Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №761/21173/20 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21173/20

Провадження № 2/761/143/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», директора Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та відшкодування завданої шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», директора Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3, в якому просив: 1) визнати недостовірною, такою що принижує честь та гідність, інформацію про позивача, у вигляді фактичного твердження, а саме: «працівник Інсиитуту ОСОБА_2 , який сповідує неонацистську ідеологію», що була поширена ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 шляхом направлення на адресу Українського інституту національної пам`яті запиту ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» на надання публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 21.02.2020 вих. № 32, підписаного директором ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 ; 2) зобов`язати ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» та директора ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили поширену ними недостовірну інформацію щодо позивача, шляхом направлення на адресу Українського інституту національної пам`яті письмового повідомлення у формі листа ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» про те, що інформація, що працівник Українського інституту національної пам`яті ОСОБА_2 сповідує неонацистську ідеологію, викладена у запитої ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» на надання публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 21.02.2020 вих № 32, підписаному директором ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 , не відповідає дійсності; 3) стягнути з ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» та директора ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 солідарно на користь позивача збитки у розмірі 31,00 грн. та судові витрати.

Позов обгрунтовує тим, що позивач з 2015 року є працівником центрального органу виконавчої влади - Українського інституту національної пам`яті. Зазначає, що 21.02.2020 ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» на адресу Українського інституту національної пам`яті було направлено запит на надання публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 21.02.2020 вих. №32 за підписом директора відповідача-1 ОСОБА_3 . У зазначеному запиті було поширено наступну інформацію: «Ми розуміємо, чому ви особисто підписали таку відповідь, яку підготував вам працівник Інституту ОСОБА_1., який сповідує неонацистську ідеологію, був та є подільником колишнього голови Інститут - В`ятровича. Тим самим відповідачами у зазначеному запиті поширено відносно позивача інформацію про те, що він «сповідує неонацистську ідеологію». Вказує, що поширена відповідачми інформація відносно позивача не відповідає дійсності, викладена неправдиво, а тому є недостовірною. Зазначає, що інформація відносно позивача була поширена відповідачами не персонально йому у приватному спілкуванні з позивачем, а шляхом направлення офіційного запиту на інформацію від імені відповідача-1, підписаного відповідачем-2, на адресу центрального органу виконавчої влади - Українського інституту національної пам`яті, працівником якоє є позивач. Оскільки у зазначеному запиті не вказано його безпосереднього виконавця, однак, запит містить підпис відповідача-2 як керівника відповідача-1, то позивач вважає, що автором відповідної інформації є саме відповідач-2, чий підпис містится на цьому запиті. Вказує, що запит відповідача-1, підписаний відповідачем-2, у якому була поширена ці інформація відносно позивача, був у відповідності до вимог законодавства зареєстрований у діловодстві Українського інституту національної пам`яті з присвоєнням відповідного вхідного номера, а Головою Українського інституту національної пам`яті було накладено резолюцію, яким позивача визначено виконавцем зазначеного запиту на інформацію. Надалі після надання відповіді на зазначений запит, цей запит, а також відповідь на нього зберігається в Українському інституті національної пам`яті у матеріалах діловодства у системі електронного документообігу «АСКОД», і його зміст є відповідно до Закону України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та інших законодавчих актів, таким, що може бути наданий на запит інших осіб або державних органів у тому числі під проведення відповідної перевірки. Позивач вважає, що така інформація відносно нього є недостовірною, її поширення завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Макаренко І.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.09.2021 директором Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що під час розгляду адміністративної справи у Окружному адміністративному суді м. Києва, де відповідач представляла інтереси позивача, а саме ГО «Антифашистська Правозахисна Ліга», директором якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 разом з членами праворадикальних утворень та Політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Свобода» неодноразово ображали її особисто. Зазначає, що ОСОБА_1 не тільки ображав, але і погрожував фізичною розправою, знущався над трагедією, яка сталась з її донькою, яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 в автомобільній катастрофі. Вказує, що вимушена була по даному факту подавати заяву про кримінальне правопорушення до керівництва Управління Національної поліції у м. Києві та в подальшому зверталась до суду зі скаргою та вимагала внесення до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення. Крім того, ОСОБА_1 в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва разом з іншими учасниками та вільними слухачами фізично не пускали її особисто та інших учасників судового процесу, а саме людей похилого віку до зали судових засідань, ображаючи та звинувачуючи у праці на рф, кремль та путіна.

28.09.2021 до суду від відповідачки ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 про захист честі гідності і ділової репутації.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 року матеріали вказаної справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В., у зв`язку із звільненням з посади судді Макаренко І.О. , на підставі розпорядження № 01-08-754 від 11.03.2026.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі гідності і ділової репутації відмовлено.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Як визначено у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Статтями 3, 28 Конституції України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно з положеннями статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, згідно з приписами статті 34 Конституції України.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом установлено, що 21.02.2020 ГО «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» на адресу Українського інституту національної пам`яті було направлено запит на надання публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 21.02.2020 вих. №32 за підписом директора відповідача ОСОБА_3., в якому було поширено наступну інформацію: «Ми розуміємо, чому ви особисто підписали таку відповідь, яку підготував вам працівник Інституту ОСОБА_1., який сповідує неонацистську ідеологію, був та є подільником колишнього голови Інститут - В`ятровича».

Позивач вважає викладену інформацію недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на честь, гідність та недоторканість ділової репутації. Вказував, що особи, які вже або у майбутньому ознайомлені із змістом поширеної відповідачем інформації відносно нього можуть бути такими, що не знають його особисто, то іхня соціальна оцінка його як фізичної особи, а також його діянь (поведінки), у т.ч. як державного службовця, зокрема, з урахуванням загальноприйнятих уявлень про добро і зло, а також оцінки його ділових та професійних якостей буде формуватися під впливом такої поширеної відповідачами недостовірної інформації про позивача.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Верховний суд України у пункті 18 Постанови Пленуму від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

При цьому, слід зазначити, що позовна заява не містить жодного конкретного факту про те, яким чином відповідач порушив права позивача, за захистом яких позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до п.п. 24, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способ) поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Положеннями ст. 277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину третю, яка покладала обов`язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.

Поруч з наведеним, відповідно до ч.ч. 1, 2 Закону України «Про інформацію», передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як вбачається з пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 523/19505/21 викладено висновок про те, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц.

У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства». Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення у справах «Лінгенс проти Австрії», «Карпюк та інші проти України»).

Таким чином, позивач не довів належними і допустимими доказами, що поширена відносно нього інформація відповідачем є твердженням відповідача про факти, а не його оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення позивачем закону та будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації, вона є власними судженнями відповідача, оформленими у вигляді звернень, з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не на твердженнях про факти.

Зазначені вирази відповідача не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, оскільки стилістика викладення та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні фактичні дані та обставини стосовно особи позивача, а є висловленою думкою позивача.

На підставі вище викладеного, проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів та не було доведено наявність порушеного його права та ділову репутацію, що воно порушене саме внаслідок дій відповідача і такі дії є протиправними, що відповідач вчинив якесь діяння, яке порушило права позивача на ділову репутацію за захистом яких подано позов, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Так, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження»

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 28, 32, 34, 55 Конституції України, ст.ст. 297, 299, 277 ЦК України, Законом України «Про інформацію», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст. 7-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», директора Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та відшкодування завданої шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач Громадська організація «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», ідентифікаційний код 39488692, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 55, кв. 4;

Відповідач директор Громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Н.В. Сіромашенко