Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №160/5162/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 рокуСправа №160/5162/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене повідомленням №11/792 від 10.02.2026 р., про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 та утримує її повнолітню дитину від першого шлюбу, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), у зв`язку з чим позивач 09.02.2026 р. особисто подав через Центр надання адміністративних послуг заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (з додатками). Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомленням №11/792 від 10.02.2026 р. відмовив позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з недолученням до заяви свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. ОСОБА_1 зауважив, що відповідачем залишено поза увагою те, що рідний батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_2 (дружина позивача) не може утримувати свого сина, оскільки рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області по справі №2-о-23/06 від 17.05.2006 р. вона була призначена опікуном над недієздатною донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи (безстроково). Відповідно до акту про фактичне місце проживання від 19.01.2026 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2020 року й по теперішній час проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вищенаведене, у ОСОБА_1 , як у вітчима, виникає обов`язок спільно з дружиною дбати про матеріальне забезпечення сім`ї, а в силу відсутності у пасинка батька - утримувати його. Окрім того, позивач зауважив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вже надавалась ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з перебуванням на утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи на строк до 03.02.2026 р., про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_7 №10784 від 05.11.2025 р. Підсумовуючи неведене, ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі разом із позовною заявою та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 12.03.2026 р. о 21:40 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 04.03.2026 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

В ухвалі від 12.03.2026 р. суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Таким чином, граничним строком на подання відзиву було 31.03.2026 р. (включно).

Станом на 31.03.2026 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надійшло.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду відповідач не звертався.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.06.2012 р.

ОСОБА_1 стверджує, що він утримує повнолітню дитину його дружини від першого шлюбу, а саме: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 02.07.1980 р.), який є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.08.2013 р.

В листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400 010215-8/237592 від 24.12.2025 р. зазначено, що ОСОБА_3 станом на 24.12.2025 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, і особам з інвалідністю з дитинства з 05.05.2010 р. довічно.

09.02.2026 р. позивачем подано через Центр надання адміністративних послуг заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Факт подачі зазначеної вище заяви підтверджується доданими разом із позовною заявою копіями опису вхідного пакету документів за №20260209-486174 та за №43593-2026.

Згідно з переліками описів вхідного пакету документів за №20260209-486174 та за №43593-2026 до заяви ОСОБА_1 було долучено наступні документи:

1. свідоцтво про народження дитини;

2. пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги;

3. облікову картку платника податків (РНОКПП) або паспорт дитини (за умови відмови від РНОКПП);

4. акт про фактичне місце проживання;

5. довідку ГУ Пенсійного фонду України;

6. копію рішення та ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області;

7. документи ДРАЦС (свідоцтва про шлюб та розірвання шлюбу);

8. паспорт ОСОБА_3 ;

9. свідоцтво про смерть ОСОБА_9 - батька особи з інвалідністю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 складено та направлено позивачу повідомлення (лист №11/792 від 10.02.2026 р.), в якому відповідач зазначив, що за результатами розгляду вищезазначеної заяви протоколом від 10.02.2026 р. №90 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, й повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

В якості причини відмову у наданні позивачу відстрочки відповідачем зазначено, що до заяви позивача не долучено свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно залишено поза увагою те, що рідний батько ОСОБА_3 ( ОСОБА_9 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 було долучено до заяви позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), а також не взято до уваги те, що ОСОБА_2 не може утримувати свого сина, ОСОБА_3 , оскільки рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області по справі №2-о-23/06 від 17.05.2006 р. її призначили опікуном над недієздатною донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, про що свідчить витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №152/25/1105/В від 10.04.2025 р.

Відповідно до акту про фактичне місце проживання від 19.01.2026 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2020 року й по теперішній час проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що вищезазначені документи не були належним чином оцінені комісією та не були взяті до уваги при прийнятті рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 2 Закону №2232, проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 1 статті 4 Закону №2232 встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону №2232, до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р. (затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 39 Закону №2232, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 р.(далі - Закон №3543-XII) (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Основного Закону України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Частиною 5 статті 4 Закону №3543-ХІІ встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 від 24.02.2022 р., затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 р. (далі - Указ №65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 3 Указу №65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено, зокрема з 10 листопада 2024 року на 90 діб.

