Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №160/5002/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 рокуСправа №160/5002/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/5002/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.10.2025 року про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я, за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянута по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорта ОСОБА_1 від 15.10.2025 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я, за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позову зазначено, що 16.10.2025 року на адресу відповідача послугами зв`язку АТ «Укрпошта» було направлено рапорт про звільнення з військової служби за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який було отримано відповідачем 21.10.2025 року. Проте станом на 24.02.2026 року наказ про звільнення з військової служби або обгрунтована відповідь про відмову у звільненні з військової служби Військовою частиною НОМЕР_1 не надано, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5002/26. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13.03.2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.03.2026 №41-РС ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Отже, позивач, враховуючи наявні підстави для звільнення з військової служби у зв`язку із непридатністю, був звільнений з військової служби у відставку. Враховуючи вищенаведене, підстав для задоволення позовної заяви немає, оскільки на момент розгляду справи спірні правовідносини фактично припинені, а позовні вимоги втратили свій предмет, зокрема, позивача вже звільнено з військової служби..

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , станом на час звернення до суду проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

04.09.2025 року старший солдат ОСОБА_1 , з метою визначення ступеня придатності до військової служби пройшов медичний огляд у ДНП «Центр комплексної реабілітації «Галичина», по завершенню якого видано свідоцтво про хворобу №2025-0904-1030-1815-3 від 04.09.2025 року, в якому зазначено, що на підставі статті 63а, 78а графи II Розкладу хвороб визнаний непридатним до військової служби.

Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2025 року №281 старшого солдата ОСОБА_1 вважати таким, що не прибув до пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 після завершення курсу стаціонаргого лікування у ДНП «Центр комплексної реабілітації «Галичина» м. Львів та відсутній на військовій службі без поважних причин з причин з 01.10.2025 року.

15.10.2025 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив звільнити його з військової служби на підставі постанови ВЛК при ДНП «Центр комплексної реабілітації», оформленого свідоцтвом про хворобу №2025-0904-1030-1815-3 від 04.09.2025 року про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем було надано копію копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №214 від 30.09.2025 року; копію свідоцтва про хворобу №2025-0904-1030-1815-3 від 04.09.2025 року; копію супровідної про направлення командиру військової частини НОМЕР_1 медичних документів; копію протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 18.09.2025 року; пояснення.

На підтвердження направлення даного рапорту з додатками позивачем надано до суду опис вкладення АТ «Укрпошта», квітанції АТ «Укрпошта» від 16.10.2025 року.

Згідно трекінгу відправлень АТ «Укрпошта» №8134000609620 поштове відправлення вручене відповідачу 21.10.2025 року.

Листом Військової частини НОМЕР_1 на запит представника позивача щодо можливості звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 повідомлено, що зокрема навіть за наявності висновку ВЛК про непридатність, військова частина не має правових підстав для самостійного звільнення військовослужбовця, який самовільно залишив частину, оскільки питання його правового статусу та подальшого проходження служби вирішується виключно після завершення встановлених процедур притягнення до відповідальності та прийняття рішення компетентними органами.

26.12.2025 року представник позивача звернулась зі скаргою на протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 до Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Військового обмудсмена щодо нерозгляду, зокрема рапорту про звільнення з військової служби за станом здоров`я від 15.10.2025 року.

Згідно листа Військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2025 року, адресованого іншій особі, однак зі змісту відповіді вбачається, що вона надана на звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України від 14.12.2025 року стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби, повідомлено, що вказаний військовослужбовець має власноруч написати рапорт на звільнення за станом здоров`я. ОСОБА_2 сам перешкоджає процедуру звільнення так як не з`являється до Військової частини НОМЕР_1 тим самим рахується в статусі СЗЧ.

Оскільки рапорт позивача не було розглянуто, позивач вважає, що військовою частиною НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Згідно долученого до відзиву на позовну заяву витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №41-РС старшого солдата призваного під час мобілізації ОСОБА_1 , колишнього старшого стрільця аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я) на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно пункту 12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення, підпунктом 2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Абзацами другим та тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).

У пункті 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем відповідного рапорту не може бути підставою для не розгляду такого в розумний строк.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 15.10.2025 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив звільнити його з військової служби на підставі постанови ВЛК при ДНП «Центр комплексної реабілітації», оформленого свідоцтвом про хворобу №2025-0904-1030-1815-3 від 04.09.2025 року про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем було надано копію копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №214 від 30.09.2025 року; копію свідоцтва про хворобу №2025-0904-1030-1815-3 від 04.09.2025 року; копію супровідної про направлення командиру військової частини НОМЕР_1 медичних документів; копію протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 18.09.2025 року; пояснення.

На підтвердження направлення даного рапорту з додатками позивачем надано до суду опис вкладення АТ «Укрпошта», квітанції АТ «Укрпошта» від 16.10.2025 року.

Згідно трекінгу відправлень АТ «Укрпошта» №8134000609620 поштове відправлення вручене відповідачу 21.10.2025 року.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами пункту 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах – це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

У підпункті 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

В пункті 6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Пунктами 2-3 розділу ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Положеннями підпункту 1 пункту 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Повертаючись до обставин у цій справі суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 15.10.2025 року уповноваженою на прийняття відповідного рішення.

Водночас листом Військової частини НОМЕР_1 на запит представника позивача щодо можливості звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 повідомлено, що зокрема навіть за наявності висновку ВЛК про непридатність, військова частина не має правових підстав для самостійного звільнення військовослужбовця, який самовільно залишив частину, оскільки питання його правового статусу та подальшого проходження служби вирішується виключно після завершення встановлених процедур притягнення до відповідальності та прийняття рішення компетентними органами.

Також згідно листа Військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2025 року, адресованого іншій особі, однак зі змісту відповіді вбачається, що вона надана на звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України від 14.12.2025 року стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби, повідомлено, що вказаний військовослужбовець має власноруч написати рапорт на звільнення за станом здоров`я. ОСОБА_2 сам перешкоджає процедуру звільнення так як не з`являється до Військової частини НОМЕР_1 тим самим рахується в статусі СЗЧ.

В зв`язку з викладеним суд вважає, що відповідач безпідставно ухилився від розгляду рапорту позивача, чим допустив протиправну бездіяльність в частині розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Одночасно суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 року.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим часитини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт від 15.10.2025 року ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем заявлено до відшкодування такі витрати у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 24.02.2026 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.

Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин, сторона, яка заявляє клопотання про розподіл таких витрат, подає до суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), акт приймання-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Водночас матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема договір про надання правової допомоги; акт прийому-передачі наданих юридичних послуг; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу; квитанцію про оплату гонорару, тощо.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем не підлягають відшкодуванню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту від 15.10.2025 року ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 15.10.2025 року ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська