Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №569/24058/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/24058/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасників справи:

представника позивача Ярема С.В.,

представника відповідача Романенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заяву представника Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 569/24058/25,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення заробітної плати.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

До суду надійшла заява від представника Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 569/24058/25, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов`язані з участю представника у судових засіданнях у розмірі 6 610 грн. 30 коп., покласти на позивача обов`язок сплатити судовий збір.

Заяву про ухвалення додаткового рішення обґрунтовує тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» та Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення заробітної плати відмовлено повністю, однак під час ухвалення рішення судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Представник заявника зазначає, що під час розгляду справи представник відповідача Романенко Ю.О. брала участь у судових засіданнях у місті Рівне, у зв`язку із чим підприємством було понесено витрати, пов`язані зі службовими відрядженнями представника з міста Києва до міста Рівне, зокрема витрати на добові та проживання. На підтвердження понесених витрат до заяви додано накази про направлення у відрядження, посвідчення про відрядження, звіти про використання коштів, рахунок та фіскальний чек за проживання, а також платіжні інструкції. Заявник вказує, що частина витрат за відрядження у лютому 2026 року була пропорційно розподілена між двома судовими справами, оскільки представництво інтересів підприємства здійснювалося одночасно у справах № 569/24058/25 та № 569/24056/25, у зв`язку з чим до відшкодування у межах даної справи заявлено лише половину фактично понесених витрат. Загальний розмір витрат, які заявник просить стягнути з позивача, становить 6 610 грн. 30 коп. Крім того, представник відповідача посилається на положення статей 133, 138, 141, 270 ЦПК України та зазначає, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені відповідачем судові витрати підлягають стягненню з позивача. Також заявник звертає увагу суду на те, що позивач при поданні позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, хоча, на думку заявника, така пільга у даному випадку не підлягала застосуванню, а тому просить суд також вирішити питання щодо покладення на позивача обов`язку зі сплати судового збору у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23 березня 2026 року заява передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2026 року заяву про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача адвокат Ярема С.В. у поданих запереченнях зазначає, що заява представника Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат не підлягає задоволенню. Вказує, що відповідачем не було дотримано вимог цивільного процесуального законодавства щодо порядку заявлення та підтвердження судових витрат. Зокрема, у відзиві на позовну заяву, поданому 05 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд», відповідач не зазначив попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи, що суперечить вимогам статей 134 та 178 ЦПК України. Крім того, представник відповідача до закінчення судових дебатів не подала доказів на підтвердження понесених витрат та не заявила клопотання про вирішення питання щодо судових витрат після ухвалення рішення у справі, а тому, на думку представника позивача, відповідач втратив право на подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Також зазначає, що із заявою про стягнення судових витрат відповідач звернувся лише 17 березня 2026 року, тобто поза межами п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Окрім цього, представник позивача заперечує проти покладення на позивача обов`язку сплати судового збору, посилаючись на те, що предметом позову було стягнення невиплаченої заробітної плати у вигляді премій та інших виплат, які відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати входять до структури додаткової заробітної плати, а тому позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». У зв`язку із наведеним представник позивача просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат.

В судовому засіданні представник відповідача Романенко Ю.О. підтримала заяву про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі та просила її задовольнити. Пояснила, що заява про стягнення судових витрат подана у встановлений процесуальним законом строк, а заявлені до відшкодування витрати є фактично понесеними, документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними з участю представника відповідача у судових засіданнях. Також зазначила, що заявлені позивачем вимоги не стосуються стягнення заробітної плати у розумінні Закону України «Про судовий збір», а тому підстав для звільнення позивача від сплати судового збору не було. У зв`язку з цим вважає за необхідне покласти на позивача обов`язок зі сплати судового збору. Крім того, представник відповідача підтвердила, що у поданому відзиві на позовну заяву відомості щодо попереднього розрахунку судових витрат не зазначалися.

Представник позивача адвокат Ярема С.В. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та просила відмовити у її задоволенні повністю. Зазначила, що для вирішення питання про відшкодування судових витрат відповідач повинен був зазначити попередній розрахунок таких витрат у відзиві на позовну заяву, однак цього зроблено не було. Крім того, представник відповідача до закінчення судового розгляду не подала належних доказів понесення судових витрат та не заявила клопотання про вирішення питання щодо їх розподілу після ухвалення рішення у справі, у зв`язку з чим, на думку представника позивача, підстави для їх стягнення відсутні.

Заслухавши думку учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України). За приписами ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат визначається: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 1,2 ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/129 наведено правовий висновок про те, що «однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат».

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» та Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення заробітної плати відмовлено повністю. Разом з тим під час ухвалення вказаного рішення судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у зв`язку з чим представник відповідача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог статті 270 ЦПК України.

Судом встановлено, що представником відповідача заявлено вимогу про стягнення з позивача витрат, пов`язаних із відрядженням представника для участі у судових засіданнях, у розмірі 6 610 грн. 30 коп., а також про покладення на позивача обов`язку зі сплати судового збору.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору сторона подає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною такого попереднього розрахунку суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Як убачається з відзиву Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» на позовну заяву, відповідачем не було зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які він поніс або очікував понести у зв`язку із розглядом справи. Крім того, до закінчення судових дебатів представником відповідача не було подано доказів на підтвердження розміру таких витрат та не заявлено клопотання про вирішення питання щодо судових витрат після ухвалення рішення у справі. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат, пов`язаних із відрядженням представника відповідача.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами першою, другою, третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22), неподання чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Відповідно до вищенаведеного, суд зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19).

У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.

Відповідно до ухвала ВС від 04.08.2021 року у справі № 759/2921/19, прохальна частина заяви сторони про розподіл судових витрат має містити вимогу про відшкодування судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) зазначено, що, «враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання особою заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат».

Із заявою про ухвалення додаткового рішення та доказами понесених витрат представник відповідача звернувся до суду лише після ухвалення рішення у справі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано встановленого процесуальним законом порядку заявлення та підтвердження судових витрат, пов`язаних із участю представника у судових засіданнях, а тому підстави для їх стягнення з позивача відсутні.

Разом з тим суд не погоджується із доводами представника позивача щодо звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом із тим, як встановлено судом, предметом спору у даній справі було стягнення щоквартальних премій, премій до державних свят, дня заснування підприємства та професійного свята, тобто виплат стимулюючого та заохочувального характеру. Отож, суд встановив, що предметом позову у даній справі було стягнення премій та інших заохочувальних виплат, які не належать до основної чи додаткової заробітної плати у розумінні положень Закону України «Про судовий збір» та правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Відтак підстави для звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду були відсутні.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких пільга щодо звільнення від сплати судового збору застосовується у справах про стягнення належної працівникові заробітної плати у вузькому розумінні трудового законодавства, а не до всіх виплат, пов`язаних із трудовими правовідносинами.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, виходить із того, що пільга, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», має вузький, спеціальний характер і не поширюється на вимоги, які за своєю природою не є безпосередньо заробітною платою (а відносяться до інших видів відповідальності або заохочення). За аналогією підходу Великої Палати Верховного суду, спірні у цій справі ненараховані премії та збільшений розмір винагороди за вислугу років не можуть автоматично розглядатися як об`єкт зазначеної пільги.

Враховуючи характер заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивач не був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, а тому питання щодо його стягнення підлягає вирішенню шляхом ухвалення додаткового рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ціна позову у даній справі становить 204 000 грн, а відтак розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, становить 1 % від ціни позову, тобто 2 040 грн.

З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено повністю, а підстав для звільнення позивача від сплати судового збору судом не встановлено, суд дійшов висновку про необхідність покладення на позивача обов`язку зі сплати судового збору у розмірі 2 040 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява представника Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню. Підстав для стягнення з позивача витрат, пов`язаних із відрядженням представника відповідача, суд не вбачає, оскільки відповідачем не дотримано вимог процесуального закону щодо порядку заявлення та підтвердження таких витрат. Водночас вимога щодо покладення на позивача обов`язку зі сплати судового збору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 2, 76-82, 133, 134, 137, 138, 141, 142, 258, 259, 263-268, 270 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 569/24058/25 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 040 (дві тисячі сорок) гривень 00 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач 1: Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів», місце знаходження: вул. Хотівська, 4А, м. Київ, 03118, ЄДРПОУ 37264503.

Відповідач 2: Державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури», місце знаходження: вул. Хотівська, 4А, м. Київ, 03118, ЄДРПОУ 38054466.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 07 травня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА