Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №638/4635/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/4635/26

Провадження № 2-а/638/122/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м.Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого Зінченка О.В., за участі секретаря судового засідання Плахотничої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харків адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові про визнання протиправної та скасування постанови адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №620, відносно ОСОБА_1 , у справі про адміністративне правопорушення, винесену 5 березня 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ст. лейтенантом ОСОБА_2 ; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Позов обґрунтований тим, що позивач на час складання протоколу не був військовозобов`язаним, є інвалідом 2 групи за психічномим захворюванням (шизофренія), знятий з обліку 05.10.2006 згідно наказу МОУ № 342 від 09.06.2006, є внутрішньо переміщеною особою, однак не знав, що особам, знятим з обліку також необхідно з`явитись до ТЦК та СП. Крім того, позивач зазначає, що отимує єдиний дохід у вижі пенсії по інвалідності, яка складає 3323 грн, а тому не в змозі платити штраф у розмірі 17000 грн.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивача.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що громадяни, зняті з обліку згідно наказу МОУ № 342 від 09.06.2006, підлягають направленню на ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби за чинним наказом МОУ № 402 від 14.08.2008. Статус знятого з обліку у мирний час не тотожний виключенню з обліку і не звільняє від виконання військового обов`язку в особливий період. Крім того, згідно військово-облікового документа з реєстру Оберіг позивач має статус військовозобов`язаного, звання солдата, ВОС 999097 та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після зміни місця проживання ВПО зобов`язані в 7-денний строк з`явитися до ТЦК та СП за новим місцем проживання для взяття на облік. Позивач отримав довідку ВПО 30.09.2025, отже він мав стати на облік до 07.10.2025 включно. Згідно зі ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Інвалідність 2 групи є підставою для відстрочки від призову згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте не звільняє від обов`язку своєчасно ставати на військовий облік при зміні місця проживання.

Щодо розміру штрафу та майнового стану представником відповідача зазначено, що стягнення призначено у мінімально можливому розмірі та КУпАП не надає можливості накладати стягнення нижче мінімальної межі санкції.

Процедура притягнення до відповідальності дотримана. Протокол № 620 від 05.03.2026 складено уповноваженою особою з дотриманням ст. 256 КУпАП. Позивачу було роз`яснено права за ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, що підтверджується його підписами. Справу розглянуто уповноваженою особою згідно зі ст. 235 КУпАП, постанова відповідає ст. 283 КУпАП.

На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач є інвалідом 2 групи безстроково за психіатричним захворюванням, рекомендовано постійно проходити огляд у психіатра, майже непрацездатний, виключений з військового обліку у 2006 році за станом здоров`я, не підлягає призову, і ці відомості не змінені, і станом на момент подання відзиву на позов не спростовані відповідачем.

Відповідач грубо порушив вимоги статей 278, 279 КУпАП, оскільки при розгляді справи про адміністративне правопорушення не надав позивачу можливість скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, та такі права та обов`язки мені не роз`яснювалися; не були з`ясовані всі обставини щодо перебування на військовому обліку, направлення повістки, належності способу оповіщення про явку до ТЦК, поважності причин неявки за викликом; жодні докази на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення в постанові не зазначено та до постанови не додано; позивач лише отримав копію постанови.

Відповідачу вже на момент складення протоколу було відомо, що ОСОБА_1 є інвалідом за психіатричним захворюванням, знятий з військового обліку за станом здоров`я, не підлягає призову на військову службу.

Позивача, всупереч вимогам чинного законодавства, не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складено 05.03.2026, розгляд справи відбувся в цей же день, чим позбавлено останнього прав, гарантованих Конституцією України та ст. 268 КУпАП.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Вимогами ст. 255 КУпАП не передбачено, хто саме має право на складення відповідного протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, однак передбачено, що у випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.

Однак зі змісту протоколу № 620 та постанови № 620 не можна зробити висновок, що протокол 05.03.2026 складений уповноваженою особою, тому що станом на момент його складання відсутні відомості, що оператор групи бронювання, солдат ОСОБА_3 був уповноважений на складання щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Таким чином, відповідачем порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідач не врахував пояснень позивача, не роз`яснив йому право на захист, не дозволив скористатися юридичною допомогою та дочекатися прибуття адвоката для участі у справі, фактично не було розглянуто справу по суті, будь-якої підготовки до розгляду справи не було, не роз`яснено прав та обов`язків, як особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, права на участь у дослідженні доказів та щодо можливості заявляти клопотання, не з`ясовано взагалі чи було вчинено адміністративне правопорушення, порушено процедуру повідомлення про розгляд справи. Розгляд справи відповідачем носив формальний та неправомірний характер, переконання про винність позивача у скоєнні даного правопорушення була висловлена шляхом вручення копії постанови, відсутні жодні належні докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, вважаємо, що постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Під час судового розгляду судом встановлено наступне.

05.03.2026 постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ст. лейтенанта ОСОБА_4 № 620 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Згідно даної постанови ОСОБА_1 несвоєчасно прибув до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_1 для взяття на облік військовозобов`язаної особи, чим порушив вимоги абз. 7 ч. 3, абз. 5 ч. 10 ст. 1, абз. 6 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», пп. 1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резевістів.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, суд вважає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Разом із тим, судом встановлено, що вказаним вимогам оскаржувана постанова не відповідає, а тому позов є обґрунтованим, а оскаржувана постанова такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно абз. 1-3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

З матеріалів справи суд вбачає, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи за психіатричним захворюванням, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 та Довідкою до акта огляду МСЕК № 411906 від 21.03.2013.

Статтею 271 КУпАП врегульовано питання участі захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення, згідно ч. 1 якої у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Разом із тим, нормами КУпАП не врегульовано питання обов`язкової участі захисника у випадках, коли особа не може самостійно повноцінно здійснювати свій захист з певних об`єктивних причин.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з КУпАП та інших законів України.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.

Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.

Варто зазначити, що не будь-яка справа про адміністративне правопорушення матиме кримінально-правовий характер, враховуючи класифікацію у національному законодавстві, характер правопорушення та ступінь суворості покарання, як це визначив ЄСПЛ у справі «Енгель та інші проти Нідерландів».

Водночас, вирішуючи процесуальні питання, які не врегульовані Кодексом про адміністративні правопорушення, однак є очевидними, зокрема питання очевидної неможливості особи самостійно здійснювати свій захист з урахуванням психічного захворювання, з огляду на загальні засади судочинства, визначені Конституцією України, за аналогією закону, на переконання суду, мають застосовуватись норми Кримінального процесуального кодексу України.

Статтею 63 Конституції України передбачено право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, що з урахуванням вищевказаних норм українського законодавства та практики ЄСПЛ дозволяє віднести до цього переліку й осіб, щодо яких вирішується питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України в інших випадках обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.

Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має права, зокрема, користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Відповідач на момент розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності був обізнаний про його психічний стан та інвалідність в зв`язку з цим, адже позивач був знятий з військового обліку 05.10.2006, що підтверджується копією тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , однак участь захисника у справі про адміністративне правопорушення не забезпечив.

При цьому, матеріали справи не містять в собі відомостей чи обґрунтування необхідності невідкладного проведення процесуальних чи будь-яких інших дій, пов`язаних із складанням адміністративного протоколу та притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, як підставу їх проведення за відсутності захисника.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Аналізуючи викладені обставини з урахуванням зазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було розглянута відповідачем шляхом прийняття постанови із порушенням права на захист, встановленого Конституцією України, КУпАП та КПК України, що є самостійною підставою для скасування такого акту індивідуальної дії, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст.241-246, 255, 286, 292, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправної та скасування постанови адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову №620 відносно ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, винесену 5 березня 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ст. лейтенантом ОСОБА_2 .

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Зольнікова Віта Олександрівна, адреса: АДРЕСА_3 , діє на підставі доручення від 31.03.2026 №2-20-2026-000410.

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача: Абдюшев Дмитро Касимович, РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: м. Харків, пров. Лопатинський, 7/9; діє на підставі довіреності в порядку передоручення від 25.02.2026.

Суддя О. В. Зінченко