Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №495/5063/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/656/26

Справа № 495/5063/23

Головуючий у першій інстанції Мишко В.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач - Виробниче управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради в особі свого представника адвоката Мацка Володимира Володимировича

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2024 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, у складі: судді Мишка В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування на положення ст. 43, 55 Конституції України, ст. 5-1, 47, 49-2, 116, 232, 233 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради від 02 травня 2023 року № 6-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта у Виробничому управлінні житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради;

- стягнути з Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.05.2023 року по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 16.06.2016 вона прийнята на роботу до Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради на посаду юриста, яку змінено на юрисконсульт відповідно до Наказу від 28.04.2017 року. Наказом начальника Затоківського ВУ ЖКГ від 02.05.2023 № 6-к позивачку звільнено з посади юрисконсульта з 03.05.2023, у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування через відсутність фінансово-господарської діяльності у відповідача. Позивачка вважає вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач порушив процедуру звільнення за скороченням численності або штату працівників (т. 1, а.с. 1-22).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради від 02 травня 2023 року № 6-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта у Виробничому управлінні житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради.

Стягнуто з Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.05.2023 року по день ухвалення рішення - 12.07.2024 року, у розмірі 202 674 (двісті дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривень 44 (сорок чотири) копійки.

Стягнуто з Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради на користь держави судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта у Виробничому управлінні житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради (т. 2, а.с. 51-61).

В апеляційній скарзі відповідач ВУЖКГ Затоківської селищної ради просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.07.2024 скасувати та ухвалити нове, який відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги є неправильне застосування норм матеріального права та помилкова оцінка наданих сторонами доказів, а саме того, що скорочення штатних одиниць відповідача було погоджено рішенням двадцять другої сесії VIII скликання від 28.01.2022 Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яке було оприлюднене, неоскаржене, є чинним на дату повідомлення позивачки ОСОБА_1 про наступне вивільнення за 2 місяці.

Позивачку, якій наказом № 12-к від 10.05.2022 було запроваджено дистанційну роботу з 10.05.2022 із самостійним обранням місця роботи, про яке вона безпосередньо повідомляє керівника засобами електронного зв`язку, Наказом відповідача від 02.02.2023 № 3-к «Про попередження працівника про наступне звільнення з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та статуту призупинення дії трудових договорів», на виконання вищезазначеного рішення сільської ради з нею як з юрисконсультом призупинено дію трудового договору 03.03.2023, після чого остання звільнена через 2 місяці.

Оскільки законодавством не встановлено форму й порядок попередження працівника про наступне вивільнення, а попередження має бути зроблено в такий спосіб, що у разі виникнення конфліктної ситуації роботодавець міг документально підтвердити факт попередження працівника не пізніше ніж за 2 місяці, вважає такі докази належними та допустимими, а у зв`язку із відсутністю у відповідача будь-яких вакантних посад, він не міг запропонувати позивачці аналогічну посаду або будь-яку іншу, то вказане свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення з неврахуванням фактичних обставин. На законність звільнення не впливає призупинення трудового договору на період два місяці із позивачкою (т. 2, а.с. 63-69).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка апеляційну скаргу не визнала, посилаючись на відсутність повноважень Мацка В.В. на представництво інтересів відповідача Затоківської ВУЖКГ, оскільки ним не надано Договору про надання правничої допомоги саме із Затоківською ВУЖКГ.

Також звертає увагу апеляційного суду на те, що повноваження ОСОБА_2 як керівника відповідача спливли 11.04.2023 та їх було поновлено лише 25.05.2023, про що свідчить хронологія реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, натомість оскаржуваний наказ про звільнення позивачки ним підписаний 02.05.2023.

Оскільки позивачка не перебувала у трудових відносинах із Кароліно-Бугазькою сільською радою, яка ухвалювала рішення про скорочення штатних одиниць КП Затоківська ВУЖКГ, воно не може стосуватися прав позивачки та відповідача, який має свого керівника.

Про рішення, на яке посилається відповідач, позивачці відомо не було, відповідач її з ним не ознайомив.

Щодо відсутності у відповідача інших посад, також не погоджується, крім того, не враховане переважне право позивачки залишитися на роботі, не повідомлено всі посади, які нібито підлягали скороченню: посада бухгалтера у кількості двох штатних одиниць, прибиральника території 2 розряду – у кількості 15 штатних одиниць, прибиральник територій 2 розряду у кількості 20 штатних одиниць, тракторист 5 розряду, та не пересвідчився чи є або відсутня у позивачки відповідна освіта та кваліфікація.

Вважає необґрунтованими та безпідставними доводи апеляційної скарги, зміст якої зводиться до цитування норм матеріального права (т. 2, а.с. 89-97).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 28.04.2026 позивач ОСОБА_1 , яка брала участь в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу не визнала та просила залишити її без задоволення.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, відповідач ВУЖКГ Затоківської селищної ради та їх представник ОСОБА_3 – у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судові повістки-повідомлення на 28.04.2026 отримали в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 28.02.2026 о 00:06:01, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 2, а.с. 195зв.-196), до судового засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16.06.2016 позивачка ОСОБА_1 прийнята на посаду юриста до Виробничого Управління Житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (т. 1, а.с. 18).

Наказом №31/1 від 28.04.2017 року назву посади «юрист» змінено на «юрисконсульт» (т. 1, а.с. 18).

02.05.2023 наказом начальника Виробничого Управління Житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради № 6-к, позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта з 03.05.2023, у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 68).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади юрисконсульта з 03.05.2023, у зв`язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та у зв`язку із неможливістю її працевлаштування, що за твердженням позивачки не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідачем при її звільненні вчинено ряд порушень, а саме: відповідач не попередив її особисто про її наступне вивільнення з підстав, визначених наказом від 02.05.2023 № 6-к, не пізніше ніж за два місяці до вивільнення; не виконав обов`язку запропонувати їй іншу роботу в Затоківському ВУ ЖКГ, не врахував переважне право на залишення на роботі; звільнено без отримання попередньої згоди профспілкового комітету профспілкової організації Затоківського ВУ ЖКГ та не проведено попередніх консультацій до намічуваних звільнень; відповідач не отримав попередньої згоди на звільнення позивачки від профспілкового комітету профспілкової організації Затоківського ВУ ЖКГ, членом якого є позивачка.

07.06.2021 року на конференції загальних зборів трудового колективу Затоківського ВУ ЖКГ позивача ОСОБА_1 обрано до профспілкового комітету ОСОБА_4 , на підтвердження чого в матеріалах справи наявний витяг з протоколу профспілкової конференції первинної організації від 07.06.2021 (т. 1, а.с. 69-69зв.).

У позовній заяві позивач зазначила, що на даний час профспілкова організація Затоківського ВУ ЖКГ не припинена, як об`єднання громадян, дію її не призупинено. У зв`язку з цим, позивачка вважає, що вона, як член виборного профспілкового органу Затоківського ВУ ЖКГ, має право на гарантії, передбачені ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (т. 1, а.с. 5).

Також, відповідачем не надано копію наказу про звільнення та письмового повідомлення про розрахунок та не видано у день звільнення трудової книжки. В умовах дії воєнного стану, звільнення повинно відбуватися обґрунтовано, відповідно до вимог законодавства, що діє в умовах воєнного стану (т. 1, а.с. 6-7).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив свого обов`язку щодо працевлаштування попередженого про звільнення працівника ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції вважав, що позивачкою доведено її незаконне звільнення ВУЖКГ Затоківської СР, а тому вимоги позивачки в частині скасування наказу від 02.05.2023 № 6-к про її звільнення та поновлення на посаді є обґрунтованими та доведеними.

Крім того, суд першої інстанції погодився із розрахунком, наданим позивачкою ОСОБА_1 , відповідно до якого її середньоденна заробітна плата складає 645,46 грн, всього час вимушеного прогулу склав 314 днів, а тому вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивачки середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.05.2023 по 12.07.2024 у розмірі 202674,44 грн.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» скорочення чисельності або штату працівників може бути одним з різновидів вдосконалення виробництва. При цьому скорочення чисельності та скорочення штату не тотожні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату, зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому, одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Оскаржуване судове рішення не містить висновків про те, що позивачку не було попереджено належним чином про наступне вивільнення не менше ніж за два місяці, а за сталим правилом "tantum devolutum quantum appellatum"- правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22).

Оскільки рішення оскаржується саме відповідачем, то і колегія суддів не може погіршувати становище заявника під час апеляційного перегляду.

Скорочення штатних одиниць відповідача було погоджено рішенням двадцять другої сесії VIII скликання від 28.01.2022 Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яке було оприлюднене, неоскаржене, є чинним на дату повідомлення позивачки ОСОБА_1 про наступне вивільнення за 2 місяці, а його оприлюднення згідно вимог, встановлених Регламентом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, не є належним ознайомленням позивачки з цим рішенням. Натомість, беззаперечним залишається наявна в матеріалах справи копія повідомлення ОСОБА_1 про скорочення чисельності та штату, а саме – посади юрисконсульта, яку обіймала ОСОБА_1 з 03.05.2023, на якому містить підпис ОСОБА_1 із зазначенням дати 03.03.2023 (а.с. 183зв. т. 1).

На вказане не впливають помилкові доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що оскільки позивачка не перебувала у трудових відносинах із Кароліно-Бугазькою сільською радою, яка ухвалювала рішення про скорочення штатних одиниць КП Затоківська ВУЖКГ, воно не може стосуватися прав позивачки та відповідача, який має свого керівника, оскільки останнє є комунальним підприємством Затоківської селищної ради, і обов`язком відповідача було не ознайомлення позивачки із таким, а ознайомленням із локальним нормативно-правовим актом, виданим на виконання рішення засновника.

Натомість, щодо доводів апеляційної скарги про належне виконання відповідачем вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, то таке вважається виконаним належно, якщо роботодавець запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Однак, в матеріалах справах відсутні докази, що позивачу ОСОБА_1 відповідачем було запропоновано іншу роботу в УЖКГ.

Вказане є визначальним для правильного вирішення спору, і висновків суду про невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку заявником не було спростовано ані в суді першої, ані апеляційної інстанції шляхом надання належних та допустимих доказів, що є його обов`язком, всіх інших вакантних посад. Лише після чого слід було вирішувати питання про їх відповідність для зайняття позивачкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Підрозділу C «Процедура оскарження рышення про припинення трудових выдносин» Конвенції МОП N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифіковано Постановою ВР N 3933-XII ( 3933-12 ) від 04.02.94), щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості: a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Отже з огляду на розподіл тягаря доведеності певних обставин, колегія суддів вважає, що саме роботодавець у справах теперішньої категорії мав довести вказану обставину, чого ним не зроблено.

При цьому, помилковим є власне тлумачення позивачкою наявності у неї переважного права залишитися на роботі, оскільки таке має враховуватися лише у разі наявності інших рівнозначних посад, у той час, коли скорочувалася її посада за відсутності інших рівнозначних.

Щодо того, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем згоди профспілкового комітету на звільнення позивача ОСОБА_1 із займаної посади, з огляду на те, що 07.06.2021 року на конференції загальних зборів трудового колективу Затоківського ВУ ЖКГ позивача ОСОБА_1 обрано до профспілкового комітету ОСОБА_4 , на підтвердження чого в матеріалах справи наявний витяг з протоколу профспілкової конференції первинної організації від 07.06.2021 (т. 1, а.с. 69-69зв.).

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Згідно з статтею 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), передбачених пунктами 1, 2-5,7 статті 40, пунктів 2-3 статті 41 може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника).

Тобто є виключення і не потребує попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації — ліквідація підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 КЗпП. Обмеження щодо до застосування в період дії воєнного стану розповсюджуються на норми статті 43 КЗпП, проте, як статтею 43-1 КЗпП передбачені випадки розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і в період воєнного стану дана норми зберігає свою чинність в повному обсязі. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 43-1 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у разі ліквідації підприємства, установи, організації. При цьому дана норма є загальною для всіх працівників незалежно від їх статусу.

З цього приводу, ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.11.2025 запитано згоду або відмову у наданні згоди профспілкової організації Затокського Виробничого управління житлово-комунального господарства (ЄДРПОУ 37010339, вул. Піонерська, 4, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67772) на звільнення позивача ОСОБА_1 з посади юрисконсульта Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 2, а.с. 183-184зв.).

Вказана ухвала направлялася за місцем розташування профспілкової організації (т. 2, а.с. 185) та отримана адресатом, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 186), однак жодної відповіді від профспілкової організації на адресу суду не надходило.

Отже, слід вважати невиконаною і таку вимогу закону щодо позивачки.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, враховуючи, що позивача ОСОБА_1 було звільнено в порушення вимог, передбачених ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ст. 43, ч.ч. 1-3 ст.49-2 КЗпП України, суд першої інстанції, з урахуванням відсутності контррозрахунку від відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводів щодо помилковості розрахунку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Доводи відзиву позивачки на апеляційну скаргу щодо подання її неповноважним представником - Мацком В.В. - на представництво інтересів відповідача Затоківської ВУЖКГ, оскільки ним не надано Договору про надання правничої допомоги саме із Затоківською ВУЖКГ, не може бути взято до уваги, оскільки останнім свої повноваження підтверджено відповідно до вимог ч. 4 ст. 62 ЦПК України Ордером серія ВН № 1397685.

Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час подання апеляційної скарги редакція ЦПК України не вимагала (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), у якій судом також вказано на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону № 5076-VI ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору).

Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Як не можуть бути взяті до уваги твердження відзиву позивачки на те, що повноваження Васильєва О.В. як керівника відповідача спливли 11.04.2023 та їх було поновлено лише 25.05.2023, про що свідчить хронологія реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, натомість оскаржуваний наказ про звільнення позивачки ним підписаний 02.05.2023, оскільки повноваження керівника юридичної особи виникають не з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру, а з моменту фактичного початку виконання ним своїх обов`язків на підставі прийнятого уповноваженим органом управління юридичної особи рішення про її призначення (обрання). Крім того, дії керівника юридичної особи не охоплюються поняттям представництва у розумінні частини другої статті 14 Закону про реєстрацію.

Отже, у випадку подання рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, яке містить положення про призначення (обрання) нового керівника такої особи, відповідний керівник наділяється повноваженнями з подання документів, зазначених у частині четвертій статті 17 Закону про реєстрацію.

Суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства Затоківської селищної ради в особі свого представника адвоката Мацка Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький