Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №560/1503/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1503/26

РІШЕННЯ

іменем України

08 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

1. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивачки від 02.01.2026 року з урахуванням правової оцінки суду та прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Біологічний батько дитини, ОСОБА_3 , проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Теперішній чоловік позивача, ОСОБА_4 , також проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України. Таким чином, усі дорослі члени сімейного оточення дитини є військовослужбовцями, що позбавляє малолітню дитину належного піклування.

09.12.2025 та 30.12.2025 позивач зверталася до командира 106 запасної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортами про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (як дружина, якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину до 18 років). В обох випадках у задоволенні рапортів було відмовлено з мотивів відсутності підстав для звільнення.

Письмовою відповіддю на адвокатський запит від 02.01.2026 відповідач підтвердив відмову, обґрунтувавши її тим, що позивач не перебуває у шлюбі з батьком дитини, а теперішній чоловік позивача батьком дитини не є, отже норма про звільнення дружини, якщо обоє з подружжя проходять службу і мають дитину застосуванню не підлягає.

Позивач вважає таку відмову протиправною, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 30.01.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №560/1503/26 задоволено частково. Заборонено командуванню військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь які дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що позивач двічі зверталась з рапортами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами - вх. № 12569 від 10.12.2025 та вх. № 90 від 02.01.2026. Обидва рапорти залишено без реалізації у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для звільнення, про що представником юридичної служби зроблено відповідні записи. Крім того, на адвокатський запит надано письмову відповідь з детальним правовим обґрунтуванням відмови.

Відповідач наполягає на тому, що абзац четвертий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить вичерпний перелік умов для звільнення: особи повинні перебувати у шлюбі між собою, обоє проходити військову службу та спільно мати дитину до 18 років. Словосполучення "мають дитину" відноситься саме до подружжя як такого. У цьому випадку жодна з цих умов у сукупності не виконується: позивач не перебуває у шлюбі з батьком дитини ОСОБА_3 , а теперішній чоловік позивача ОСОБА_1 , який перебуває з нею у шлюбі та проходить військову службу, батьком дитини не є. Отже, застосування зазначеної норми до спірних правовідносин є неможливим.

На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відзиву та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідач обмежився буквальним граматичним тлумаченням норми, проігнорувавши її мету - забезпечення інтересів дитини, конституційний принцип охорони материнства і дитинства (ст. 51 Конституції України), заборону звуження прав (ст. 22 Конституції України) та принцип пропорційності. При цьому відповідач фактично запровадив додаткову умову, якої ст. 26 Закону № 2232-XII не містить, - вимогу про те, що дитина має бути спільною саме для чинного подружжя, чим вийшов за межі наданих йому повноважень. Відповідач також не надав правового аналізу принципу найкращих інтересів дитини, оцінки пропорційності оскаржуваного рішення та не пояснив, на якій правовій підставі держава може одночасно утримувати на військовій службі всіх дорослих осіб із сімейного оточення малолітньої дитини. З огляду на це, вважає, що відзив не містить належного обґрунтування правомірності відмови та не спростовує жодного аргументу позивача по суті.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата резерву 106 запасної роти.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , позивач є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_3 .

Шлюб між позивачем та батьком дитини ОСОБА_3 розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14.11.2024 у справі № 686/18541/24, позивачу відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

20 вересня 2025 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 ), прізвище змінено на « ОСОБА_6 ».

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 № 2497/2/4086 від 30.11.2025, біологічний батько дитини ОСОБА_3 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України № 08/6215 від 15.11.2025, теперішній чоловік позивачки ОСОБА_4 проходить військову службу з 14 березня 2023 року по теперішній час.

09.12.2025 позивач звернулася до командира 106 запасної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами. Рапорт зареєстровано за вх. № 12569 від 10.12.2025 та залишено без реалізації у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення.

30.12.2025 позивач повторно звернулась з аналогічним рапортом, який зареєстровано за вх. № 90 від 02.01.2026. Рапорт також залишено без реалізації з тих самих підстав.

02.01.2026 на адвокатський запит представника позивача тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_7 надав письмову відповідь № 2497/19, у якій зазначено, що підстави для звільнення ОСОБА_1 відсутні, оскільки вона не перебуває у шлюбі з батьком дитини, а теперішній чоловік позивачки батьком дитини не є, у зв`язку з чим норма абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII застосуванню не підлягає.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою i громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в України військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок i військову службу».

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232- XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд зазначає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання і так далі до посадової особи, яка наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту такий рапорт подається непрямому старшому командиру з поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом вирішувати питання по суті чи скасування рішень попередніх командирів.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Інструкція №170 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до підпункту 10 пункту 5 Додатку, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: дружиною, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років (під час дії воєнного стану): копія свідоцтва про шлюб; копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням материнства особи; довідка з військової частини про перебування чоловіка на військовій службі.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців за призовом під час мобілізації в період дії воєнного стану. При цьому такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем документами за визначеним переліком.

Підставою для відмови у звільненні позивача військова частина НОМЕР_1 визначила відсутність однієї з умов, передбачених абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, а саме: позивач не перебуває у шлюбі з батьком дитини, а теперішній чоловік позивачки батьком дитини не є.

Як уже зазначалося судом, абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших причин на такій підставі: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Аналізуючи зазначену норму, суд зауважує, що її метою є забезпечення належного догляду та піклування за дитиною у випадку, коли обидва її батьки одночасно виконують військовий обов`язок. Законодавець, запроваджуючи цю підставу для звільнення, виходив з необхідності захисту інтересів дитини, а не з формальної перевірки реєстраційного статусу шлюбу між її батьками.

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до частини другої статті 141 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Таким чином, розірвання шлюбу між позивачем та батьком дитини ОСОБА_3 жодним чином не змінює їх взаємних батьківських прав та обов`язків щодо малолітньої ОСОБА_2 . Обоє є батьками дитини в повному обсязі, незалежно від факту розірвання шлюбу.

Суд звертає увагу, що стаття 26 Закону № 2232-XII не містить положення про те, що дитина має бути спільною саме для осіб, які на момент подання рапорту перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою. Відповідач, встановивши таку додаткову умову у власному тлумаченні норми, фактично вийшов за межі наданих йому повноважень та звузив обсяг права, гарантованого законом.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Звуження права у спосіб, обраний відповідачем, через додавання умови, якої закон не містить, суперечить наведеній конституційній нормі.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Суд встановив, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом на військовій службі одночасно перебувають: позивач ОСОБА_1 , біологічний батько дитини ОСОБА_3 та теперішній чоловік позивача ОСОБА_1 . Відтак у сімейному оточенні малолітньої дитини відсутня будь-яка повнолітня дієздатна особа, яка не перебуває на військовій службі та могла б забезпечити дитині постійний догляд і піклування. Ця обставина підтверджена належними та допустимими доказами та не спростована відповідачем.

За таких обставин відмова у звільненні позивача призводить до фактичного позбавлення малолітньої дитини постійного батьківського піклування, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та меті норми, закладеній законодавцем у статті 26 Закону № 2232-XII.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами ґрунтується на непередбаченій законом підставі, є результатом надмірно формального та звужувального тлумачення норми абзацу четвертого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, суперечить меті зазначеної норми, принципу найкращих інтересів дитини, статтям 3, 22, 51 Конституції України та статтям 141 Сімейного кодексу України, а тому є протиправною.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Встановлені обставини свідчать про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 30.12.2025 про звільнення з військової служби підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, викладеної у цьому рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )

Головуючий суддя В.К. Блонський