Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №148/280/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/280/26

Провадження № 22-ц/801/1050/2026

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокуСправа № 148/280/26м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільнихсправ:

головуючого - Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ленчука Романа Ігоровича на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Пилипчука О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

У лютому 2026 року адвокат Ленчук Роман Ігорович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовлено, а позовну заяву разом з доданими до неї документами повернуто позивачеві.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Ленчук Р.І. оскаржує її в апеляційному порядку, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи скарги представник позивача вказує на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, в лютому 2026 року адвокат Ленчук Роман Ігорович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року справу передано за підсудністю до Томашпільського районного суду Вінницької області за місцем реєстрації відповідача.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовлено, а позовну заяву разом з доданими до неї документами повернуто позивачеві.

Суд у вказаній ухвалі зазначив, що подружжя не має від шлюбу неповнолітніх дітей, а тому згідно вимог ст.106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Разом із тим, суд першої інстанції зазначив, що позивач у позовній заяві не вказав про незгоду дружини на розірвання шлюбу в органах ДРАЦС, та не надав відмови ДРАЦС у розірванні шлюбу.

Тому, як вказав суд першої інстанції, на даний час спору між сторонами не існує.

Відмовляючи у відкритті провадження за позовом про розірвання шлюбу ухвалою від 06 лютого 2025 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки існує інший, позасудовий спосіб вирішення питання про розірвання шлюбу між подружжям, що не має неповнолітніх дітей, який позивачем не був дотриманий у відповідності до вимог чинного законодавства.

Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Таким чином, справа про розірвання шлюбу підлягає розгляду в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства, що прямо передбачено нормами чинного законодавства.

Висновки суду першої інстанції про існування іншого, позасудового способу вирішення питання про розірвання шлюбу між подружжям, що не має неповнолітніх дітей, який позивачем не був дотриманий у відповідності до вимог чинного законодавства, є передчасними та помилковими, оскільки розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку ст. 106 СК України є правом, а не обов`язком подружжя, і пред`явлення одним з подружжя, що не має дітей, позову про розірвання шлюбу безпосередньо до суду, є альтернативним способом розірвання шлюбу, який може бути використано на розсуд самого подружжя, що положенням ст.110 СК України не суперечить.

Відмовляючи у відкритті провадження про розірвання шлюбу судом першої інстанції залишено поза увагою, що оскільки в даному випадку подружжя вправі звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу, то законодавством України не передбачено обов`язковості надання суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт попереднього звернення сторін перед цим до органів РАЦС, зокрема, відмови державного органу РАЦС у розірванні шлюбу, відмови у прийнятті відповідної заяви органом РАЦС, або даних про заперечення відповідачем проти розірвання шлюбу, чи ухилення його від звернення до державного органу РАЦС з спільною заявою про розірвання шлюбу, а отже це не є обов`язком позивача.

Таким чином, суд першої інстанції не забезпечив захист прав та інтересів ОСОБА_1 і фактично усунувся від розгляду справи.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для відмови у відкритті провадження були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Апеляційний суд приходить до висновку, що відмова у відкритті провадження із підстав, наведених судом першої інстанції, не узгоджується з забезпеченням права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ленчука Романа Ігоровича – задовольнити.

Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Томашпільський районний суд Вінницької області).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді: О.В. Ковальчук

Т. Б. Сало