Суд: Луцький міськрайонний суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:
Дата: 06 травня 2026 р.
Справа: №161/21654/25
Суддя: Філюк Т. М.
Справа № 161/21654/25
Провадження № 2/161/589/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 травня 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого – судді Філюк Т.М.
за участі секретаря судових засідань Романюк М.М.
прокурора Войтюк К.О.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Мацюка Сергія Ярославовича який діє в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -
в с т а н о в и в :
21 жовтня 2025 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С.Я. в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради звернувся до суду з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
У позовній заяві прокурор посилався на порушення інтересів держави, зазначав про необхідність їх захисту та стверджував про наявність у нього підстав для звернення до суду.
Зокрема, вказував, що на підставі рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011 № 6/7.4 ОСОБА_3 21.11.2011 видано Державний акт серії АК № 061936 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31.10.2012 у справі № 0308/6820/12, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 07.02.2013, задоволено позов прокурора Луцького району в інтересах Піддубцівської сільської ради, треті особи на стороні позивача Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз» НАК «Нафтогаз України», управління Держкомзему України у Луцькому районі, відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької районної державної адміністрації до ОСОБА_3 про визнання протиправним рішень Піддубцівської сільської ради та скасування Державного актана право власності на землю, визнано незаконними та скасовано рішенняПіддубцівської сільської ради Луцького району від 08.04.2011 № 4/7.18 «Пронадання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки длябудівництва та обслуговування житлового будинк, господарських будівель і споруд» та від 20.09.2011 № 6/7.4 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність
ОСОБА_3 », визнано незаконним та скасовано Державний акт на право
власності на земельну ділянку площею 0,1065 га для будівництва та
обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в
с. Гаразджа Луцького району від 21.11.2011 серії АК № 061936, виданий
ОСОБА_3 на підставі рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011,
зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право
власності на землю за № 072280001002929, кадастровий номер земельної
ділянки - 0722885000:02:001:3906.
Разом з тим, 21.03.2025 на підставі договору дарування від 21.03.2025 № 349
зареєстровано право власності на земельну ділянку в с. Гаразджа Луцького району з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га зареєстровано за ОСОБА_1 . Попереднім власником зазначеної земельної ділянки був ОСОБА_4 , який набув відповідне право згідно свідоцтва про право на спадщину від 18.03.2025 № 356 як спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла17.06.2023. Відповідно, первісним власником земельної ділянки була ОСОБА_3 ,відомості про речові права якої на підставі Державного акта від 21.11.2011 № 061936 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.01.2025.
Вказує, що після набрання законної сили зазначеним рішенням, земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 фактично повернулась у комунальнувласність територіальної громади (Піддубцівської, а в подальшому – Підгайцівської). Водночас, відповідно до інформації Підгайцівської сільської ради від 07.10.2025 №1615/3-2/2-25 будь-які рішення з приводу передачі у приватну власність
земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 після
набрання законної сили рішенням суду у справі (07.02.2013), в тому числі
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 сільською радою не
приймались, що свідчить про її повторне незаконне вибуття з комунальної
власності.
Окрім того, відповідно до зазначеної інформації органу місцевого самоврядуванняземельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 згідно діючогоГенерального плану с. Гаразджа, затвердженого рішенням Піддубцівськоїсільської ради від 22.02.2017 № 14/3 «Про затвердження змін до
генерального плану села Гаразджа», відноситься до території інженерної
інфраструктури. Також на земельній ділянці з кадастровим номером 0722885000:02:001:0884 площею 0,0027 га розташовані ГРП шафового типу, газопроводи низького та високого тиску.
Враховуючи те, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 31.10.2012 у справі № 0308/6820/12, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської областівід 07.02.2013, визнано незаконними та скасовано рішення Піддубцівської сільськоїради про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки тапро затвердження проекту землеустрою щодо її відведення та надання у ОСОБА_5 , визнано незаконним та скасовано Державний акт на правовласності на спірну земельну ділянку площею 0,1065 га, містобудівноюдокументацією не передбачено на території розташування спірної земельної ділянкижитлової забудови, реєстрація за вказаною особою права приватної власності назазначену земельну ділянку 17.12.2024, її подальше набуття спадкоємцями та вчинення щодо неї цивільно-правових угод є неправомірними.
Зазначена земельна ділянка мала бути повернута у комунальну
власність органу місцевого самоврядування та використовуватись виключно
з метою обслуговування газопроводу високого тиску та встановленого на
суміжній ділянці ГРП з дотриманням охоронних зон вказаних об`єктів,
забезпеченням гарантій безпеки життя та здоров`я мешканців села
Гаразджа, охорони навколишнього природного середовища від можливого
негативного впливу під час експлуатації об`єктів цього виду трубопровідного
транспорту, недопущення їх експлуатації всупереч встановлених норм і
правил.
З врахуванням наведеного, просить витребувати у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 0722885000:02:001:3906, площею 0,1065 га, що розташована в
с. Гаразджа Луцького району Волинської області.
Ухвалою судді від 22 жовтня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала, з підстав, викладених в позовній заяві, та просила позов задовольнити.
Від представника Підгайцівської сільської ради 28 квітня 2026 року надійшла заява, в якій просить справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечували щодо їх задоволення з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від
31.10.2012 у цивільній справі № 0308/6820/12, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 07.02.2013, визнано незаконними та скасовано рішення Піддубцівської сільської ради Луцького району від 08.04.2011 № 4/7.18 «Про
надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для
будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і
споруд» та від 20.09.2011 № 6/7.4 «Про затвердження проекту землеустрою
щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність
ОСОБА_3 », визнано незаконним та скасовано Державний акт на право
власності на земельну ділянку площею 0,1065 га для будівництва та
обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в
с. Гаразджа Луцького району від 21.11.2011 серії АК № 061936, виданий
ОСОБА_3 на підставі рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011,
зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право
власності на землю за № 072280001002929, кадастровий номер земельної
ділянки - 0722885000:02:001:3906.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 була передана земельна ділянка, на якій розміщений трубопровід високого тиску та газорегуляторного пункту.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 фактично повернулась у комунальну власність територіальної громади (Піддубцівської, а в подальшому – Підгайцівської).
Відповідно до інформації Підгайцівської сільської ради від 07.10.2025 №
1615/3-2/2-25 будь-які рішення з приводу передачі у приватну власність
земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 після
набрання законної сили рішенням Луцького міськрайонного суду від
31.10.2012 у цивільній справі № 0308/6820/12, в тому числі
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 сільською радою не
приймались.
Окрім того, відповідно до зазначеної інформації органу місцевого самоврядування
земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 згідно діючого
Генерального плану с. Гаразджа, затвердженого рішенням Піддубцівської
сільської ради від 22.02.2017 № 14/3 «Про затвердження змін до
генерального плану села Гаразджа», відноситься до території інженерної
інфраструктури.
Також встановлено, що 12.04.2024 до Державного земельного кадастру
внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з
кадастровим номером 0722885000:02:001:0884 площею 0,0027 га з цільовим
призначенням 12.06 для розміщення та експлуатації об`єктів трубопроводного
транспорту. Зазначена земельна ділянка розташована в с. Гаразджа та є суміжною до спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 (ділянки межують між собою з трьох сторін, земельна ділянка з кадастровим номером
0722885000:02:001:0884 розташована посередині спірної земельної ділянки з
кадастровим номером 0722885000:02:001:3906). На земельній ділянці з кадастровим номером 0722885000:02:001:0884 площею 0,0027 га розташований ГРП шафового типу.
Піддубцівською сільською радою на підставі заяви ОСОБА_6
прийнято рішення від 27.08.2006 № 120 «Про прийняття та передачу газопроводів»
відповідно до якого газопроводи низького та високого тиску прийнято на баланс
сільської ради та безкоштовно передано на баланс ВАТ «Волиньгаз».
Відповідно до наявного у Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки з
кадастровим номером 0722885000:02:001:0884 від 10.08.2006 висновку державної
санітарно-епідеміологічної експертизи від 15.08.2006 № 570 розміри санітарних
розривів до житлової забудови відповідно до СанПІН «
ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Державних санітарних правил
планування та забудови населених пунктів) становить 10 м.
