Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №619/160/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/160/26

провадження № 2/619/564/26

Рішення

Іменем України

07 травня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 619/160/21,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська товарна біржа, Солоницівська селищна рада, ОСОБА_2 ,

вимоги позивача: про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом,

представниця позивача: Зольнікова В.О.

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 , у інтересах якого діє представник – адвокат Зольнікова В.О., 07.01.2026 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати за ним право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У обґрунтування позову зазначено, що 16.12.1998 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 через брокерів брокерської контори № 277 було укладено договір Н6-172 купівлі-продажу нерухомості на Харківській товарній біржі, згідно умов якого покупець ОСОБА_3 купив житловий будинок за зазначеною адресою. Після смерті батька залишилася спадщина, яка складається з вище вказаного житлового будинку. Він спадщину прийняв, оскільки звернувся з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. Житловий будинок був придбаний батьками в період шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя, частки в якому є рівними. За таких обставин після смерті батька спадщина, яка відкрилася, складається з 1/2 частини спірного житлового будинку. Оформити спадкові права у нотаріуса позбавлений можливості, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості № Н6-172 не відповідає вимогам ст. 227 ЦК УРСР в редакції 1963 року, про що приватним нотаріусом Арнаутовою Т.В. було видано лист про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 08.08.2025.

ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом, у якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , як на частку спільно набутого майна подружжя в період шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У обґрунтування позову зазначено, що з 12.10.1991 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . 16.12.1998 між ОСОБА_4 та її чоловіком через брокерів брокерської контори № 277 було укладено договір Н6-172 купівлі-продажу нерухомості на Харківській товарній біржі, згідно умов якого покупець ОСОБА_3 купив зазначений житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер. Після його смерті залишилася спадщина, яка складається з вище вказаного житлового будинку. Спадщину прийняв їх син – ОСОБА_1 шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, а вона подала заяву про відмову від спадщини. Однак, житловий будинок був придбаний ними в період шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя, частки в якому є рівними. На теперішній час вона позбавлена можливості оформити право власності на вказаний житловий будинок, оскільки договір купівлі- продажу житлового будинку був укладений на біржі.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 13.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.02.2026, яке було відкладено на 19.02.2026 за клопотанням представниці позивача.

Відповідно до ухвали від 19.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представниці позивача про залучення як третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , залучено ОСОБА_2 як співвідповідача, у зв`язку з чим, підготовче засідання відкладено до 24.03.2026 та 30.03.2026 за клопотанням представниці позивача.

Згідно ухвали суду від 30.03.2026 прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 , об`єднано в одне провадження вимоги ОСОБА_1 з вимогами ОСОБА_2 , закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 07.05.2026.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву в системі «Електронний суд», у якій просить здійснити розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, позовні вимоги ОСОБА_2 визнає.

Позивачка за зустрічним позовом у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, у якій просить розглядати справу без її участі. Свої позовні вимоги підтримує, позовні вимоги ОСОБА_1 визнає.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Солоницівської селищної ради у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без участі представника, проти позову не заперечує.

Представник відповідача Харківської товарної біржі у судове засідання не з`явився повторно, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 12.10.1991, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб (а.с. 87).

16.12.1998 на Біржі нерухомості та Харківській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу №Н6-172, відповідно до якого ОСОБА_4 , від імені якого діяв брокер ОСОБА_9 , продав, а ОСОБА_3 купив житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть ( а.с.88).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження ( а.с. 17).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу ( ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

Ураховуючи, що заповіт від імені ОСОБА_1 відсутній, про що свідчить Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру від 15.01.2026 за №83874157, то має місце спадкування за законом.

У відповідності до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 є його дружина – ОСОБА_2 та діти – ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та батьки – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За відомостями приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутової Т.А. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини 13.01.2025 звернувся син ОСОБА_1 . З заявами про відмову від спадщини звернулися дружина ОСОБА_2 та діти – ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та батьки – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як роз`яснено в п. 22 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Постановою нотаріуса Дергачівської державної нотаріальної контори від 14.04.2025 відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки на спадковий житловий будинок відсутній правовстановлюючий документ (а.с. 8).

Приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А. відмовлено ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу №Н6-172 спадкового житлового будинку зареєстрований Харківською товарною біржою 16.12.1998 суперечить вимогам ст. 227 ЦК УРСР, який діяв на час посвідчення договору (а.с. 10).

Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»).

Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч.2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі продажу квартири за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дія актів цивільного законодавства в часі регламентована ст. 5 ЦК України. Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Договір купівлі-продажу житлового будинку укладений в 1998 році, отже, на правовідносини щодо його укладення поширюється чинний на той час Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст.153, 224 ЦК України (в редакції 1963 р.), чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 р.) договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 р.) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.07.1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року № 15) було роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 р. №121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за №399/2839, державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, серед іншого, на підставі договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею, здійснюють державні комунальні підприємства – бюро технічної інвентаризації.

Суд вважає встановленим, що при вчиненні правочину всі дії сторін – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, і сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме, купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку, правочин був реальним і вчиненим у формі, дозволеній чинним законодавством України в 1993 році. Усі вимоги договору купівлі-продажу сторонами були виконані, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред`являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена.

При цьому, реєстрація бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 права власності на придбаний будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржою, а не нотаріусом, не суперечила чинному законодавству.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

З урахуванням викладених обставин, положень законодавства, приймаючи до уваги що на сьогоднішній час втрачена можливість нотаріального посвідчення договору, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору і вони виконані повністю, суд вважає, що договір купівлі-продажу є дійсним згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК України 1963 р.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, цей кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Оскільки спірний житловий будинок до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому у спірних правовідносинах порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися відповідно до положень КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до вимог статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Враховуючи викладене, спадковий житловий будинок належав подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та їх частки визнаються рівними – по частині кожному, отже спадкова маса після смерті ОСОБА_3 складається з частини житлового будинку, а частина житлового будинку належить ОСОБА_2 як спільне майно подружжя.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 у встановленому порядку прийняв спадщину після смерті свого батька, первісні та зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , як спільне майно подружжя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Суддя І. М. Нечипоренко