Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №520/8472/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.05.2026р. справа №520/8472/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним і скасування рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Львівський області від 27.10.2025 року № 963280109676 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на заміну рішення від 25.10.2023 року № 963280109676; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ з дати звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії, врахувавши при обчисленні розміру пенсії актуальні відомості про заробітну плату на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця які були подані разом з заявою від 25.10.2023 року, а саме довідки № 822/0/889-23/01-34 від 04.10.2023 року та довідки № 821/о/889-23/01-34 від 04.10.2023 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ та врахуванні при обчисленні розміру пенсії довідок №822/0/889-23/01-34 від 04.10.2023 року та довідки № 821/о/889-23/01-34 від 04.10.2023 року.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що після набрання чинності Законом України №889-VIII «Про державну службу» з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України №1058-IV, а чинним законодавством України скасовано право на перерахунок раніше призначених пенсій державних службовців у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців, оскільки стаття 37-1 Закону України №3723-ХІІ втратила попередню редакцію ще з 01.01.2015, а подальшими змінами законодавства та постановами Кабінету Міністрів України не передбачено ні підстав, ні механізму такого перерахунку. При цьому позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV у більшому розмірі, ніж можливий розмір пенсії за Законом №3723-ХІІ після проведеного перерахунку, тому орган Пенсійного фонду правомірно відмовив у здійсненні перерахунку як недоцільного.

04.05.2026р. до суду від представника заявника надійшов процесуальний документ у вигляді відповіді на відзив, який не підлягає оцінці судом у межах даної справи, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 01.04.2009р. отримував пенсію за віком відповідно до Закону України від 19.12.1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу".

З 01.10.2017 на підставі п. 4-7 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України 1058 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком на умовах, передбачених цим Законом, у зв`язку з тим, що розмір пенсії, розрахований за нормами Закону 1058 був більшим за розмір пенсії, розрахований за нормами Закону України “Про державну службу”.

Заявником 25.10.2023 було подано до пенсійного органу заяву про переведення його з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Рішенням відділу перерахунків пенсій №3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №963280109676 від 30.10.2023 відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до заяви №10707 від 25.10.2023 із посиланням на п.п. 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення». Вказано, що на посадових осіб органів місцевого самоврядування поширюється чинність Закону України від 07.06.2001 року №2493 «Про службу в органах місцевого самоврядування» відповідно до якого цій категорії осіб присвоюються ранги осіб органів місцевого самоврядування. Водночас із посиланням на п.5 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування» та його чинність у часі вказано, що за даними трудової книжки, що знаходяться в матеріалах ЕПС з 17.02.2005 року позивач призначена на посаду начальника управління освіти Харківської міської ради, прийнята присяга посадової особи місцевого самоврядування та присвоєно 13. З 19.02.2007, 19.02.2009, 21.02.2011, 21.02.2013 присвоєно чергові ранги посадової особи місцевого самоврядування. Оскільки позивач не набуває необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» вона не має.

Вказане рішення №963280109676 від 30.10.2023 було оскаржено заявником у межах справи №520/3850/24 та заявлено вимоги: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Управління обслуговування громадян Відділу обслуговування громадян № 17 (сервісний центр) № 963280109676 від 30.10.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до заяви № 10707 від 25.10.2023 року; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. у справі №520/3850/24 було визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963280109676 від 30.10.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до заяви № 10707 від 25.10.2023 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 10707 від 25.10.2023 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №520/3850/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 по справі № 520/3850/24 - скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Відділу обслуговування громадян №17 (Основ`янський, Слобідський) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено, оскільки вирішуючи спір суд першої інстанції в порушення вказаних вимог процесуального закону, не з`ясував належність відповідачів у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача.

Рішення №963280109676 від 30.10.2023 заявником було повторно оскаржено в межах справи №520/2478/25 та заявлено вимоги: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Відділу перерахунків пенсії № 3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Львівський області №963280109676 від 30.10.2023, яким ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНКПП: НОМЕР_1 , Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) № 10707 від 25.10.2023 з урахуванням висновків суду у цій справі та здійснити перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025р. у справі №520/2478/25 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 963280109676 від 30.10.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до заяви № 10707 від 25.10.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 10707 від 25.10.2023 з урахуванням висновків суду у цій справі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №520/2478/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області було залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025р. у справі №520/2478/25 було залишено без змін.

На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 №10707 від 25.10.2023 та рішенням від 27.10.2025 №963280109676 заявнику відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки з 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015. Згідно з пунктом 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889) втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі Закон №3723), крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Прикінцевих положень цього Закону. На підставі заяви від 01.04.2009 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723- ХІІ “Про державну службу” (далі Закон № 3723). З 01.10.2017 на підставі п. 4-7 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) ОСОБА_1 автоматично, за матеріалами пенсійної справи, переведено на пенсію за віком на умовах, передбачених цим Законом, у зв`язку з тим, що розмір пенсії, розрахований за нормами Закону № 1058 був більшим за розмір пенсії, розрахований за нормами Закону № 3723. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 520/24781/25 ОСОБА_1 проведено розрахунок пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу”. Розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 3543,81 грн. На даний час ОСОБА_1 отримує пенсію розраховану за нормами Закону № 1058 в розмірі 15250,88 грн. Враховуючи зазначене вище, прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з недоцільністю.

На скаргу заявника від 15.01.2026р. відповідач листом від 02.02.2026р. №5060-3624/П-02/8-1300/26 повідомив, що на виконання рішення суду Головним управлінням повторно розглянуто Вашу заяву № 10707 від 25.10.2023 з урахуванням висновків суду у цій справі та винесене рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 27.10.2025 № 963280109676 у зв`язку із недоцільністю проведення такого перерахунку. Згідно матеріалів пенсійної справи, на підставі заяви від 01.04.2009 заявнику призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ “Про державну службу”. З 01.10.2017 на підставі п. 4-7 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України 1058 переведено на пенсію за віком на умовах, передбачених цим Законом, у зв`язку з тим, що розмір пенсії, розрахований за нормами Закону 1058 був більшим за розмір пенсії, розрахований за нормами Закону України “Про державну службу”. На виконання рішення суду заявнику проведено розрахунок пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу”. Розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 3543,81 грн. На час винесення рішення про відмову Ви отримували пенсію, розраховану за нормами Закону 1058 в розмірі 15250,88 грн. Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії в зв`язку з недоцільністю.

Суд зауважує, що довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 04.10.2023р. №821/о/889-23М-34 видана ОСОБА_2 про те, що вона працює в Управління освіти адміністрації Слобідського району Харківської міської ради на посаді начальника Управління освіти Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, із складовими заробітної плати станом на вересень 2023 року. Довідка видана на підставі особових рахунків, платіжних відомостей або інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату за вересень 2023 року.

Згідно з довідкою Управління освіти Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради від 04.10.2023р. №822/0/889/23/М-34 заявник дійсно працює в Управлінні освіти адміністрації Слобідського району Харківської міської ради на посаді начальника Управління освіти адміністрації Слобідського району Харківської міської ради з 17 лютого 2005 року (розпорядження голови Комінтернівської районної ради в м.Харкові №36 від 17.02.2005р) по теперішній час. Сума нарахованої заробітної плати за вересень 2023 року складає 70937грн 02 коп. Нарахована заробітна плата була здійснена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 (зі змінами) «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Суд наголошує, що у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень не оцінював та не перевіряв належності оформлення означених довідок про заробітну плату державного службовця, не оцінював та не перевіряв достовірності відомостей означених довідок про заробітну плату державного службовця, не оцінював та не перевіряв факту наявності або відсутності перешкод для обчислення пенсії державного службовця на підставі означених довідок про заробітну плату державного службовця.

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у перерахунку пенсії, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено, насамперед, на роботодавця, позаяк трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи найманого працівника - здобувача пенсії.

Тому за загальним правилом, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Отже, законодавець поклав на органи Пенсійного фонду не лише право, а й обов`язок вживати заходів щодо витребування відсутніх документів та перевірки відомостей, необхідних для визначення права особи на пенсію.

Крім того, відповідно до пункту 17 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 № 637; далі за текстом - Порядок №637), за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Таким чином, у даному конкретному випадку, суб"єкт владних повноважень за відсутності підтверджених матеріалами справи об"єктивно непереборних та нездоланних причин не реалізував надані законом повноваження з приводу витребування та перевірки відомостей, а також не повідомив заявника про можливість підтвердження стажу показаннями свідків, тобто діяв без дотримання критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України, не забезпечивши виконання вимог ст. 44 Закону №1058-IV, Порядку №22-1 та Порядку №637, що свідчить про неповне та формальне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, за загальним правилом з 01.01.2004р. набуття особою права на збільшення страхового стажу відбувається за одночасної наявності таких умов як: 1) виконання діяльності, де особа підлягає загальнообов"язковому державному пенсійному страхуванню; 2) сплата за цей період часу страхових внесків.

За визначенням ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування

Виключення з наведеного правила окреслені законодавцем, зокрема: 1) у інших положеннях ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення"; 2) у нормах Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", де згадані випадки життєвих ситуацій людини, що об`єктивно виключають оплату страхових внесків (до прикладу - приписи ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"); 3) у нормах Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які звільняють платника єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування від виконання публічного обов"язку з проведення перерахування коштів в оплату внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (до прикладу - п.91 розділу VIII).

Правила справляння єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування регламентовані приписами Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі за текстом - Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI).

Так, за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Як то указано у п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI платниками ЄСВ є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У силу вказівки п.1 ч.1 ст.6 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ до податкового органу за основним місцем обліку платника ЄСВ за найманого працівника покладений саме на роботодавця і виконання цього обов"язку за змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI відбувається не за рахунок доходу (коштів як оплати праці у формі заробітної плати чи інших виплат) найманого працівника, а за рахунок коштів саме роботодавця, адже у п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI чітко передбачено, що ЄСВ нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Відповідно до ч.7 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI ЄСВ сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв`язку.

Досліджуючи правову природу ЄСВ, суд відзначає, що на відміну від запроваджених законодавцем у положеннях Розділу IV Податкового кодексу України правил справляння податку з доходів фізичних осіб ЄСВ не зменшує суму належного найманому працівнику доходу у вигляді заробітної плати, бо не утримується з доходу у вигляді заробітної плати, а навпаки - нараховується платником ЄСВ роботодавцем на суму доходу у вигляді заробітної плати у розмірі 22% такого доходу і сплачується за рахунок власних активів роботодавця.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що стан виконання платником ЄСВ - роботодавцем обов`язку з перерахування до бюджету ЄСВ жодним чином не погіршує майнового становища найманого працівника та не є втручанням у сфері приватного життя чи майно найманого працівника у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Такий підхід до правового регламентування спірних правовідносин зумовлений тим, що згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI метою справляння ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат, а відтак, відсутність грошових платежів платника ЄСВ - роботодавця за рахунок власних коштів з ЄСВ, нарахованого на суму доходу найманого працівника (що відбувається без зменшення розміру такого доходу та в умовах неможливості впливу на будь-які майнові права найманого працівника, бо оплата проводиться платником ЄСВ - роботодавцем і за рахунок власних коштів платника ЄСВ - роботодавця) призводить до відсутності джерела існування відповідних публічних фінансів.

Проте, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а позбавлення громадянина соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням страхувальником обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, бо наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання найманим працівником трудових обов`язків.

Тож, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд вважає за необхідне поширити дію правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а на спірні правовідносини, унаслідок чого обставини сплати чи не сплати страхових внесків роботодавцем за період виконання заявником функцій найманого працівника не мають юридичного значення для включення відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що особливості пенсійного забезпечення державних службовців регламентовані п.10 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" у кореспонденції з приписами ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" (далі за текстом - Закон №3723-ХІІ) та п.12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" у кореспонденції з приписами ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу".

Так, згідно з п.10 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до згідно з п.12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тож, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відтак, і положення п.10 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу", і положення п.12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" унормовують випадки призначення пенсії державного службовця вперше, а не випадки перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії у зв"язку із підвищенням (зростанням) розміру поточної винагороди за працю державного службовця на цій же самій (аналогічній чи прирівняній) посаді державної служби.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, положення ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" запроваджують відмінний від норм Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" механізм обчислення пенсій, згідно з яким пенсія обчислюється у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вказане положення Закону кореспондується з пунктом 1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, (далі за текстом - Порядок № 622, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 Порядку № 622 (у редакції, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року № 823) передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723- XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», зокрема, мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 3-1 Порядку №622 (у редакції, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року № 823) державні службовці, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу займали посади державної служби та які пенсію, призначену відповідно до Закону, не отримували з дати призначення до дня набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу, мають право на обчислення пенсії на умовах цього Порядку після звільнення з посади державної служби.

Згідно з п. 4 Порядку № 622 (у редакції, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823) пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як передбачено п. 5 Порядку № 622 (у редакції, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року № 823) форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

Відповідно до п. 7 Порядку № 622 (у редакції, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року № 823) у всіх випадках заробітна плата для призначення пенсії державного службовця враховується в межах установленої законом на день призначення пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Разом із заявою від 25.10.2023р. позивачка подала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 822/0/889-23/01-34 від 04.10.2023 року та №821/о/889-23/01-34 від 04.10.2023 року.

Пунктом 5 Порядку № 622, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року №823 передбачено, що довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Отже, довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6 Порядку № 622 (в редакції, чинній з 20.07.2024) є підставою виключно для призначення пенсії відповідно до пунктів 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, і не можуть бути підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Суд зазначає, що як Закон №889-VІІІ, так і Закон №1058-IV дійсно не передбачають підстав (умов) для перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати працюючих службовців. Не передбачає таких підстав і стаття 37 Закону №3723-ХІІ.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі №300/936/23 за подібних обставин вказав, що враховуючи пряму дію закону в часі, до правовідносин щодо перерахунку пенсій застосовується законодавство, чинне на час, коли здійснюється перерахунок, а не те, яке діяло на час призначення пенсії. Оскільки законодавством не передбачено підстав та умов перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, тому у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачки, на яку вона просила її перевести у зв`язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців, а відтак не було підстав і для переведення на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ через зменшення розміру отримуваної пенсії.

Таким чином, за наявності права на отримання пенсії згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, проте за відсутності підстав для перерахунку такої пенсії у зв`язку із підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям, вирішальним є саме розмір пенсії, на який матиме право позивач в разі її переведення на таку пенсію у порівнянні із отримуваним нею розміром пенсії за Законом №1058-IV.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі №300/936/23 вказав, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.12.2022 №3-р/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ зі змінами.

Конституційний Суд Україні звернув увагу на обов`язок Верховної Ради України внормувати перерахунок розмірів пенсій осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ зі змінами, з урахуванням приписів Конституції України та цього Рішення.

Таким чином, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022 №3-р/2022, правове регулювання перерахунку пенсії у майбутньому зазнає змін. Однак до врегулювання Верховною Радою України питання перерахунку пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ, підстав для такого перерахунку немає.

Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права були викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №520/6418/21.

Суд також зазначає, що відповідно до пункту 13 розділу ХV Прикінцеві та перехідні положення Закону №1058-ІV у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсій, призначених відповідно до зазначених законів, не переглядається. Пенсії, призначені відповідно до зазначених законів, індексуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону, а також видатки на індексацію зазначених пенсій фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.

Як підтверджено відповідачем в оскаржуваному рішенні, з 01.10.2017 на підставі п. 4-7 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України №1058 заявника переведено на пенсію за віком на умовах, передбачених цим Законом, у зв`язку з тим, що розмір пенсії, розрахований за нормами Закону №1058 був більшим за розмір пенсії, розрахований за нормами Закону України “Про державну службу”.

Тобто, переведення з пенсії за віком за нормами Закону України “Про державну службу” на пенсію за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відбулось без волевиявлення заявника за власною ініціативою пенсійного органу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення №963280109676 від 27.10.2025, єдиною підставою для відмови у переведенні заявника на пенсію за нормами Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області визначено недоцільність такого переведення.

Оскільки позивач додала до заяви від 25.10.2023 довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 04.10.2023р. №822/0/889-23/01-34 та від 04.10.2023р. №821/о/889-23/01-34, суд доходить висновку, що таким чином вона виявила своє бажання на врахування заробітної плати саме згідно таких довідок.

Разом з тим суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень заперечує в оскарженому рішенні обставину можливого або ймовірного підвищення розміру пенсії позивача при переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, при цьому не надавши жодної оцінки наданим заявником довідкам про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №822/0/889-23/01-34 від 04.10.2023 року та №821/о/889-23/01-34 від 04.10.2023 року.

Суд зауважує, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено причин неврахування вказаних довідок при визначенні розміру пенсії заявника за віком згідно Закону України "Про державну службу" внаслідок наявності в них недоліків, недостовірних відомостей тощо, що б не дозволило їх врахувати при визначенні такого розміру.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в у переведенні заявника з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення суб”єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід”ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

З цих підстав оскаржене рішення суб”єкта владних повноважень належить скасувати та обтяжити владного суб`єкта обов`язком призначити заявнику з 25.10.2023р. пенсію за віком відповідно до пункту 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу" , обчисливши розмір пенсії в порядку ч.1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Водночас з цим, з огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та абз.2 ч.4 ст.245 КАС України суд не знаходить підстав для обтяження владного суб`єкта імперативним обов`язком врахувати при обчисленні розміру пенсії довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 822/0/889-23/01-34 від 04.10.2023 року та № 821/о/889-23/01-34 від 04.10.2023 року, позаяк відповідачем у даному конкретному випадку не досліджувалось, не оцінювалось та не викладалось у спірному письмовому рішенні жодних власних суджень з приводу поданих заявником довідок.

Тож, за даним епізодом у межах спірних правовідносин відсутній як предмет судової перевірки у розумінні ч.1 ст.2 КАС України (а саме реально вчинене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу наявності або відсутності правових підстав для використання під час обчислення пенсії поданих заявником довідок про заробітну плату державного службовця), так і об"єкт судового захисту у розумінні ч.2 ст.2 КАС України.

Окремо за даним епізодом суд наголошує, що згідно з ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" пенсія державним службовцям призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №1058/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.

Частиною 1 ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що заробітна плата та грошова компенсація днів невикористаної оплачуваної відпустки є різними правовими категоріями, а тому грошова компенсація днів невикористаної оплачуваної відпустки не повинна включатись до заробітної плати державного службовця як розрахункової величини у цілях обчислення пенсії державного службовця у порядку ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Суд відмічає, що складена відносно заявника довідка Управління освіти Адміністрації Слобідського району Виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.10.2023р. №822/0/889-23/01-34 містить таку складову як - грошова компенсація за частину невикористаної щорічної відпустки у розмірі - 22.460,06грн.

З наведених вище міркувань за цим епізодом у заявника відсутнє порушене право на включення до заробітної плати державного службовця як розрахункової бази (об`єкту) обчислення пенсії державного службовця у порядку ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Наведений мотив є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові за цим епізодом.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівський області від 27.10.2025 року № 963280109676 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 ) з 25.10.2023р. пенсію за віком відповідно пункту 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу" із обчисленням пенсії в порядку ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код - 13814885; місцезнаходження - вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 ) 1.064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко