Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №320/50217/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року справа №320/50217/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м.Києві у вигляді обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024, з 01.08.2025, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України про розмір грошового забезпечення №172/58/206 від 28.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м.Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.10.2025 на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України про розмір грошового забезпечення №172/58/206 від 28.08.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з червня 2020 року він є військовим пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262) у розмірі 80% грошового забезпечення. Позивач зазначає, що згідно з інформацією, наданою на запит його представника, позивачу з 2022 року його пенсія нараховується з обмеженням максимального розміру, а саме: з 01.01.2022 сумою 29505,81 грн замість 29594,61 грн; з 01.01.2023 сумою 29505,81 грн замість 29594,61 грн; з 01.01.2024 сумою 29505,81 грн замість 33686,15 грн; з 01.01.2025 сумою 29505,81 грн замість 39418,35 грн.

На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України від 20.12.2016 №7-рп/2016 рішення, обмеження розміру пенсії позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є неправомірним.

Також позивач вказує, що на його запит він отримав від Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України, який безпосередньо здійснював фінансове забезпечення позивача до звільнення, є розпорядником первинної інформації про його грошове забезпечення, довідку про розмір грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення відповідно до вимог Постанови КМУ №704 за формою згідно Додатку №2 до Порядку №45, про фактичний розмір нарахованого грошового забезпечення з урахуванням усіх складових за посадою заступника начальника Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України з морально-психологічного забезпечення" станом на 21.08.2025.

Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату його пенсії відповідно до нової довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України №172/58/206 від 28.08.2025, однак ГУ ПФУ в м. Києві у своїй відповіді на вказану заяву позивача листом від 16.09.2025 №2600-0312-8/164666, відмовило у здійсненні такого перерахунку та виплати пенсії позивача на підставі нової довідки, посилаючись на те, що КМУ після скасування пунктів 1, 2 Постанови КМУ №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 нового порядку не прийнято.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушує його право на пенсійне забезпечення.

На думку позивача, з урахуванням ч. 2 ст. 51 Закону №2262-ХІІ відповідач повинен здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.10.2025, оскільки виключно після отримання нових документів у відповідача виник обов`язок здійснити перерахунок пенсії позивачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання уточненої позовної заяви, з урахуванням висновків суду, в якій зазначити належне обґрунтування позовних вимог в частині виникнення права позивача на перерахунок його пенсії з 01.10.2025 на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України №172/58/206 від 28.08.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 21.08.2025; надання доказів, на які позивач посилається у позовній заяві, а саме: копію заяви, з якою позивач звертався до уповноваженого органу для видачі довідки для перерахунку пенсії та копію довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України №172/58/206 від 28.08.2025 в належній якості.

27.11.2025 на адресу суду від представника позивача - адвоката Урсу І.М. надійшла заява про усунення недоліків позову від 26.11.2025, до якої додано уточнений адміністративний позов від 07.10.2025, копію заяви, з якою позивач звертався до уповноваженого органу для видачі довідки для перерахунку пенсії та копію довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України №172/58/206 від 28.08.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.

13.04.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано матеріали пенсійної справи позивача.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 23.06.2020 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262 у розмірі 80% грошового забезпечення, визначеного в грошовому атестаті Військової частини НОМЕР_2 від 27.04.2020 №172/58/96.

З наданих позивачем до позову перерахунків пенсії по інвалідності за пенсійною справою ОСОБА_1 за №2601044768 - Міноборони вбачається, що основний розмір пенсії позивача складає 80% грошового забезпечення, проте відповідач обмежує виплату пенсії 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а саме:

- згідно з перерахунком пенсії позивача з 01.01.2022 основний розмір пенсії складає 29528,61 грн, при цьому підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії – 29505,81 грн;

- згідно з перерахунком пенсії позивача з 01.01.2023 основний розмір пенсії складає 29594,61 грн, при цьому підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії – 29505,81 грн;

- згідно з перерахунком пенсії позивача з 01.01.2024 основний розмір пенсії складає 35561,15 грн, при цьому підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії – 29505,81 грн;

- згідно з перерахунком пенсії позивача з 01.08.2025 основний розмір пенсії складає 39418,35 грн, при цьому підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії – 29505,81 грн.

На запит позивача Центральним науково-дослідним інститутом Збройних Сил України видано довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 №172/58/206 від 28.08.2025 за посадою заступника начальника Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України з морально-психологічного забезпечення" станом на 21.08.2025.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 04.09.2025 про перерахунок та виплату його пенсії на підставі зазначеної довідки.

Листом від 16.09.2025 №2600-0312-8/164666 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило у проведенні перерахунку пенсії на підставі поданих позивачем документів, зазначивши, що після визнання протиправними та нечинними рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 05.03.2019, пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), Урядом України акти, які визначають механізм перерахунку пенсій відповідних категорій військовослужбовців не приймались.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025, а також з відмовою відповідача в здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025, суд виходить з наступного.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі – Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20.12.2016, з урахуванням положень рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, у Законі №2262-ХІІ відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ.

При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20.

Також суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України (Другий Сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 (Справа № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.

Суд також наголошує, що відповідачем не враховано визнання рішенням КСУ від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни від 24.12.2020 серії НОМЕР_3 .

Таким чином, суд зауважує, що ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 квітня 2025 року у справі №380/8998/24.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025.

Водночас порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання вчинити відповідні дії, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Разом з тим, згідно з пунктом 4 частини 2 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачу на підставі наданої Центральним науково-дослідним інститутом Збройних Сил України довідки від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 21.08.2025, суд зазначає таке.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон №2262-ХІІ.

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Приписами ч. 18 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 р. № 3-1 (далі Порядок № 3-1).

Так, відповідно до п. 23, 24 Порядку № 3-1 перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону 2262-XII. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії.

Таким чином, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи.

Відмовляючи у проведенні перерахунку пенсії позивача на підставі поданої ним довідки, відповідач посилається на відсутність підстав для такого перерахунку, зважаючи на те, що після визнання протиправними та нечинними рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 05.03.2019, пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), Урядом України акти, які визначають механізм перерахунку пенсій відповідних категорій військовослужбовців не приймались.

Суд зазначає, що відповідач, отримавши оновлену довідку із збільшеним розміром грошового забезпечення позивача, був зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії із урахуванням визначених у ній складових, чого на порушення вимог чинного законодавства зроблено не було.

А відтак, відмова відповідача у перерахунку пенсії позивача на підставі відповідної довідки є протиправною.

Суд наголошує, що позивач має право на перерахунок пенсії і таке його право підтверджується новою довідкою Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 21.08.2025. Водночас необхідною передумовою для проведення перерахунку пенсії позивача є надання до пенсійного органу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення.

Враховуючи те, що при призначенні пенсії позивачу враховано грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, які містять занижені розміри складових грошового забезпечення, суд доходить висновку про те, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України про розмір грошового забезпечення №172/58/206 від 28.08.2025 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії для перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" відповідно до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та абзацу 8 пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992.

Відповідно до п.4 Порядку №45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону.

Згідно з ч.2 ст.51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

На підставі ч.3 ст.51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Оскільки підстави для перерахунку пенсії позивача відповідно до довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 виникли з 21.08.2025, відповідно до ч.2 ст.51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсії позивача має бути здійснений з першого числа наступного місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, а саме з 01.09.2025.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України про розмір грошового забезпечення №172/58/206 від 28.08.2025, з урахуванням раніше виплачених сум, з 01.10.2025.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення станом на 21.08.2025 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності позивача на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення станом на 21.08.2025, починаючи з 01.10.2025 (як просить у позовній заяві позивач).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення ним інших судових витрат у справі відсутні, у зв`язку з чим розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії по інвалідності з обмеженням максимальним розміром з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату нарахованої пенсії по інвалідності без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 та з 01.08.2025.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення станом на 21.08.2025.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі довідки Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України від 28.08.2025 №172/58/206 про розмір грошового забезпечення станом на 21.08.2025, починаючи з 01.10.2025.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.