Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №357/6250/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6250/25

Провадження № 2/357/1062/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю., при секретарі Козубенко Я.С.,

за участю:

представник позивача - адвокат Закаблук Л.О.;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - адвокат Печененко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просила суд: 1) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину 14/50, а саме 7/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ; 2) залишити у власності ОСОБА_1 1/2 частину 14/50 частин, а саме 7/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що з 21.07.1987 по 29.08.2022 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано. В період шлюбу 01.09.1987 сторонами було придбано спірне майно - 14/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за відповідачем. Після фактичного розриву відносин сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Вказано, що оскільки майно було придбане в період шлюбу, то є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає поділу в рівних частинах.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025 справу було передано на розгляд судді Рижко Г.О.

05.05.2025 ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

29.05.2025 від позивача ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

19.06.2025 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено підготовче судове засідання, а також встановлені строки учасникам справи для подання заяв по суті справи.

03.11.2025 на адресу суду від представника відповідача - адвоката Печененка С.М., надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено про необґрунтованість, безпідставність правової позиції позивача, відсутність належних доказів на підтвердження позовних вимог та заявленої ціни позову. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами 21.07.1987 укладено шлюб, під час якого було придбано майно. В той же час до первинного позову та уточненого позову не додано свідоцтво про укладення шлюбу, - як доказ перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_1 . Договір купівлі-продажу 14/50 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладено лише після 42-х календарних днів перебування у шлюбі за вартістю 16 000 карбованців. Також в матеріалах цивільної справи відсутні докази, що у незначний початковий період сумісного проживання придбано спірне майно за рахунок спільних коштів або ж за рахунок подарованих подружжю коштів, або одержаних ними у позику. Крім того, станом на дату подання відзиву звіт від 31.03.2025 вже втратив свою актуальність, так як він діє до 30.08.2025, а також відсутня його реєстрація в Єдиній базі даних звітів про оцінку (evaluation.spfu.gov.ua). Сертифікат ОСОБА_3 як суб`єкта оціночної діяльності та кваліфікаційне свідоцтво оцінювача не додано до звіту. Із наданого звіту не вбачається особисте ознайомлення суб`єкта оціночної діяльності із об`єктом оцінки, відсутня ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, відсутня заява оцінювача про якість використаних вихідних даних, відсутня окремо оцінка земельної ділянки, не реалізована концепція визначення ринкової вартості, що відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті, з якою проводилась оцінка. Враховуючи вищевикладене, звіт 31.03.2025 не може бути належним та достовірним доказом – в т.ч. для визначення ринкової вартості 14/50 частин спірного будинку та визначення розміру судового збору тощо. В порядку ч. 1, 2 ст. 93 ЦПК України, поставив перелік питань до ОСОБА_2 . Заявив клопотання про витребування від ОСОБА_2 доказі про отримані доходи та понесені ОСОБА_2 витрати на здійснення підприємницької діяльності (щорічні податкові декларації про майновий стан та доходи, податкові декларації платника єдиного податку за період 2018-2023 років) та витребування таких доказів від Білоцерківської ДПІ ГУ ДПС у Київській області. Просив викликати в суд свідка ОСОБА_4 та у задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Відповідно до розпорядження керівника Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 266 дана цивільна справа передана на перерозподіл між суддями, оскільки згідно наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.11.2025 № 115/в/г судді РИЖКО Ганні Олексіївні надана відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку), у зв`язку з тим, що її дитина потребує домашнього догляду, тривалістю на один рік, починаючи з 21.11.2025 по 05.11.2026.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

03.12.2025 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні 21.01.2025.

21.01.2026 в судовому засіданні суд на місці ухвалив приєднати до матеріалів справи уточнену позовну заяву, поновити строк для подання відзиву та приєднати його до матеріалів справи, задовольнив клопотання сторони відповідача про виклик свідка ОСОБА_4 . Клопотання про витребування доказів та допит позивача представник відповідача в судовому засіданні не підтримав.

10.03.2026 в судовому засіданні суд на місці ухвалив закрити підготовче судове провадження та призначити справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Закаблук Л.О., позов підтримала та просила задовольнити, надала пояснення. Наполягала, що житловий будинок придбаний під час шлюбу та сторони зареєстровані в ньому. Питання щодо поділу земельної ділянки не ставиться стороною позивача в межах розгляду цієї справи, а звіт був наданий лише для визначення та сплати судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що не згоден з позовом. Зауважив, що на час придбання будинку дружина (позивач) була у відпустці по догляду за дитиною. В нього також не було коштів на будинок, тому такі кошти дали його батьки, це їх особисті кошти. Батьки разом з відповідачем та продавцем майна були присутні в нотаріальній конторі при купівлі-продажу. Дружини та її батьків не було. Вважає цей будинок особистою власністю. Позивач не проживала у будинку ще до розірвання шлюбу.

Представник відповідача - адвокат Печененко С.М., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, надав пояснення, що узгоджуються з відзивом на позов. Зазначив про відсутність доказів перебування сторін у шлюбі під час купівлі будинку. Договір купівлі-продажу спірного будинку придбано через 42 дні після дати укладення шлюбу, на яку вказує позивач. Відсутні докази на підтвердження спроможності позивача приймати участь у такому придбанні. Оскільки кошти надані батьками відповідача, то будинок є його особистою приватною власністю. Позивач неповно сформував позовні вимоги, оскільки не ставив питання щодо поділу земельної ділянки.

Вислухавши позиції представників сторін та відповідача, покази свідка та дослідивши матеріали справи, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, повідомивши дату та час його проголошення.

Судом встановлено наступне.

З 21.07.1987 по 29.08.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.08.2022 у справі № 357/4141/22, що підтверджується витягом з додатку «Дія», а також не заперечувалось відповідачем.

Вказане рішення набрало законної сили 29.09.2022, що вбачається з відкритих джерел - Єдиного державного реєстру судових рішень.

01.09.1987 на ім`я ОСОБА_1 придбано 14/50 частин житлового будинку з господарськими, побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, укладеного з продавцем ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Янушевською В.М., реєстровий № 3-2895.

Відповідно до п. 2 договору продаж вказаного будинку вчинено за 16 000 крб, гроші продавець одержав від покупця при підписанні договору.

Згідно з листом з КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» № БЦ 984/1 від 25.03.2025, право власності на вказану частку спірного будинку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 від 24.01.2003 та довідки Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 1700 від 19.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивач з 24.11.1989; відповідач з 30.10.1987.

Ринкова вартість 14/50 часток житлового будинку, площею 140,50 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 31.03.2025 складає 528 222 гр., як зазначено у висновку ТОВ «Інфо-Центр Консалт».

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_4 , яка зазначила, що їй 80 років і вона є матір`ю відповідача. Вона (свідок) та її чоловік, який вже помер, мали п`ятеро дітей, тримали худобу (телят та поросят) та збирали кошти. 16 000 крб вони подарували синові ОСОБА_6 , щоб у нього було житло. Будинок підшукувала свідок з чоловіком. Батьки позивача не давали кошти на будинок, хоча в них була одна донька. Кошти вони віддали сину, який віддав їх хозяєвам.

При вирішенні справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 1, 2 ст. 70 СК України).

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Одним із центральних елементів механізму правового регулювання майнових відносин подружжя є презумпція спільного майна подружжя. Тягар доказування того, що презумпція є хибною, покладається на особу, яка заявляє про інший, ніж встановлено презумпцією, порядок речей.

Законним режимом майна подружжя є режим спільної власності, який діє, якщо шлюбним договором не встановлені інші правила. Так, відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України, частини першої статті 60 СК України, що дублюється зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який діяв на момент купівлі будинку), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Так, частиною другою статті 60 СК України встановлена презумпція, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності майна подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.

Зі змісту частини другої статті 60 СК України вбачається, що для застосування презумпції спільності майна подружжя у судовому процесі необхідно встановити наявність між жінкою та чоловіком зареєстрованого у належному порядку шлюбу та факт придбання майна під час перебування їх у шлюбі. Отже, той, хто вважає, що певна річ є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має підтвердити таке: а) факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу; б) час придбання спірного майна.

Оскільки презумпція спільної сумісної власності подружжя належить до спростовних, то зацікавлена особа може довести, що майно було придбано у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява про те, що річ була придбана на її кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власності дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Таким чином, у разі виникнення спору у суді має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно.

Судом встановлено, що спірний будинок придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.1987 в період шлюбу з ОСОБА_2 , тож за презумпцією спільності права власності подружжя належить їм в рівних частках на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу, тобто по 1/2 частині спірного будинку.

Суд враховує свідчення ОСОБА_4 про надання коштів на придбання даного будинку їх родиною, однак зважаючи на надання таких коштів після реєстрації шлюбу сторін, а також наявні у справі докази у їх сукупності, відповідачем в межах цієї справи не доведено, що грошові кошти на придбання будинку та, відповідно, сам будинок (його частина) є особистою власністю відповідача.

Отже, презумпція спільності права власності подружжя на спірний будинок відповідачем не спростована, а доводи відповідача про вклад особистих коштів в купівлю спірного будинку не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наведених ОСОБА_1 обставин, враховуючи, що саме на нього покладається тягар доказування того, що презумпція є хибною, отже доводи відповідача судом відхиляються.

Доводи сторони відповідача щодо неналежності та недостовірності доказу - звіту про оцінку нерухомого майна, не мають правового значення по суті спору з огляду на необхідність такого звіту лише для визначення розміру судового збору.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наявні докази та позицій сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме: 1) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину 14/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що становить 7/50 частин будинку; 2) залишити у власності ОСОБА_1 1/2 частину 14/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що становить 7/50 частин будинку.

Відповідно до правил ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 про поділ майна – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Залишити у власності ОСОБА_1 7/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 641,11 грн.

Позивач ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А. Ю. Цуранов