Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №440/16559/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 08 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16559/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 20.06.2025 № 54/в про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги за загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 ;

зобов`язати комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Позовні вимоги обґрунтовувані тим, що позивач є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . У зв`язку із смертю сина звернулась до територіального органу ТЦК та СП із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 20.06.2025 №54/в позивачці відмовлено у призначенні такої грошової допомоги. Підставою зазначено статтю172-20 КУпАП, згідно якої розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням. Згідно зі статтею 16-4 Закону Украй "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначення і виплата одноразово грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення. Проте позивач, вважає, що її загиблий син не вчиняв жодних адміністративних правопорушень та до адміністративної відповідальності не притягувався. Відтак, відповідач протиправно відмовив у призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

29 грудня 2025 року відповідачем подано клопотання про об`єднання в одне провадження справ: № 440/16559/25 та № 440/16560/25.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 витребувано у ОСОБА_1 письмові пояснення щодо доводів відповідача про об`єднання справ № 440/16559/25 та № 440/16560/25 в одне провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про об`єднання справ в одне провадження відмовлено.

16.03.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що наявність у крові загиблого ОСОБА_2 алкоголю в концентрації 4,43 проміле є об`єктивним, документально підтвердженим фактом, який зафіксований у матеріалах судово-медичної експертизи (лист № 3390/301/02 від 06.03.2025). Така концентрація етилового спирту у фізіологічному сенсі означає важке отруєння організму, що супроводжується повною деградацією центральної нервової системи, відсутністю моторного та поведінкового контролю. Сам факт свідомого доведення себе до такого стану на бойовому посту («контрольно-пропускному пункті ПОЛЕ») є кричущим актом військової недисциплінованості, який підпадає під диспозицію статті 172-20 КУпАП. Крім того, вказує, що вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2024 року у справі № 235/4822/24, встановлено ланцюг подій, що призвели до трагедії та підтверджено, що саме стан алкогольного сп`яніння в якому перебував загиблий, спровокував останнього на активні дії, які безпосередньо призвели до його смерті. Відтак, вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є матір?ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув.

У зв`язку з цим, позивачкою ОСОБА_1 було подано до територіального органу ТЦК та СП заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі Комісія Міністерства оборони України), оформленого протоколом від 20.06.2025 року № 54/в, відмовлено позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги за померлого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 .

В обґрунтування спірного рішення було зазначено, що відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 06.04 НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер від вогнепального поранення, яке йому завдав ОСОБА_3 під час сварки. На час отримання поранення військовослужбовці перебували на бойовому чергуванні за контрольно-пропускному пункті. Згідно з листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області Покровського районного управління від 06.03.2025 № 3390/301/02, під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові та сечі ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 4,43% в крові та 4,10% відповідно в сечі. Відповідно до статті 172-20 КУпАП, згідно якої розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням. Згідно зі статтею 16-4 Закону Украй "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначення і виплата одноразово грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення.

Проте, позивач вказує, на те, що у вказаному висновку експерта зазначено, що смерть військовослужбовця настала від вогнепального порання, що підтверджується результатами розтину тіла, виявленням відповідних хворобливих змін. Настання смерті ОСОБА_2 не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із вчинення померлим певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до його смерті. Також стверджуючи про наявність у діях померлого складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП, відповідач не надав докази того, що ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні відповідного правопорушення.

Відтак, вважає, що спірне рішення є протиправним, та таким, що порушує права та законні інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктами 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

Згідно з частиною десятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної вище статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок, яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Позиція Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 760/1815/16-а, від 30 березня 2020 року у справі № 820/1645/18, від 31 березня 2020 року у справі № 319/1377/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 205/8704/16-а(2-а/205/222/16), від 16 квітня 2020 року у справі № 520/8870/18, від 26 травня 2020 року у справі № 735/1417/16-а, від 09 грудня 2020 року у справі № 620/3983/18, від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19 та від 25 липня 2022 року у справі № 380/6447/20.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата складання актового запису про смерть.

Підпунктами 1-3 пункту 4 Порядку № 975 аналогічно до положень пунктів 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві

Як вбачається з матеріалів справи, померлий ОСОБА_2 виконував обов`язки військової служби на території військової частини № НОМЕР_1 .

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмовляючи у призначенні одноразової грошової матері загиблого ОСОБА_2 , вказала на відсутності підстав для її виплати, оскільки згідно з листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області Покровського районного управління від 06.03.2025 № 3390/301/02 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові та сечі ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт в концентрації 4,43% в крові та 4,10% відповідно в сечі.

Відповідно до частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 29 Порядку № 975.

Пунктом 10 Порядку № 975 передбачено, що члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, додають до заяви зокрема, копію документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства, постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

З огляду на вищевказані положення, суд вважає за необхідне зазначити, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, яка виплачується у встановлених законом випадках.

Разом з тим, така виплата не здійснюються, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем злочину, адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства.

Крім того, суд вказує, що пунктом 20 Порядку № 975 обов`язок членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця подати необхідний перелік документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги. Поміж інших обов`язкових документів, зазначений обов`язок вищевказаних осіб подати:

свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби;

постанови відповідної військово-лікарської, медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства;

висновку судово-медичної експертизи за результатами токсикологічного дослідження про неперебування/перебування загиблої (померлої) особи в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або документа, виданого закладами судово-медичної експертизи, органами Національної поліції та/або закладом охорони здоров`я, в якому настала смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, що таке дослідження не здійснювалося.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №487/4401/16-а, від 12 липня 2019 року у справі №0840/2850/18 та від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020.

Крім того суд звертає увагу, що постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 18.03.2024 у справі № 120/13997/21-а сформований правовий висновок про те, що законодавством передбачено обмеження у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема, внаслідок наявності доведеного факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Така допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця або втрата ним працездатності є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про причину смерті № 183 від 02.04.2024 причиною смерті ОСОБА_2 стало вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітини та живота з пошкодженням лівої легені та лівої нирки.

При цьому суд зазначає, що обставини загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 були предметом комплексного дослідження як у межах службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , так і в межах досудового розслідування та подальшого судового розгляду кримінального провадження.

Так, за фактом смерті ОСОБА_2 військовою частиною НОМЕР_1 складено Акт проведення розслідування щодо факту смерті за формою НВ-2 від 06.04.2024 № 19127. Крім того, обставини загибелі встановлювалися у межах кримінального провадження, яке завершилося ухваленням Вироку Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2024 року у справі № 235/4822/24.

З аналізу зазначених матеріалів судом встановлено безперервний, послідовний та належним чином підтверджений причинно-наслідковий зв`язок між діями загиблого військовослужбовця, його перебуванням у стані тяжкого алкогольного сп`яніння та настанням смерті.

Судом встановлено, що 31 березня 2024 року о 12 годині 30 хвилин молодший сержант ОСОБА_2 та солдат ОСОБА_5 заступили на бойове чергування на контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_4 », розташованому на околиці населеного пункту Сергіївка Покровського району Донецької області.

Водночас, перебуваючи на бойовому посту в умовах дії правового режиму воєнного стану, вказані військовослужбовці грубо порушили вимоги військової дисципліни, військових статутів та встановленого порядку проходження військової служби, оскільки розпочали спільне вживання алкогольних напоїв під час несення служби.

Як встановлено матеріалами службового розслідування та вироком суду у кримінальній справі, близько 15 години між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на ґрунті спільного вживання алкогольних напоїв виник словесний конфлікт. Під час конфлікту ОСОБА_2 висловлював на адресу ОСОБА_5 образи та принизливі висловлювання щодо його боягузтва та неспроможності належним чином виконувати бойові завдання.

У подальшому солдат ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, взяв закріплений за ним автомат АКМС калібру 7,62 мм та здійснив постріл у напрямку ОСОБА_2 , внаслідок чого останній отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітини та живота з пошкодженням внутрішніх органів, що спричинило гостру масивну крововтрату та смерть на місці події.

Оцінюючи наведені обставини, суд виходить із того, що смерть ОСОБА_2 настала не за умов раптового бойового ураження, ворожого обстрілу чи іншої обставини непереборної сили, а стала наслідком розвитку конфлікту між військовослужбовцями, які перебували у стані тяжкого алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби.

Особливого значення для правильного вирішення спору набувають результати судово-токсикологічного дослідження.

Так, відповідно до листа Покровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06.03.2025 № 3390/301/02, у крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 4,43 проміле, а у сечі — 4,10 проміле.

Суд зазначає, що концентрація алкоголю на рівні 4,43 проміле з медичної точки зору свідчить про надзвичайно тяжкий ступінь алкогольного сп`яніння, який межує з алкогольною комою та характеризується істотним пригніченням центральної нервової системи, порушенням координації рухів, втратою здатності до критичного мислення, самоконтролю та адекватного сприйняття навколишньої обстановки.

Таким чином, перебування військовослужбовця зі зброєю на бойовому посту у стані такого рівня алкогольного сп`яніння саме по собі є грубим порушенням вимог військової дисципліни та чинного законодавства.

Відповідно до пункту 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України поміж інших обов`язків військовослужбовців, закріплено обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Пунктом 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У пункті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, містяться положення, відповідно до яких військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Крім того, відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням є, зокрема, розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Отже, сам факт перебування ОСОБА_2 на бойовому чергуванні у стані тяжкого алкогольного сп`яніння є об`єктивно встановленим та документально підтвердженим порушенням вимог військової дисципліни та чинного законодавства.

Суд критично оцінює доводи позивачки про те, що відсутність постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення нібито виключає можливість застосування положень статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такі доводи є юридично необґрунтованими та не відповідають змісту норм чинного законодавства.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі смерті особи, щодо якої ведеться провадження.

Таким чином, смерть особи є безумовною процесуальною перешкодою для винесення судом постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Водночас відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не спростовує та не усуває самого факту вчинення відповідних протиправних дій.

Для застосування положень статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» юридичне значення має саме встановлення факту перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння та причинного зв`язку між такою поведінкою і настанням смерті, а не факт накладення адміністративного стягнення.

У даному випадку факт перебування ОСОБА_2 у стані тяжкого алкогольного сп`яніння достеменно підтверджений матеріалами службового розслідування, висновками судово-токсикологічного дослідження, матеріалами кримінального провадження та вироком суду.

Крім того, суд відхиляє доводи позивачки про нібито відсутність активних дій з боку загиблого військовослужбовця.

Як встановлено вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2024 року у справі № 235/4822/24, саме ОСОБА_2 , перебуваючи у стані тяжкого алкогольного сп`яніння, вчиняв активні провокативні дії щодо ОСОБА_5 , висловлював образи та принизливі висловлювання, що стало безпосереднім каталізатором розвитку конфлікту.

Суд зазначає, що за наявності концентрації алкоголю 4,43 проміле ОСОБА_2 об`єктивно перебував у стані глибокої алкогольної інтоксикації, що супроводжується втратою самоконтролю, агресивною поведінкою та нездатністю адекватно оцінювати наслідки власних дій.

Саме перебування у стані алкогольного сп`яніння зумовило подальшу конфліктну поведінку загиблого, ескалацію конфлікту та зрештою призвело до застосування вогнепальної зброї іншим військовослужбовцем.

Отже, між протиправною поведінкою ОСОБА_2 , його перебуванням у стані алкогольного сп`яніння та настанням смерті існує прямий, безпосередній та нерозривний причинно-наслідковий зв`язок.

Суд приходить до висновку, що доводи позивачки фактично спрямовані на переоцінку встановлених у межах службового розслідування та кримінального провадження обставин, однак матеріалами справи такі доводи не підтверджуються та спростовуються сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів.

Суд також враховує, що позивачка фактично ставить питання про покладення на державу обов`язку здійснити виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 гривень за рахунок коштів Державного бюджету України, при цьому не враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини загибелі військовослужбовця та правову природу відповідних соціальних гарантій.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із правових позицій Конституційного Суду України щодо змісту та меж реалізації державних соціальних гарантій військовослужбовців.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 (справа № 1-38/2016) Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення конституційно-правової природи соціального захисту військовослужбовців та зазначив, що особливий характер військової служби пов`язаний із виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбаченого статтею 65 Конституції України.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні наголосив, що здійснення військової служби нерозривно пов`язане з обов`язком неухильного додержання Конституції України, законів України, військової дисципліни та військових статутів.

Водночас соціальний захист військовослужбовців, гарантований статтею 17 Конституції України, є спеціальною державною гарантією, яка надається у зв`язку з особливим характером проходження військової служби, підвищеним ризиком для життя та здоров`я, а також сумлінним виконанням військовослужбовцем покладених на нього обов`язків.

Таким чином, конституційно гарантований соціальний захист військовослужбовців не є безумовним та абсолютним, а передбачає необхідність належного виконання особою свого військового обов`язку та дотримання встановлених законом правил проходження військової служби.

Суд зазначає, що грубе порушення військової дисципліни, перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби, розпивання алкогольних напоїв на бойовому чергуванні, а також вчинення дій, які сприяли ескалації конфлікту із застосуванням вогнепальної зброї, є поведінкою, що прямо суперечить сутності та змісту військового обов`язку.

Встановлені у даній справі обставини свідчать, що дії ОСОБА_2 не можуть бути ототожнені із належним та сумлінним виконанням військового обов`язку, оскільки останній, перебуваючи на бойовому посту, допустив грубе порушення вимог військових статутів та чинного законодавства, що в подальшому перебувало у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням його смерті.

За таких обставин суд вважає, що встановлення законодавцем у статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» випадків, за яких одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується, є правомірним, обґрунтованим та конституційно виправданим механізмом реалізації державної соціальної політики.

Метою зазначених законодавчих обмежень є, зокрема, недопущення надання спеціальних державних соціальних гарантій у випадках, коли загибель або смерть військовослужбовця безпосередньо пов`язана із його власною протиправною поведінкою, грубим порушенням військової дисципліни або перебуванням у стані алкогольного чи іншого сп`яніння.

Крім того, суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, викладену у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, відповідно до якої соціальні права та соціальні виплати не є абсолютними, а держава вправі визначати умови, порядок та підстави їх реалізації, виходячи із принципів справедливості, законності, публічного інтересу та фінансових можливостей держави.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що законодавець має право встановлювати порядок та умови надання соціальних виплат, а також визначати випадки, коли такі виплати не здійснюються.

Таким чином, встановлені законом обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не суперечать Конституції України та є складовою механізму правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців.

Суд зазначає, що Міністерство оборони України та відповідна Комісія, розглядаючи питання щодо призначення одноразової грошової допомоги, діяли у межах наданих законом повноважень, на підставі матеріалів службового розслідування, матеріалів кримінального провадження, судово-медичних документів та інших доказів, які підтверджували наявність передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення відповідної виплати.

Отже, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, вимог статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також встановленої судової практики, суд доходить висновку, що відповідач правомірно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позов слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ 1, 03168) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова