Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №642/673/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/673/26

Провадження № 2/642/774/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01 травня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Вікторова В.В.,

за участю секретаря Гриценко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна про зняття арешту з майна,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Холодногірського районного суду м. Харкова з позовом до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна, в якому просить з урахуванням уточнених позовних вимог: зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного відповідно до постанови №29897744, 11.11.2011 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ХМУЮ Тимошенко А.С., реєстраційний номер обтяження 11959837.

Позовна заява мотивована тим, що позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , щодо майна померлого: житловий будинок АДРЕСА_1 . Проте нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки в результаті перевірки встановлено, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки на спадкове майно накладено два арешти, реєстраційний номер обтяжень № 6440640 (постанова бн від 21.01.2008 року, Ізюмський міськрад ВДВС) та реєстраційний номер обтяжень № 8561084 (постанови 128,252,453 13.04.2008, Ізюмська рай СЕС, заявник: Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції).

Наявність арешту, накладеного на майно, яке належало спадкодавцеві, унеможливлює оформлення позивачем ОСОБА_3 права власності на спадкове майно.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків.

20.02.2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з уточненими позовними вимогами, в яких просить зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №29897744, 11.11.2011 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ХМУЮ Тимошенко А.С., реєстраційний номер обтяження: 11959837.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивача не прибула, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про розгляд справи був повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не подав.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує слухати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ч. 8 ст. 178, 191 ЦПК України.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Ззгідно з його усталеною практикою Європейський Суд з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що 16.08.1991 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 16.08.1991 року, актовий запис № 1823.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого 26.05.2025 року Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 735.

ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.12.2025.

Після смерті чоловіка, позивач через свого представника звернулась до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І. від 26.01.2026 року № 06/02-31 представнику позивача відмовлено у вчинені нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки нотаріусом встановлено, що за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, наявні відомості про реєтрацію обтяження - арешту нерухомого майна.

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.12.2025 вбачається, що на будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт, який зареєстрований 11.11.2011, постанова про відкриття провадження в/п 29897744, старший державний виконавець Тимошенко А.С. Ленінського ВДВС ХМУЮ.

Відповідно до листа Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08.01.2026 року № 1747 повідомлено, що згідно перевірки даних автоматизованої системи виконавчого провадження, на примусовому виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №29897744 про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави штрафу у розмірі 510,00грн. Відповідно до ч. 2 розділу ХІ Правил ведення ділофодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 №1829/5, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративно стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчих провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Таким чином відсутня можливість оглянути копії матеріалів архівних виконавчих проваджень, що перебували в провадженні відділу до 2021 року, та за постановами про накладення адміністративного стягнення до 2024 року, у зв?язку зі знищенням виконавчих проваджень за терміном зберігання.

За змістом ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22.02.2012, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Враховуючи, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав наявності заборони відчуження на спадкове майно, позивач набув право звернення до суду з позовом, як спадкоємець померлого власника арештованого майна.

З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту вбачається, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 (в редакції закону, чинній на час накладення арешту) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Вимога про зняття арешту заявлена під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Суд бере до уваги, що за змістом ч. 1 р. Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби лише завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.

Відповідно до статті 56 ЗУ "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, позов про зняття арешту з майна боржника може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Крім того, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. В усіх всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

До випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (закінчене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, а саме наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем нерухомого майна, на яке накладено арешт.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, не надавши відзиву до суду, наведені позивачем обставини не спростував.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Отже державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку.

Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача на вступ у спадщину, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

Суд враховує, що арешт на спадкове майно було накладено органом виконавчої служби у 2011 році, інформація щодо його виконання відсутня та на даний час на виконанні у відділі виконавче провадження не перебуває, однак арешт накладений на майно боржника ОСОБА_2 знято не було. На теперішній час наявність цих обтяжень (арешту) будинку перешкоджає позивачу в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для скасування накладеного на спадкове майно арешту.

Враховуючи, що сторона позивача просила залишити судові витрати з ним, суд не вирішує питання про стягнення таких з відповідача.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна про зняття арешту з майна – задовольнити.

Зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного відповідно до постанови №29897744, 11.11.2011 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ХМУЮ Тимошенко А.С., реєстраційний номер обтяження 11959837.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.05.2026 року

Суддя В.В. Вікторов