Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №183/5780/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/5780/25

Провадження № 2/183/2135/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (надалі - позивач, Кредитор) звернулося до суду з цим позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 (надалі - відповідач, Позичальник) на користь ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за Договором позики № 73688913 від 13 грудня 2024 року у розмірі 31 967,50 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 грудня 2024 року між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено договір про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913, який підписано електронним підписом останнього, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Умовами договору встановлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 19 000 грн, строком на 30 днів із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,175 % в день, комісія за надання кредиту складає 15 % від суми наданого позики, що у гривневому еквіваленті складає 2850 грн. Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредит. Однак відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 31 967,50 грн, з яких: 19 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 997,50 грн - сума заборгованості за відсотками; 9 120,00 грн - сума заборгованості за відсотками за понадстрокове користування; 2 850,00 грн сума заборгованості за комісією.

Таким чином, оскільки відповідач має непогашену заборгованість за вказаним договором, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним в розмірі 31 967,50 грн, а також судові витрати.

Не погоджуючись із пред`явленим позовом адвокатом Шелудько О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано відзив на позовну заяві, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві представник відповідача посилається на те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів укладення кредитного договору саме відповідачем, а також відсутні докази належного підписання відповідачем електронного договору та його додатків. Представник відповідача зазначає, що матеріали справи не містять доказів належності електронного підпису відповідачу, а також доказів того, що саме відповідач здійснював дії щодо підписання кредитного договору в електронній формі. На його думку, сам по собі факт наявності електронного договору не підтверджує належного укладення правочину без встановлення особи, яка фактично вчинила відповідні дії в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Звертає увагу, що паспорт споживчого кредиту має виключно інформаційний характер, а правила надання кредиту не містять підпису відповідача, у зв`язку з чим не можуть вважатися складовою кредитного договору. Також вказує, що матеріали справи не містять належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу. Надана позивачем довідка про перерахування коштів та розрахунок заборгованості, на думку сторони відповідача, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та не підтверджують факту видачі кредиту. Вказано, що позивачем не надано банківських виписок, відомостей щодо власника карткового рахунку, підтвердження зарахування коштів та інших первинних документів, які б дозволили перевірити факт надання кредиту, рух коштів та правильність здійсненого розрахунку заборгованості. Вважає, що сам по собі розрахунок заборгованості є внутрішнім документом позивача та не може вважатися належним доказом існування боргу. Крім того, вказує, що проценти за користування кредитом були нараховані позивачем поза межами строку кредитування, визначеного договором. Також зазначено, що матеріали справи не містять доказів пролонгації договору або укладення додаткових угод щодо продовження строку користування кредитом. На думку відповідача, розмір процентів не може перевищувати 3 847,50 грн. Також відповідач заперечує проти стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 2 850 грн, посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». Вказує, що договором не визначено конкретних послуг, за які стягується така комісія, а тому її нарахування суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Одночасно з цим, просив суд зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та ціною позову. У зв`язку з викладеним відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідь на відзив не надходила.

Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2025 року зобов`язано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надати суду інформацію.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, представником відповідача адвокатом Тальчук П. І. через підсистему «Електронний суд» подано заяву, у якій останні просила провести судове засідання за відсутності відповідача та його представника.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого.

Судом установлено, що 13 грудня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора 32005.

Згідно з п. 2.1 вказаного договору, позикодавець ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов`язується передати позичальнику ОСОБА_1 у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

За умовами п. 2 Договору позичальник ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 19 000,00 грн. Строк кредитування/Строк договору 30 днів. Процентна ставка/день 0,175% (фіксована). Комісія за надання кредиту 15,00% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 2 850,00 грн).

Дата надання кредиту: 13 грудня 2024 року. Дата повернення кредиту (останній день) 11 січня 2025 року. Денна процентна ставка/день 0,675 %. Проценти за понадстрокове користування кредитом (його самтиною) % день - 4,00%. Пеня %/день 4,00 %. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, % - 918,52 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту, у грн. 22 847,50 грн.

Підписанням Договору, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився на за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «СlіскСrеdit», що розміщені на веб-сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license з повною інформацією щодо Кредитодавця та його послуги, в тому числі інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно - правовими актами Національного банку України. Позичальник до моменту підписання Договору вивчив умови Договору та Правила надання коштів та банківських металів у кредит, що розміщені на веб-сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license (надалі Правила), а його зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. Позичальник підтверджує, що Договір уклався ним без нав`язування, відповідає його вільному вибору, намірам та інтересам, а інформація, надана Кредитодавцем є зрозумілою та достатньою для прийняття усвідомленого рішення. (п.п. 11.1.1, 11.1.2).

Відповідно до п.п.5.5, 5.6, Договір укладається Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у Сторін Договору виникають цивільні права та обов`язки. Договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписання Сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином Договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.

Із Додатку №1 до Договору надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913 від 13 грудня 2024 року «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора 32005 убачається, що сума кредиту за договором/погашення суми кредиту становить 19 000,00 грн, строк кредиту 30 днів, проценти за користування кредитом 997,50 грн, комісія за надання кредиту 2 850,00 грн, загальна вартість кредиту 22 847,50 грн.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання за вказаним Договором, надавши відповідачеві можливість розпоряджатись кредитними коштами у вищевказаному розмірі. Також зазначене підтверджується наданою на виконання вимог ухвали суду, відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-251113/63529-БТ від 19 листопада 2025 року, з якої убачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 , 13 грудня 2024 року на вищевказану платіжну картку зараховано кошти у розмірі 19 000,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 73688913 від 13 грудня 2024 року станом на 09 травня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 31 967,50 грн, з яких: 19 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 997,50 грн - сума заборгованості за відсотками; 9 120,00 грн - сума заборгованості за відсотками за понадстрокове користування; 2 850,00 грн сума заборгованості за комісією за надання позики.

З урахування установлених обставин, суд вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин слід застосувати такі норми матеріального права.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Виконання боржником грошового зобов`язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов`язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил статті 1082 ЦК України, визначених як частиною першою, так і частиною другою.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ураховуючи вказане, суд приходить до висновку, що між відповідачем та кредитором ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" належним чином був укладений договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913, при цьому, відповідачем не було виконано у повному обсязі умови вказаного договору, заборгованість за кредитним договором відповідачем у повному обсязі не погашена, а тому позовні вимоги щодо сплати відповідачем тіла кредиту та відсотків є обґрунтованими та доведеними.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування, суд зазначає таке.

Як убачається з розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», за період з 12 січня 2025 року до 23 січня 2025 року нараховано проценти за понадстрокове користування кредитними коштами, загальна сума яких складає 9 120,00 грн.

Згідно з підпунктом 2.2.4 договору передбачено нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом у розмірі 4,00% в день.

Зазначений пункт договору фактично встановлює відповідальність за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду відступила (шляхом конкретизації) від її висновку, викладеного у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), указавши, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки проценти за понадстрокове користування кредитом, розраховані як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 9 120,00 грн заборгованості за процентами за понадстрокове користування кредитними коштами задоволенню не підлягає.

Що стосується стягнення комісії у сумі 2 850,00 грн варто зазначити, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Як указано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.

За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

Щодо посилання відповідача не недоведеність укладання кредитного договору саме ним, та не доведено факту перерахування суми кредитних коштів саме на його ім`я та на належну йому картку, суд вважає, що указане спростовується матеріалами справи з огляду на таке.

Кредитний договір № 73688913 від 13 грудня 2024 року (а.с. 7-13), додаток № 1 до договору про надання коштів у кредит (а.с. 14) містить персональні дані відповідача, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), серію та номер паспорта громадянина України, дату його видачі та найменування органу, що здійснив видачу, номер електронного платіжного засобу ( НОМЕР_3 ).

Зазначена інформація відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних» є персональними даними, не належить до загальнодоступних відомостей та підлягає захисту від неправомірного розголошення чи доступу третіх осіб. Отже, такі дані не можуть бути відомими стороннім особам, не уповноваженим на їх обробку, зберігання чи використання.

Суд звертає увагу, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Відповідачем кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.

Крім того відповідачем не спростовано факт надання ним всіх особистих ідентифікуючих даних, зокрема РНОКПП та паспортних даних, які є персональними даними, не належить до загальнодоступних відомостей та підлягають захисту від неправомірного розголошення чи доступу третіх осіб, його платіжної картки, електронної пошти, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Ураховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме позичальник має доступ до свого банківського рахунку і він мав можливість представити суду виписку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.

Разом із тим, відповідач, посилаючись у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, не надав суду виписки по його рахунках в банківських установах, у тому числі по картковому рахунку НОМЕР_3 , який зазначив у договорі, як номер особистого платіжного засобу, ні доказів про відсутність у нього такого рахунку, чим не спростував доказів, наданих стороною позивача.

Доказів виконання умов кредитного договору та повернення отриманих у кредит коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процетами.

Водночас, як зазначалось раніше, на виконання вимог ухвали суду надано відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-251113/63529-БТ від 19 листопада 2025 року, з якої убачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 , 13 грудня 2024 року на вищевказану платіжну картку зараховано кошти у розмірі 19 000,00 грн.

З огляду на наведене, суд критично оцінює доводи відповідача щодо факту перерахування кредитних коштів, оскільки такі твердження спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, наданою відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Суд вважає, що відповідач, посилаючись на відсутність підтвердження належності платіжної картки та факту зарахування кредитних коштів, за наявності у матеріалах справи персональних даних відповідача, відомостей про фінансовий номер телефону, а також офіційної відповіді банківської установи щодо емітування картки та зарахування на неї коштів, фактично намагався поставити під сумнів обставини, які об`єктивно підтверджені належними та допустимими доказами. Такі доводи суд розцінює як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та спрямовані на уникнення виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913 у розмірі 19 997,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та відсотків. У решті позову належить відмовити.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. З ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.

Оцінюючи складність цієї справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100 грн. є неспівмірною з категорією складності справи, витраченим адвокатом часом, об`ємом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторін.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року № 910/7032/17 стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За таких обставин, ураховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з урахуванням того, що розгляд цієї цивільної справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача можливо стягнути 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що, на думку суду, не потягне за собою надмірного тягара для платника і можливого виникнення «боргової кабали» відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного і керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73688913 від 13 грудня 2024 року в сумі 19 997,50 грн, з яких: 19 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 997,50 грн - сума заборгованості за відсотками.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судові витрати у розмірі 6 028,00 грн., які складаються з: 3 028,00 грн - витрат зі сплати судового збору та 3 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», код ЄДРПОУ 39861924, місцезнаходження за адресою: 01010, м. Київ, пл. Арсенальна, буд. 1-Б;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено і підписано 06 травня 2026 року.

Суддя Г. Є. Майна