Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №635/13190/24 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/13190/24

Провадження № 2/635/1349/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі судді Базова О.В., при секретарі Макаренко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (малолітня особа) до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завданою збройною агресією, у розмірі 35000,00 євро, що є еквівалентом 1569634,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 24 лютого 2022 року він з дружиною проживали у м. Харкові. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли області з різних сторін з боку РФ. Почали гинути люди, задля збереження життя, вони були вимушені ночувати у бомбосховищах. Позивач з сім`єю проживали за адресою: АДРЕСА_1 , яка є адресою реєстрації його дружини. Харківська міська територіальна ромада, яка знаходиться на території Харківського району, відноситься до Переліку гериторіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на день подання позову.

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом N? 309 від 22.12.2022 року перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідний наказ розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року N? 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до зазначеного наказу вся територія Харківської міської територіальної громади віднесена до території можливих бойових дій.

Лише з початку року окупаційні війська росії завдали по Харкову понад 1700 ударів, з них 230 - ракетних. Про це повідомлено Харківською обласною військовою адміністрацією. Також хроніка воєнних злочинів росії в Україні викладена за посиланням https://suspilne.media/kharkiv/221187-vid-obstriliv-ta-vtrat-do-zvilnenna-ta-vidbudovi-hronika-persogo-roku-povnomasstabnogo-vtorgnenna-na-harkivsini/.

Також інформація про воєнні злочини у Харківській області під час російсько-української війни розміщена у інтернет-ресурсі «Вікіпедія» за відпловідним посиланням.

Позивач зазначає, що протиправні дії відповідача на території Харкова є загальновідомими, і з цим пов?язане перебування позивача в у бомбосховищах, неможливості вільного та спокійного проживання на рідній землі, спілкування з близькими та користування майном, оскільки позивач постійно перебуває в небезпеці, як і його рідні, та взагалі всі громадяни нашої держави. Зазначені вище факти стосуються не окремо взятого позивача, а всіх, хто проживає на українській землі.

В зв?язку з цим, сім`я позивача була вимушена покинути місце проживання та виїхати до Полтавської області. Зазначений факт позивач підтверджує копією довідки внутрішньо переміщеної особи (далі - ВПО) дружини. За адресою реєстрації ВПО, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача з дружиною народився син ОСОБА_2 . Дитина з народження живе також, як ВПО, оскільки м. Харків, де знаходиться місце постійного проживання, перебуває під постійними обстрілами збройних сил відповідача.

Окрім того, з 30.09.2024 року позивач є військовослужбовцем і проходить службу у Збройних силах України, бере безпосередньо участь у бойових діях з метою забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, про що до позовної заяви додано копію витягу з наказу.

У зв?язку зі збройною агресією російської федерації проти України, позивач не має можливості мешкати разом з сім`єю, оскільки проходить службу у ЗСУ. Зазначена обставина кожного дня спричиняє душевні страждання та приниження, як позивачу та його дитині, яка також визначена ним як співпозивич. Вони переносять постійний стрес у зв`язку з діями відповідача, постійними побоюваннями за особисту безпеку та безпеку рідних. Зазначеними обставинами були порушені нормальні життєві зв?язки позивачів та погіршилися відносини з оточуючими людьми.

Моральні страждання внаслідок стресу позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об?єктів критичної інфраструктури, в зв?язку з цим позивачі зобов?язані докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 року провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського обласного суду Харківської області від 05.03.2026 року підготовче провадження у справі було закрите та призначено судовий розгляд у справі.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, шляхом публікації на офіційному веб-сайті судової влади України, повторно не з`явився в судове засідання, не повідомив суд про причини неявки. Відзив на позовну заяву не подавав.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Позивач не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку.

За таких обставин, за правилами ст. 223 та ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності відповідача у заочному порядку.

Позивач ОСОБА_1 є уродженцем с. Сватки Гадячського району Полтавської області та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивач надав відомості про те, що він постійно мешкав за адресою реєстрації його дружини - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 .

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення РФ на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено та який діє станом на час розгляду справи.

Суд вважає зазначені обставини є загальновідомими, та такими, які ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

З початком війни місто Харків та Харківська область неодноразово були піддані обстрілам з боку відповідача, зокрема і Новобаварський район міста Харкова, де мешкав позивач зі своєю дружиною.

Позивачем надано достатні докази на підтвердження того, що він разом із дружиною внаслідок дій зазначених дій відповідача вимушений був виїхати з м. Харків, та в подальшому вступив у ряди Збройних сил України.

У зв`язку з цим позивач зазнав суттєвих моральних страждань, унаслідок зміни місця проживання та способу життя вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. Зазначене також стосується малолітнього сина позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Зокрема, визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін (пункти 1, 2, 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, відповідно до якого для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну у міжнародному праві кодифікованою підставою є «деліктний виняток» (англ, «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/ бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц).

Російська федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою?агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2025 року у справі № 524/1252/23 (провадження № 61-11844св24)

З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування РФ про провадження у справі повідомив відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Під час визначення суми компенсації моральної шкоди суд у кожній конкретній справі враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, а також вимоги розумності і справедливості.

Так, матеріалами справи доведено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазнали моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за свою безпеку та безпеку своїх близьких, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя й безпеки, втраті можливості вільного спілкування з близькими, місця роботи тощо.

Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, порушення прав позивача на життя, свободу пересування, триваючий характер порушень цих прав та законних інтересів, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, обсяг заподіяної йому шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд вважає, що достатньою сатисфакцією для позивача та співвідповідача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн. кожному, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з під. 5 п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, з відповідача Російської Федерації, як держави, на користь держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9000,00 грн (600000*1,5%=4500).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13,76, 81, 82, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 .

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 300000 (триста тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди, що є еквівалентом 5812,30 євро, за офіційним курсом Національного банку України станом на 07.05.2026.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 300000 (триста тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди, що є еквівалентом 5812,30 євро, за офіційним курсом Національного банку України станом на 07.05.2026.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок судового збору.

В решті позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місце знаходження: Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, електронна пошта: info@minjust.gov.ru.

Суддя: Базов О.В.