Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №400/3002/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 р. № 400/3002/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , ,

до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (Одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153);

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 (Одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови № 153.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у віці до 25 років уклав контракт на проходження військової служби до 24.02.2022. У період проходження військової служби він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. 25.03.2024 позивач одержав травму при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини. Таким чином, на думку позивача, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову винагороду в розмірі 1000000,00 грн, установлену постановою № 153. Однак, відповідач відмовив йому в її виплаті.

У відзиві на позовну заяву від 21.04.2026 відповідач заперечив проти позову і просив в його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що позивач уклав контракт на проходження військової служби 21.03.2019, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022. Продовження служби після 24.02.2022 не вважається прийняттям на службу в розумінні Постанови № 153. Оскільки позивач не належить до суб`єктного складу осіб, на яких поширюється дія Постанови № 153 (бо прийнятий у 2019 році), факт поранення не породжує у відповідача обов`язку виплачувати саме цю специфічну винагороду.

27.04.2026 позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав свої позовні вимоги. В ній він закцентував увагу на тому, що його перебування станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на момент її прийняття, так і в подальшому в редакції внесених до неї змін, вказана Постанова не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу.

У встановлений судом строк відповідач правом на подання заперечень не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

26.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду позовної заяви, відкриття провадження в адміністративній справі, а також про задоволення клопотання позивача щодо витребування доказів та про їх витребування у відповідача.

До відзиву на позовну заяву від 21.04.2026 відповідач додав частину витребуваних в нього доказів. Щодо інших (акта про нещасний випадок (випадок смерті), що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби (форма Нвс-1) і акта службового розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався (форма Нвс-5)) повідомив, що вони не складались.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Позивач у 19-річному віці уклав 21.03.2019 із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 21.03.2019 по 20.03.2022.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.03.2024 № 219-ОС «Про особовий склад» позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21.03.2024 на період дії воєнного стану.

У різні періоди 2024 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 № 1124.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.03.2024 № 578 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 25.03.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини в районній ведення бойових дій. Травмування не є наслідком скоєння правопорушення. Подія не є наслідком навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю.

У Витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.05.2025 № 195/25/322/В зазначено, що позивачу встановлено з 14.05.2025 ІІІ групу інвалідності, причиною якої вказано поранення (контузія, травми, каліцтва) захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебування на фронті в інші періоди, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до записів у військовому квитку позивача він з 23.04.2025 проходить військову службу у відповідача.

24.02.2026 представник позивача подав відповідачу адвокатський запит щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, встановленої Постановою № 153.

Листом від 27.02.2026 № 03.3/2405-26 відповідач відмовив у виплаті вищевказаної винагороди, оскільки він уклав 21.03.2019 контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України осіб сержантського і старшинського складу, тобто до моменту введення воєнного стану в Україні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пункту 2 статті 12 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацами першим і другим пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацами другим і четвертим пункту 4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, при буквальному тлумаченні пункту 4 Постанови № 153 право на отримання одноразової грошової винагороди має право військовослужбовець за сукупності, зокрема, таких фактів:

він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час дії воєнного стану, тобто після 24.02.2022;

він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою № 153).

Водночас статтею 24 Конституції України передбачено захист рівності прав кожного громадянина України, тобто, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розкрито зміст поняття «дискримінація», під якою розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об?єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Водночас положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено зміст принципу недискримінації у законодавстві України, що передбачає незалежно від певних ознак: (1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; (2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; (3) повагу до гідності кожної людини; (4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

У мотивувальній частині рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004 Конституційний Суд України виснував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Отже, виплата винагороди, встановленої Постановою № 153, лише особам, які уклали контракт на проходження військової служби у віці до 25 років після введення воєнного стану (24.02.2022), матиме дискримінаційний характер стосовно осіб, які уклали контракт на проходження військової служби до введення воєнного стану, і яким станом на 24.02.2022 не виповнилось 25 років, а отже суперечитиме статті 24 Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, встановленої Постановою № 153, має право також військовослужбовець, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу за сукупності, зокрема, таких фактів:

він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який був прийнятий або призваний на військову службу, і станом на день введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) йому не виповнилось 25 років;

він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до 13.02.2025 у віці до 25 років.

Суд встановив, що у 19-річному віці позивач уклав 21.03.2019 із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 21.03.2019 по 20.03.2022.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.03.2024 № 219-ОС «Про особовий склад» позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21.03.2024 на період дії воєнного стану.

Отож позивач був прийнятий на військову службу сержантського і старшинського складу за контрактом, і станом на 24.02.2022 він проходив військову службу у віці до 25 років.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 № 1124 позивач у різні періоди 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.03.2024 № 578 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивач отримав мінно-вибухову травму при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини в районній ведення бойових дій 25.03.2024, тобто у 24-річному віці.

Таким чином, згідно з матеріалами справи позивач, який проходив у Державній прикордонній службі військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при яких отримав поранення, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до записів у військовому квитку позивача він з 23.04.2025 проходить військову службу у відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 21.04.2026 нічого не зазначив про наявність фактів притягнення позивача до кримінальної, адміністративної та / або дисциплінарної відповідальності за період проходження ним військової служби, а також про виплату йому одноразову грошову винагороду, встановлену Постановою № 153, за попереднім місцем військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з абзацом першим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, встановлену Постановою № 153, у розмірі 1 млн. грн у повному обсязі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.

Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

2. Визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (Однин мільйон) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (Один мільйон) гривень 00 копійок, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

7. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

8. Повний текст рішення суду складений 08.05.2026.

Суддя В.Г.Ярощук