Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №127/6491/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/6491/25

Провадження № 22-ц/801/1114/2026

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 рокуСправа № 127/6491/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року, ухвалене суддею Бойко В.М. в м.Вінниці, повне рішення складено 23 лютого 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Другої вінницької державної нотаріальної контори, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2007 року у справі №2-5355/07, що набрало законної сили 27 жовтня 2007 року, визнано за нею та за її сестрою ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на самочинно перебудовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 120,1 кв.м.. Право спільної сумісної власності на вказану квартиру зареєстроване КП «ВООБТІ» 15 листопада 2007 року.

2015 року вулицю Козицького в м. Вінниці перейменовано на вулицю Миколи Оводова.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка на момент відкриття спадщини проживала у квартирі разом з позивачем. Інших спадкоємців, передбачених законом, та осіб, з якими спадкодавиця проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, немає. Інші особи, крім позивачки, на спадкове майно не претендують.

З метою прийняття спадщини після смерті сестри позивач звернулася до Другої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Будь-які інші спадкоємці спадщину після смерті ОСОБА_2 не приймали.

Позивач вказує, що постановою державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорської Л.А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 грудня 2024 року за № 1795/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку в праві власності на квартиру, оскільки нотаріус не може визначити склад спадкового майна та належність цього майна спадкодавцеві, а саме на яку частку в праві власності вищевказаного нерухомого майна необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 ..

З відмови державного нотаріуса вбачається, що видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом неможливо, оскільки нотаріус не може визначити склад спадкового майна. Тобто, після визнання свого права власності в порядку спадкування, позивач не позбавлений права знову звернутися до нотаріальної контори для оформлення свої спадкових прав.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року у задоволенні позову відмолено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У скарзі зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до переконання, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування є винятковим способом захисту, що має використовуватися у разі наявності перешкод для оформлення в нотаріальному порядку, а позивачка мала б оскаржувати дії державного нотаріуса. Оскільки вона не змогла надати будь-які документи через їх відсутність, що дозволили б визначити частку померлої у спадковому майні, нотаріус була вимушена їй відмовити, що і стало передумовою звернення до суду. Верховний Суд зазначає, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим, що передбачено листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Суд несправедливо поставив захист її інтересів у залежність від стягнення судових витрат з відповідача, чим порушив принцип рівності.

17 квітня 2026 року Вінницькою міською радою через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення.

Разом з тим, в ухвалі Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року Вінницькій міській раді було роз`яснено, що вона має право подати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копію вказаної ухвали доставлено до електронного кабінету Вінницької міської ради 03 квітня 2026 року о 17 год. 50 хв., а відтак ухвала суду вважається врученою міській раді 06 квітня 2026 року (перший робочий день) і відзив мав бути поданий до 13 квітня 2026 року (перший робочий день).

Письмові пояснення, які подані Вінницькою міською радою 17 квітня 2026 року, фактично є відзивом на подану апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуального дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 174 ЦПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Оскільки Вінницька міська рада подала додаткові пояснення поза межами строку на подання відзиву на апеляційну скаргу і не просила дозволу подати додаткові пояснення, а суд не визнавав їх подання необхідним, тому ці пояснення апеляційний суд залишає без розгляду.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постановах від 12 червня 2023 року у справі №307/3697/20 та від 24 травня 2023 року у справі №372/3260/20.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та взявши до уваги положення статті 392 ЦК України прийшов до висновку, що позивачка обрала невірний спосіб захисту при зверненні до суду, оскільки між учасниками справи відсутній спір по суті, і вважав, що позивачка повинна була оскаржувати дії державного нотаріуса, оскільки даний спір вирішується в межах повноважень дій нотаріуса.

Також суд першої інстанції вважав, що в разі задоволення позовних вимог, права Вінницької міської ради будуть порушені, оскільки відповідачем не оспорюється право на 1/2 частки квартири та не заявляється будь-яких вимог щодо даної квартири, разом з тим тягар по сплаті судового збору залишиться за Вінницькою міською радою, що буде порушувати її права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2007 року у справі №2-5355/07, що набрало законної сили 27 жовтня 2007 року, визнано, зокрема, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на самочинно перебудовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 120,1 кв.м., яка складається з наступних приміщень: 1- коридор, площею 10,9 кв. м., 2-коридор, площею 10,6 кв. м., 3-санвузол, площею 9,3 кв. м., 4-кімната, площею 36,1 кв. м., 5-кімната, площею 33,7 кв. м., 6-кухня, площею 15,1 кв. м., лоджія, площею 4,4 кв. м.(а.с.10-13).

Право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказану квартиру зареєстроване КП «ВООБТІ» 15 листопада 2007 року і записано в реєстр. кн. за № 9 додаткову реєстровим №1082 (а.с.14).

Рішенням 2 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 25 грудня 2015 року №71 вулицю Козицького в м. Вінниці перейменовано на вулицю Миколи Оводова (а.с.19).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є сестрами, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно (а.с.4-5).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниці померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16 листопада 2023 року (а.с.15).

Відповідно до копії довідки голови правління ОСББ «Оводова 87» Кравінської С. №1 від 08 січня 2025 року, станом на 13 листопада 2023 року в квартирі АДРЕСА_1 , проживали: ОСОБА_1 , прописана за адресою АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 , прописана в АДРЕСА_3 (а.с.22).

11 грудня 2023 року Другою вінницькою державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведено спадкову справу №384/2023 (а.с.91-97).

03 грудня 2024 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №1795/02-31.

Вказаною постановою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку вказаної вище квартири після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У постанові зазначено, що нотаріус не може визначити склад спадкового майна та належність цього майна спадкодавцеві, а саме на яку частку квартири необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 (а.с.20-21).

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що невизнання часток у праві спільної власності на квартиру позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовому порядку, що підтверджується відповідною відмовою у вчиненні нотаріальних дій, звернулася до суду із даним позовом.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою та для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом статті 392 ЦК України, право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

За змістом пункту 3.4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах: від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Таким чином, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визнання права власності на частку майна спадкодавця.

У порушення вищевказаних положень закону та всупереч релевантної практики Верховного суду, суд першої інстанції не звернув на увагу, що обраний позивачем способі захисту є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.

Зазначаючи про те, що позивач мала оскаржувати дії державного нотаріуса, суд першої не вказав, які саме порушення були допущені нотаріусом при вчинення нотаріальної дії – відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, а тому висновок суду цій частині є незрозумілим.

Як не зрозумілим є і висновок суду з приводу того, що в разі задоволення позовних вимог будуть порушені права Вінницької міської ради, яка не оспорює право на 1/2 частки квартири, та не заявляє будь-яких вимог щодо даної квартири, і на яку буде покладено тягар по сплаті судового збору.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У даній справі позивач ОСОБА_1 пред`явила позовну вимогу про визнання права власності на спадкове майно до Вінницької міської ради, зазначивши її відповідачем за цією вимогою, у зв`язку із відсутністю інших спадкоємців після смерті її сестри ОСОБА_2 ..

Колегія суддів погоджується з тим, що за означеною позовною вимогою належним відповідачем є територіальна громада, оскільки матеріали справи не містять даних про наявність інших, окрім позивача, спадкоємців після смерті ОСОБА_2 ..

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовної заявою та апеляційною скаргою була звільнена судами від сплати судового збору, підстав для розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Другої вінницької державної нотаріальної контори, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.В. Ковальчук