Згідно зі статтею 4 Указу №65/2022, призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений у статті 23 Законом №3543-ХІІ.

Так, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II груп

Водночас, зі змісту норм статті 23 Закону №3543-XII слідує, що визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення згідно із приписами ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону №3543-XII здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 р. (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Оскільки відповідач є органом військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, саме на нього покладено обов`язок щодо прийняття рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час.

З 18.05.2024 р. змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII.

Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 р. (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

У відповідності до положень п.п. 56, 57 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

При вирішенні даної справи суд врахував, що Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку. Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 вказаного Закону є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (п. 59 Порядку №560).

Відповідно до п. 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 ч. 3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.п. 64, 65 Порядку №560, заяви військовозобов`язаних про надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та підтвердні документи зберігаються у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п`яти років. У разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Встановлені обставини доводять, що відповідач в особі Комісії розглянув заяву позивача щодо оформлення йому довідки про відстрочку від призову, прийнявши, як передбачає закон, рішення.

Згідно із частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 1 статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Статтею 268 Сімейного кодексу Україна встановлено, що мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

У постанові від 04.10.2024 р. у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків. Оскільки приписами Сімейного кодексу України обов`язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до частини першої статті 260 Сімейного кодексу України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення частини першої статті 23 Закону №2232-ХІІ.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Передусім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

При цьому, зі змісту частини 1 статті 268 Сімейного кодексу України слідує, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасинка (падчерку) за сукупності таких умов: пасинок (падчерка) проживає разом із вітчимом; пасинок (падчерка) немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку (падчерці) утримання; вітчим має можливість надавати матеріальну допомогу. Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Матеріали та фактичні обставини справи свідчать, що на момент укладання шлюбу між позивачем та його дружиною ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_10 її син - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) вже був повнолітнім, а відтак позивач не може вважатися вітчимом останнього в розумінні Сімейного кодексу України.

При цьому, доказів набуття позивачем статусу піклувальника щодо ОСОБА_3 до суду не надано й надання таких доказів разом з заявою про надання відстрочки від призову до ІНФОРМАЦІЯ_12 жодними доказами не підтверджено.

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження підстав для отримання відстрочки згідно п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ позивач разом з заявою надав відповідачу наступні документи: свідоцтво про народження дитини; пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги; облікову картку платника податків (РНОКПП) або паспорт дитини (за умови відмови від РНОКПП); акт про фактичне місце проживання; довідку ГУ Пенсійного фонду України; копію рішення та ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області; документи ДРАЦС (свідоцтва про шлюб та розірвання шлюбу); паспорт ОСОБА_3 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_9 - батька особи з інвалідністю.

Водночас, підставою для відмови у наданні відстрочки стало не надання позивачем свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Так, відповідно до Додатку №5 до Порядку №560, документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 7 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII є:

- для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Таким чином, положення Постанови №560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов`язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII й такі докази мають підтверджувати, зокрема, факт народження дитини, її вік, визначений вид захворювання, підтвердження родинних чи піклувальних стосунків саме військовозобов`язаного. Тобто доказів перебування в сім`ї з жінкою, яка має таку дитину, та проживання з нею не достатньо.

Натомість, докази родинних стосунків (в т.ч. усиновлення, опіки чи піклування) ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 , вказаних у Порядку №560, позивач не надав.

Встановлені судом обставини спору свідчать, що відповідач належно розглянув заяву позивача відповідно до її змісту та оформлення. Відмова позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період узгоджується зі вказаними вище вимогами законодавства щодо надання доказу родинних стосунків позивача зі вказаною дитиною, або усиновлення чи опіки та піклування, які мають бути підтверджені вказаними вище згідно з Додатком 5 Порядку №560 документами.

З урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат, передбачені статтею 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2026 р.

Суддя О.М. Неклеса