Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №127/15874/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/15874/24

Провадження № 22-ц/801/786/2026

№ 22-ц/801/859/2026

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 рокуСправа № 127/15874/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Копаничук С.Г., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2026 року, повне рішення складено 26 січня 2026 року, та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року, повне додаткове рішення складено 18 лютого 2026 року, ухвалені суддею Ан О.В. в м. Вінниці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Наталії Вікторівни, про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку шляхом скасування рішення про державну реєстрацію, витребування земельної ділянки з володіння,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 в Державному земельному реєстрі;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58145801 від 15 травня 2021 року, винесеного приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Радіоновою Н.В.;

- витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,145 га кадастровий номер 0510100000:03:132:0364, розташовану а території АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішенням 2 сесії 4 скликання від 26 липня 2022 року Лука-Мелешківської сільської ради передано у приватну власність в межах села Лука-Мелешківська для будівництва і обслуговування житлового будинку й господарських споруд земельну ділянку розміром 0,12 га.

27 вересня 2002 року складено протокол погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки.

26 жовтня 2002 року начальником Вінницького районного відділу земельних ресурсів затверджено технічне завдання на розробку технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 і в 2002 році МПВП «ІНЖ-АГРО» на підставі заяви позивача виготовлено технічну документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

04 жовтня 2002 року на 3 сесії 4 скликання Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області прийнято рішення про затвердження технічної документації та видачу державного акту на право приватної власності на землю.

Вказаним рішенням вирішено затвердити виготовлені матеріали по видачі Державного акту на право приватної власності на землю позивачу. Внесено часткову зміну до рішення 2 сесії 4 скликання від 26 липня 2002 року Лука-Мелешківської сільської ради щодо площі земельної ділянки. Видано Державний акт на право приватної власності на землю в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0,1450 га, у т.ч. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,1450 га.

04 січня 2003 року Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області позивачу видано Державний акт на право власності ІІ-ВН №011078 на земельну ділянку площею 0,1450 га, яка на той момент була розташована на території с. Лука-Мелешківська Лука-Мелешківської сільської ради, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю №62.

ОСОБА_1 зазначає, що у 2024 році ПП ЦЕП «Сервіс-Центр» на підставі її заяви виготовив технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 площею 0,1450 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер ділянки 0510100000:03:132:0364.

Однак, після її звернення до компетентних органів щодо державної реєстрації прав на вказану земельну ділянку вона отримала інформацію про неможливість вчинення дій, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 вже була неодноразово зареєстрована за іншими особами, зокрема за ОСОБА_3 (24 березня 2021 року). Остання реєстрація мала місце 15 травня 2021 року за ОСОБА_2 ..

Позивач вважає, що реєстрація права на земельну ділянку була проведена без дотримання вимог закону і дії осіб причетних до цього процесу порушують її право власності на земельну ділянку.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року заяву представника відповідача адвоката Руденко Т.С. про винесення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 68 800 грн судових витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаними судовими рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Також просить скасувати додаткове рішення та винести нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення, просить зменшити розмір витрат до 4 000 грн.

У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН №011078, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №62 від 04 січня 2023 року, підтверджує формування земельної ділянки і її право власності на земельну ділянку. Суд оминув те, що у ОСОБА_3 ніколи Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН б/н, виданого на підставі рішення 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 26 липня 2001 року, не було, а реєстрацію права власності і внесення даних у Державний земельний кадастр було здійснено невідомо за чиїм зверненням, лише на підставі завіреної копії, а не оригіналу чи його дублікату. ОСОБА_3 із заявою про втрату чи видачу дублікату Державного акту не звертався. У Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за реєстраційним номером 1376 зареєстрований та виданий Державний акт на право приватної власності на землю іншій фізичній особі та щодо іншої земельної ділянки. Крім того, Лука-Мелешківська сільська рада підтвердила, що в липні 2001 року засідання 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради не проводилося. ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області підтвердило, що документ 08.02.2021 0-2-0.20-49/142-2 на ім`я ОСОБА_3 не виготовлявся і у системі діловодства не реєструвався. Серед документів, які надані державним реєстратором Іванівської сільської ради і які були підставою для реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , відсутні заява про державну реєстрацію прав за останнім, документ, що підтверджує оплату адміністративних послуг та оригінал або дублікат державного акт серії ВН б/н від 06 червня 2002 року. Помилковим є висновок суду щодо неналежного способу захисту. Що стосується додаткового рішення суду, то суд у своєму рішення не тільки не навів мотиви прийняття чи відхилення поданого нею 03 квітня 2025 року клопотання про зменшення судових витрат, а і взагалі не зазначив про наявність такого клопотання. Вказане свідчить про те, що суд взагалі не надавав оцінку обставинам справи, не з`ясовував її доходів.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зазначає, що у судовому засіданні 25 вересня 2025 року спеціаліст ОСОБА_4 зазначив, що належні сторонам земельні ділянки є різними земельними ділянками, які повернуті у різні сторони та мають різних сусідів. У листі архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області від 12 квітня 2024 року за №01-23/48 зазначено, що у документах 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 липня 2002 року відомостей щодо виділення земельної ділянки ОСОБА_1 не виявлено. У технічній документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 міститься копія рішення 3 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 жовтня 2002 року, у якому зазначено про розгляд та затвердження технічної документації, хоча сама документація датована 24 грудням 2002 року. Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, за ОСОБА_3 наявна інформація щодо реєстрації Державного акту на право приватної власності на землю, який зареєстрований в книзі записів державний актів на право приватної власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради за №1376. Порівнюючи дані земельних ділянок вбачається, що розміри меж та прізвища власників сусідніх земельних ділянок відрізняються, землі загального користування також знаходяться по різні сторони, територіально вулиці знаходяться у різних місцях, що є беззаперечним свідченням того, що належні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельні ділянки не є тотожними, а отже мова йде про різні земельні ділянки, що свідчить про відсутність предмета спору. ОСОБА_1 не довела факту набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3 .. Позивач пропустила строк позовної давності.

05 травня 2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Бляхарського Я.С. надійшла заява, в якій зазначено, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, а саме втратою голосу (афонією), спричиненою застудним захворюванням, на даний час у нього відсутня об`єктивна можливість належної участі у судовому засіданні. Зазначений стан унеможливлює повноцінне викладення правової позиції, надання усних пояснень по суті спору, належне реагування на запитання суду та інших учасників процесу, що, у свою чергу, створює перешкоди для ефективної реалізації процесуальних прав сторони та належного виконання представницьких функцій. З огляду на викладене, з метою забезпечення принципів змагальності сторін, рівності учасників процесу та дотримання права на ефективний захист, зважаючи на зацікавленість у безпосередній участі у судовому розгляді, належному представництві інтересів клієнта та забезпеченні повного, всебічного й об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, просив суд відкласти судове засідання, призначене на 05 травня 2026 року, на іншу дату. Також зважаючи на поставлені судом питання у судовому засіданні 07 квітня 2026 року, просив долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з якого слідчими відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024020050000673 від 05 липня 2024 року щодо незаконної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає, що за обставин даної справи підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Так, у судовому засіданні 07 квітня 2026 року, після розгляду всіх клопотань, після надання пояснень сторонами та дослідження доказів у даній справі було оголошено перерву для підготовки сторін до судових дебатів до 28 квітня 2026 року.

У вказаному судовому засіданні був присутній представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гребенюк В.О., який підтримав апеляційні скарги, надав пояснення щодо мотивів скарги та заперечень іншої сторони.

У подальшому адвокат Гребенюк В.О. припинив представництво інтересів ОСОБА_1 , яка в свою чергу уклала договір із адвокатом Бляхарським Я.С..

28 квітня 2026 року від адвоката Бляхарського Я.С. надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю участі у судовому засіданні через зайнятість в іншому судовому процесі та бажанням брати участь у розгляді справи.

У зв`язку із задоволенням вказаного клопотання розгляд справи було відкладено на 05 травня 2026 року.

З інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров`я слідує, що лікарем сформовано медичний висновок про непрацездатність ОСОБА_5 з 04 травня 2026 року по 06 травня 2026 року. Категорія: захворювання або травма загального характеру. Однак, самого висновку заявником надано не було.

Разом з тим, вказана інформаційна довідка не свідчить про неможливість явки представника у судове засідання та не підтверджує факт захворювання, про яке йде мова у поданій заяві.

Відтак, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги та стадію апеляційного перегляду, беручи до уваги, що перед судовими дебатами позивач змінила представника і попереднє клопотання нового захисника про відкладення розгляду справи було задоволено, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи відсутні.

Так само, як і відсутні підстави для долучення до матеріалів нових доказів.

Надані заявником докази не були предметом дослідження суду першої інстанції, а обставини, в обґрунтування яких вони надані (факт можливого використання підробленого документу особою, яка здійснили реєстрацію права власності на земельну ділянку та наявність кримінального провадження) не лягли в основу вимог позову та заперечень інших учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що рішенням 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 липня 2022 року передано безкоштовно ОСОБА_1 у приватну власність ділянку в межах села Лука-Мелешківська для будівництва жилого дому й господарських споруд розміром 0,12 га (а.с.20 т.1).

25 жовтня 2002 року ОСОБА_6 складено технічне завдання на розробку технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 в с. Лука-Мелешківська загальною площею 0,12 га (а.с.21 т.1).

27 вересня 2002 року землевласником ОСОБА_1 , виконавцем робіт Телецьким В.Л. та представником сільської ради Капралюк І.М. складено протокол погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки (а.с.23 т.1).

У 2002 році Малим приватним виробничим підприємством «Інж-Агро» виготовлено технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с.12-32).

Рішенням 3 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 жовтня 2022 року вирішено: затвердити виготовлені матеріали по видачі Державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 ; внести часткову зміну до рішення 2 сесії 4 скликання сільської ради в пункті «площа земельної ділянки»; видати державний акт на право приватної власності на землю в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0,1450 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с.31 т.1).

04 січня 2003 року ОСОБА_1 на підставі рішення 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 26 липня 2002 року видано Державний акт серії ІІ-ВН №011078 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1450 га, яка розташована на території Луко-Мелешківської сільської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с.208 т.1).

У 2024 році приватне підприємство Центр експертних послуг «Сервіс-Центр» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості ОСОБА_1 площею 0,1450 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 . Кадастровий номер ділянки 0510100000:03:132:0364.

ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора із заявою про внесення змін до державного земельного кадастру від 11 січня 2024 року, однак 23 січня 2024 року державним кадастровим реєстратором відділу №7 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області винесено рішення №РВ-4600023112024 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру. Вказано, що при перевірці електронного документа виявлено перетин проектованої земельної ділянки з ділянкою 0510100000:03:132:0364, а саме повне співпадіння, що порушує ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (а.с.13 т.2).

Також встановлено, що 06 червня 2002 року ОСОБА_3 на підставі рішення 2 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 26 липня 2001 року видано Державний акт серії ВН на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1450 га, яка розташована на території Луко-Мелешківської сільської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с.189 т.1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 19 березня 2021 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01 березня 2021 року, виготовленої ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс».

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 24 березня 2021 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка №377267620 від 06 травня 2024 року).

З 15 травня 2021 року вказана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 травня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.69, 167 т.1).

Відповідно до листа Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 14 червня 2024 року №11-16/338, в Лука-Мелешківській сільській раді у липні 2001 року засідання 2 сесії 4 скликання Луко-Мелешківської сільської ради не проводилось (а.с.201 т.1).

З відповіді ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.2-5822/2-24 від 25 червня 2024 року на адвокатський запит слідує, що відповідно до відомостей наявної на зберіганні в архіві відділу Книги записів державних актів на право приватної власності на землю на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області запис №1376 від 06 червня 2002 року щодо реєстрації та видачі державного акту серії ВН б/н гр. ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1450 га, розташовану на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області відсутній. Під вказаним номером зареєстрований та виданий державний акт на право приватної власності іншій фізичній особі та щодо іншої земельної ділянки (а.с.206 т.1).

Суд першої інстанції визнав як загальновизнаний факт збільшення меж міста Вінниці та те, що спірна земельна ділянка на разі відноситься до меж м.Вінниці.

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що органи державної реєстрації відмовили їй у реєстрації прав на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 з тих підстав, що вказана земельна ділянка зареєстрована за іншою особою, звернулася до суду із вказаним позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Предметом позову в цій справі є вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування із володіння відповідача земельної ділянки.

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на порушення її права власності на земельну ділянку, оскільки вважала, що земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , належить їй на підставі Державного акту на право власності ІІ-ВН №011078 від 04 січня 2003 року.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України).

Поняття земельної ділянки, як об`єкта права власності, визначено у частині першій статті 79 ЗК України.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частині першій статті 153 ЗК України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно із частиною першою статті 193 ЗК України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до статті 194 ЗК України призначенням Державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому законом (стаття 202 ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Частинами шостою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Частиною десятою цієї статті визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців, або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа ним, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 65-67)).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 70-71)).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, враховуючи вищенаведені норми права та висновки Верховного Суду, суд дійшов помилкового висновку про те, що висуваючи вимоги лише про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач обрала не належний спосіб захисту прав.

При цьому суд не вказав, який спосіб захисту мала би обрати позивач, а лише зазначив, що правочин договору купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , чи правочин видачі Луко-Мелешківською сільською радою ОСОБА_3 . Державного акту про право власності на землю не є нікчемним і є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, апеляційний суд не в повній мірі погоджується з підставами відмови суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище, для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що виданий їй державний акт підтверджує формування земельної ділянки і її право приватної власності на неї, а у ОСОБА_3 ніколи державного акту не було і внесення даних в Державний земельний кадастр було здійснено невідомо за чиїм зверненням та на підставі копії документу.

У даній справі встановлено, що 04 січня 2003 року Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області ОСОБА_1 було видано Державний акт на право власності ІІ-ВН №011078 на земельні ділянку.

На момент видачі державного акту кадастровий номер земельній ділянці присвоєно не було.

Для внесення відомостей до Державного земельного кадастру (проведення державної реєстрації земельної ділянки) ОСОБА_1 у 2024 році звернулася ПП Центр експертних послуг «Сервіс-Центр» та замовила розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, яка виготовила їй технічну документацію.

У вказаній технічній документації на першій її сторінці зазначено кадастровий номер ділянки: «0510100000:03:132:0364», з яких останній чотири цифри номеру дописані вручну (а.с.33 т.1).

На другій сторінці технічної документації, на викопіюванні з кадастрової карти та на кадастровому плані земельної ділянки кадастровий номер вказано без зазначення останній чотирьох цифр «0510100000:03:032:» (а.с.34, 48, 66 т.1).

19 березня 2021 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої 01 березня 2021 року ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» за заявою ОСОБА_3 ..

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 зареєстровано за ОСОБА_3 24 березня 2021 року.

ОСОБА_1 стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 належить їй на праві власності, а відтак підстав реєструвати право власності за ОСОБА_3 в останнього не було. Підставою для відмови у реєстрації земельної ділянки став перетин проектованої ОСОБА_1 земельної ділянки із земельною ділянкою 0510100000:03:132:0364, а саме повне їх співпадіння.

Заперечуючи щодо позовних вимог ОСОБА_2 , як новий власник земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:132:0364 стверджувала про те, що з візуального огляду наявних у матеріалах справи документів, які стосуються належних сторонам на праві власності земельних ділянок слідує, що мова йде про різні земельні ділянки і вони не є тотожними.

За таких обставин, позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на її земельну ділянку. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.

Отже, земельна ділянка, яка належить позивачу, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

За змістом частини першої статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі.

Дослідивши державний акт про право приватної власності на землю ІІ-ВН №0110078, виданий ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що в описі меж згідно плану вказано наступне: від А до Б - землі ОСОБА_7 , від Б до В - землі ОСОБА_8 , від В до Г - землі ОСОБА_9 , від Г до Д - землі загального користування, від Д до А - землі ОСОБА_10 ..

У державному акті про право приватної власності на земельну ділянку ВН б/н, виданого ОСОБА_3 , сусідами згідно схеми вказані наступні особи: від ОСОБА_11 , від ОСОБА_12 , від В до ОСОБА_13 , від Г до Д - ОСОБА_14 , від Д до А - землі загального користування.

У кадастровому плані земельної ділянки ОСОБА_1 (де зазначені власники сусідніх ділянок), як земельній ділянці ОСОБА_2 , не співпадають розміри земельної ділянки, зазначені в державному акті на ім`я ОСОБА_1 ..

Судом першої інстанції викликався спеціаліст ОСОБА_15 , якому було роз`яснено його права та обов`язки відповідно до вимог ст.74 ЦПК України. Спеціаліст повідомив, що має відповідну освіту і розбирається в планах, картографії, тощо.

Дослідивши матеріали справи, спеціаліст зазначив, що технічні документи ОСОБА_1 виготовлені не у відповідності до прийнятого порядку (північ- південь). Різність конфігурацій (розвернуті в різні сторони), дорога (землі загального користування) з різних сторін, власники сусідніх ділянок різні, свідчить про те, що це різні земельні ділянки.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Кожна сторона вправі розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З оскаржуваного рішення суду слідує, що пропозиція суду першої інстанції про проведення земельно-технічної експертизи представниками сторін була відхилена.

При перегляді справи, після з`ясування питань щодо ідентифікації земельної ділянки та доказів належності спірної земельної ділянки саме позивачу, представнику ОСОБА_1 знову було роз`яснено право заявити клопотання про призначення експертизи.

Однак, представник позивача вказав, що в матеріалах справи достатньо документів, які підтверджують протиправність набуття земельної ділянки ОСОБА_3 , і що ці земельні ділянки накладаються.

На думку апеляційного суду, висновок земельно-технічної експертизи є єдиним належним доказом на обґрунтування вимог позову, зокрема того, що саме спірна земельна ділянка була виділена позивачу і належать їй, і на її земельну ділянку накладається земельна ділянка відповідача. Однак правом на подання клопотання про призначення експертизи ОСОБА_1 ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не скористалася.

А відтак, ОСОБА_1 не довела факт порушення своїх прав відповідачем, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування рішення суду із ухваленням нового про задоволення позову.

Підстав надавати оцінку доводам апеляційної скарги з приводу незаконності набуття у власність попереднім власником ОСОБА_3 земельної ділянки не має, оскільки ОСОБА_1 не довела порушення її прав.

Враховуючи викладене, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2026 року слід змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду як на підставу для відмови у задоволенні позову на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Що стосується додаткового рішення суду, то апеляційний суд частково погоджується із доводами апеляційної скарги в цій частині.

Встановлено, що у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 19 червня 2024 року, ОСОБА_2 просила за результатами розгляду справи стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 103 421,10 грн. Вказано, що остаточний розмір судових витрат, разом із підтверджуючими доказами, будуть подані відповідачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

19 січня 2026 року судом першої інстанції ухвалено оскаржуване рішення суду, а 20 січня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відшкодування судових витрат, в якій вона просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 111 421,10 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем надано:

- договір про надання правничої допомоги від 06 червня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Руденко Т.С., за змістом п. 4.1 якого вартість послуг адвоката визначена додатком 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною (а.с.65-66 т.3);

- додаток 1 до договору про надання правничої допомоги від 06 червня 2024 року, яким визначено вартість послуг адвоката, зокрема: назву послуги, одиницю виміру та її вартість (а.с.67);

- акт приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору від 19 січня 2026 року, за яким вартість наданих послуг за період з 06 червня 2024 року по 19 січня 2026 року склала 111 421,10 грн (а.с.68).

Суд першої інстанції, врахувавши складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також результат розгляду справи, вважав за необхідне стягнути з позивачки на користь відповідачки 68 800 грн витрат на правничу допомогу, зважаючи на відмову у задоволені вимог позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення не мотивував свій висновок в частині обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, які він стягнув з позивача на користь відповідача.

Судом залишено поза увагою клопотання ОСОБА_1 від 04 квітня 2025 року про зменшення витрат на правничу допомогу, у якому вона просила у разі винесення рішення про відмову у задоволенні позову зменшити розмір стягнення реально понесених витрат на правову допомогу з 103 421,10 грн до 4 000 грн. Звернула увагу, що представником відповідача не надано детального опису наданих робіт (послуг). Вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. На сьогодні вона є пенсіонеркою, отримує пенсію в розмірі 11 000 гривень на місяць і інших доходів не має, на підтвердження чого надала підтверджуючі документи (а.с.148-152 т.2).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Апеляційний суд виходить з того, що фактично 83% витрат на правничу допомогу (92 621,10 грн) становить «гонорар успіху адвоката».

Сторони у пункті 4.2 договору про надання правничої допомоги від 06 червня 2024 року передбачили, що гонорар адвоката за позитивний результат (задоволення позову або відмову у задоволенні позову, часткове задоволення позову) складає 10 відсотків від суми позову або незадоволених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24 касаційний суд дійшов висновку, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху», не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.

Враховуючи, що фактично дії адвоката були спрямовані на підготовку відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив, що включає в себе вивчення документів та аналіз законодавства і судової практики, зважаючи на кількість судових засідань та їх тривалість, а також те, що позивач є особою пенсійного віку і розмір її пенсії є незначним, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, слід визначити у розмірі 10 000 гривень.

У зв`язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме підлягає зменшенню розмір витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2026 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду як на підставу для відмови у задоволенні позову на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу з 68 800 (шістдесят вісім тисяч вісімсот) гривень до 10 000 (десять тисяч) гривень.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

С.Г. Копаничук