювання та практики Верховного Суду вбачається - сам факт звільнення особи з військової служби, виключення її зі списків особового складу або фактичне надходження коштів не в усіх випадках є початком перебігу строку звернення до суду.

У спорах про виплату сум, належних при звільненні, визначальним є момент отримання особою письмового повідомлення або іншого документа, який дозволяє встановити зміст, складові та розмір нарахованих і виплачених сум.

З огляду на предмет спору у справі № 560/14432/25 суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин щодо строку звернення до суду підлягає застосуванню не частина п`ята статті 122 КАС України, а частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки позовні вимоги стосуються правильності обчислення та виплати грошової компенсації, яка, на думку позивача, належала йому при звільненні з військової служби.

Застосування тримісячного строку саме по собі не означає його обчислення автоматично з дати виключення позивача зі списків особового складу, з дати видання наказу про виключення або з дати фактичного надходження коштів.

Для правильного вирішення питання про дотримання строку звернення до суду необхідно встановити, коли позивач отримав письмове повідомлення або інший документ, який дозволяв йому об`єктивно встановити: які саме суми були нараховані та виплачені при звільненні; які складові грошового забезпечення були враховані під час обчислення компенсації; які складові не були враховані; чи була включена до розрахунку додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168; з якої бази відповідач визначив одноденний розмір грошового забезпечення для розрахунку компенсації.

Так, суд встановив, що наказ від 12.02.2025 №164-ОС підтверджує факт виключення позивача зі списків особового складу та визначає кількість днів невикористаних відпусток, за які підлягає виплаті грошова компенсація.

Водночас, цей наказ містить лише розпорядчу частину щодо виключення позивача зі списків особового складу та виплати компенсації за визначену кількість днів невикористаних відпусток.

У той же час, наказ від 12.02.2025 №164-ОС не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, у розумінні частини другої статті 116 та частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки не містить зазначення окремо кожного виду виплати, бази розрахунку, одноденного розміру грошового забезпечення та складових, які були враховані під час обчислення компенсації.

Отже, з цього наказу позивач міг дізнатися про сам факт нарахування компенсації за невикористані відпустки, однак не міг об`єктивно встановити, чи правильно відповідач визначив базу для її обчислення, зокрема чи було враховано додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168.

Суд також враховує, що відповідач, заявляючи клопотання про залишення позову без розгляду, не надав доказів того, що до 14.07.2025 позивачу було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, як цього вимагає частина друга статті 116 Кодексу законів про працю України.

Також відповідач не довів, що до 14.07.2025 позивач отримав розрахунковий лист, фінансову довідку, відомість про нараховане і виплачене грошове забезпечення або інший документ, який містив би достатню і зрозумілу інформацію про складові спірної компенсації та давав би можливість встановити, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 до розрахунку не включалась.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що представник позивача отримав відповідь відповідача №09/10104-25-Вх/1908 від 14.07.2025, у якій відповідач повідомив, що додаткова винагорода не враховується під час розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Суд виходить з того, що саме після отримання цієї відповіді позивач отримав документально підтверджену інформацію про те, що відповідач не врахував додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, під час обчислення грошової компенсації за невикористані відпустки.

За таких обставин, суд доходить висновку, що саме 14.07.2025 є датою, з якої позивач отримав документально підтверджену інформацію про можливе порушення свого права та з якої почався перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Позов подано 19.08.2025, тобто в межах тримісячного строку, обчисленого з 14.07.2025.

Доводи відповідача про те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати виключення позивача зі списків особового складу або з дати видання наказу від 12.02.2025 №164-ОС, суд відхиляє, оскільки вони не враховують правового значення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а також наведеної вище практики Верховного Суду щодо необхідності встановлення моменту отримання особою документально підтвердженої інформації про склад, розмір і характер виплат.

При цьому, суд вказує на те, що сам по собі факт отримання позивачем певних коштів при звільненні також не свідчить про те, що він знав або повинен був знати про невключення додаткової винагороди за постановою КМУ №168 до бази обчислення компенсації.

Отримання коштів без розшифрування складових виплати не є тотожним отриманню письмового повідомлення, передбаченого частиною другою статті 116 Кодексу законів про працю України, і не дає особі достатньої інформації для оцінки правильності розрахунку.

Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає, що таке клопотання подано з метою процесуального забезпечення права на судовий захист.

Водночас, оскільки суд дійшов висновку, що строк звернення до суду не пропущений, питання про поновлення цього строку не потребує вирішення по суті.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Тому підстави для застосування частин третьої або четвертої статті 123 КАС України та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України відсутні.

Отже, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Позивач проходив військову службу за контрактом з 30.07.2021 до 10.02.2025, був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку зі звільненням з полону та виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.02.2025 №164-ОС з 10.02.2025.

Наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.02.2025 №164-ОС позивачу під час звільнення нараховано грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток у загальній кількості 160 календарних днів: 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021–2025 роки.

Зі змісту позовної заяви та відзиву вбачається, що сторони не заперечують сам факт нарахування і виплати позивачу компенсації за 160 календарних днів невикористаних відпусток.

Спірним є лише склад місячного грошового забезпечення, з якого відповідач обчислив цю компенсацію.

З поданих відповідачем довідок про розрахунок компенсації за невикористані відпустки суд встановив, що відповідач визначив місячне грошове забезпечення позивача на день виключення зі списків особового складу у розмірі 20133,88 грн.

До складу цього місячного грошового забезпечення відповідач включив: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премію.

Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого відповідач обчислив компенсацію за невикористані відпустки, не включалась.

З довідок відповідача щодо компенсації за щорічні основні відпустки за 2022, 2023, 2024 роки вбачається, що кожну компенсацію за 30 календарних днів відповідач визначив у сумі 20133,88 грн.

У довідках зазначено місячне грошове забезпечення 20133,88 грн, однак у формулах розрахунку наведено показник 23136,30 грн.

Оскільки результат розрахунку становить саме 20133,88 грн, а відповідач у відзиві та довідках послідовно визначає місячне грошове забезпечення позивача у розмірі 20133,88 грн, суд розцінює зазначення у формулі показника 23136,30 грн як технічну неточність, яка не змінює суті розрахунку відповідача.

Із довідки щодо компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій вбачається, що відповідач визначив суму компенсації у розмірі 46979,05 грн.

У формулі розрахунку зазначено «20133,88 грн : 30 х 77 к.д. = 46979,05».

Водночас математично сума 46979,05 грн відповідає розрахунку за 70 календарних днів, а не за 77 календарних днів.

Оскільки наказ від 12.02.2025 №164-ОС, позовна заява та позиція відповідача у відзиві вказують саме на 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд розцінює зазначення «77 к.д.» у цій довідці як очевидну технічну описку, що не впливає на встановлення загальної кількості днів невикористаних відпусток — 160 календарних днів.

З довідок про грошове забезпечення та інші види винагород за 2022–2025 роки суд встановив, що позивачу під час проходження військової служби нараховувались і виплачувались суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Зокрема, у довідках за 2022 рік відображені суми додаткової винагороди за постановою №168 у розмірах 30000 грн, 70000 грн або 100000 грн залежно від місяця та підстав нарахування.

У довідці за 2023 рік також відображені виплати додаткової винагороди за постановою №168, зокрема у розмірі 100000 грн за окремі місяці.

У довідці за 2025 рік зазначено додаткову винагороду за період перебування на лікуванні у розмірі 127634,41 грн, нараховану у лютому 2025 року.

З відзиву відповідача вбачається, що відповідач не заперечує факту нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди за постановою №168 у період проходження служби, однак вважає, що така винагорода не повинна враховуватися під час обчислення компенсації за невикористані відпустки через її спеціальний і тимчасовий характер, а також через те, що з листопада 2024 року до дня виключення зі списків особового складу така винагорода позивачу не нараховувалась.

Отже, спір між сторонами має не фактичний, а правовий характер і полягає у визначенні правової природи додаткової винагороди за постановою №168 та можливості її врахування під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на викладене вище, суд встановив такі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи: позивач був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України; позивача виключено зі списків особового складу з 10.02.2025; під час звільнення позивачу нараховано та виплачено компенсацію за 160 календарних днів невикористаних оплачуваних відпусток; відповідач обчислив цю компенсацію, виходячи з місячного грошового забезпечення у розмірі 20133,88 грн; до складу місячного грошового забезпечення для розрахунку компенсації відповідач не включив додаткову винагороду, передбачену постановою №168; позивачу під час проходження служби фактично нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода за постановою №168; відповідач не заперечує факту нарахування та виплати позивачу такої винагороди, однак заперечує її врахування під час обчислення спірної компенсації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закон №3551-XII у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704 у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Постанови №704 визначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакціях, чинних у спірні періоди) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Поліцейським, які виконують бойові (спеціальні) завдання під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій, на території держави-агресора, за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань додатково до додаткової винагороди, визначеної абзацом першим цього пункту, виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень.

Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Пунктами 1, 1-1, 1-2, 2-1 Постанови №168 визначено умови, розміри та порядок виплати додаткової винагороди, зокрема залежно від фактичної участі особи у бойових діях, забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, перебування у полоні, лікування після поранення або інших передбачених постановою обставин.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів або начальників.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, (далі - Інструкція №558 у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №558, у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

При розгляду цієї справи, суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та можливості її врахування під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Так, у постанові від 20.08.2024 у справі №420/693/23 Верховний Суд досліджував питання включення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються виплати під час звільнення, зокрема компенсація за невикористані дні відпустки.

У цій справі Верховний Суд виходив із факту щомісячної виплати такої винагороди позивачу та з того, що компенсація була обчислена без урахування відповідної винагороди.

У постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, запроваджена постановою №168 і виплачувана військовослужбовцю як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, має враховуватися у загальній сумі грошового забезпечення для обчислення компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

У цій постанові Верховний Суд також звернув увагу, що спеціальний порядок обчислення компенсації не містив винятків щодо неврахування такої винагороди.

У постанові від 14.01.2025 у справі №240/31245/23 Верховний Суд також виходив із того, що винагорода, запроваджена постановою №168 і виплачувана як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, має враховуватися у складі грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, якщо спеціальний порядок не містить винятків щодо неврахування таких винагород.

Суд вказує на те, що предметом спору у справі № 560/14432/25 є не право позивача на саму компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, оскільки така компенсація відповідачем нарахована та виплачена.

Спірним є питання, чи правомірно відповідач не включив додаткову винагороду, передбачену постановою №168, яка фактично нараховувалась і виплачувалась позивачу під час проходження військової служби, до розрахункової величини, з якої обчислена компенсація за 160 календарних днів невикористаних оплачуваних відпусток.

Як вже зазначено вище, суд оцінює спірну бездіяльність відповідача ретроспективно, тобто з урахуванням правового регулювання та фактичних обставин, які існували на момент проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем.

Щодо правової природи додаткової винагороди за Постановою №168, то суд вказує на таке.

З аналізу статті 9 Закону №2011-XII, пункту 2 постанови №704 та пункту 2 розділу І Інструкції №558 вбачається, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, серед яких законодавець і Кабінет Міністрів України називають винагороди, які мають постійний характер, та премії.

Постановою №168 на період дії воєнного стану запроваджено додаткову винагороду для військовослужбовців та інших осіб, визначених цією постановою.

Така винагорода виплачується за умов, передбачених постановою №168, і на підставі наказів командирів або начальників.

Сама по собі спеціальна мета постанови №168 та її дія на період воєнного стану не означають, що виплачена за цією постановою винагорода не може бути складовою грошового забезпечення для обчислення інших виплат.

Суд виходить із того, що визначальним є не лише найменування виплати, а її правова природа, періодичність, фактичне нарахування і виплата, а також наявність або відсутність у спеціальному порядку обчислення відповідної компенсації прямої заборони враховувати таку виплату.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачу під час проходження військової служби фактично нараховувалась і виплачувалась додаткова винагорода за постановою №168.

Водночас, відповідач, обчислюючи компенсацію за невикористані відпустки, не врахував цю винагороду взагалі.

Інструкція №558, яка є спеціальним актом для військовослужбовців Державної прикордонної служби України, у пункті 6 глави 8 розділу V не містить застереження, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, не враховується під час обчислення компенсації за невикористані дні відпусток.

За таких обставин і правових підстав, суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для повного та безумовного неврахування додаткової винагороди за постановою №168 під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Із приводу доводів відповідача про спеціальний і тимчасовий характер винагороди, суд зазначає про таке.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що додаткова винагорода за постановою №168 не може враховуватися під час обчислення компенсації за невикористані відпустки лише через її спеціальний або тимчасовий характер.

Постанова №168 дійсно встановлює спеціальні умови, розміри та порядок виплати додаткової винагороди.

Однак ці умови визначають порядок виникнення права військовослужбовця на отримання такої винагороди та механізм її нарахування, але самі по собі не виключають уже нараховану і виплачену винагороду зі складу грошового забезпечення для інших розрахункових виплат.

Інше тлумачення означало б, що виплата, яка фактично була нарахована і виплачена військовослужбовцю у зв`язку з проходженням військової служби, не враховується при визначенні обсягу його грошового забезпечення без прямої нормативної підстави для такого неврахування.

Такий підхід не відповідає частині другій статті 19 Конституції України, статті 9 Закону №2011-XII, пункту 2 постанови №704 та пункту 2 розділу І Інструкції №558.

Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 та від 14.01.2025 у справі №240/31245/23 виходив із того, що додаткова винагорода за постановою №168, якщо вона фактично виплачувалась як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, має враховуватися під час обчислення компенсації за невикористані відпустки, якщо спеціальний порядок не містить винятків щодо її неврахування.

Щодо значення дня виключення зі списків особового складу, то суд виходить із таких міркувань.

Відповідач посилається на абзац третій пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, відповідно до якого грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Суд погоджується, що день виключення зі списків особового складу має значення для визначення розміру місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація.

Водночас, абзац третій пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 не містить положення, за яким із розрахункової величини для обчислення компенсації виключаються винагороди, фактично нараховані та виплачені військовослужбовцю за Постановою №168 як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення.

Тому посилання відповідача на день виключення зі списків особового складу не спростовує необхідності правової оцінки таких виплат як можливої складової розрахункової величини для обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Суд вказує на те, що відповідач фактично звів застосування абзацу третього пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 до того, що врахуванню підлягають лише ті складові, які були нараховані позивачу саме за лютий 2025 року як за місяць виключення зі списків особового складу.

Однак такий підхід не враховує, що у лютому 2025 року позивачу була нарахована додаткова винагорода за Постановою №168 за попередній період перебування на лікуванні.

Тобто навіть у місяці проведення остаточного розрахунку відповідач мав у своєму розпорядженні інформацію про фактичне нарахування позивачу додаткової винагороди за Постановою №168.

При цьому, суд не стверджує, що до розрахункової величини для обчислення компенсації позивача автоматично має бути включена умовна сума 100000,00 грн за кожен місяць або вся сума додаткової винагороди, виплачена у лютому 2025 року за попередні періоди.

Однак відповідач, визначаючи розрахункову базу компенсації, мав оцінити правову природу фактично нарахованих і виплачених позивачу сум додаткової винагороди за Постановою №168, періоди, за які такі суми нараховані, підстави їх виплати та їх зв`язок із місячним грошовим забезпеченням позивача.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що відповідач взагалі не розглядав додаткову винагороду за Постановою №168 як можливу складову грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані відпустки.

Такий підхід не відповідає критерію обґрунтованості, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, оскільки відповідач не врахував усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення щодо розрахунку належної позивачу компенсації.

Як вже зазначено вище, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, саме відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своєї бездіяльності.

У цій справі відповідач подав суду розрахунки компенсації за невикористані відпустки, з яких вбачається, що компенсація обчислена без урахування додаткової винагороди за Постановою №168.

Водночас, відповідач не довів, що: додаткова винагорода за Постановою №168, фактично нарахована і виплачена позивачу, не може бути щомісячним додатковим видом грошового забезпечення; пункт 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 містить заборону враховувати таку винагороду під час обчислення компенсації за невикористані відпустки; існує інша норма права, яка прямо виключає фактично нараховану і виплачену позивачу додаткову винагороду за Постановою №168 із розрахунку компенсації за невикористані відпустки; під час розрахунку компенсації відповідач надав правову оцінку фактично нарахованим і виплаченим позивачу сумам додаткової винагороди за Постановою №168 та обґрунтовано дійшов висновку про неможливість їх врахування.

Отже, відповідач не довів правомірності повного неврахування додаткової винагороди за Постановою №168 під час обчислення позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Щодо способу захисту, то суд виходить із такого.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди за Постановою №168 та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок компенсації за 160 днів невикористаних оплачуваних відпусток з урахуванням такої винагороди.

Суд погоджується з позивачем у тому, що відповідач протиправно не врахував фактично нараховані та виплачені позивачу суми додаткової винагороди за Постановою №168 під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Водночас, суд не може визначити у резолютивній частині конкретну суму доплати, оскільки її розрахунок потребує здійснення відповідачем перерахунку з урахуванням: фактично нарахованих і виплачених позивачу сум додаткової винагороди за Постановою №168; періодів, за які такі суми були нараховані; правових підстав нарахування таких сум; розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого позивач мав відповідно до чинного законодавства на день виключення зі списків особового складу; раніше виплачених сум компенсації.

Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок з урахуванням правової оцінки суду не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, оскільки відповідач не має дискреції щодо вибору - враховувати чи не враховувати складові грошового забезпечення всупереч закону.

Водночас, арифметичний розрахунок належних сум має здійснити саме відповідач як орган, який веде фінансове забезпечення позивача та має необхідні первинні фінансові документи.

Такий спосіб захисту відповідає пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача.

У частині, в якій позовні вимоги можуть бути витлумачені як вимога про автоматичне включення до розрахунку компенсації будь-яких умовних сум додаткової винагороди за Постановою №168 незалежно від факту їх нарахування, виплати, періоду, підстав і характеру виплати, позов задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), обчислюючи позивачу грошову компенсацію за 160 календарних днів невикористаних оплачуваних відпусток, безпідставно не врахував фактично нараховані та виплачені позивачу суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Така бездіяльність не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, частинам першій - четвертій статті 9, абзацу третьому пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, пунктам 2, 3 постанови №704, пункту 2 розділу І, абзацу третьому пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 та критеріям правомірності, визначеним пунктами 1, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України.

Отже, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо неврахування під час обчислення ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», які були фактично нараховані та виплачені позивачу як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення.

Зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у загальній кількості 160 календарних днів з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні суду, та сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», які були фактично нараховані та виплачені позивачу як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення і підлягають врахуванню під час визначення розрахункової величини для обчислення такої компенсації, та провести виплату належних сум з урахуванням раніше виплаченого.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя Є.В. Печений