Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №522/15442/22 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15442/22

Провадження 2/522/2145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

24 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, стягнення аліментів за минулий період, стягнення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної та матеріальної шкоди, моральної шкоди на користь дитини

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, стягнення аліментів за минулий період, стягнення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної та матеріальної шкоди, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28 лютого 2023 року просив:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 16 000,00 грн на місяць, починаючи з дня подання позову та до повноліття;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 234 781, 30 грн. за періоди з 01 листопада 2016 року по 12 листопада 2021 року та з 14 липня 2022 року по 14 листопада 2022 року;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманні відповідачем кошти з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 315 951,47 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в загальному розмірі 104 337,30 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в загальному розмірі 2 100 000 грн.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує позов тим, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_2 . З початку 2009 року сторони проживали разом в належній позивачу та його матері квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився спільний син ОСОБА_3 . Позивач стверджує, що з жовтня 2016 року він один виховує сина, відповідач залишила їх з сином, дитина знаходиться повністю на його утриманні, відповідач ухиляється від утримання та виховання дитини. Зазначається, що, незважаючи на неодноразові спроби позивача домовитися про сплату аліментів, відповідач їх ігнорувала. У липні 2021 року відповідач виявила бажання налагодити відносини з сином та звернулася до позивача з проханням надати їй гроші на поїздку з дитиною у Туреччину. 24.07.2021 року позивач перерахував на банківську картку відповідача грошові кошти у розмірі 18377 грн., однак позивач не поїхала з дитиною до Туреччини та гроші не повернула, а тому грошові кошти у розмірі 18377 грн. підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Позивач вказує, що з метою розвитку здібностей сина, він вирішив, що дитина буде займатися баскетболом у баскетбольному клубі «Партизан» та навчатися у школі ім. В. Терешкової в м. Белград Республіка Сербія. Відповідач висловила бажання супроводжувати спільного сина до м. Белграду та проживати там разом з дитиною. Позивач стверджує, що взяв на себе всі витрати пов`язанні з поїздкою дитини до Сербії, а також проживання, харчування, навчання та медичне забезпечення сина, про що надав нотаріальні заяви. Зазначається, що позивач надав відповідачу в користування власну банківську картку, а на початку 2022 року він перерахував на картку відповідача грошові кошти у загальному розмірі 202800 грн., згодом ще 4000грн., які підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Відповідач без згоди позивача зняла з його власної картки 85242,62 грн., які підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Позивач стверджує, що був змушений транспортувати сина до м. Одеси, оскільки відповідач проживаючи з сином в Сербії не доглядала за дитиною, витрати на транспортування склали 24591,24 грн., а тому підлягають стягненню з відповідача. Позивач, стверджує, що з 01.11.2016 року відповідач не приймає участь в утриманні їх спільного сина, а тому він має право, крім стягнення аліментів з дня подачі позову і на стягнення аліментів за минулий час. Зазначається, що відповідач утримує у себе речі дитини, позивач був змушений купляти нові речі дитині, дитина отримала психотравму, потребувала психологічної допомоги, витрати на лікування. Неправомірними діями відповідача дитині та позивачу завдана матеріальна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 1166 ЦК України. Позивач стверджує, що відповідач проживаючи з сином в Сербії залишала дитину одного, не годувала та не доглядала належним чином, а після повернення сина з Сербії до Одеси, переслідує дитину, принижує, погрожує, дитина вимушена спілкуватися з поліцейськими, робітниками соціальних служб, внаслідок чого дитина постійно відчуває стрес, у неї з`явився страх, а позивачу заподіяно моральні муки, а тому він з дитиною має право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1167 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, позивач був змушений звернутися до суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи, справа розподілена на суддю Шестакову Я.В.

Ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_2 411/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року скасовано. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

02 січня 2023 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та заперечує проти їх задоволення, посилаючись на відсутність факту порушення прав позивача. Вказує, що позовні вимоги є безпідставними та незаконними, а доводи викладені в позовній заяві такі, що не відповідають дійсності та необгрунтованими. Так, вимога про стягнення аліментів є недоцільною, оскільки між позивачем та відповідачем не врегульоване питання щодо місця проживання дитини ОСОБА_3 . Вимога про стягнення аліментів на утримання спільного сина за минулий час є незаконною, позивач у минулому не вживав заходів щодо одержання від відповідача аліментів на утримання сина. Відповідач стверджує, що сторони проживали разом та разом утримували сина.

Щодо поїздки в Сербію, позивач взяв на себе обов`язок по утриманню спільного сина, надав нотаріальні заяви. До Туреччини відповідач з дитиною не збиралися їхати, нотаріальна згода надана позивачем на виїзд дитини в усі країни, крім Туреччини. Всі грошові кошти перераховувалися позивачем відповідачу добровільно. Власною банківською карткою позивача, відповідач не користувалася, а тому не могла зняти грошові кошти. Зазначається, що необхідність звернення позивача до лікарів була викликана його перебуванням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» справа № 523/5453/22. Стверджує, що проживаючи з дитиною у Сербії відповідач належним чином доглядала за сином, дитина ходила у школу та займалася спортом, позивач обманим шляхом вивіз дитину до м. Одеси, сподіваючись що проживання дитини разом з ним захистить його від більш суворого покарання по кримінальному провадженню. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

04 січня 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до відповіді на відзив, позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача.

27 лютого 2023 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до заперечень на відповідь на відзив, відповідач стверджує, що сторони прийняли спільне рішення про навчання сина за кордоном та проживання разом з матір`ю. Зазначається, що 14.07.2022 року за домовленістю між сторонами, спільний син поїхав до батька на канікули та повинен був повернутися до м. Белград, до початку навчального року 2022/2023, бо був зарахований до шостого класу Основної школи «Лаза Костіч» м. Белград. Однак, позивач заборонив дитині повертатися до матері в м. Белград.

Щодо вимоги про стягнення аліментів, відповідач зазначає про недоцільність стягнення аліментів, оскільки між позивачем та відповідачем не врегульоване питання щодо місця проживання дитини ОСОБА_3 . Тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів.

Щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 234 781, 30 грн. за період з 01 листопада 2016 року по 12 листопада 2021 року та з 14 липня 2022 року по 14 листопада 2022 року відповідач зазначив, що позовні вимоги в цій частині стосуються аліментів за минулий час, до подання позову, який був поданий 11 листопада 2022 року. Відповідач не погоджується із заявленою вимогою, оскільки позивач у минулому не вживав заходів щодо одержання з відповідача аліментів на утримання сина.

Щодо стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 315 951,47 грн. відповідач зазначив, що отримані від позивача грошові кошти з призначенням платежу «аліменти за 2022, 2023, 2024 рр.» були витрачені за цільовим призначенням у період проживання дитини з матір`ю в м. Белград Республіка Сербія – 8 місяців, всі інші суми були перераховані позивачем відповідачу добровільно, а тому не підлягають стягненню. Що стосується грошових коштів у розмірі 85242,62 грн. знятих з картки АТ АКБ «Конкорд» позивача, відповідач зазначила, що в своєму користуванні не мала картку цього Банку, а відповідно не знімала з неї грошові кошти. Крім того, аліменти не є грошовим зобов`язанням, що виключає нарахування індексу інфляції та 3% річних. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

В обґрунтування своєї позиції щодо стягнення матеріальної шкоди за неправомірне утримання особистих речей сина, відвідування лікарів з витратами на лікування дитини і позивача та транспортування дитини з Сербії до Одеси 14.07.2022 року в загальному розмірі 104 337,30 грн. відповідач зазначила, що з наданих позивачем фіскальних, товарних чеків та цінників з одягу неможливо встановити, що ці речі придбавалися саме для сина та за рахунок позивача; відвідування дитиною лікарів та придбання ліків відбулося за час проживання сина з позивачем, після приїзду з Сербії; у період проживання дитини з матір`ю, дитина була здоровою, займалася спортом; відвідування позивачем невропатолога, пульмонолога з витратами на його лікування було пов`язане з отриманням висновку ВЛК для подальшого оформлення інвалідності та з метою використання стану свого здоров`я, як пом`якшувальна обставина при обранні запобіжного заходу та у подальшому при розгляді кримінального провадження справа № 522/11638/22 відносно позивача; поїздка сина до України пов`язана з бажанням позивача забрати сина на канікули. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди.

Щодо стягнення моральної шкоди в загальному розмірі 2 100 000 грн., з яких 1 500 000 грн. за шкоду завдану дитині та 600 000 за шкоду завдану позивачу, відповідач зазначив, що саме позивач ставив під сумніви успіхи дитини в баскетболі, внаслідок чого дитина припинила займатися спортом, позивач заборонив повертатися до матері та розлучив сина з матір`ю; позивач звернувся до лікарів невропатолога та пульмонолога для проходження ВЛК з метою оформлення у майбутньому групи інвалідності, отримання статусу особи з інвалідністю, як пом`якшувальна обставина при розгляді кримінального провадження справа № 522/11638/22 відносно позивача, а також, як підстава для звільнення від мобілізації. Відповідач стверджує, що якби вона погано відносилася до сина, то позивач не дозволив би їй супроводжувати спільного сина до Республіки Сербії, не довірив виховання дитини, не надав би нотаріальної згоди на прийняття сином громадянства Сербії, проживання з матір`ю, а сам син не погодився б їхати з відповідачем до Сербії. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

28 лютого 2023 року від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

29 березня 2023 року від представника відповідача до суду надійшли пояснення на заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою від 09.05.2023 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до слухання по суті.

Ухвалою суду від 03.07.2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.10.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.07.2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме 411/1000 частин квартири, загальною площею 154,8 кв.м, житловою площею 99,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 945505451101), належної на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 .

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 02.10.2023 року № 567/23, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, справа надійшла до провадження судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 .

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 04.10.2023 року справу було прийнято до провадження.

На підставі наказу №35-ос/с від 13 травня 2025 року голови Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_5 «Про відрахування зі штату Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 » на виконання Рішення Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку» та розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 №1 від 13.05.2025 року щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу судових справ, які перебувають у провадженні судді Чернявської Л.М., службової записки діловода ОСОБА_7 , з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів сторін по справі, а також дотримання розумних строків розгляду справи, матеріали справи передано до канцелярії для повторного авторозподілу.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

23.05.2025 року матеріали справи передані головуючому.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.05.2025 року справу було прийнято до розгляду.

Позивачем через систему «Електронний суд», 03.11.2025 року та 17.11.2025 року до суду були подані додаткові пояснення щодо дослідження доказів.

Представником відповідача через систему «Електронний суд», 24.11.2025 року до суду були подані письмові пояснення щодо дослідження доказів.

У судове засідання призначене на 14.04.2026 року з`явились позивач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Колосовська Л.Л.

Позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Колосовська Л.Л. заперечувала проти задоволення позову, визнала позов частково в частині стягнення аліментів на утримання дитини, зазначила, що дохід відповідача на місяць складає 200 (двісті) доларів США, а тому відповідач може сплачувати аліменти на дитину у розмірі 3000,00 грн. на місяць, що буде перевищувати 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На стадії прийняття рішення суд оголосив перерву для проголошення вступної та резолютивної частин рішення до 24.04.2026 року об 11:45.

У судове засідання призначене на 24.04.2026 року з`явилась представник відповідача, позивач не з`явився, про дату та час судового засідання сповіщений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію сторін, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази прийшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився спільний син ОСОБА_3 , актовий запис № 688 від 21.07.2010 року, місце реєстрації: Третій Приморський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. Сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_3 , спільно виховували сина.

З 01.09.2017 ОСОБА_3 , навчався у Одеському ліцею № 37 Одеської міської ради.

З 16.11.2021 року до 14.07.2022 року дитина з матір`ю ОСОБА_2 проживали у м. Белград Республіка Сербія, де дитина продовжила навчання.

13.12.2021 року ОСОБА_1 надав нотаріальну згоду на прийняття громадянства Республіки Сербія спільним сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з правом підготовки та подання матір`ю всіх необхідних документів та отримання відповідних реєстраційних документів у тому числі посвідки на тимчасове або постійне проживання та подальше проживання у Республіці Сербія з матір`ю, підпис засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Чередниченко Г.А., реєстр № 1641.

З наданих до справи платіжних документів вбачається, що за період проживання дитини з матір`ю у м. Белград позивачем добровільно були перераховані відповідачу грошові кошти на утримання дитини, як з призначенням платежу «аліменти» так і без призначення платежу. Позивачем не спростований довід відповідача, що вона також несла витрати на утримання сина під час проживання з ним у м. Белград.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що з 14.07.2022 року дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні.

З 21.09.2022 року відповідач у добровільному порядку перераховує аліменти позивачу на утримання дитини щомісяця у розмірі 1500 - 2000 грн.

З матеріалів справи вбачається, шо ОСОБА_1 щомісяця несе витрати на утримання сина.

Дослідивши представлені письмові докази в справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Що стосується позовної вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, то вона підлягає частковому задоволеню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно з вимогами ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Приймаючи вищевикладені положення законодавства, приймаючи, що дитина сторін по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , тобто окремо від матері ОСОБА_2 , та на останню покладено законодавчий обов`язок з утримання власної дитини, суд вважає, що позивач набув право на стягнення аліментів з відповідача на сина сторін по справі.

Щодо розміру аліментів заявленого до стягнення на неповнолітню дитину.

Згідно ч. 2ст. 182 СК України,розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 цієї статті).

Відповідно достатті 184 СК Українисуд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що у 2026 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Відповідно до ч. 1ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 3 вказаною статті передбачено, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

В судовому засіданні встановлено, що позивач підтримав позовні вимоги викладені в заяві від 28.02.2023 року та наполягав на стягненні з відповідача аліментів на його користь на утримання дитини в розмірі 16000,00 гривень щомісячно, представник відповідача адвокат Колосовська Л.Л заперечувала даний розмір, в судовому засіданні визнала розмір аліментів у сумі 3000,00 гривень.

Судом встановлено, що згідно договору оренди укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 16.11.2021 року, остання орендує квартиру в АДРЕСА_4 , щомісячно орендна плата складає 500 (п`ятсот) євро.

З довідки про доходи вбачається, що відповідач станом на 20.02.2023 рік була працевлаштована, обіймала посаду виконавчого помічника у генерального директора Джулія Веллер Інк., її дохід на місяць складав 200 (двісті) доларів США.

Суд не приймає доводи позивача, що відповідач отримує грошові кошти від здачі в оренду власної квартири та приховує доходи, оскільки не підтверджені належними доказами, однак враховує, що утримання квартири передбачає об`єктивні витрати.

Також, судом враховується, що позивач не довів суду необхідності стягнення аліментів на дитину у визначеному ним розмірі, оскільки суду не надано доказів щодо необхідності стягнення аліментів саме в розмірі 16000,00 гривень, що необхідні дитині на задоволення її потреб.

Крім іншого, суд зазначає, що позивачем не заперечується та не спростовується факт отримання ним доходу на посаді директора ПП «РемСтрой-Ф».

Судом враховано обгрунтовані та об`єктивно необхідні витрати позивача на дитину, які складаються з частини комунальних платежів у розмірі 2442,13грн.; засоби прання – 300 грн.; засоби особистої гігієни – 400 грн.; стрижка – 200 грн.; витрати на мобільний зв`язок/телебачення/інтернет – 420 грн.; витрати на канцтовари – 150 грн.; витрати на одяг та взуття – 1500,00 грн.; витрати на їжу 5000,00 грн. Загальна сума витрат щомісяця складає 10420,00 грн.

Суд не приймає доводи позивача, що витрати на дитину щомісяця, на одяг та взуття складають 3000,00 грн. та витрати на їжу 10000,00 грн., оскільки не підтверджені належними доказами, а тому частково враховує розмір цих витрат.

Оскільки обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків, то загальна сума витрат позивача на дитину підлягає поділу на обох батьків, що буде складати 5210,00 (10420:2) грн.

Надаючи вищевказаним доказам оцінку в сукупності та кожному доказу окремо, враховуючи вимоги міжнародного права, а також чинного законодавства України, суд приходить до переконання, що відповідач зобов`язана утримувати дитину до досягнення нею повноліття у розмірі аліментів, який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Суд вважає недоведеними доводи позивача про наявність у відповідача матеріальної спроможності на сплату аліментів саме у розмірі 16000,00 грн., щомісячно.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Суд зазначає та звертає увагу щодо того, що позивач не надав належні і допустимі докази на підтвердження позовної вимоги наявності та понесення реальних фактичних витрат на дитину у вказаному розмірі аліментів, заявленому до стягнення щомісячно.

Разом з тим, враховуючи вищевикладені обставини, приймаючи, що відповідач є особою працездатного віку, дієздатна, інших дітей, непрацездатних батьків на утриманні немає, законодавчо на останню покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власних дітей, приймаючи матеріальні витрати відповідача, та визнання відповідачем розміру аліментів в сумі 3000,00 грн., суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, законним і справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 5210,00 грн., щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позову (11.11.2022 року) до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Також, суд наголошує, що аліменти повинні використовуватись виключно для задоволення потреб дитини, її гармонійного фізичного та духовного розгляду, та не можуть слугувати для безпідставного збагачення отримувача аліментів.

Що стосується позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час в розмірі 234 781, 30 грн., то в задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч.2 ст.191 СК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести такі обставини: - вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; - неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини, як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Належних та достатніх доказів того, що позивач раніше вживав заходів щодо одержання від відповідача аліментів на утримання сина, суду не надано, як і не надано доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в розумінні ч.2 ст.191 СК України.

Оскільки позивач не надав будь-яких доказів того, що він вживав заходи щодо одержання аліментів, а відповідач ухилялася від надання утримання дитини, вимоги в частині стягнення аліментів за минулий не підлягають задоволенню, як недоведені.

Що стосується позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 315 951,47 грн., то в задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Разом з тим, суд зазначає, що предметом цього позову, зокрема є повернення безпідставно набутих аліментів, що врегульовано положеннями ст. 1215 ЦК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України Не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що грошові кошти з призначенням платежу «Аліменти» та інші грошові суми перераховувались позивачем відповідачу добровільно на утримання спільного сина для його життєдіяльності та були витрачені за період проживання дитини з матір`ю біля 8 місяців. Таким чином зазначені кошти перераховувались позивачем та витрачені відповідачем за наявності правової підстави – для утримання спільної дитини, що відповідало волевиявленню обох батьків. Тобто отримання спірних грошей відповідачем без достатніх правових підстав в розумінні ст. 1212 ЦК України позивачем не доведено.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню. Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Судувід 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Натомість, наявними у справі доказами не доведено факту недобросовісності з боку відповідача.

Згідно з ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно вказаної норми матеріального права відповідальність особи настає у разі порушення нею грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи зі змісту ст. 180 СК України Аліменти – це обов`язок утримувати дитину його батьками.

Правовідносини у цій справі виникли з обов`язку батьків утримувати дитину. Аліменти не є грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. У випадку прострочення виплати аліментів застосовується ст. 196 СК України.

Що стосується позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди в загальному розмірі 104 337,30 грн. та моральної шкоду в загальному розмірі 2 100 000 грн., то в задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України Завдання фізичній особі матеріальної та моральної шкоди підлягає доказуванню.

Для настання цивільно – правової відповідальності фізичної особи необхідна сукупність 4-х умов відповідальності: наявність противоправних дій фізичної особи; настання негативних наслідків від противоправних дій фізичної особи; причинно-слідчий зв`язок між противоправними діями фізичної особи та настанням негативних наслідків; вина фізичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Отже, з огляду на положення ст. 1166 ЦК України позивач повинен довести затримання відповідачем речей дитини та відмови їх повернути, що придбання нових речей було викликано саме неправомірною поведінкою відповідача пов`язаною із затриманням старих речей, понесення витрат на лікування пов`язане з противоправною поведінкою відповідача.

Дослідивши надані позивачем скріншоти з переписок між відповідачем і дитиною, а також платіжні чеки щодо придбання одягу, суд не приймає доводи позивача, що відповідач затримала речі дитини, відмовила їх повернути, що придбання нових речей було викликано неправомірною поведінкою відповідача пов`язаною із затриманням старих речей та понесення витрат на лікування пов`язане з противоправною поведінкою відповідача, оскільки не підтверджені належними доказами.

Згідно ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п.п. 3 - 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Виходячи з наведеного моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зокрема, при вирішенні питання про відшкодування шкоди з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві та дитині моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, з огляду на положення законодавства позивач мав довести протиправність поведінки відповідача, настання негативних наслідків від противоправних дій відповідача, причинно-слідчий зв`язок між противоправними діями відповідача та настанням негативних наслідків, вину відповідача.

Розглянувши надані позивачем докази суд не приймає доводи позивача, що відповідач проживаючи з сином в Сербії залишала дитину одного, не годувала та не доглядала належним чином. Також судом не приймаються доводи позивача, що за наслідком поведінки відповідача після повернення сина з Сербії до Одеси остання переслідує дитину, дитина вимушена спілкуватися з поліцейськими, робітниками соціальних служб, внаслідок чого дитина постійно відчуває стрес, у неї з`явився страх, а позивачу заподіяно моральні муки, оскільки не підтверджені належними доказами.

Суд враховує, що при конфлікті між батьками, перш за все треба керуватися інтересами дитини.

Небажання дитини спілкуватися з батьком не є підставою для його повного відсторонення від участі у спілкуванні з дитиною (ВССУ, справа № 397/586/16-ц, 08.11.17)

Небажання дітей підтримувати контакт та спілкуватися з одним з батьків не повинно розцінюватися як абсолют у визначенні їх найкращих інтересів в розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Про це нагадав Європейський суд з прав людини у справі «A.V. проти Словенії» (заява № 878/13), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

І незважаючи на те, що практика ЄСПЛ вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково достатні для нехтування інтересами батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною.

Зокрема, право дитини висловлювати власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай означають, щозв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

ЄСПЛ також нагадав, що, хоча основною метою статті 8 є захист особи від свавілля органів державної влади, існують, крім того, позитивні зобов`язання щодо ефективної «поваги» до сімейного життя. Так, у справах, що стосуються прав контакту одного з батьків, держава, в принципі, зобов`язана вживати заходів з метою возз`єднання батьків зі своїми дітьми та сприяти таким возз`єднанням і, якщо це необхідно, «відновити» сім`ю.

Втім, обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення контактів не є абсолютним. Це обов`язок засобів, а не результату.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі "А.В. проти Словенії" від 09 квітня 2019 року).

Крім того, суд вказує, що у рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контактиз батькамиможуть загрожуватицим інтересамабо втручатисяв ціправа,національні органивлади повиннідотримуватись справедливогобалансу міжними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Виходячи з наведеного, суд дотримується розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини, зокрема, і те, що кожен з батьків зобов`язаний приймати участь у вихованні дітей не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний контакт.

Виходячи з вищевикладеного, спроби відповідача зустрітися та поспілкуватися з сином не можуть бути розцінені, як противоправна поведінка матері в розумінні ст. 157 СК України.

Крім цього, суд за результатами аналізу наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень процесуальних документів, ухвалених у справі № 522/21015/23, з`ясував наявність постанови Приморського районного суду м. Одеси (від 28.11.2023 року), якою не підтвердився факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру стосовно сина ОСОБА_3 . Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, розглядаючи спір, суд встановлює фактичні обставини на підставі наданих сторонами письмових або речових доказів, пояснень свідків чи інших передбачених законом фактичних даних. При цьому, за правилами ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому та дитині моральної шкоди, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров`я позивача та дитини, внаслідок неправомірних дій відповідача, тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тощо.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено винність та протиправність дій відповідача, як загальних підстав для відшкодування шкоди, а також причинного зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками, що настали у позивача та дитини, та розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

За ч.1 п.1 ст.430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

На підставі частини 1 статті 191 СК України, стягнення аліментів необхідно присудити від дня пред`явлення позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 180, 181, 182 СК України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, стягнення аліментів за минулий період, стягнення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної та матеріальної шкоди, моральної шкоди на користь дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 5210,00 грн на місяць починаючи з дня подання позову (11.11.2022 року) до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

В іншій частині позову – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за 1 місяць

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному повний текст рішення виготовлений 08.05.2026 року..

Суддя А.В. Науменко

24.04.26