Таким чином встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером
0722885000:02:001:0884 площею 0,0027 га розташовані ГРП шафового типу,
газопроводи низького та високого тиску. Газопровід низького тиску також проходить в межах спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906, відповідно на зазначену земельну ділянку поширюються обмеження у її використанні.
Відповідні обставини встановлені судом при розгляді справи № 0308/6820/12, а
також підтверджуються відомостями, зазначеними у Проекті землеустрою щодо
відведення земельної ділянки ОСОБА_3 – згідно експлікації земельних угідь
частина земельної ділянки перебуває в зоні дії обмежень (газопровід
високого тиску)
Також встановлено, що 22.01.2025 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про речові права на земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 0722885000:02:001:3906, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Гаразджа Луцького району на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії АК № 061936, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011, від 21.11.2011. В подальшому, ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину від 18.03.2025, зареєстрованого в реєстрі за №356 набув право власності на спадкове майно після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 0722885000:02:001:3906, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Гаразджа Луцького району.
21.03.2025 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Н.І.Ходачинською, зареєстрованому в реєстрі за № 349, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідач набув права власності на земельну ділянку в с. Гаразджа Луцького району з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га.
Конституцією України (статті 13, 14) визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується
громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та
реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів,
що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній,
комунальній та державній власності.
Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель, серед яких
землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та
іншого призначення.
Частиною 1 ст. 67 Земельного кодексу України передбачено, що до земель
транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям
залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського,
річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського
електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації,
ремонту і розвитку об`єктів транспорту.
Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України усі землі в межах
населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності
перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Цією ж статтею визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть
передаватись у приватну власність, належать, в тому числі землі під
залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного
транспорту (п. «б» ч. 4 ст. 83 ЗК України).
Відповідно до діючого Генерального плану с. Гаразджа,
затвердженого рішенням Піддубцівської сільської ради від 22.02.2017 № 14/3
«Про затвердження змін до генерального плану села Гаразджа», в межах
земельних ділянок з кадастровими номерами 0722885000:02:001:3906 та
0722885000:02:001:0884 розташована територія інженерної інфраструктури
(кутова ділянка на перехресті вулиць Мирна та Джерельна) та існуючий
газорозподільчий пункт (позначений під № 28 на плані), відповідно житлова
забудова на даній території не передбачена.
Згідно Закону України «Про трубопровідний транспорт» відносини в галузі
трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт", цим
Законом та іншими актами законодавства України.
Нормативні акти, що визначають правила проектування, будівництва, експлуатації,
капітального ремонту та реконструкції об`єктів трубопровідного транспорту,
організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації,
пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми, є обов`язковими для підприємств,
установ, організацій та громадян.
Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх
етапах створення та функціонування (проектування, будівництво, експлуатація,
капітальний ремонт, реконструкція тощо) трубопровідного транспорту, встановлення
гарантій безпеки життя та здоров`я населення, забезпечення охорони навколишнього
природного середовища і національного багатства України від можливого
негативного впливу під час експлуатації об`єктів цього виду транспорту (стаття 3
Закону).
Статтею 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт визначено, що об`єкти
трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи,
включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а
також об`єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що
забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного
транспорту; охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових
трубопроводів, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх
експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного
впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» (як в редакції,
чинній на момент передачі у приватну власність земельної ділянки у 2011 році, так і
на даний час) до земель трубопровідного транспорту належать земельні
ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а
також наземні споруди підземних трубопроводів.
Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон
не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до
закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання
охоронної зони об`єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством
України.
Статтею 73 Земельного кодексу України визначено, що до земель трубопровідного
транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні
трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Таким чином, як на момент передачі у 2011 році спірної земельної ділянки у
приватну власність, так і на даний час, з огляду на розташування на ній
об`єктів трубопровідного транспорту, а також враховуючи ту обставину, що рішенням суду усправі № 0308/6820/12, яке набрало законної сили, земельна ділянка з
кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га належала
та належить до земель трубопровідного транспорту, які не можуть бути
передані з комунальної у приватну власність.
В силу ст. ст. 169 та 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами,
через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки,
як учасники цивільних відносин.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею
0,1065 га розташована в с. Гаразджа Луцького району на території Підгайцівської
територіальної громади.
Рішення про її передачу у приватну власність свого часу приймала Піддубцівська
сільська рада, правонаступником якої на даний час є Підгайцівська сільська рада.
Поряд з цим, такі рішення та виданий особі державний акт визнані недійсними та
скасовані рішенням суду, яке набрало законної сили. Після набрання законної сили
рішенням суду органом місцевого самоврядування жодних рішень щодо повторної
передачі спірної земельної ділянки у приватну власність не приймалось, що свідчить
про те, що така земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею
територіальної громади.
Відповідно, зазначена земельна ділянка мала бути повернута у комунальну
власність органу місцевого самоврядування та використовуватись виключно
з метою обслуговування газопроводу високого тиску та встановленого на
суміжній ділянці ГРП з дотриманням охоронних зон вказаних об`єктів,
забезпеченням гарантій безпеки життя та здоров`я мешканців села
Гаразджа, охорони навколишнього природного середовища від можливого
негативного впливу під час експлуатації об`єктів цього виду трубопровідного
транспорту, недопущення їх експлуатації всупереч встановлених норм і
правил.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 708-р від 12.06.2020 визначено
адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Волинської
області, де зазначено, що до Підгайціівської територіальної громади входять
Підгайцівська, Борохівська (Ківерцівський район), Звірівська (Ківерцівський район),
Липинська, Лищенськ, Піддубцівська, Романівська, Хорлупівська (Ківерцівський
район) територіальні громади.
Відповідно, власником та розпорядником земель комунальної власності на території
с. Гаразджа, в тому числі земель трубопровідного транспорту, на даний час є
Підгайцівська сільська рада.
Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).
Разом і цим, за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У даній справі незаконна державна реєстрація земельної ділянки у відповідному
реєстрі, фактично стала інструментом, які обумовили формальне набуття
відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи
місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо
спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є
ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути
застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога
власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на
уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від
22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від
22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Слід відмітити, що у даній справі витребування земельної ділянки у відповідача
ґрунтується на нормі, закріпленій у ст. 387 ЦК України – з підстав незаконного, без
відповідної правової підстави заволодіння нею.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі №201/17964/15-ц, судом касаційної інстанції викладено висновки щодо права власника на витребування належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до статті 388. ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».
За таких обставин, суд вважає, що відповідача у даній справі не можна вважати добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 , якій було передано земельну ділянку на підставі рішення Піддубцівської сільської ради, яке в подальшому визнано незаконним та скасовано, перебувала в родинних стосунках з відповідачем, якому вказана земельна ділянка була передана у власність від його батька безоплатно, шляхом укладання договору дарування. В судовому засіданні відповідач не довів, що йому не було відомо про існування рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2012, відповідно до якого земельна ділянка вибула з володіння його бабусі.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про витребування у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з
незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з
кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га, що розташована в
с. Гаразджа Луцького району Волинської області підлягають до задоовлення.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Згідно положень ч.5 ст.56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що окружною прокуратурою листами від 17.07.2025 № 53-5183вих-25, від 10.09.2025 № 53-6194вих-25, від 01.10.2025 № 53-6612вих-25 поінформовано Підгайцівську сільську раду про виявлені порушення інтересів держави. Також встановлено, що до Підгайцівської сільської ради звертались мешканці села
Гаразджа з приводу неправомірного вибуття земельної ділянки з кадастровим
номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га з комунальної власності,
запобігання незаконному будівництву на об`єктах газотранспортної системи. З
аналогічним зверненням мешканці села звертались і до Луцької окружної
прокуратури.Однак Підгайцівська сільська рада самостійно до суду з позовом не звернулась.
Таким чином, прокурор обґрунтував наявність інтересів держави порушенням законності у сфері земельного законодавства; правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у справі, оскільки позивачем не вжито заходів для усунення порушень Закону України.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, сплачених при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги заступника керівника Луцької окружної прокуратури Мацюка Сергія Ярославовича який діє в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіннязадовольнити.
Витребувати у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:02:001:3906 площею 0,1065 га, що розташована в с. Гаразджа Луцького району Волинської області.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Волинської обласної прокуратури сплачену суму судового збору в розмірі 2422 ( дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 07 травня 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua