Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №754/17108/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2485/26

Справа №754/17108/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 квітня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, вимоги якого було уточнено під час розгляду справи, до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01.03.1993 року її матері ОСОБА_2 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з 4-х осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (дядько). У 1998 році вказану квартиру було приватизовано на всіх вищевказаних осіб в рівних долях, тобто по частині кожному. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, вона звернулась до державного нотаріуса для отримання спадщини після смерті матері та дядька ОСОБА_5 та отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті матері. Однак, постановою державного нотаріуса від 15.12.2023 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_5 , оскільки до спадкової справи не надано документів, що підтверджують родинні відносини померлої ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , та/або підтверджують факт проживання спадкоємця ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а також рекомендовано звернутись до суду для встановлення родинних стосунків між померлими та/або факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Як стверджує позивач, померлий ОСОБА_5 був рідним дядьком її матері ОСОБА_2 . Її мати з 01.03.1993 року (дата отримання ордеру на житло та вселення) по ІНФОРМАЦІЯ_4 (дата смерті ОСОБА_5 ) постійно проживала з ним однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 , вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.

З урахуванням наведеного, з метою реалізації своїх спадкових прав, позивач просить задовольнити її вимоги та встановити факт проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме з 01.03.1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 14.10.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 26.11.2025 року витребувано з П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи №722/2022, відкритої після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , та померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , проживаючих за адресою: АДРЕСА_2 .

06.01.2026 року та 15.01.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача Київської міської ради Горбачової І.В., в якому вона просить прийняти рішення згідно чинного законодавства та слухати справу у відсутність представника Київської міської ради.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.02.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила про їх задоволення.

Представник відповідача - Київської міської ради в судове засідання не з`явилась, у відзиві на позов просить розглядати справу в її відсутність.

Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_2 .

На підставі ордеру № 7223 серії Б від 01.03.1993 року, виданого Держадміністрацією Ватутінського району м.Києва ОСОБА_2 отримала квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з 4-х осіб: вона - ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_3 , донька ОСОБА_7 , дядько ОСОБА_5

19.03.1998 року вказану квартиру було приватизовано на всіх вищевказаних осіб в рівних частинах, про що Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної Ради видано відповідне свідоцтво.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла.

Позивач звернулась до 15-ої Київської держаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , на підставі якої було заведено спадкову справу № 722/2022.

15.12.2023 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 .

Також, постановою державного нотаріуса від 15.12.2023 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_5 , а саме 1/4 частину квартиру АДРЕСА_1 , оскільки до спадкової справи не надано документів, що підтверджують родинні відносини померлої ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , та/або підтверджують факт проживання спадкоємця ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Вказаною постановою позивачу роз`яснено про необхідність звернутися до суду для встановлення родинних стосунків між померлими, оскільки без підтвердження родинних стосунків та/або факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, видати свідоцтва про право на спадщину за законом не є можливим. Визначення родинних відносин та/або факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини з померлим є необхідною умовою для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Відповідні документи повинні бути подані до нотаріальної контори в повному обсязі.

З матеріалів справи, а також матеріалів спадкової справи № 722/2022 вбачається, що, що ОСОБА_5 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 08.06.21993 року по 29.01.2002 року, ОСОБА_2 також була зареєстрована у вказаній квартирі з 08.06.1993 року по день смерті.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що у квартирі з часу заселення проживали батьки позивача та ОСОБА_10 - дідусь, а також позивач. На даний час батьки та дідусь позивача померли, вона проживає у квартирі сама.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення

Відповідно до ст. 15 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Тлумачення статей 1268, 1269 ЦК України свідчить, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Зміст наведених норм закону свідчить про те, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця на момент смерті спадкодавця зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20.

Крім того, Згідно зі статтею 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно до ч.4 ст.3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, не суперечать моральним засадам суспільства. За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім`єю.

Судом з наявних доказів у справі вбачається, що дійсно ОСОБА_5 , як дядько матері позивача ОСОБА_2 , отримував квартиру АДРЕСА_1 , був зареєстрований у цій квартирі одночасно із іншими членами сім`ї, приймав участі у її приватизації та був у ній зареєстрований по день смерті. Із сукупності доказів, в тому числі із показів свідків вбачається, що ОСОБА_5 з моменту отримання кватири з 01.03.1993 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно проживав у квартирі разом з іншими членами сім`ї, в тому числі і з ОСОБА_2 , що дає підстави для встановлення факту, про який просить позивач, та задоволення позовних вимог.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі спадкодавцем ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме з 01.03.1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 259, 260, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі спадкодавцем ОСОБА_5 , 1920 року народження, померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме з 01.03.1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: