Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №750/176/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 750/176/26 Головуючий у 1 інстанції Самусь Л. В.

Провадження № 33/4823/463/26

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі головуючого судді Сиволапа Д.С., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , захисника – Сірого І.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Сірого І.Л. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

Цією постановою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн. судового збору.

Місцевим судом встановлено, що о 17 год. 42 хв. 21 грудня 2025 року по вул. 1-шої танкової бригади, 10 в м. Чернігові, керував транспортним засобом «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість; від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Не погодившись із рішенням суду, захисник Сірий І.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову місцевого суду скасувати та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю події і складу даного адміністративного правопорушення. В обґрунтування скарги посилається на те, що працівники поліції безпідставно вказали підставу зупинки водія – порушення ПДР, оскільки відеозаписом факту вчинення ним цього правопорушення не зафіксовано, тому подальші їх дії, зокрема вимоги пред`явити документи та щодо огляду на стан сп`яніння є неправомірними. Вказує, що у ОСОБА_1 були відсутні ознаки наркотичного сп`яніння, що підтверджується відеозаписом з якого слідує, що водій мав звичайний вигляд, чітко вимовляв фрази, його поведінка була цілком природною, така ознака, як звужені зіниці очей, які не реагують на світло не спостерігалася, тремтіння пальців рук не зафіксовано, колір обличчя водія не відрізнявся від кольору обличчя поліцейських. Зазначає, що проведення огляду пропонувалося працівниками поліції без видимих на те причин, при відсутності ознак сп`яніння, відмова від проходження медичного огляду на пропозицію поліцейського, правових наслідків не породжує. Також відеозапис не є небезперервним і не відображає усіх обставин даної події. Апелянт, посилаючись на ст.62 Конституції України, наголошує, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Також просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, як пропущений з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 не був безпосередньо присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, а копію постанови отримав 16 березня 2026 року.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, пояснив, що він не перебував в стані або з ознаками наркотичного сп`яніння, оскільки таких речовин не вживає. З дій працівників поліції зрозумів, що його будуть намагатись мобілізувати під приводом проходження огляду в наркодиспансері, а отже відмовився від його проходження. В той же день він був доставлений до ТЦК та з наступного дня призваний на військову службу.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Згідно зі ст.289 КУпАП в разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин, цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

З метою забезпечення принципу доступу громадян до правосуддя, з огляду на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає за можливе поновити захиснику Сірому І.Л. строк на звернення до суду.

Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №547067 від 21.12.2025, водій ОСОБА_1 , 21 грудня 2025 року о 17 год. 42 хв. в м. Чернігові по вул. 1-шої танкової бригади, 10, керував транспортним засобом «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП ( а.с. 3).

Отже, даний протокол є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним з джерел доказів, у силу положень ст. 251 КУпАП.

З переглянутого апеляційним судом відеозапису з нагрудної портативної камери поліцейського вбачається, що працівниками поліції був зупинений автомобіль під керуванням ОСОБА_1 за порушення Правил дорожнього руху, а саме неосвітлений номерний знак. Під час перевірки документів та спілкування з водієм, виникли підозри щодо перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння. Поліцейський перевірив у водія зіниці очей, тремтіння пальців рук, озвучив ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме зіниці очей, що не реагують на світло, тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя та запропонував пройти огляд у закладі охорони здоров`я, на що водій відмовився. При цьому, працівник поліції роз`яснив наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння та його права і обов`язки. Після цього поліцейський склав адміністративний протокол відносно ОСОБА_1 за ст.130 КУпАП, який потім оголосив останньому.

Апеляційним судом не встановлено порушень порядку проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, визначеного Інструкцією. Також, відсутні обставини, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи або притягненні особи до адміністративної відповідальності.

До того ж, будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння та оформлення протоколу щодо нього, ОСОБА_1 не зазначав, із заявами про неправильність дій чи порушення його прав під час складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких не містять.

Посилання апелянта на те, що у поліцейських не було підстав вимагати від ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, посилаючись на відсутність ознак наркотичного сп`яніння, апеляційний суд вважає безпідставним.

Так, відповідно до вимог 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п.1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Статтею 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно ст. 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» особа, відносно якої до закладів охорони здоров`я, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу Національної поліції надійшла інформація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації або окремих громадян про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп`яніння, підлягає медичному огляду.

Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп`яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Встановлення наявності стану наркотичного сп`яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов`язки щодо проведення медичного огляду (обстеження).

Згідно з п. 4 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 та зареєстрованої Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 «ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:

- наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);

- звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;

- сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;

- почервоніння обличчя або неприродна блідість».

Пунктом 12 Розділу ІІ вказаної Інструкції визначено, що «у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я».

Таким чином, огляд водія на стан наркотичного сп`яніння за наявності відповідних обґрунтованих підозр можливий лише лікарем-наркологом у найближчому уповноваженому закладі охорони здоров`я за направленням поліцейського.

Більше того, поліцейський фактично виявляє ознаки стану наркотичного сп`яніння у водія транспортного засобу у залежності від власного їх розуміння. Наявність ознак наркотичного сп`яніння самі по собі не означають, що особа перебуває в стані наркотичного сп`яніння.

З матеріалів справи слідує, що у працівників поліції були обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 , під час керування транспортним засобом, мав певні ознаки наркотичного сп`яніння.

Як убачається з матеріалів справи, працівники поліції діяли відповідно до вимог закону та після виявлення у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння запропонували останньому пройти відповідний огляд у найближчому закладі охорони здоров`я, проте він відмовився.

Твердження апелянта про те, що в даній ситуації мала місце провокація ОСОБА_1 до вчинення адміністративного правопорушення, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом подій, з якого слідує, що на пропозицію працівника поліції пройти в медичному закладі огляд на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився в категоричній формі, ухилившись таким чином від його проходження.

Крім того, на відеозаписі не зафіксовано будь-якого тиску з боку працівників поліції на ОСОБА_1 , ні під час відмови останнього від проходження огляду, ні під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Будь-яких інших доказів тиску на ОСОБА_1 працівниками поліції апелянт не надав, тому такі доводи необхідно оцінювати критично.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у спеціалізованому медичному закладі, побоюючись бути мобілізованим, на доводи суду не впливають, оскільки дані процедури законодавчо не є взаємопов`язаними, та не випливають одна з одної.

Крім того, визначальним є сам факт категоричної відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння, а не особисті причини, які спонукали водія на це.

Доводи апелянта про те, що відеозапис не може бути допустимим доказом, оскільки відеофіксація не є безперервною, апеляційний суд визнає безпідставними, так як хронологія подій була зафіксована з використанням спеціальних технічних засобів за часом безперервно, і при його огляді у суду не виникає сумнівів у достовірності зафіксованої на відеозаписі інформації, а тому відеозапис є належним та допустимим доказом. Вказаний відеозапис є лише одним із доказів на підтвердження даних, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того, на відеозаписі чітко зафіксовано відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 і підстави піддавати сумніву зміст даного відеозапису відсутні.

Посилання апелянта щодо незаконної зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції не знайшли свого підтвердження, оскільки з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не позбавляє водія обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, та не впливає на причину зупинки.

Зупинка транспортного засобу відповідала вимогам ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» та була обумовлена порушенням водієм Правил дорожнього руху, про що ОСОБА_1 було проінформовано працівниками поліції.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що в умовах запровадженого в державі воєнного стану та пов`язаних з цим певних обмежень прав і свобод людини, працівники поліції під час здійснення заходів з охорони громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану наділені правом зупиняти та перевіряти транспортні засоби не лише з підстав, передбачених Законом України «Про національну поліцію».

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б не були предметом дослідження в суді першої інстанції, або порушень судом вимог матеріального або процесуального закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.

Відтак, доводи апелянта про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу. Таку позицію сторони захисту слід розцінювати, як намагання ОСОБА_1 уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.

Стягнення ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст.33 КУпАП, з повним дотриманням санкції ч.1 ст.130 КУпАП, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності.

За таких обставин, постанова місцевого суду відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Поновити захиснику Сірому І.Л. строк на апеляційне оскарження постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Сірого І.Л. в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяД. С. Сиволап