Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №440/2254/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2254/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, з у розмірі різниці між 300 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленому станом на 01 січня 2025 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимог зазначив, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, право на отримання якої у нього є відповідно до статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Підставою відмови у призначенні допомоги вказана, що позивач звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 06.02.2025, а первинно інвалідність другої групи йому встановлена 19.01.2021, тобто понад трьохрічний термін, у зв?язку із чим не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає, що не пропустив цей строк, оскільки внаслідок чергового переогляду йому експертна команда оцінювання продовжила та встановила другу групи інвалідності 23.01.2025 на новий строк, саме від цього моменту у нього виникає права для реалізації упродовж трьох років.

Із таким рішенням відповідача позивач не погоджується, оскільки друга група інвалідності встановлена та продовжена заново. Первинне встановлення позивача вищої групи другої інвалідності під час повторного огляду 19.01.2021 не впливає на строк визначений у частині 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей".

Стислий зміст заперечень відповідача, пояснення третьої особи.

Відповідач відзив на позов не надав, ухвалу про відкриття провадження та ухвалу про прийняття справи до провадження не виконав.

Відповідно до статті 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У порядку частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на подання відзиву чи іншої заяви по суті спору із запереченнями щодо обставин, викладених у позовній заяві.

З огляду на викладене, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які є достатніми для вирішення спору по суті.

Третя особа надала пояснення, в яких заперечила щодо позову, оскільки капітану в запасі ОСОБА_1 , який 27.04.2015 звільнений з військової служби та 05.01.2016 під час первинного огляду органами МСЕК визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія АВ № 0188231 від 05.01.2016), 17.01.2017 під час повторного огляду органами МСЕК встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0563166 від 17.01.2017), 19.01.2021 під час повторного огляду, встановлена вища друга інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААВ № 095572 від 19.01.2021), а 23.01.2025 під час оцінювання експертною командою повсякденного функціонування особи підтверджено повторно другу групу та причину інвалідності, на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 147/25/9/Р від 23.01.2025, чергового переогляду.

Із 2017 року позивачу не змінювався причинний зв`язок із встановленням інвалідності, а 19.01.2021 встановлена вища друга група інвалідності, і саме від цієї дати у позивача виникло право для його реалізації протягом трьох років, відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей". Ураховуючи, що ОСОБА_1 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 06.02.2025, а друга група інвалідності йому встановлена 19.01.2021 тобто понад трирічний термін, та під час оцінювання експертною командою повсякденного функціонування особи 23.01.2025 другу групу інвалідності та її причинний зв`язок залишено без змін, позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Заяви, клопотання учасників справи.

Сторони заяви та клопотання із процесуальних питань не подали суду.

Процесуальні дії у справі.

Полтавським окружним адміністративним судом від 09.03.2026 прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача, залучена третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до змісту позовної заяви.

Відповідач вимоги ухвали не виконав, третя особа надала докази та пояснення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Згідно із наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 102 від 27 квітня 2015 року, капітан ОСОБА_1 командир радіовзводу радіоцентру польового вузла зв`язку звільнений у запас, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19 лютого 2015 року № 91 за станом здоров`я з 27 квітня 2015 року виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановлений причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у військовослужбовця, протокол № 5214 від 26 грудня 2016 року - захворювання капітана запасу ОСОБА_1 , 1977 року народження: «ТАК, пов`язане з захистом Батьківщини» (витяг з протоколу № 5214 від 26 грудня 2016 року), постанова ВЛК про причинний зв`язок «Так, пов`язане з проходженням військової служби» №33 від 19.01.2015 відмінена та змінена.

Вперше позивачу встановлена третя група інвалідності встановлена 05 січня 2016 року.

Третя група інвалідності позивачу підтверджена під час щорічних переоглядів, що засвідчується випискою з акта огляду МСЕК до довідки серії АВ № 0563166 від 07 лютого 2017 року та довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0563166 від 07 лютого 2017 року; довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0564525 від 02 лютого 2018 року; довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0021529 від 01 лютого 2019 року, що додаються до позову.

Відповідно до змісту довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААВ № 095572 ОСОБА_1 19 січня 2021 року встановлена вища друга група інвалідності, захворювання пов`язане із захистом Батьківщини.

Друга група інвалідності позивачу підтверджена під час щорічних переоглядів, що засвідчується довідкою до акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 101002 від 19 січня 2023 року, а також Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №147/25/9/B від 23 січня 2025 року.

Після отримання Витягу із рішення експертної команди повсякденного функціонування особи № 147/25/9/В від 23 січня 2025 року позивач 06 лютого 2025 року звернувся до Відділу №2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) із заявою для призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням вищої другої групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини.

У жовтні 2025 року, позивач отримав супровідний лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 17 вересня 2025 року та витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Згідно із витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 серпня 2025 року № 85/в - ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої другої групи інвалідності, оскільки порушений трирічний термін для звернення, зазначене наступне:

«Ураховуючи, що ОСОБА_1 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 06.02.2025, а ІІ група інвалідності йому встановлена 19.01.2021 тобто понад трирічний термін, та під час оцінювання експертною командою повсякденного функціонування особи в 2025 році групу інвалідності та її причинний зв`язок залишено без змін, заявник не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби в 2016 році виплачено у сумі 96460 (Дев`яносто шість тисяч чотириста шістдесят) грн. 00 коп. та у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини в 2017 у сумі 143540 (Сто сорок три тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп.»

Судом встановлені наступні обставини:

- внаслідок чергового переогляду та продовження другої групи інвалідності позивачу 23.01.2025 причинний зв`язок не змінювався;

- первинно вища друга група інвалідності встановлена позивачу 19.01.2021;

- позивач не заявляє про існування перешкод у нього із 19.01.2021 для звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення вищої групи інвалідності, а заявляє, що таке право у нього виникало кожен раз із дати встановлення/продовження йому другої групи інвалідності, за результатами переоглядів, останнім із яких є 23.01.2025, і саме від цієї дати має обраховуватись строк звернення для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення вищої групи.

Вважаючи, що відповідачем прийнята протиправна відмова у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом до даного відповідача.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно із частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції з 25.08.2022), якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Частина 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції по 24.08.2022 та по 05.04.2022 до Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Закон № 2011-XII визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Частиною 10 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок №975, у редакції чинній на дату подання заяви), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 19 Порядку №975, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року № 714 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 і від 28 лютого 2022 р. № 168», пункт 8 та обмежуючий дворічний строк видалені із постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок №975), тобто зміни внесені до Порядку №975 направлені на приведення постанови уряду у відповідність із Законом №2011-XIІ.

Згідно із пунктом 32 Порядку №975, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Порядком, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення №402 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 21.5 Положення №402 визначено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

а) "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України.

Згідно із пунктом 21.16 Положення №402, якщо у свідоцтві про хворобу (довідці ВЛК), складеному на військовослужбовця (осіб, звільнених з військової служби), зазначені хвороби (поранення), одержані (що виникли) за різних обставин, ВЛК приймає постанови про їх причинний зв`язок окремо.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів, здійснюючи наступні висновки.

Щодо обраного способу захисту.

За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 83 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об`єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").

За загальним процесуальним правилом «один спір - одна справа», що відповідає принципу «процесуальної економії», суд повинен ухвалювати одне судове рішення, щоб один спір вирішувався судами лише один раз, якщо є станом на момент ухвалення рішення судом по суті спору всі необхідні для цього підстави та встановлені обставини.

Не дивлячись на ту обставину, що позивач не оскаржує відмову у формі рішення відповідача, суд, з урахуванням викладеного, надає висновок по суті спору з метою ефективного, остаточного розв`язання цього спору у цій справі та надання висновку по суті права, за захистом якого звернулась особа із правовим статусом "ветерана війни".

Щодо висновку по суті спору.

Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд неодноразово вже надавав свою оцінку у численних постановах.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладені у постановах від 05.03.2024 у справі №380/6620/20, від 02.06.2023 у справі №580/4350/20, від 25.07.2022 у справі№ 380/6447/20, від 03.08.2021 у справі № 480/4365/20, від 20.04.2021 у справі № 818/2194/18.

Позивачу під час повторного огляду первинно встановлена вища друга інвалідності 19.01.2021, яка продовжувалась під час чергових переоглядів, а причинний зв`язок залишений без змін.

Спірним правовим питанням у цій справі є дата (момент), від якої обраховується строк для реалізації позивачем права після первинного встановлення вищої другої групи інвалідності під час наступного огляду (переогляду), на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням виплачених сум раніше.

Преклюзивний трирічний строк, визначений у частині 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги встановлений з дня виникнення такого права.

Позивач вважає, що таке право у нього виникло 23.01.2025 після чергового підтвердження другої групи інвалідності, яка первинно встановлена 19.01.2021, а відповідач зазначає, що преклюзивний строк почав обраховуватись із 19.01.2021 – коли вперше позивачу встановлена вища (друга) група інвалідності, а не від її наступного підтвердження у 2023, 2025 роках без зміни причинного зв`язку.

Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі №380/6620/20 зазначив, що законодавцем встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов`язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.

Встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Застосування трирічного строку було предметом розгляду Верховного Суду також у постановах від 23.10.2018 у справі №161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, в яких Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, в яких зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

Положення частини 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать про те, що законодавець встановив преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк, яким обмежено строк реалізації особою свого права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, який обраховується безпосередньо з дати її встановлення або дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2022 року у справі №580/3295/20.

У постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17, від 12 березня 2019 року у справі № 760/18315/16-а, від 14 лютого 2022 року у справі № 580/3295/20 та від 26 квітня 2024 року у справі № 260/2081/23 Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за реалізацією відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25 липня 2022 року у справі №380/6447/20 та від 24 травня 2024 року у справі № 340/2722/22.

Суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається, і вважає за необхідне наголосити, що встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги.

За загальним правилом преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) строк не підлягає поновленню, водночас, у виключних випадках строк може вважатися таким, що розпочався пізніше або є незавершеним, а особа такою, що не втратила соціальні гарантії, які надані їй законом, зокрема, у даному випадку, можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Такий виключний випадок повинен передбачати у сукупності такі умови:

наявність непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними та об`єктивними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та/або поважних причин, які не залежали від волі та дій особи, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом;

відсутність підстав стверджувати про можливу бездіяльність (недобросовісність) особи, що може виражатися у її незацікавленості у дотриманні встановлених строків або умисному ухиленні від вчинення необхідних активних дій, передбачених законодавством;

вчинення особою відповідних активних дій з метою реалізації свого права на передбачені законом соціальні гарантії (отримання одноразової грошової допомоги).

При цьому вчинення особою активних дій включає в себе наявність підтвердженого факту звернення такої особи в межах встановленого трирічного строку за належною їй соціальною виплатою (що свідчить про волевиявлення особи вчасно реалізувати її право на отримання допомоги), невідкладне оскарження в судовому порядку відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні такої виплати та/або інших дій (рішень) чи бездіяльності, що виявлені за наслідками такої відмови (неналежне/невчасне оформлення уповноваженими суб`єктами документів, які є підставою для отримання відповідної соціальної виплати, наприклад, постанови ВЛК, акта розслідування нещасного випадку, акта, що свідчить про причини та обставини поранення, довідки МСЕК), і які перешкоджають реалізації права на отримання такої допомоги при повторному зверненні (що демонструє готовність особи захистити своє право і довести неправомірність дій суб`єкта владних повноважень з метою отримання належної їй соціальної виплати).

З огляду на вищезазначене, суд наголошує, лише доведена і перевірена судом наявність дійсно непереборних обставин, які пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, об`єктивних поважних причин, які не залежали від волі та дій особи, а також вчинення особою активних дій, які свідчать про її намір вчасно реалізувати своє право на отримання допомоги та демонструють готовність особи захистити своє право і довести неправомірність дій суб`єкта владних повноважень з метою отримання належної їй соціальної виплати у сукупності можуть слугувати підставами для визначення судом іншої дати початку обрахунку строку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги або дати його завершення.

У той же час, відповідно до матеріалів справи, що не заперечується сторонами, позивачу встановлена (підтверджена) МСЕК друга інвалідності вперше 19.01.2021, внаслідок однакового причинного зв?язку, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Частина 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неконституційною із 2014 року (дати прийняття) не визнавалась, а є незмінною щодо трирічного строку для реалізації права з дня встановлення інвалідності вищої групи вперше, а не наступних переоглядів.

У той же час позивач обґрунтовує своє право на звернення не із дати первинного встановлення другої групи інвалідності, а із дати продовження встановлення позивачу другої групи інвалідності із 23.01.2025.

Тобто позивач підтверджує у позовній заяві, що у нього відсутні будь-які перешкоди для реалізації права із 19.01.2021 по 19.01.2024.

Уперше під час повторного огляду позивачу встановлена вища група інвалідності – друга – із 19.01.2021, проте позивач звернувся до Міністерства оборони України тільки 06.02.2025, тобто через один рік після завершення трирічного строк – 19.01.2024.

Позивач не зазначає жодних перешкод, які існували у нього для неможливості подачі заяви до 19.01.2024, оскільки друга група інвалідності з 19.01.2021 по 19.01.2024 є чинною та не скасовувалась позивачу, як і причинний зв`язок.

Періодичне продовження позивачу другої групи інвалідності із 19.01.2021, не розпочинає заново перебіг трирічного строку для реалізації права із 23.01.2025, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ законодавство пов`язує з фактом встановлення вищої групи інвалідності, а наступні продовження вищої групи інвалідності не новими підставами для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд висновує, що відсутні підстави для визнання оспорюваного рішення відповідача протиправним, оскільки у позивача право на отримання одноразової грошової допомоги виникло 19.01.2021, від цієї дати почав обраховуватись преклюзивний трьох річний строк, упродовж якого позивач його не реалізував.

Тлумачення частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ позивачем, що таке право у нього виникає із 23.01.2025 чергового підтвердження другої групи інвалідності, є помилковим, не відповідає Закону № 2011-ХІІ та усталеній позиції Верховного Суду щодо тлумачення періоду обрахунку преклюзивного строку для реалізації такого права.

Суд, постановляючи висновок, враховує, що позивач підтверджує про відсутність у нього будь-яких перешкод для реалізації права із 19.01.2021 по 19.01.2024, упродовж трьох років, відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ.

Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про адміністративну процедуру” 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України “Про адміністративну процедуру” пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таким чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та третьої особи, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст. 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза