Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №185/11838/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3425/26 Справа № 185/11838/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/11838/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун Вероніки Юріївни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність.

Згідно виписки із Акту огляду МСЕК від 12 жовтня 2017 року до довідки серії 12 ААА № 049693 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яких: 45% - вібраційна хвороба, 10% - ХОЗЛ, 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки МСЕК від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААА № 001381 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яких: 45% - вібраційна хвороба, 10% - ХОЗЛ, 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки МСЕК від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААВ № 139642 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, підземно.

У зв`язку з чим просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у розмірі 245 000 грн., оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 130 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим.

Зазначає, що до позовної заяви ОСОБА_1 додано копію виписки до довідки МСЕК серії 12 ААА №049693 від 12 жовтня 2017 року, згідно з якою позивачу первинно-повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких первинно – 45% вібраційна хвороба, 10% ХОЗЛ, 5% нейросенсорна приглухуватість, та повторно – 5 % за виробничою травмою акт Н-1 №31 від 26 липня 2004 року.

Вказує, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку; у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду; моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат.

Вважає, що належним відповідачем у справі з відшкодування моральної шкоди за встановлені 5% втрати професійної працездатності ОСОБА_1 , внаслідок виробничої травми 26 липня 2004 року, є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як правонаступник Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Вищевказану обставину суд першої інстанції до уваги не взяв.

Зауважує, що наведені у позові обставини щодо порушення законодавства про охорону праці мають значення для вирішення цього спору, однак позивач не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив позивача надати відповіді на 7 питань, однак станом на день постановлення судового рішення 01 грудня 2025 року жодних відповідей на поставлені запитання або відмови і зазначенням підстав останньої до суду з боку позивача не надходило.

Отже, не зобов`язуючи позивача надати заяву свідка, суд першої інстанції порушив основні завдання цивільного судочинства (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ), принцип змагальності сторін і право відповідача на справедливий та об`єктивний судовий розгляд справи.

Звертає увагу, що у рішенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року зазначено, що внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Однак, зазначене твердження не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи №185/11838/25 відсутні докази, які підтверджують життєві обмеження та погіршення психологічного стану ОСОБА_1 .

Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо погіршення його психологічного стану та виникнення в нього психічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Cаме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

Вважає, що суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вищевказану обставину суд першої інстанції не взяв до уваги.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці.

Вказує, що вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено.

Зауважує, що ОСОБА_1 стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Наголошує, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній.

Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.

Позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Звертає увагу, що відповідно до пункту 19 Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року - не встановлено осіб, які порушили законодавство про охорону праці.

Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення – відсутня.

Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача.

Вказує, що сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача – не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків.

Зазначає, що позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров`я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту). Тобто, позивач хворів тривалий час, але під час періодичних медичних оглядів протягом роботи на підприємстві відповідача не зазначав скарг, не оскаржував результати періодичних медичних оглядів, внаслідок чого визнавався придатним до роботи в підземних умовах і не був своєчасно виведеним з підземних робіт на поверхневі.

Жодного підтвердження виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_1 в матеріали справи не надано.

Крім того, відповідно до наданої позивачем копії довідки МСЕК від 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 визначено потребу тільки у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні.

Зауважує, що аргументи позивача щодо життєвих обмежень не підтверджується належними та допустимими доказами. Таким чином, обмеження позивача полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

У зв`язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 60 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В., скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року по справі №185/11838/25 законним та обґрунтованим.

В апеляційні скарзі відповідач вказав, щодо відсутності в діях відповідача складу правопорушення, щодо не встановлення факту наявності моральної шкоди, щодо зменшення розміру моральної шкоди, щодо обов`язкового дослідження індивідуальної програми реабілітації інваліда, щодо порушення норм процесуального права.

Проте, позивач не погоджується з такими доводами та аргументами відповідача, які ним були викладені у апеляційній скарзі.

Зазначає, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок хронічного професійного захворювання, порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, а також працювати та забезпечувати собі гідне життя. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отримане професійне захворювання має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя.

Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Звертає увагу суду, що у виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 14 вересня 2017 року встановлено, що причинами виникнення професійного захворювання є: Еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 1 дБ (108 дБ при ГДР 107 дБ) по ДСН 3.3.6.039-99, робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30° 95 разів за зміну, при нормі 51-100 разів; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 20 кг, при нормі до 30 кг; фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м`язів рук, тулуба, ніг становило 5000 кг/м, при нормі до 44000 кг/м; величина статичного навантаження за зміну двома руками становило 48600 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; переходи пішки становили 1 км за зміну при нормі до 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксид кремнію до 10% в повітрі робочої зони в 12 разів перевищує ГДК (48,5 мг/м3, при ГДК – 4,0 мг/м3) по ГОСТ «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». Рівень відносної вологості повітря 76%, при нормі 75% по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 9 дБА (89 дБА при ГДР 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.

Тобто відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника.

Вказує, що відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що матеріали справи не містять відомостей щодо вчинених ним правопорушень у сфері охорони праці, що він забезпечив безпечні та нешкідливі умови праці, проте з даним твердженням позивач не погоджується та вважає дії відповідача неправомірними та такими, що призвели до не забезпечення виконання заходів по попередженню професійних захворювань, чим спричинили моральну шкоду позивачу.

Звертає увагу суду, що хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та безпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання.

Зазначає, що у зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше, а отже, даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання, у зв`язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.

Заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру – суперечить чинному законодавству, рішенням Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці.

Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я і отримання ним професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди з боку відповідача, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи.

Вважає за потрібне зазначити, що індивідуальну програму реабілітації немає необхідності досліджувати в судовому засіданні, оскільки позивач як на одну з підстав виникнення моральних страждань посилається на факти встановлення йому стійкої втрати працездатності та встановлення інвалідності. Дані факти підтверджуються копіями наявних в матеріалах справи довідок МСЕК, які ніким не оскаржені і їх правдивість не піддається розумному сумніву.

Розмір моральної шкоди позивач визначив виходячи зі своїх душевних страждань і саме такий визначений ним розмір відшкодування зможе покрити той негативний вплив, якого він зазнав на свій стан у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків.

Зауважує, що виплата позивачу одноразової допомоги, щомісячних сум на відшкодування втраченої працездатності, не є компенсацією моральної шкоди, оскільки всі ці виплати передбачені Законом як самостійні види страхових виплат, які відповідно до Закону не можуть враховуватись при визначенні сум грошової компенсації за моральну шкоду.

У зв`язку з чим, просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року у справі №185/11838/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 02 грудня 1991 року по 01 лютого 1998 року; з 13 лютого 1998 року по 04 травня 2017 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.

Відповідно до п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 14 вересня 2017 року (копія додається), затвердженого першим заступником начальника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: - вібраційна хвороба другої стадії від дії комбінованої вібрації з вираженими церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим дисциркуляторною енцефалопатією другої стадії, з вазмоторно-трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з вираженою полірадикулопатією поперековокрижовою L5, S1 та шийною С5, С6, С7 двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ст.), деформуючим остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ст.) і колінних (ПФ другого ст.) суглобів, стійкий больовий синдром. - хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «А». Легенева недостатність першого ступеня. - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).

Пункт 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.

Згідно п.17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: Еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 1 дБ (108 дБ при ГДР 107 дБ) по ДСН 3.3.6.039-99, робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30° 95 разів за зміну, при нормі 51-100 разів; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 20 кг, при нормі до 30 кг; фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м`язів рук, тулуба, ніг становило 5000 кг/м, при нормі до 44000 кг/м; величина статичного навантаження за зміну двома руками становило 48600 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; переходи пішки становили 1 км за зміну при нормі до 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксид кремнію до 10% в повітрі робочої зони в 12 разів перевищує ГДК (48,5 мг/м3, при ГДК – 4,0 мг/м3) по ГОСТ «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». Рівень відносної вологості повітря 76%, при нормі 75% по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 9 дБА (89 дБА при ГДР 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.

Згідно виписки із акту огляду Медико-соціальної експертної комісії від 12 жовтня 2017 року до довідки серії 12 ААА №049693 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким: 45% - вібраційна хвороба, 10% - хозл, 5%- нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААА № 001381 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 45% -вібраційна хвороба, 10% - хозл, 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААВ №139642 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою від 01 квітня 2024 року, від 20 червня 2024 року, від 04 липня 2024 року.

Відповідно до виписки від 01 квітня 2024 року позивач має скарги на періодичну задуху при помірному фізичному навантаженні, періодичний кашель з виділенням невеликої кількості мокротиння, відчуття нестачі повітря. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.

З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 65%, встановлення третьої групи інвалідності, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Так позивачу згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №049693 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким: 45% - вібраційна хвороба, 10% - хозл, 5%- нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААА № 001381 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 45% - вібраційна хвороба, 10% - хозл, 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2021 року серії 12 ААВ №139642 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Колегія суддів погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої судом з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, встановлення 3 групи інвалідності безстроково, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.

Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки ст.237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, спростовуються п.16 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4), від 14 вересня 2017 року, з якого вбачається, що обставини виникнення хронічного професійного захворювання, зокрема: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, а тому не приймаються колегію суддів.

Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментний біль, а триваючий стан.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» Зігун Вероніки Юріївни - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2025 року у цивільній справі №185/11838/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 06.05.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв