Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №201/6952/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3429/26 Справа № 201/6952/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/6952/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Куць О.О., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позову посилається на те, що з 08 червня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Через вторгнення, 16 березня 2022 року, позивач разом з дітьми виїхала за кордон.

Зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року шлюб між сторонами був розірваний.

Відповідно до листа Управління-служби у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради інформації щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків відносно дітей до управління-служби не надходило, що свідчить про належне виконання нею своїх батьківських обов`язків. Відповідно до листа ГУ НП в Дніпропетровській області не встановлено інформації щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у тому числі за ст.184 КУпАП, не має позивач і незнятої чи непогашеної судимості.

Зауважує, що позивач є законослухняною громадянкою, яка дотримується законів та правил суспільства та, як матір, приділяє належну увагу дітям, з якими вже три роки мешкає у Республіці Німеччина, де вона працевлаштована, а діти мають сталі соціальні зв`язки з місцем проживання та місце навчання.

Звертає увагу, що саме позивач створила для дітей належні у мови для їх морального, духовного, фізичного розвитку.

Натомість відповідач за три роки лише декілька разів відвідав дітей, останній раз це було у серпні 2024 року строком три дні. Позивач не чинить жодних перешкод у спілкуванні дітей з батьком, однак навіть засобами телефонного зв`язку відповідач майже не спілкується з дітьми, не вчиняє забезпечення інтересів останніх, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, втратив емоційний зв`язок з дітьми.

Позивач вказує, що під час судового процесу про розірвання шлюбу відповідач погрожував відібрати дітей, це йому потрібно виключно для забезпечення відстрочки від мобілізації, у зв`язку з чим батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, а тому вона змушена звернутись до суду.

Просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з нею - ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. та 1 211,20 грн. судового збору.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевцова В.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій, не може погодитись з таким рішенням суду, оскільки під час розгляду було неповною мірою з`ясовано усі обставини справи та не взято до уваги наявні в матеріалах справи докази.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності, не здійснив повного, всебічного, неупередженого та об`єктивного розгляду справи та припустився помилки під час оцінки доказів для доведення обґрунтованості позовних вимог, незаконно відхилив усі клопотання сторони позивача, в тому числі про виклик та допит у якості свідків певних осіб від 13 серпня 2025 року, про призначення експертизи від 12 серпня 2025 року та про призначення судово-психологічної експертизи від 29 вересня 2025 року. Отже, під час розгляду справи судом були порушені норми процесуального та матеріального права, що є підставою для його скасування.

Позивач, звертаючись з позовом до суду, мав на меті головне - захистити психічне здоров`я своїх дітей, оскільки погрози зі сторони батька відібрати дітей можуть призвести до негативних наслідків для фізичного та психічного здоров`я дітей.

Звертає увагу, що жодною нормою чинного законодавства України не встановлено обов`язку позивача, перед зверненням до суду, звертатися до органу опіки та піклування, правоохоронних органів тощо. Отже, законодавцем надано право вибору позивачу - або звернутися з позовом до суду або звернутися з заявою до вищевказаних органів, а потім до суду. Якщо позивач має підстави вважати, що його права порушуються, він може обрати шлях звернення до суду без попереднього звернення до вказаних органів звернення до суду.

Вважає звернення до суду, є найбільш ефективнішим способом врегулювання спору та відновлення порушених прав, оскільки суд володіє відповідними повноваженнями і виносить рішення обов`язкові для виконання.

Вказує, що цивільна справа №201/6952/25 повинна була бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен був вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень позивача, вимога цього позивача заслуговує на довіру.

Зауважує, що ч.2 ст.116 ЦПК України передбачає одним зі способів забезпечення судом доказів - допити свідків, призначення експертизи.

Судом першої інстанції були порушені процесуальні норми, оскільки 12 серпня 2025 року позивачем подано до суду клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

Звертає увагу суду на той факт, що клопотання про призначення експертизи було подано під час підготовчого судового засідання, з зазначенням у клопотанні сукупності підстав для необхідності її призначення, експерта який має право провести відповідну експертизу, переліку питань які необхідно поставити перед експертом. Не зважаючи на вищевикладені факти, суд протокольною ухвалою від 18 серпня 2025 року ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про призначення експертизи за передчасністю (даний факт підтверджує протокол судового засідання №4991592 від 18 серпня 2025 року), не обґрунтувавши в чому саме полягає передчасність клопотання.

Вважає відмову суду необґрунтованою, такою, що порушує право на доказування та представлення доказів.

Зауважує, що рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року по справі №201/6952/25 не містить навіть посилання на прийняте 18 серпня 2025 року рішення суду щодо відмови в задоволенні клопотання про призначення експертизи за передчасністю та його обґрунтування. Вищевикладене свідчить про порушення судом процесуальних норм, що є підставою для його скасування.

Також, 13 серпня 2025 року позивачем подано до суду клопотання про виклик та допит у якості свідків певних осіб, проте суд протокольною ухвалою від 18 серпня 2025 року ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про допит свідків за його передчасністю не обґрунтувавши в чому саме полягає передчасність клопотання.

Вважає, що суд відмовив у допиті свідків та у призначенні експертизи, не надавши вагомих та законних підстав, що є підставою для скасування спірного рішення, у зв`язку з порушенням права на подання доказів та принципу змагальності.

Зазначає, що сторони підтвердили факт, що мирова угода між сторонами не укладена, оскільки сторони не досягли згоди зі спірного питання. Даний факт підтверджується протоколом судового засідання №5356042 від 28 жовтня 2025 року.

Вищевикладене свідчить про наявність реального спору між сторонами, наявність порушеного права та необхідність захисту інтересів позивача та дітей.

У зв`язку з чим, просить рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року по справі № 201/6952/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Денисенко Т.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає висновок суду першої інстанції про відмову у позові, зважаючи на недоведеність необхідності захисту інтересів позивача та дітей мотивований, зокрема, тим, що позивач ОСОБА_1 разом з дітьми понад три роки мешкає у Республіці Німеччина, де позивач працює, а діти мають сталі соціальні зв`язки за місцем проживання та місце навчання. Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача щодо визначення місця проживання дітей разом із позивачем. Зокрема, у клопотанні від 27 червня 2025 року сторона відповідача вказувала, що ОСОБА_2 не має жодних зауважень щодо проживання дітей з матір`ю незалежно від територіального місця їх проживання, погоджується з тим, що позивач, як матір, здійснює всі необхідні дії щодо забезпечення безпечного рівня життя дітей за кордоном, приділяє їм належну увагу, піклується про них, займається їхнім вихованням, має тісний емоційний зв`язок з дітьми.

Вважає, що фактично цей спір щодо місця проживання дітей був ініційований їх матір`ю, з якою діти і так фактично проживали та продовжують проживати, як станом на час пред`явлення позову, так і станом на час ухвалення даного рішення. Батько дітей не вимагає зміни місця проживання дітей, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи доказів зворотного.

При цьому, суд не взяв до уваги посилання сторони позивача на наявність погроз з боку відповідача щодо відібрання дітей за відсутності у матеріалах справи доказів подання відповідних цивільних позовів про визначення місця проживання дітей з батьком, звернень до органу опіки та піклування, правоохоронних органів, тощо.

Зазначає, що вказані твердження суду першої інстанції, з яких він виходив при ухваленні рішення, доводами апеляційної скарги не спростовані. Скаржником у апеляційній скарзі не спростовано факт того, що позивач ОСОБА_1 разом з дітьми понад три роки мешкає у Республіці Німеччина, де позивач працює, а діти мають сталі соціальні зв`язки за місцем проживання та місце навчання.

Також, у апеляційній скарзі відсутні посилання на докази, якими підтверджено факт того, що відповідач ОСОБА_2 якимось чином намагається або намагався змінити місце проживання дітей, або висловлював будь-коли такі погрози.

Зауважує, що вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права. Разом із цим, зі змісту апеляційної скарги не вбачається, які саме норми матеріального права були порушені судом першої інстанції при вирішенні справи.

У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції було не повною мірою з`ясовано обставини справи та не взято до уваги наявні в матеріалах справи докази. Проте, у апеляційній скарзі не конкретизовано, які саме обставини не були з`ясовані судом першої інстанції, у чому вони полягають, чим підтверджені, а також який саме доказ з посиланням на аркуш справи не був взятий судом першої інстанції до уваги.

Також, скаржником не конкретизовано, у чому саме полягає помилка суду першої інстанції під час надання оцінки доказів та яких саме доказів з посиланням на аркуш справи, на яких вони містяться .

Що стосується суті клопотань позивача, то суд першої інстанції при вирішенні цієї справи розглянув вказані клопотання та надав їм оцінку, як і клопотанню відповідача від 27 червня 2025 року про закриття провадження у справі, дійшов вірного висновку про відмову у їх задоволенні з підстав їх необґрунтованості та передчасності, оскільки перед тим, як перейти до питання вирішення спору з наданням переваги тим чи іншим доказам, з`ясуванню підлягає питання наявності взагалі факту порушення права чи інтересу позивача, що й було зроблено судом першої інстанції.

Зауважує, що за відсутності у позовній заяві посилання позивачем на певні обставини, які свідчать про порушення відповідачем прав і свобод позивача, а також відсутності у матеріалах справи доказів того, що права і свободи позивача були порушені, суд першої інстанції надав обґрунтовану відмову у задоволенні клопотань позивача, оскільки з їх змісту не зрозуміло, які саме обставини підлягають доказуванню та що саме вони доводять.

Зі змісту апеляційної скарги не вбачається, якими саме діями, коли та за яких саме обставин, відповідач порушив права та законні інтереси позивача, в чому саме полягає намагання відповідача змінити місце проживання дітей та чим це підтверджено чи може бути підтверджено, чому позивач не може надати відповідні докази та чи намагався він їх отримати.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що до матеріалів позовної заяви додано апостильовану, перекладену та нотаріально засвідчену, копію підтвердження реєстрації 14 квітня 2022 року трьох спільних позивача та відповідача дітей з матір`ю у муніципалітеті за кодом 09175115 у квартирі, яка є єдиним місцем їх проживання з 14 квітня 2022 року у АДРЕСА_1 .

За весь цей час діти жодного разу не розлучалися з матір`ю, постійно проживали з нею у Німеччині, та жодного разу не були у м.Дніпро. А відповідач відвідував їх приїжджаючи до вказаного місця проживання його дітей з матір`ю. Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Зазначає, що предметом цього позову є не встановлення місця територіального проживання дітей, а встановлення їх проживання саме з позивачем, незалежно від географічного місця її перебування. Тобто, підставою для звернення позивача до суду має бути факт порушення її права на проживання разом зі своїми дітьми або невирішене між нею та відповідачем питання щодо проживання дітей разом з матір`ю. Проте, починаючи з моменту спільного виїзду ОСОБА_1 разом із дітьми та відповідачем з м.Дніпра, рішення про який було прийнято сторонами спільно, що підтверджено у позовній заяві, відповідач жодного разу не заперечував та тим більше не перешкоджав позивачу у тому, що усі троє дітей будуть проживати з нею, незалежно від факту їх розлучення.

Вказані обставини доводами апеляційної скарги та матеріалами справи не спростовані.

Наголошує на тому, що відповідач не має та не мав жодних зауважень щодо спільного проживання дітей разом з матір`ю, незалежно від територіального місця їх проживання, погоджується з тим, що позивач, як матір, здійснює всі необхідні дії щодо забезпечення безпечного рівня життя за кордоном, приділяє їм належну увагу, піклується про них, займається їхнім вихованням, має тісний емоційний зв`язок з дітьми.

У зв`язку з чим просила у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 відмовити, рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року у справі №201/6952/25 - залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шевцова В.В. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Денисенко Т.М. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно зі ст.ст.1, 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 червня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис 292.

Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року, яке набрало законної сили 25 березня 2025 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис 292 - розірвано.

Сторонами не заперечується, а відтак не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України, що позивач разом з дітьми з весни 2022 року мешкає у Республіці Німеччина (місто Еберсберг), зокрема, матеріали справи містять: договір оренди житлового приміщення у місті Еберсберзі; довідки з місця навчання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідку з дитячого садка, який відвідує ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; трудовий договір від 15 вересня 2024 року, укладений між роботодавцем та позивачем.

Місцем реєстрації позивача з дітьми у Республіці Німеччина згідно матеріалів справи значиться наступна адреса: АДРЕСА_2 . Датою реєстрації є 14 квітня 2022 року.

В Україні ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади та довідкою про склад сім`ї № 18702 від 07 липня 2025 року.

Згідно відповіді Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № В-70/0-1/09-25 від 26 вересня 2025 року надати висновок Адміністрації в порядку ст. 19 СК України є неможливим, оскільки з телефонної розмови з позивачем з`ясовано, що ОСОБА_1 з дітьми тривалий час проживає за кордоном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтувала, яке її суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або не визнається особою, до якої пред`явлено даний позов, позивачем не надано належних та достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження порушення певних прав (інтересів) позивача діями відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітніх дітей.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України). Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17, провадження №61-9074св20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено вище, сторони від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей, які з 2022 року мешкають разом з позивачем у Республіці Німеччина (місто Еберсберг), що не оспорюєся відповідачем.

З матеріалів справи вбачаться, що відповідач особисто та через свого представника, як в суді першої так і його представник в суді апеляційної інстанції чітко висловили свою позицію з приводу вимог позивача, згідно якої не заперечували проти того, що діти мешкають з останньою, що з боку сторони відповідача немає ніяких заперечень з даного питання.

Стороною позивача в суді не доведено зворотнього з наданням належних та допустимих доказів.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що батько (відповідач) не має та не мав жодних зауважень щодо спільного проживання дітей разом з матір`ю, незалежно від територіального місця їх проживання, погоджується з тим, що позивач, як матір, здійснює всі необхідні дії щодо забезпечення безпечного рівня життя за кордоном, приділяє їм належну увагу, піклується про них, займається їхнім вихованням, має тісний емоційний зв`язок з дітьми, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, з додержанням вимог процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

Доводи апеляційної скарги, що суд незаконно відхилив усі клопотання сторони позивача, в тому числі про виклик та допит у якості свідків певних осіб, про призначення судово-психологічної експертизи, суд апеляційної інстанції відхиляє з урахуванням предмета спору, позиції відповідача по справі, яка не спростована стороною позивача

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог з підстав їх необґрунтованості та передчасності, оскільки перед тим, як перейти до питання вирішення спору з наданням переваги тим чи іншим доказам, з`ясуванню підлягає питання наявності взагалі факту порушення прав чи інтересів позивача, що й було зроблено судом першої інстанції.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції викладеними у оскаржуваному рішенні і не є підставою для його скасування.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява №18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 06.05.2026р.

Головуючий суддя О.В.Агєєв