Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №320/51085/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 року № 320/51085/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) та до Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса для листування, АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 23.05.2025 грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704.

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) за період з 01.02.2024 по 23.05.2025 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України”, який складав у 2024 та 2025 3 028, 00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум.

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2024 та 2025 з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України”, який складав у 2024 та 2025 - 3 028,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з урахуванням раніше виплачених сум.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 року ухвалено позовну заяву залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 постановлено у задоволення клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про заміну сторони у адміністративній справі №320/51085/25 правонаступником – відмовити. Залучити у якості другого відповідача військову частину НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса для листування, АДРЕСА_3 ).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Позов обґрунтовано тим, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_6 , а також у період перебування цієї військової частини у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 , відповідачем протиправно не здійснено належного нарахування та виплати грошового забезпечення. ОСОБА_1 зазначає, що головний сержант ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та з 12.08.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 12.08.2022 №2. З 23.05.2025 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 23.05.2025 №146 та переведено до військової частини НОМЕР_7 , де він продовжує проходження військової служби. ОСОБА_1 вказує, що у період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_6 , а саме з січня 2024 року по квітень 2025 року, зазначена військова частина перебувала у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 . На думку позивача, відповідач при нарахуванні грошового забезпечення неправомірно застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у сумі 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік, зокрема на 2022, 2023 та 2024 роки. Позивач вважає, що у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у військовослужбовців виникло право на перерахунок посадових окладів та окладів за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 із застосуванням актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв`язку з цим ОСОБА_1 зазначає, що належний розмір його посадового окладу за період служби з 12.08.2022 по січень 2024 року мав визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 та 14 до постанови №704. Разом із тим, як зазначає позивач, фактично виплата посадового окладу здійснювалася із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що підтверджується наданими відповідачем довідками, копії яких долучено до матеріалів позову. Позивач також звертає увагу, що інші складові грошового забезпечення, зокрема надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, доплати, підвищення та премії, визначаються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням. У зв`язку з цим, на думку позивача, зазначені виплати також були нараховані та виплачені у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Крім того, позивач посилається на відповідь військової частини НОМЕР_2 від 18.09.2025 №1655/10329, відповідно до якої йому було виплачено допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки. Оскільки розмір допомоги на оздоровлення залежить від розміру грошового забезпечення, позивач вважає, що така допомога також була виплачена у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством. Враховуючи наведене, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо непроведення належного нарахування та виплати грошового забезпечення протиправною, а заявлені позовні вимоги такими, що є законними та обґрунтованими.

12.12.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано письмовий відзив.

Позиція відповідача, військової частини НОМЕР_2 , полягає у відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та здійснення перерахунку його грошового забезпечення. Відповідач зазначає, що посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 є необґрунтованим, оскільки, на думку відповідача, позивач помилково вважає, що зазначене рішення набрало законної сили 15.04.2025. При цьому відповідач вказує, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у цій справі була проголошена лише 18.06.2025. У зв`язку з цим відповідач вважає, що період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_6 з січня 2024 року по квітень 2025 року, коли вказана військова частина перебувала у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , не охоплюється правовідносинами, які виникли у зв`язку з набранням чинності постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та від 18.06.2025 у справі №320/29450/24. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2024 та 01.01.2025, шляхом множення його на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Крім того, відповідач заперечує належність військової частини НОМЕР_2 як відповідача у даній справі. Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що у період з 01.02.2024 по 23.05.2025 позивач проходив військову службу саме у військовій частині НОМЕР_6 , яка мала статус юридичної особи. Відповідач посилається на положення статей 4, 43 та 46 Кодексу адміністративного судочинства України щодо визначення суб`єкта владних повноважень та належного відповідача у адміністративній справі. Також відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 5 пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира відповідної військової частини. За твердженням відповідача, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_6 , а включення його до наказів щодо виплати грошового забезпечення, як основного, так і додаткового, здійснювалось саме на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_6 . Відповідач наголошує, що перебування військової частини НОМЕР_6 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 у спірний період мало виключно технічний та організаційний характер у зв`язку з відсутністю окремого фінансового господарства у військової частини НОМЕР_6 . На думку відповідача, саме військова частина НОМЕР_6 була відповідальною за оформлення та подання документів, необхідних для здійснення фінансового забезпечення, тоді як військова частина НОМЕР_2 виконувала функції розпорядника коштів та здійснювала виплату на підставі документів, оформлених і поданих військовою частиною НОМЕР_6 . У зв`язку з цим відповідач вважає, що саме військова частина НОМЕР_6 відповідала ознакам суб`єкта владних повноважень та мала бути належним відповідачем у цій адміністративній справі, тоді як військова частина НОМЕР_2 не приймала безпосередніх публічно-владних управлінських чи фінансових рішень щодо позивача. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 №321/65/дск та наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 з 01.06.2025 військову частину НОМЕР_6 було знято з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 та зараховано на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_4 . Також відповідач звертає увагу суду на питання дотримання строку звернення до суду. На думку військової частини НОМЕР_2 , суд не врахував питання пропуску строку звернення до суду та розпочав розгляд справи поза межами такого строку, що, як зазначає відповідач, може призвести до порушення норм процесуального права.

Щодо позиції Військової частини НОМЕР_4 .

У вказаний строк відповідач 2 не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 12.01.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача 2 не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 12.08.2022 №2, виданим на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», мобілізаційного розпорядження Голосіївського Збірного Сил України від 24.02.2022 №322/501/17 та інших документів, головного сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду водія-стрільця протитанкового взводу роти вогневої підтримки, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 12.08.2022, а також визначено посадовий оклад у розмірі 3170 грн.

Згідно з карткою особового рахунку працівника за 2022 рік щодо ОСОБА_1 , складеною військовою частиною НОМЕР_4 (за в/ч НОМЕР_8 ) у 2022 році позивачу нараховувались, зокрема, оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за особливі умови проходження служби, премія та грошова допомога на оздоровлення. У документі зазначено посадовий оклад у розмірі 3170 грн та оклад за військовим званням у розмірі 380 грн.

Згідно з карткою особового рахунку працівника за 2023 рік щодо ОСОБА_1 , складеною військовою частиною НОМЕР_4 (за в/ч НОМЕР_8 ) у 2023 році позивачу здійснювались нарахування грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, премії, додаткової винагороди та грошової допомоги на оздоровлення. У документі зазначено посадовий оклад у розмірі 3170 грн та оклад за військовим званням у розмірі 510 грн.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_4 від 15.08.2025 №4611, військова частина НОМЕР_6 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_9 з січня 2024 року по травень 2025 року. У листі також зазначено, що відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022-2023 роки у військовій частині НОМЕР_4 відсутні, а для отримання додаткових документів рекомендовано звернутись до військової частини НОМЕР_9 або НОМЕР_2 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 23.05.2025 №146, суд встановив, що головного сержанта ОСОБА_1 , водія-електрика роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_6 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.05.2025 у зв`язку з вибуттям до військової частини НОМЕР_7 для подальшого проходження служби. У наказі вказано про виплату щомісячної премії за особливості проходження служби, допомоги на оздоровлення за 2025 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_2 від 15.09.2025 №ГЗ 150925-ГОВ встановлено, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 12.08.2022 та з 23.05.2025 виключений зі списків особового складу і переведений до військової частини НОМЕР_7 . У листі зазначено, що у період з 01.02.2024 по 31.05.2025 військова частина НОМЕР_6 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Також у листі вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. Крім того, у листі зазначено, що позивачу виплачувалась допомога на оздоровлення у 2024 та 2025 роках, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у період з 01.02.2024 по 23.05.2025 не виплачувалась.

Згідно з довідкою про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 03/2024-02/2025, виданою військовою частиною НОМЕР_2 (за в/ч НОМЕР_6 ), суд встановив, що у вказаний період позивачу нараховувались посадовий оклад у розмірі 2820 грн, оклад за військовим званням у розмірі 880 грн, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, індексація та інші виплати. Також у довідці відображено виплату грошової допомоги на оздоровлення у квітні 2024 року та січні 2025 року.

Згідно з довідкою про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 03/2025-05/2025, виданою військовою частиною НОМЕР_2 (за в/ч НОМЕР_6 ), суд встановив, що у березні-травні 2025 року позивачу нараховувались посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія. У довідці зазначено посадовий оклад у розмірі 5932,90 грн за травень 2025 року.

Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_4 від 26.09.2025 №4461, до 01.05.2025 військова частина НОМЕР_6 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , яка здійснювала нарахування та ведення облікової документації. У листі також зазначено, що з 01.05.2025 військова частина НОМЕР_6 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_4 . Крім того, у документі вказано, що військова частина НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) з 28.07.2025 припинила своє існування як окрема військова частина та переформована у НОМЕР_11 батальйон територіальної оборони військової частини НОМЕР_4 .

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.

Щодо строку звернення до суду.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022 року] положення статті 233 Кодексу законів про працю України , у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 Кодексу законів про працю України .

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України [19.07.2022 року].

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 року по 04.11.2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05.11.2021 року по 19.07.2022 року застосовується ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України , у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19.07.2022 року по 13.05.2023 року застосовується частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що діє з 19.07.2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Окрім іншого, суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651, якою з 24:00 год 30.06.2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» № 130 30.06.2023 року, тобто в останній день карантину.

Відповідно з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України , почався 01.07.2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.03.2025 року у справі № 460/21394/23.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1/2025 у справі справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, Конституційним Судом України визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив у абзаці третьому пункту дев`ятого, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування, тощо.

Також в абзаці сьомому пункту третього Суд зазначив, що законодавець має також враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди у доступі до правосуддя.

Абзацом шостим пункту четвертого визначено, що аналіз чинного трудового законодавства дає Суду підстави стверджувати, що законодавець пов`язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають.

В абзаці четвертому пункту шостого вказано, що таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, Суд в абзаці десятому пункту дев`ятого наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Як встановлено судом, з 23.05.2025 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 23.05.2025 № 146 та був переведений до ВЧ НОМЕР_7 , де наразі продовжує проходження військової служби.

Таким чином, позивач не звільнений з військової служби, а переміщений по службі в порядку переведення з однієї військової частини до іншої, що не може вважатися звільненням в розумінні приписів Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14" (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: " 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

У справі, що розглядається, спірним є питання правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 01 лютого 2024 року по 23 травня 2025 року, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018".

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018" не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704", пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481, тобто з 20 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року" запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Суд звертає увагу на те, що пунктом 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

35. Проте, як вже зазначено вище, у спірний період для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", замінено на сталу розрахункову величину - 1762 грн.

Отже, з 20 травня 2023 року набрала чинності Постанова № 481 якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

На підставі наведеного можна дійшти обґрунтованого висновку про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, діяв відповідно до чинного нормативно-правового акта, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № № 200/4426/24.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.

Спеціальним Законом України № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).

Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

На час розгляду даної справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки спір у даній справі стосується правомірності нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2024 по 23.05.2025 із застосуванням редакції Постанови №704, чинної у спірний період, суд надає оцінку діям відповідача з урахуванням нормативного регулювання, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18 червня 2025 року.

Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у спірний період (з 01.02.2024 по 23.05.2025) правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481 відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі приписів пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати по справі.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) та до Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса для листування, АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.