Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №520/33879/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 р. справа №520/33879/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Комплекс з вивозу побутових відходів" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085532 від 16.12.2025;

- визнати протиправним та скасувати припис Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті щодо усунення порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт № 005703 від 16.12.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постанова № 085532 від 16.12.2025 винесена з порушенням норм чинного законодавства та є протиправною, а отже підлягає скасуванню.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував, наголошуючи на фактичному підтвердженні обставин вчиненого правопорушення та застосування до порушника об`єктивних норм стягнення. Зокрема, відповідачем наголошено на необхідності додержання всіма учасниками дорожнього руху приписів пункту 6.1 Положення № 340, який передбачає, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, отже обладнання транспортного засобу тахографом становить для позивача не право, а обов`язок. З урахуванням викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач, на думку позивача, помилково відносить позивача до категорії автомобільних перевізників, вважає, що відповідач не спростував відсутність всіх передбачених ст. 33 Закону умов, за яких позивач відповідав би вимогам, що кваліфікують його, як автомобільного перевізника, що створювало б правові підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідач надав до суду заперечення, в яких він наголошує на свідомому ігноруванні позивачем визначення дефініції "автомобільний перевізник", закріпленої у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до якої автомобільним перевізником може бути як фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. На переконання відповідача, позивач є суб`єктом господарювання у сфері управління відходами, що здійснює транспортування відходів від місця їх утворення до об`єкта оброблення відходів, а отже належить до категорії "автомобільний перевізник".

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Інспекторами Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі - Управління), на підставі направлення на рейдову перевірку від 21.11.2025 року №ОНР 002337, 26.11.2025 року проводилась рейдова перевірка за адресою: а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський 468 км.

Так, старшим державним інспектором Різник М.О. було зупинено транспортний засіб марки Кобальт MSV-6.12, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що належить Комунальному підприємству "Комплекс з вивозу побутових відходів" та використовується останнім у господарській діяльності.

У ході проведення перевірки встановлено, що відсутні: тахокарти або роздруківка даних роботи водія з тахографа (транспортний засіб не облаштовано тахографом); товарно-транспортної накладної встановленої форми на вантаж або інший визначений законодавством документ.

У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, державними інспекторами складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.11.2025 року №ОАР 063914, з яким водій транспортного запису ознайомився, підписавши останній.

Згідно вищевказаного акту, суб`єктом владних повноважень встановлено порушення ст.ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажу (побутові відходи) транспортним засобом, із повною масою понад 3500 кг без встановленого контрольного пристрою тахограф, передбаченого п. 6.1 наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010 та за відсутності заповнених тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР або роздруківки даних роботи водія з тахографа, що передбачено п. 3 наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010. Також, в Акті зазначено про відсутність на момент проведення перевірки товарно-транспортної накладної встановленої форми, передбаченої п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Повідомленням від 01.12.2025 №101704/40.2/24-25, позивача викликано для розгляду справи на 16.12.2025 з 9.00 до 10.00.

За результатами розгляду акту, Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 085531 від 16.12.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів" в розмірі 17000,00 грн. за порушення вимог статті 48 Закону України від 05.04.2001 року №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 зазначеного Закону.

Також, Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт № 005703 від 16.12.2025, яким запропоновано позивачу вжити заходи щодо облаштування транспортного засобу марки Кобальт, державний номерний знак НОМЕР_1 , діючим та повіреним тахографом.

Копії постанови та припису направлено позивачу разом із супровідними листами від 16.12.2025.

Позивач не погодився із винесеними постановою та приписом, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи організації та регулювання діяльності у сфері автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-ІІІ).

На підставі частини 1 статті 5 Закону № 2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Норми і приписи Закону № 2344-ІІІ визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно - господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Приписами статті 34 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Статтею 48 Закону № 2344-ІП визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону № 2344-ІІІ, водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого остановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567) під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами, розробляється Укртрансбезпекою і затверджується Мінрозвитку. Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 703 від 16.04.2025 (далі – Вичерпний перелік).

У відповідності до пункту 1 розділу ІІ Вичерпного переліку товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документом на вантаж повинен бути в наявності та надаватися водієм транспортного засобу під час проведення рейдової перевірки.

У відповідності до пункту 1 розділу ІІ Вичерпного переліку водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тони повинен мати та передавати інспектору під час проведення рейдової перевірки картку водія або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій ЄУТР), або бланк підтвердження діяльності, або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія (водіїв).

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі – Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

За приписами пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Тобто, Позивач не є тим суб`єктом господарювання, на кого не поширюється дія Положення про робочий час і час відпочинку водіїв.

Як передбачено, пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Суд зазначає, що порядок установлення, технічного обслуговування і використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначено «Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному» транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року №385 (далі - Інструкція №385).

Пунктом 4 Розділу І Інструкції №385 встановлено значення термінів, серед іншого, йдеться, що контрольний пристрій (тахограф) — обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для відображення, реєстрації, друку, зберігання та виведення в автоматичному або напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів (у тому числі їхню швидкість) та про певні періоди роботи та відпочинку їхніх водіїв.

За змістом п. 1 Розділу ІІ Інструкції №385, виробники транспортних засобів здійснюють установлення тахографів згідно з вимогами законодавства.

Пункти сервісу тахографів установлюють тахографи (крім аналогових тахографів) за вибором власника транспортного засобу (замовника) та виконують роботи з його технічного обслуговування, а також виробників тахографів та транспортних засобів (п.2 Розділу ІІ Інструкції №385).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції № 385 автомобільні перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів чи смарт- тахографів, зразки яких затверджено відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 385 використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа, у тому числі смарт-тахографа — особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом або смарт-тахографом.

Тобто, законодавством установлений обов`язок щодо установлення діючого та повіреного тахографа на вантажний транспортний засіб з повною масою понад 3,5 тон та наявності записів водія щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (пункт 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водії та пункт 3 розділу ІІІ Інструкції № 385).

Відтак, в даному випадку, ураховуючи той факт, що повна маса транспортного засобу марки Кобальт, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить більше ніж 3,5 тони, останній не обладнаний тахографом, але повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.

Крім того, за визначенням, наведеним у Законі України «Про автомобільний транспорт» та Правилах № 363 автомобільний перевізник — фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Водночас законодавством не передбачено заборона визначення у документах одного і того самого підприємства в якості «перевізника» та «вантажоодержувача» тощо.

Тобто, здійснення перевезення вантажів може здійснюватися і за власний кошт, та не залежати від факту укладення/ не укладення договору перевезення.

Більш того, з огляду на обсяг наданих під час здійснення перевірки доказів, відповідно до яких користувачем транспортного засобу є позивач, який здійснював перевезення вантажу, то очевидним є висновок про те, що саме він є суб`єктом відповідальності як перевізник у розумінні вищенаведених вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».

Більш того, перевезення вантажів дорогами загального користування для власних потреб неможливе, з огляду на завдання, яке постає перед особами, що перевіряють - організація безпечної праці, ефективний контроль за роботою водіїв транспортних засобів та безпека руху.

Таким чином, позивач у розумінні приписів Закону України «Про автомобільний транспорт» був перевізником в межах вказаних спірно-правових відносин.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

"Згідно з розділом 1 Правил № 363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21)".

Таку позицію виснував Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 по справі №420/15732/22.

Посилання позивача на практику Верховного Суду, викладену постановах від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, від 21.12.2023 у справі №280/2150/23, від 20.03.2025 у справі № 380/13118/23 є нерелевантними, оскільки спірні ситуації не були тотожніми з даними спірно-правовими відносинами.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено припис та постанову за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано у відношенні позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян відповідно.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, тому що не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій при проведенні рейдової перевірки та прийнятті оскаржуваних постанови та припису.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА