Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №760/5920/22 — Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

___________________________________________________________________________________________

Провадження 2/760/11786/26

В справі 760/5920/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

06 травня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.,

за участю секретаря судового засідання Левіцької Н.І.,

представника Позивача - адвокатів Смітюх І.І., Бикова І.О.,

представника Відповідача - адвоката Семипольця В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зобов`язання вчинити дії.

ІІ. Описова частина

В травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про поділ майна подружжя та зобов`язання винити дії.

25.05.2022 позовна заява надійшла до Солом`янського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді ОСОБА_3 від 23.06.2022 позовну заяву залишено без руху.

14.07.2022 на виконання вказаної ухвали Позивачем подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою судді ОСОБА_3 від 27.07.2022 у справі відкрито загальне позовне провадження.

15.03.2024 на адресу суду надійшла заява Позивача про збільшення позовних вимог.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №704 від 03.04.2024, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 (відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 19.03.2024 №797/0/15-24), повторним автоматизованим розподілом 04.04.2024 справу передано судді Коробенку С.В.; ухвалою від 09.04.2024 справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 16.10.2024 заяву про збільшення позовних вимог від 12.03.2024 прийнято частково - в частині доповнення позову вимогою про визнання доходу Відповідача спільною сумісною власністю та визнання за Позивачкою 1/2 частки такого доходу з її стягненням; у прийнятті заяви в частині вимог про стягнення аліментів за минулий час, аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання та додаткових витрат на утримання дитини відмовлено.

Ухвалою від 16.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 14.07.2022, частково прийнятої заяви про збільшення позовних вимог від 12.03.2024, додаткових пояснень від 23.04.2025, Позивачка остаточно просила:

1) визнати за нею право власності на 1/2 будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій загальною вартістю 1.215.422,00 грн, що були використані при будівництві прибудови літ. «а1» (2008 року побудови), прибудови літ. «а2» (2007 року побудови), гаража літ. «Б» (2005 року побудови), сараю літ. «В» (2005 року побудови) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , збудованих та набутих у період шлюбу;

2) визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, виробів та конструкцій загальною вартістю 79.991,46 грн, які були використані при ремонтно-будівельних роботах з влаштування вікон, дверей та внутрішнього оздоблення приміщень основної частини літ. «А-2» житлового будинку за вищезазначеною адресою;

3) поділити рухоме майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, виділивши у її власність кондиціонер Pioneer KFR25UW/KOR25UW, насос дренажний Дніпро-М НО4-1П, посудомийку BOSCH модель E-NrSGS55E98EU, телевізор Ergo LE43CT5000AK, аєрогриль VTO-M1700, м`ясорубку Zelmer Symbio, блендер Orion ORB-016, стабілізатор напруги Ресанта (загальною вартістю 21.537,00 грн); у власність ОСОБА_2 - кондиціонер Pioneer KFR25UW/KOR25UW, газову плиту BOSCH модель HSG222020R, ваги електричні CAS типу AD, зварювальний апарат MIG-250N, машину ручну електричну кутошліфувальну УШМ-150/1300 (загальною вартістю 21.526,00 грн);

4) зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні майном, що належить сторонам на праві спільної приватної власності, а саме: прибудовою літ. «а1», прибудовою літ. «а2», гаражем літ. «Б», сараєм літ. «В» та подвір`ям, на якому розташовано жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, хвірткою та парканом;

5) зобов`язати ОСОБА_2 протягом 1 (одного) місяця з дня набрання законної сили рішенням суду подати до органів державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва: прибудови літ. «а1», прибудови літ. «а2» до житлового будинку, гаража літ. «Б», сараю літ. «В» домоволодіння за вказаною адресою;

6) зобов`язати ОСОБА_2 протягом 1 (одного) місяця з дати реєстрації органом архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації зареєструвати право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

7) визнати дохід, отриманий ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем у період з 01.01.2020 по 05.11.2020, об`єктом спільної сумісної власності; визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеного доходу та стягнути з Відповідача на її користь 1/2 вказаного доходу, що становить 30.831,13 грн (половини залишку грошових коштів на рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в АТ «ТАСКОМБАНК» станом на 05.11.2020) та 1.382.738,50 грн (половини доходу, задекларованого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за 2020 рік);

8) стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати у розмірі 77.382,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначала, що з грудня 2004 року вона почала спільно проживати з Відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 ; 20.05.2005 між сторонами зареєстровано шлюб; ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син ОСОБА_4 ; рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05.10.2020 у справі №760/5407/20 шлюб між сторонами розірвано.

На момент початку спільного проживання Відповідачу на праві приватної власності належав житловий будинок (літ. «А»), придбаний ним у 1998 році на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 29.05.1998 №Е2577/5956. За даними технічного паспорта від 06.12.1988 на території домоволодіння були розташовані: житловий будинок (основна частина) літ. «А-1» з прибудовою літ. «а», погріб літ. «В», вбиральня літ. «Г», колодязь №1 та огорожа. Земельна ділянка площею 0,0841 га для обслуговування житлового будинку належить Відповідачу на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.1999 №127-4/629.

Позивачка стверджувала, що за час шлюбу за спільні кошти подружжя та спільною працею було збудовано: у 2005 році - гараж літ. «Б» та сарай літ. «В»; у 2007 році - прибудову літ. «а2» (цегляну, площею 37,5 кв.м); у 2008 році, після знесення старого дерев`яного будинку, на його місці - одноповерхову прибудову літ. «а1» (площею 22,9 кв.м); крім того, у двоповерховій основній частині будинку літ. «А-2» проведено газо- та водопостачання, замінено вікна на металопластикові, встановлено нові двері, перекрито дах, виконано внутрішнє оздоблення.

Згідно з висновком експерта №01/11-2021 від 05.11.2021 судового експерта Свериди О.М., вартість будівництва прибудов літ. «а1», літ. «а2», гаража літ. «Б», сараю літ. «В» становить 1.215.422,00 грн; вартість ремонтно-будівельних робіт з влаштування вікон, дверей та внутрішнього оздоблення приміщень основної частини літ. «А-2» - 132.643,24 грн (з яких вартість матеріальних ресурсів - 79.991,46 грн без ПДВ); ринкова вартість домоволодіння - 3.263.000,00 грн. Право власності на вказані об`єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, в експлуатацію вони не введені.

Позивачка зазначила, що за період шлюбу сторонами також було набуто перелічене у позові рухоме майно (побутова техніка та електричні прилади). У добровільному порядку Відповідач спір не врегулював, вимоги Позивачки про введення майна в експлуатацію та реєстрацію права власності ігнорує, чим перешкоджає реалізації її права власності.

Заявою про збільшення позовних вимог від 12.03.2024 (прийнятою судом частково ухвалою від 16.10.2024) Позивачка додатково просила визнати об`єктом спільної сумісної власності дохід, отриманий Відповідачем як фізичною особою-підприємцем у період з 01.01.2020 по 05.11.2020, та стягнути 1/2 частку такого доходу, посилаючись на сталу практику Верховного Суду щодо можливості поділу майна фізичної особи-підприємця, набутого за рахунок спільних коштів подружжя.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник відзиву на позов не подавали, у судовому засіданні Відповідач та його представник проти позовних вимог заперечували частково.

Зокрема, Відповідач зазначив, що прибудови літ. «а1» та літ. «а2» не є новоствореними об`єктами, а фактично являють собою реконструкцію старого будинку, придбаного ним у 1998 році, який ніхто не зносив; на думку Відповідача, цей будинок було лише облаштовано сайдингом та зроблене перепланування. Щодо двоповерхової основної частини будинку літ. «А-2» Відповідач звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія архітектурно-технічного паспорта від 2002 року, фотографії з якого свідчать, що вже на той час у будинку були встановлені вікна; станом на 2004-2005 роки, коли сторони почали проживати разом, ця частина будинку була повністю готова та відремонтована, тому посилання Позивачки на те, що ремонт у цій частині будинку продовжувався і після укладення шлюбу, є необґрунтованими.

Щодо запропонованого Позивачкою поділу рухомого майна Відповідач не заперечував.

Щодо вимоги про поділ доходу, отриманого ним як фізичною особою-підприємцем за період з 01.01.2020 по 05.11.2020, та залишку коштів на рахунку, Відповідач зазначив, що сторони протягом 2020 року фактично вже не проживали разом та не вели спільного господарства, що підтверджується заявою самої Позивачки, поданою до служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА м. Києва у жовтні 2019 року, а тому вказані кошти є його особистою власністю і поділу не підлягають.

Судом у судовому засіданні було допитано свідків.

Свідок ОСОБА_5 показала, що зі сторонами по справі вона є сусідкою (Позивачка та Відповідач проживали на АДРЕСА_2 , а сама свідок - у будинку АДРЕСА_3 ). Підтвердила, що сторони проживали разом за вказаною адресою з 2004 року, у 2005 році у них народилася спільна дитина; разом сторони проживали в будинку приблизно до 2020 року, після чого свідку стало відомо про їх розлучення; Позивачка і досі проживає в будинку, а де нині мешкає Відповідач, свідку невідомо. Стосовно забудови ділянки свідок зазначила, що до 2004 року на ділянці стояв старий будинок, а поряд - двоповерховий будинок без ремонту; навіть на момент народження дитини ремонт у двоповерховому будинку ще не був завершений, хоча сторони вже в ньому проживали; старий будинок було знесено приблизно у 2008-2009 роках, після чого на його місці одразу розпочалося будівництво нового - сучасного - одноповерхового будинку, який згодом було завершено; у будівництві брали участь обидва з подружжя, дружина допомагала.

Свідок ОСОБА_6 показав, що Позивачку він знає як маму свого друга - ОСОБА_7 , а Відповідача особисто не знає, але йому відомо, що це вітчим ОСОБА_8 . Бував у гостях у ОСОБА_7 і пам`ятає, що приблизно у 2007 році на ділянці стояли два будинки, один з яких - старий глиняний; в подальшому цей старий будинок було знесено, а на його місці приблизно у 2008-2009 роках побудовано новий одноповерховий будинок, удвічі більший за попередній.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення представника Позивача, Відповідача та його представника, дослідивши письмові докази, оцінивши показання допитаних свідків, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Сторонами не оспорюється, та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами - свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 та рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05.10.2020 у справі №760/5407/20 - що з 20.05.2005 між сторонами було зареєстровано шлюб, який припинено 05.11.2020 з набранням чинності рішення про розірвання шлюбу. Спільно проживати однією сім`єю сторони почали з грудня 2004 року, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5 .

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом частини 1 статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За усталеною практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 30.11.2020 у справі №638/20596/16, від 29.01.2021 у справі №161/14048/19) у законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя; майно, набуте під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності, і Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя; вказана презумпція може бути спростована, а тягар доказування поширення на конкретний об`єкт іншого правового режиму покладається на ту сторону, яка його заперечує.

Щодо вимоги про визнання за Позивачкою права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій загальною вартістю 1.215.422,00 грн, використаних при будівництві прибудови літ. «а1», прибудови літ. «а2», гаража літ. «Б» та сараю літ. «В» домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Зі змісту відповідей Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва №073-8151 від 16.09.2021 та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві №10/26-1/2809/07 від 28.09.2021, наявних у матеріалах справи, прибудова літ. «а1», прибудова літ. «а2», гараж літ. «Б» та сарай літ. «В» збудовані без отримання дозвільних документів, в експлуатацію не введені, право власності на них не зареєстроване. Таким чином, вказані об`єкти є самочинним будівництвом у розумінні частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Згідно з висновком експерта №01/11-2021 від 05.11.2021 судового експерта Свериди О.М. за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, прибудову літ. «а1» зведено у 2008 році, прибудову літ. «а2» - у 2007 році, гараж літ. «Б» та сарай літ. «В» - у 2005 році. Вартість будівництва зазначених об`єктів станом на 05.11.2021 становить: прибудови літ. «а1» - 487.431,00 грн (із залишковою вартістю заміщення), прибудови літ. «а2» - 416.020,00 грн, гаража літ. «Б» - 251.869,00 грн, сараю літ. «В» - 60.102,00 грн, а сукупно - 1.215.422,00 грн.

Заперечення Відповідача щодо того, що прибудови літ. «а1» та літ. «а2» нібито є реконструкцією старого будинку, який придбано на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.1998, а не новоствореними об`єктами, суд оцінює критично та вважає такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, з порівняльного аналізу технічних паспортів від 06.12.1988, від 01.02.2002 та від 17.07.2020 вбачається, що склад забудови домоволодіння істотно змінився: за паспортами 1988 та 2002 років на ділянці перебували житловий будинок літ. «А-1» (з прибудовою літ. «а»), погріб літ. «В», вбиральня літ. «Г», колодязь №1 і огорожа; а за паспортом 2020 року - вже основна частина літ. «А-2» з прибудовами літ. «а1» та літ. «а2», гараж літ. «Б», сарай літ. «В», огорожа №1, хвіртка №2 і ворота №3. При цьому конструктивні характеристики прибудов літ. «а1» та літ. «а2» (з відповідними фундаментами, стінами, розміщенням вікон та кімнат, перекриттями, оздобленням), як вони описані у технічному паспорті 2020 року та висновку експерта, не відповідають характеристикам будь-яких споруд, що значились у домоволодінні до укладення шлюбу.

Факт знесення старого дерев`яного будинку та зведення на його місці нових споруд за час шлюбу прямо підтверджують показання допитаних судом свідків ОСОБА_5 (сусідки сторін з 2004 року) та ОСОБА_6 , які узгоджуються між собою та з письмовими доказами.

Згідно з вимогами частини 1 статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд встановив, що прибудова літ. «а1», прибудова літ. «а2», гараж літ. «Б» та сарай літ. «В» зведені сторонами за період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, але є самочинним будівництвом, а тому в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не можуть бути об`єктом права власності та не підлягають поділу як нерухоме майно.

Водночас правові наслідки самочинного будівництва, що здійснене особою на земельній ділянці, наданій для цієї мети, обмежуються, серед іншого, можливістю набуття особою права на матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (абзац п`ятий частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України), а також можливістю задоволення такою особою (особами) вимог про визнання права власності за певних умов відповідно до частин 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі №511/2303/19 (провадження №14-56цс22) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не підлягають поділу між подружжям самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна; водночас будівельні матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі такого будівництва, є майном, набутим сторонами за час шлюбу, тобто сукупністю речей, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, та які можуть бути предметом поділу як спільне сумісне майно подружжя шляхом визнання за кожним із подружжя права на відповідну частку у вартості таких матеріалів, обладнання та конструкцій.

Аналогічного підходу Верховний Суд послідовно дотримується і в інших постановах - зокрема, у постановах від 25.03.2020 у справі №715/1347/14-ц, від 11.11.2020 у справі №352/90/16-ц, від 03.06.2020 у справі №722/1882/16-ц.

Враховуючи встановлене судом, що спірні об`єкти збудовані сторонами за період шлюбу за рахунок спільних коштів, а їх вартість підтверджена висновком експерта №01/11-2021 від 05.11.2021 і складає 1.215.422,00 грн, у силу статей 60, 70 Сімейного кодексу України, статті 331 Цивільного кодексу України та з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, за Позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій загальною вартістю 1.215.422,00 грн, використаних при будівництві прибудови літ. «а1», прибудови літ. «а2», гаража літ. «Б» та сараю літ. «В».

За таких обставин позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання за Позивачкою права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, виробів та конструкцій загальною вартістю 79.991,46 грн, які були використані при ремонтно-будівельних роботах з влаштування вікон, дверей та внутрішнього оздоблення приміщень основної частини літ. «А-2» житлового будинку.

Як уже зазначалось, презумпція спільності майна подружжя поширюється на майно, набуте сторонами в період перебування у шлюбі (статті 60, 74 Сімейного кодексу України). Однак тягар доведення часу набуття конкретного майна (виконання конкретних робіт) у спірних випадках лежить на заінтересованій стороні.

Згідно з матеріалами справи на основну (двоповерхову) частину будинку літ. «А-2» (за технічним паспортом 2020 року, що відповідає прибудові літ. «А1» за технічним паспортом 2002 року) ще 08.10.2002 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації видано дозвіл № НОМЕР_2 на введення в експлуатацію житлової двоповерхової прибудови літ. «А1» загальною площею 64,9 кв.м. Тобто на момент укладення шлюбу (20.05.2005) ця частина будинку юридично вважалася такою, що введена в експлуатацію, що передбачає закінчення основних будівельних робіт, у тому числі влаштування вікон та дверей.

З архітектурно-технічного паспорта об`єкта архітектури (житлової прибудови А1) та фотоматеріалів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що зовнішнє будівництво двоповерхової основної частини станом на 2002 рік було завершене, а у вікнах прибудови були встановлені віконні блоки. Сторони, як встановлено судом, спільно проживати в будинку почали з грудня 2004 року, тобто більш ніж через два роки після введення основної частини в експлуатацію.

Хоча Позивачкою надано документи про придбання склопакетів та міжкімнатних дверей у пізніший період (договори №28068 від 05.08.2008 та №28068а від 19.09.2016), вказані документи не містять даних, які б дозволяли встановити, що зазначені вироби були встановлені саме в основній частині будинку літ. «А-2», а не в прибудовах літ. «а1», літ. «а2» чи гаражі літ. «Б», будівництво яких здійснювалося якраз у 2005-2008 роках. За такої сукупності обставин ймовірним є використання вказаних матеріалів і конструкцій саме в зведених під час шлюбу прибудовах і гаражі, вартість яких уже включена до загальної суми 1.215.422,00 грн.

Враховуючи приписи частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд приходить до висновку про недоведеність Позивачкою тієї обставини, що ремонтно-будівельні роботи з влаштування вікон, дверей та внутрішнього оздоблення приміщень саме основної частини літ. «А-2» вартістю 79.991,46 грн були виконані за рахунок спільних коштів подружжя у період шлюбу, а не до укладення шлюбу або у зв`язку з будівництвом інших об`єктів, поділ матеріалів яких уже відбувся.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про поділ рухомого майна - побутової техніки та електричних приладів.

Перелік рухомого майна, що є об`єктом поділу, підтверджений: технічними паспортами та інструкціями на побутову техніку, товарними чеками №842078 від 13.09.2012 (м`ясорубка Zelmer Symbio, блендер Orion ORB-016), №3/4,5,6 від 24.05.2011 (посудомийка BOSCH модель E-NrSGS55E98EU), №146 від 03.11.2008 (газова плита BOSCH модель HSG222020R), №05-0810 від 08.10.2014 (насос дренажний Дніпро-М НО4-1П), №485 від 01.10.2012 (стабілізатор напруги Ресанта); а також Протоколом огляду побутової техніки та електричних приладів від 07.07.2022, складеним адвокатом Смітюх І.І. Загальна вартість рухомого майна, відповідно до розрахунку Позивачки, складає 43.063,00 грн.

У судовому засіданні Відповідач проти запропонованого Позивачкою варіанту поділу рухомого майна не заперечував, а отже, фактично визнав цю частину позовних вимог.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Запропонований Позивачкою варіант поділу передбачає виділ кожному з подружжя предметів орієнтовно рівної загальної вартості (Позивачці - 21.537,00 грн, Відповідачу - 21.526,00 грн), що відповідає принципу рівності часток подружжя, закріпленому статтею 70 Сімейного кодексу України, та інтересам сторін з урахуванням фактичного користування цим майном (зокрема, частина електроінструментів, як зазначено у позовній заяві та підтверджено Відповідачем, фактично перебуває у володінні Відповідача).

Враховуючи зазначене, позовну вимогу про поділ рухомого майна слід задовольнити в межах запропонованого Позивачкою варіанта поділу.

Щодо вимоги про зобов`язання Відповідача не чинити Позивачці перешкоди в користуванні майном, що належить сторонам на праві спільної приватної власності.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, для задоволення позову, поданого на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, позивач повинен довести наявність у нього права власності на майно, факт перебування цього майна в його володінні (або наявність права такого перебування) та наявність протиправних дій (бездіяльності) з боку відповідача, які створюють йому перешкоди у користуванні чи розпорядженні цим майном.

По-перше, як уже встановлено судом, спірні об`єкти нерухомого майна (прибудова літ. «а1», прибудова літ. «а2», гараж літ. «Б», сарай літ. «В») є самочинним будівництвом і об`єктом права власності особа на них в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не набуває; за Позивачкою судом визнано право лише на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, використаних при їх будівництві, а не на сам спірний об`єкт. За таких обставин підстави стверджувати про наявність у Позивачки права на володіння та користування спірними об`єктами нерухомого майна як такими відсутні.

По-друге, з матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що з 2022 року Відповідач у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає; Позивачка станом на час розгляду справи разом зі спільним сином сторін продовжує проживати в будинку. Доказів того, що саме Відповідач вчиняє Позивачці перешкоди в користуванні домоволодінням (зокрема, обмежує її доступ до конкретних приміщень або спільного подвір`я), або що ці перешкоди мають тривалий і триваючий характер, у матеріалах справи немає.

Що стосується довідки Травматологічного пункту КНП «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району м. Києва №4601 від 15.06.2020 та термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №008436 від 16.06.2021, на які посилалась Позивачка, то з їх змісту випливає, що ці документи стосуються поведінки Відповідача в липні-серпні 2020 року, тобто за 2 роки до подання позову, тому вони не свідчать про вчинення Відповідачем перешкод у користуванні спірним майном на час розгляду справи по суті.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог про зобов`язання Відповідача в межах визначеного судом строку подати до органів державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва (прибудови літ. «а1», прибудови літ. «а2», гаража літ. «Б», сараю літ. «В») та зобов`язання зареєструвати право власності на будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та інші), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення; такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Стосовно правової природи спірних об`єктів суд звертає увагу на те, що визначення правових наслідків самочинного будівництва врегульовано спеціальною нормою - статтею 376 Цивільного кодексу України, яка прямо встановлює вичерпний перелік способів захисту прав осіб, причетних до самочинного будівництва (визнання права власності за умов, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, або знесення - за частинами 4 та 7). Можливість зобов`язати особу-забудовника подати до уповноваженого органу заяву про прийняття самочинного будівництва в експлуатацію за процедурою «будівельної амністії» (зокрема, за Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків…, затвердженим наказом Мінрегіонбуду України від 03.07.2018 №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.08.2018 за №976/32428) положеннями статті 376 Цивільного кодексу України та іншими нормами чинного законодавства не передбачена.

Звернення до органу архітектурно-будівельного контролю із заявою про прийняття об`єкта в експлуатацію є реалізацією забудовником його диспозитивного права (а не обов`язку перед іншим співвласником-співзабудовником), оскільки рішення про подання чи неподання такої заяви та обрання конкретної процедури легалізації самочинного будівництва належить до сфери приватного розсуду власника земельної ділянки. Тим більше це стосується вимоги про зобов`язання зареєструвати право власності на будинок - реєстрація речових прав здійснюється державним реєстратором у межах публічно-правових процедур, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за заявою заявника, що подається на власний розсуд останнім.

В контексті ефективного способу захисту прав в даному випадку слід звернути увагу на наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.04.2026 у справі №607/10858/22 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого об`єкт незавершеного будівництва (зокрема, такий, що фактично побудований і використовується за функціональним призначенням, але не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстровано) є річчю особливого роду (sui generis); за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, він може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва. Велика Палата Верховного Суду водночас підкреслила, що таке судове рішення не замінює процедуру введення об`єкта в експлуатацію та не звільняє сторін у справі (співвласників) від обов`язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості, проте усуває правову невизначеність і є підставою для подальшого оформлення речових прав.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що об`єкти самочинного будівництва за своєю природою завжди є незавершеними, оскільки за відсутності відповідних дозволів/планів/проектів чи в разі порушення визначених ними умов не можуть бути введені в експлуатацію за звичайною процедурою.

Системний аналіз положень статей 16, 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 60, 70 Сімейного кодексу України та наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить, що позивач, який не є формальним забудовником і вважає, що його право або інтерес щодо самочинно побудованого (фактично незавершеного юридично) об`єкта порушуються бездіяльністю іншого співвласника, має у своєму розпорядженні самостійні, прямо передбачені законом, ефективні способи захисту: визнання за собою права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій (як це фактично здійснено у цій справі за самостійною вимогою Позивачки), а також - за наявності відповідної правової підстави - визнання за собою права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва відповідно до наведеної вище правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі №607/10858/22. Натомість обраний Позивачкою спосіб захисту - зобов`язання Відповідача звернутися до архітектурно-будівельного органу та реєстратора з відповідними заявами - не є ефективним, оскільки покладає на Відповідача обов`язок здійснити дії, які за своєю правовою природою є диспозитивними, а можливість їх примусового виконання у такій формі чинним законодавством не передбачена.

Наведене не позбавляє Позивачку можливості звернутися до суду з належним позовом за захистом своїх прав в інший спосіб, прямо передбачений законом.

Враховуючи зазначене, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Відповідача протягом одного місяця подати до органів державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва, а також про зобов`язання зареєструвати право власності на будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно слід відмовити.

Щодо вимоги про визнання доходу, отриманого Відповідачем як фізичною особою-підприємцем у період з 01.01.2020 по 05.11.2020, об`єктом спільної сумісної власності та стягнення з Відповідача 1/2 частки такого доходу, а саме 30.831,13 грн (1/2 залишку коштів на рахунку фізичної особи-підприємця в АТ «ТАСКОМБАНК» станом на 05.11.2020) та 1.382.738,50 грн (1/2 задекларованого доходу за 2020 рік).

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постановах від 06.11.2019 у справі №161/11764/15-ц та від 19.02.2020 у справі №279/6459/14-ц, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Водночас згідно з частиною 6 статті 57 Сімейного кодексу України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як убачається з матеріалів справи, ще 08.10.2019 Позивачка особисто звернулась із заявою до служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, в якій повідомила про припинення з Відповідачем шлюбних відносин та фактичне припинення спільного проживання однією сім`єю. Це підтверджується змістом наявної у матеріалах справи копії вказаної заяви та не оспорюється Позивачкою.

Крім того, в позовній заяві про розірвання шлюбу, поданій в лютому 2020 року, на підставі якої ухвалено рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05.10.2020 у справі №760/5407/20, Відповідач теж обґрунтовував свої вимоги тривалим погіршенням сімейних відносин і фактичним припиненням спільного проживання сторін. Саме на підставі вказаних обставин, які були визнані Позивачкою, шлюб і було розірвано.

Сукупність наведених доказів дає підстави для висновку про те, що принаймні з жовтня 2019 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, спільне господарство не велось, а тому майно (у тому числі грошові кошти, отримані Відповідачем як фізичною особою-підприємцем у результаті здійснення підприємницької діяльності) у період з 01.01.2020 по 05.11.2020 є його особистою приватною власністю в розумінні частини 6 статті 57 Сімейного кодексу України та поділу як спільне сумісне майно подружжя не підлягає.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про визнання доходу Відповідача об`єктом спільної сумісної власності та стягнення 1/2 частки такого доходу слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви про поділ майна Позивачкою, з урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення до суду 25.05.2022), сплачено судовий збір у максимальному розмірі - 7.441,00 грн (3 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становив на той час 2.481,00 грн).

Загальний розмір майнових вимог Позивачки за позовом становить 2.082.807,87 грн, з яких:

- 1/2 вартості будівельних матеріалів та конструкцій, використаних при будівництві прибудов літ. «а1», літ. «а2», гаража літ. «Б», сараю літ. «В» - 607.711,00 грн (вимога задоволена);

- 1/2 вартості рухомого майна, що поділяється між сторонами - 21.531,50 грн (вимога задоволена);

- 1/2 вартості будівельних матеріалів, використаних при ремонтно-будівельних роботах в основній частині літ. «А-2» - 39.995,73 грн (у задоволенні вимоги відмовлено);

- 1/2 доходу Відповідача як фізичної особи-підприємця за 2020 рік та залишку коштів на рахунку - 1.413.569,64 грн (у задоволенні вимоги відмовлено).

Розмір задоволених майнових вимог становить 629.242,50 грн (607.711,00 + 21.531,50), що складає 30,21% від загального розміру майнових вимог (629.242,50 / 2.082.807,87 х 100%).

Відповідно, з Відповідача на користь Позивачки підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору пропорційно до задоволених майнових вимог у розмірі 2.247,93 грн (7.441,00 х 30,21%).

Щодо розподілу інших судових витрат, понесених Позивачкою у зв`язку з розглядом справи, - витрат на проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи у розмірі 35.000,00 грн (підтверджено наявним у матеріалах справи висновком експерта №01/11-2021 від 05.11.2021 та доказами оплати) та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27.000,00 грн (підтверджено Договором про надання правової допомоги №00550 від 15.06.2021 та актом виконаних робіт), - суд враховує таке.

Зазначені витрати понесені Позивачкою у зв`язку з розглядом справи в цілому, до якої входять як майнові, так і немайнові позовні вимоги. Усього Позивачкою заявлено 7 (сім) самостійних позовних вимог, з яких задоволено 2 (дві) - вимоги про визнання права власності на 1/2 будівельних матеріалів прибудов та споруд та про поділ рухомого майна. У задоволенні решти 5 (п`яти) вимог, у тому числі 3 (трьох) вимог немайнового характеру (про усунення перешкод у користуванні майном, про зобов`язання подати заяву про прийняття об`єктів в експлуатацію та про зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності), судом відмовлено.

Згідно з частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та усталеною судовою практикою, при змішаному характері позовних вимог (поєднанні майнових і немайнових), розподіл витрат, які понесені у зв`язку з розглядом справи в цілому та не можуть бути окремо віднесені до конкретної вимоги, здійснюється пропорційно до кількості задоволених позовних вимог щодо їх загальної кількості.

Пропорція задоволених вимог становить: 2 / 7 х 100% = 28,57%.

Відповідно, з Відповідача на користь Позивачки підлягають стягненню:

- частина витрат на проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи в розмірі 9.999,50 грн (35.000,00 х 28,57%);

- частина витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 7.713,90 грн (27.000,00 х 28,57%).

Загальна сума судових витрат, що підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивачки, становить 19.961,33 грн (2.247,93 + 9.999,50 + 7.713,90).

IV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 16, 60, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, статтями 16, 60, 61, 70, 71, 74, 177, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 364, 367, 372, 376, 386, 391 Цивільного кодексу України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій загальною вартістю 1.215.422,00 грн, що були використані при будівництві домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , збудованих та набутих у період шлюбу:

- прибудови літ. «а1» (2008 року побудови), а саме: фундамент бутовий, стіни дерев`яні, перегородки дерев`яні, перекриття з дерев`яних балок, підлога дерев`яна та з керамічної плитки, дерев`яні крокви, покрівля з азбестоцементних хвилястих листів, вікна металопластикові, двері дерев`яні, оздоблення внутрішнє покращене;

- прибудови літ. «а2» (2007 року побудови), а саме: фундамент бутовий, стіни цегляні, перегородки цегляні, перекриття з дерев`яних балок, підлога дерев`яна та з керамічної плитки, дерев`яні крокви, покрівля з азбестоцементних хвилястих листів, вікна металопластикові, двері дерев`яні, оздоблення внутрішнє покращене;

- гаража літ. «Б» (2005 року побудови), а саме: стіни - дерев`яний каркас, обшитий металопрофілем, підлога цементна, дах односхильний, перекриття з азбестоцементних хвилястих листів, металеві двері;

- сараю літ. «В» (2005 року побудови), а саме: фундамент бутовий, стіни цегляні, підлога дерев`яна, дах двосхилий, покрівля з азбестоцементних хвилястих листів, двері дерев`яні.

1.2. Здійснити поділ рухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши:

- у власність ОСОБА_1 - кондиціонер Pioneer KFR25UW/KOR25UW, насос дренажний Дніпро-М НО4-1П, посудомийку BOSCH модель E-NrSGS55E98EU, телевізор Ergo LE43CT5000AK, аерогриль VTO-M1700, м`ясорубку Zelmer Symbio, блендер Orion ORB-016, стабілізатор напруги Ресанта, загальною вартістю 21.537,00 грн;

- у власність ОСОБА_2 - кондиціонер Pioneer KFR25UW/KOR25UW, газову плиту BOSCH модель HSG222020R, ваги електричні CAS типу AD, зварювальний апарат MIG-250N, машину ручну електричну кутошліфувальну УШМ-150/1300, загальною вартістю 21.526,00 грн.

1.3. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:

- визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, виробів та конструкцій загальною вартістю 79.991,46 грн, які були використані при ремонтно-будівельних роботах з влаштування вікон, дверей та внутрішнього оздоблення приміщень основної частини літ. «А-2» житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні майном, що належить сторонам на праві спільної приватної власності, а саме: прибудовою літ. «а1» (2008 року побудови), прибудовою літ. «а2» (2007 року побудови), гаражем літ. «Б» (2005 року побудови), сараєм літ. «В» (2005 року побудови) та подвір`ям, на якому розташовано жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, хвірткою та парканом;

- зобов`язання ОСОБА_2 протягом 1 (одного) місяця з дня набрання законної сили рішенням суду подати до органів державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва: прибудови літ. «а1» (2008 року побудови), прибудови літ. «а2» (2007 року побудови) до житлового будинку, гаража літ. «Б» (2005 року побудови), сараю літ. «В» (2005 року побудови) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_2 протягом 1 (одного) місяця з дати реєстрації органом архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації зареєструвати право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнання доходу, отриманого ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем у період з 01.01.2020 по 05.11.2020, об`єктом спільної сумісної власності, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку зазначеного доходу та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки зазначеного доходу, що становить 30.831,13 грн (половини залишку грошових коштів на рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в АТ «ТАСКОМБАНК» станом на 05.11.2020) та 1.382.738,50 грн (половини доходу, задекларованого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за 2020 рік).

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 19.961,33 грн (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят одна гривня 33 копійки), з яких:

- судовий збір у розмірі 2.247,93 грн;

- витрати на проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи у розмірі 9.999,50 грн;

- витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 7.713,90 грн.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя: