Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №183/9156/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/9156/25

№ 2/183/2909/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Фролової В.О.,

за участю секретаря судового засідання – Сторожик А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права спільної сумісної власності на квартиру,-

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року позивачі звернулись до суду із вказаним позовом у якому просять визнати право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 47,90 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого Українською товарною біржею Південно східного регіонального управління від 14.04.1999, ОСОБА_3 набула права власності на квартиру за вказаною вище адресою. Право власності останньої було зареєстроване Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації, про що здійснено відповідний запис у реєстрову книгу. Оскільки вказане майно було придбано ОСОБА_1 в період шлюбу з ОСОБА_2 , спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя в розумінні ст. 60 СК України.

Через збройну агресією рф, позивачі були вимушені переміститись з місця свого проживання до Дніпропетровської області, у зв`язку з чим набули статус внутрішньо переміщених осіб. Будучи потенційними отримувачами компенсації для відновлення своєї квартири, пошкодженої внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією рф, з метою реєстрації права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачі звернулись до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права було відмовлено у зв`язку з відсутністю зареєстрованого права власності на квартиру та неможливістю отримати інформацію у БТІ з тимчасово окупованої території про зареєстроване право на спірне нерухоме мано до 01.01.2013. Тому, позивачі, вважаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, на підставі ст. 392 ЦК України, звернулись до суду із позовом про визнання за ними права власності на спірну квартиру.

Ухвалою суду від 09 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивачі не з`явились, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, подавши до суду заяви про здійснення розгляду справи без їх участі, позов просили задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток та усіх процесуальних документів в особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідно до ч.5 ст.14 К України. Через систему «Електронний суд» надав клопотання про розгляд справи без участі відповідача, просив вирішити справу відповідності до вимог чинного законодавства.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 14.04.2026, є дата складення повного судового рішення 22.04.2026.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їмправовідносини.

14.04.1999 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_1 придбала двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 47,9 кв.м.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений Товарною біржею «Українська», за №45084.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу квартири, право власності

ОСОБА_1 на вищезазначену квартиру зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ, записано у реєстрову книгу за № 327 від 19.05.1999.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що здійснено актовий запис № 11 від 06.08.1994 виконавчим комітетом Сичанської сільської ради Марківського району Луганської області.

На даний час позивачі є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 02.05.2025 за № 1239-5003671976 та від 29.04.2025 за № 1239-5003669503.

З метою реєстрації права власності на спірну квартиру, позивач звернулась до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, який рішенням від 13.06.2025 за № 79419771 відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з відсутністю можливості здійснити запитування від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення або реєстрацію прав, оскільки документи КП «Сєвєродонецького БТІ» не були вивезені на підконтрольну Україні територію.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18)

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.

Так, відповідно до ст. 392 ЦПК України, якою серед іншого, обґрунтовано позовні вимоги, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст. 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до зазначеної норми є саме оспорення або невизнання права.

В той же час ст. 60 Сімейного Кодексу, яка покладена в обґрунтування позову про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, передбачає, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена норма матеріального права регулює підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, та відповідно, передумовою судового захисту шляхом подання позову про визнання права спільної сумісної власності є відсутність згоди подружжя щодо його поділу, відчуження, тощо.

Отже, зазначені норми матеріальні права регулюють різні правовідносини та визначають відмінні підстави для набуття права власності на нерухоме майно, а відповідно передбачають різні способи захисту порушеного права.

Матеріали справи містять відомості, що позивач ОСОБА_1 , одноособово придбала у власність двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проте органами державної реєстрації було відмовлено у реєстрації такого права через відсутність можливості підтвердити проведення реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, оскільки документи КП «Сєвєродонецького БТІ» не були вивезені на підконтрольну Україні територію.

Отже, право ОСОБА_1 як власника спірного нерухомого майна підлягає захисту відповідно до ст. 392 ЦК України шляхом подання позову про визнання права власності.

В той же час, позивачами не надано доказів існування спору між ними як подружжям щодо нерухомого майна, яке було придбано у шлюбі. При цьому, за умови наявності такого спору між позивачами як подружжям, змінюється суб`єктний склад спору, оскільки один з подружжя між якими є спір набуває статусу відповідача.

Докази порушення права ОСОБА_2 щодо спірного нерухомого майна в матеріалах справи також відсутні.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд висновує, що в даному випадку звернення до суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом про визнання права спільної сумісної власності на спірну квартиру, з огляду на положення ст. 392 ЦК України та ст. 60 СК України, які є взаємовиключними, за умови відсутності доказів спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо майна, яке придбано в період шлюбу, не є ефективним способом захисту порушеного права, та не призведе до його відновлення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу, покладаються на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права спільної сумісної власності на квартиру – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач-1: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ;

позивач-2: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: Луганська область, м.Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.

Повне судове рішення складено та підписано 22 квітня 2026 року.

Суддя В.О. Фролова