Вирок від 04 травня 2026 р. у справі №461/2930/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/2930/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1000/25 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № № 12025141360000503 за апеляційними скаргами прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 з доповненням на вирок Галицького районного суду м. Львова від 09.10.2025 відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, розлученого, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , водія відділення матеріально-технічного забезпечення комендантського взводу (для забезпечення ЗТУ), солдата, раніше судимого: вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.04.2025 р. засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт, 13.08.2025 р. знятий з обліку Франківського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області у зв`язку з відбуттям покарання у виді 100 годин громадських робіт,

обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та засудженого за ст. 128 КК України,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

потерпілого - ОСОБА_9 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_10

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

встановила:

Прокурор та представник потерпілого подали апеляційні скарги з доповненням на вирок Галицького районного суду м. Львова від 09.10.2025, яким ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.

Призначено ОСОБА_8 покарання за ст. 128 КК України у виді одного року позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання у виді одного року позбавлення волі, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.4 ст. 76 КК України нагляд за звільненим від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_8 на час проходження ним військової служби покладено на командира відповідної військової частини, а у разі звільнення з військової служби - на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не був обраний.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_9 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 80 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Речові докази:

-цифровий носій оптичний «СD-R» диск – залишено при матеріалах справи.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

У ході апеляційного розгляду прокурор просить допитати обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 , дослідити електронний документ - відеозапис з камери відеоспостереження, що міститься на оптичному диску.

Апелянт покликається, що не погоджується з перекваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_8 з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України та вважає, що судом першої інстанції при ухваленні вироку зроблено висновки, які не в повній мірі відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, та допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги апелянт мотивує наступним.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч.1 ст.121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст.128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів.

Так, допитаний в ході судового слідства у справі обвинувачений ОСОБА_11 зазначив, що вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні визнає частково, пояснив, що дійсно 02.03.2025 близько 04:03 год, перебуваючи на сходовій клітці другого поверху в будинку №5, що на проспекті Свободи у м. Львові, в ході конфлікту між ним та потерпілим ОСОБА_9 наніс останньому удар кулаком лівої руки в ділянку правого ока. При цьому зазначив, що не мав умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Визнав факт нанесення удару потерпілому, проте не хотів наносити удар такої сили, від якого б потерпілий впав. Вважав, що потерпілий не впаде від його удару і тому не очікував, що від удару потерпілому будуть заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Разом з тим, на запитання прокурора, які тілесні ушкодження він мав намір заподіяти потерпілому, відповів, що не знає. Також зазначив, що в той вечір він алкоголю не вживав, усвідомлював обстановку на місці події та факт того, що потерпілий перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння.

Сторона обвинувачення наполягає, що заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру та тяжкості. А оскільки особа за невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично.

Оглянутим в судовому засіданні відеозаписом, на якому зафіксовано подію кримінального правопорушення, підтверджується, що о 04:02:40 год. двоє осіб чоловічої статі (охоронці) випихають особу чоловічої статі, одягнуту в чорні штани та куртку зеленого кольору (потерпілого ОСОБА_9 ) на частину сходової клітки, при чому ОСОБА_9 розташовується на другій сходинці сходової клітки по напрямку спуску сходів вниз. Помітивши це, невідома особа, яка спустилась з поверху вище, одягнена в джинси сірого кольору, футболку зеленого кольору, взута в кросівки чорного кольору (обвинувачений ОСОБА_8 ), о 04:02:42 год наносить кулаком лівої руки особі, яку відштовхували на коридор (потерпілому ОСОБА_9 ), удар в область щелепи/правого ока, внаслідок чого той падає на сходи та не рухається.

Апелянт звертає увагу, що після отриманого удару потерпілий втратив свідомість, що підтверджується хаотичністю його падіння, оскільки останній будь-яких рухів не вчиняв.

Апелянт вважає, що дії ОСОБА_8 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками існував прямий причинний зв`язок, сила удару, його раптовість та спрямування в голову потерпілого підтверджують, що обвинувачений об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою буде така шкода, тобто діяв з непрямим умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №161/2455/20, обставини справи якої є схожими з обставинами даного кримінального провадження.

Разом з цим суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, зробив висновок про те, що ОСОБА_8 діяв необережно, хоча фактичні обставини кримінального провадження свідчать про протилежне - про непрямий умисел ОСОБА_8 на заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що, як наслідок, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того апелянт наполягає на неправильному застосуванні судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність. Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому покарання йому слід призначити із застосуванням ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік. При цьому судом визнано обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Разом з тим, така пом`якшуюча обставина, на думку сторони обвинувачення, хоча і помилково була зазначена в обвинувальному акті, не підтверджується дослідженими в ході судового слідства доказами, та визнання такої обставини пом`якшуючою є невмотивованим.

Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 у ході розгляду справи в суді першої інстанції вину визнав частково, не вчинив жодних дій, які б вказували на те, що він критично оцінює свою поведінку, осуджує таку та бажає залагодити провину (до прикладу, вибачення у потерпілого не просив, шкоду хоча б частково не відшкодував). Більше того, під час досудового розслідування допитаний в процесуальному статусі підозрюваного ОСОБА_8 скористався правом, передбаченим ст.63 Конституції України, та показань не надавав.

Даний вирок оскаржив представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 , який подав апеляційну скаргу з доповненням та просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання в межах санкції зазначеної статті, а цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задовольнити повністю.

Вважає, що вирок постановлено з грубими порушеннями вимог процесуального та кримінального права. Зокрема, судом невірно оцінено досліджені докази, внаслідок чого невірно встановлено обставини кримінального правопорушення і надано їм неправильну юридичну оцінку, а відтак вирок в частині вирішення цивільного позову не ґрунтується ні на фактичних обставинах справи, ні на законі. Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання суд не дотримався вимог матеріального та процесуального права.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що увесь процес заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень зафіксований на відеозаписі із камери спостереження, що був оглянутий під час судового розгляду. Запис засвідчує, що в момент, коли двоє осіб чоловічої статі (працівники бару) виштовхали ОСОБА_9 на площадку сходової клітки, ОСОБА_8 перебував на сходовому марші, який веде на верхній поверх. При цьому ОСОБА_9 навіть не був повернений обличчям до ОСОБА_8 і навіть не бачив його, а тому й не міг висловлюватись в його адресу.

Той же запис засвідчує рішучість і спрямованість дій обвинуваченого, який підійшовши до ОСОБА_9 , що стояв на бетонних сходах спиною донизу, миттєво, із великою силою наніс різкий удар лівою рукою і праву половину обличчя потерпілого. Від цього удару ОСОБА_9 , подолавши у падінні кілька метрів, впав горілиць на сходи. Усі ці події відбулись протягом 2-3 секунд, що вказує та рішучість дій ОСОБА_8 .

Даний запис дає уяву про силу удару, з яким ОСОБА_8 наніс удар. У своїх показаннях, яким надав віри суд першої інстанції, він повідомив, що завдав потерпілому не сильного удару долонею руки. Однак, на записі чітко видно, що для збільшення сили удару ОСОБА_8 під час замаху завів ліву руку собі аж за спину, після чого завдав замашного удару.

Наявне освітлення дозволяло ОСОБА_8 безпомилково бачити, що потерпілий перебуває безпосередньо на сходовому марші, що позаду нього відсутні будь-які перешкоди, які б зупинили його падіння, що ОСОБА_9 не тримається за поручень. Крім того, за твердженням ОСОБА_8 , йому було відомо, що потерпілий перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що мало б спонукати його до думки, що потерпілий внаслідок такого стану може мати порушену координацію рухів.

Отже, заподіяння ОСОБА_8 удару неминуче призвело б до падіння на бетонні сходи і такий розвиток подій не міг бути непрогнозованим для нього.

У цьому контексті апелянт звертає увагу на показання ОСОБА_8 , які він надав у суді першої інстанції, але які не знайшли відображення у вироку і не були оцінені судом. Зокрема, на запитання суду він повідомив, що в момент нанесення удару він узагалі не роздумував про його наслідки.

На таку байдужість вказує й посткримінальна поведінка обвинуваченого, адже у разі, коли б він не очікував падіння ОСОБА_9 на сходи, логічним з його боку було б одразу ж кинутись йому на допомогу. Натомість, спостерігаючи лежачого, у непритомному стані потерпілого, ОСОБА_8 переключив свою увагу на товариша ОСОБА_9 і намагався з`ясувати з ним стосунки.

Здійснюючи перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч.1 статті 121 на статтю 128 КК України, суд не врахував усі критерії, за якими проводиться розмежування складів цих злочинів.

Зважаючи на викладені обставини, байдуже ставлення ОСОБА_8 до наслідків нанесеного ним удару, його дії слід було кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України.

Таким чином, районним судом дії обвинуваченого безпідставно кваліфіковані за статтею 128 КК України. Крім того, у суду не було законних підстав для застосування до ОСОБА_8 положень статті 75 КК України, адже обвинувачений в судовому засіданні фактично заперечував існування між його діями та заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, мотивуючи що у потерпілого виник лише синець від його удару. Відповідно суд першої інстанції безпідставно послався на щире розкаяння обвинуваченого у вчиненому. Допомоги потерпілий від нього не отримав. У характеристиці командира частини також зазначено, що ОСОБА_8 зарекомендував себе з негативного боку. Практично всі обставини вчинення кримінального правопорушення були встановлені слідчим без участі ОСОБА_8 на підставі відеозапису.

Також суд не врахував, що для ОСОБА_8 звичне нанесення тілесних ушкоджень, навіть жінці, та по цьому факту був винесений вирок Личаківським районним судом м. Львова від 29.04.2024, за ч.1 ст. 125 КК України. Але менше ніж за рік обвинувачений наніс удари ОСОБА_12 .

Суд першої інстанції невірно вирішив позов потерпілого ОСОБА_9 , задовільнивши його лишень частково. Не було враховано стан здоров`я потерпілого, який протягом двох місяців страждав на безсоння, відчуття слабкості, погіршення слуху та інші наслідки. Через такі зміни потерпілому стало важче виконувати свої службові обов`язки через що був скерований на ВЛК, де визнаний придатним до служби виключно у військових частинах забезпечення, навчальних центрах, тилових підрозділах. Тобто переведений на нижчу посаду.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.03.2025 близько о 04:03 год. ОСОБА_8 , перебуваючи на сходовій клітці другого поверху в будинку АДРЕСА_2 , в ході конфлікту, який раптово виник між ним та потерпілим ОСОБА_9 , не маючи умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, не передбачаючи, що внаслідок отриманого удару потерпілий може впасти, вдаритись головою об сходи і отримати від такого падіння тяжкі тілесні ушкодження, тобто не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити, умисно наніс останньому удар кулаком лівої руки в ділянку правого ока, спричинивши при цьому потерпілому тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці правого ока, які відносяться до легкого тілесного ушкодження. Від нанесеного удару ОСОБА_9 впав на сходи. Внаслідок падіння та удару головою потерпілого об сходи потерпілий ОСОБА_9 отримав наступні тілесні ушкодження: синці в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння. Отримання потерпілим вищеперелічених тяжких тілесних ушкоджень знаходиться у прямому причинному зв`язку із протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_8 .

Такі дії останнього є необережними, тобто кримінальною протиправною недбалістю, оскільки обвинувачений не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у виді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, хоча він повинен був і міг їх передбачити.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора ОСОБА_6 про задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення та апеляційної скарги представника потерпілого, думку потерпілого ОСОБА_9 , підтриману його представником - адвокатом ОСОБА_7 про задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого в повному обсязі; думку обвинуваченого ОСОБА_8 , підтриману його захисником – адвокатом ОСОБА_10 , про залишення вироку суду першої інстанції без змін в частині кваліфікації та цивільного позову по відшкодуванню моральної шкоди, вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На переконання колегії суддів висновки суду першої інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченого ст. 128 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, є не обгрунтованими та не ґрунтуються на зібраних у справі належних та допустимих доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку.

Доводи апеляційної скарги прокурора та апеляційної скарги представника потерпілого про невідповідність висновків суду, в контексті визнання винним обвинуваченого саме за ст. 128 КК України, фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в заподіянні умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Однак суд першої інстанції дійшов переконання, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 були необережними, тобто кримінальною протиправною недбалістю, оскільки обвинувачений не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у виді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, хоча він повинен був і міг їх передбачити, а тому не вбачаючи в діях ОСОБА_8 саме умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а лише наявність необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України. При цьому судом було враховано та зазначено у вироку про часткове визнання обвинуваченим вини у скоєному, відсутність даних про будь-яку допомогу чи вибачення перед потерпілим за скоєне, та застосовано до обвинуваченого вимоги ст. 75 КК України, на підставі якої обвинуваченого було звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з врахуванням наступного.

Відповідно до вимог ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Згідно з приписами ч.1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких зокрема відноситься змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, диспозитивності.

За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, вказаних вимог закону дотримався не в повному обсязі, внаслідок чого допустив невідповідність своїх висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, призначив покарання, яке не відповідає вчиненому злочину.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 висунуте обвинувачення за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що є небезпечним для життя потерпілого в момент заподіяння.

На підтвердження обвинувачення суду були надані докази стороною обвинувачення, які досліджувалися безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції..

Суд обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у заподіянні потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень при цьому зазначив, що проаналізуваши та оцінивши дослідженні в судовому засіданні докази, які є належними, допустимими, достовірними, вагомими, узгодженими між собою.

У цій частині висновок суду підтверджується дослідженими судом доказами, у кримінальному провадженні, які наведені у вироку, і не заперечується учасниками апеляційного розгляду, однак апелянти посилаються на неповне відображення у вироку ключових моментів та фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для кваліфікації дій обвинуваченого, та неналежну оцінку справи в цілому, а також особи обвинуваченого.

З врахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що в конкретному випадку дії обвинуваченого були відповіддю на словесну образу його честі та гідності зі сторони потерпілого, а також те, що потерпілий плюнув на нього, відповідно ОСОБА_8 на зазначене наніс один удар потерпілому ОСОБА_9 та не передбачав можливих наслідки від своїх дій, хоча повинен був і міг передбачити, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз та показаннями самого обвинуваченого, який не бажав наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, а тому мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим суд кваліфікував дії обвинуваченого за ст. 128 КК України, є помилковим, на що обґрунтовано посилаються в апеляційних скаргах прокурор та представник потерпілого.

В основу висновку про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого суд першої інстанції поклав, зокрема, висновки судово-медичних експертиз, покази свідків, дані з відеозапису конфлікту, дослідженого безпосередньо в судовому засіданні, та зазначив, що отримання наявних у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень були не безпосереднім наслідком заподіяного обвинуваченим удару в ділянку правого ока потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об сходи, чого обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати.

Відсутність умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в діях обвинуваченого, суд першої інстанції мотивував також обставинами конфлікту, посилаючись на те, що ініціатором конфлікту був потерпілий і ним першим були вчиненні агресивні дії, що були направлені проти обвинуваченого та носили характер небезпеки для останнього.

Перевіривши обставини кримінального провадження, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 02.03.2025 р. близько о 04:03 год., перебуваючи на сходовій клітці другого поверху в будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, в ході конфлікту, який раптово виник між ним та потерпілим ОСОБА_9 , наніс останньому удар кулаком лівої руки в ділянку правого ока, спричинивши при цьому потерпілому тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці правого ока, та від нанесеного удару ОСОБА_9 впав на сходи, отримавши внаслідок падіння наступні тілесні ушкодження: синці в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 , у вчиненні вказаних дій, підтверджується дослідженими в суді першої та апеляційної інстанції доказами.

Так, з показань, допитаного в судовому засіданні, потерпілого ОСОБА_9 вбачається наступне. Він є військовослужбовцем та 02.03.2025 року перебував у відпустці. На сходовій клітці другого поверху в будинку АДРЕСА_2 до нього підійшов ОСОБА_8 , з яким потерпілий не був знайомий та з яким раніше не виникало конфліктів. Обвинувачений несподівано для потерпілого вдарив його рукою, внаслідок чого останній впав та вдарився головою об сходи. Після удару потерпілий знепритомнів. Повідомив, що йому були заподіяні тілесні ушкодження, перелом. Під час проходження військової служби мав легкі контузії, які ніяк не впливали на його стан здоров`я. Перед початком військової служби в Збройних силах України потерпілий проходив медичний огляд, за результатами якого останній був визнаний здоровим. ОСОБА_9 у судовому засіданні цивільний позов підтримав у повному обсязі. В обґрунтування заявленої позовної вимоги посилається на те, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілий перебував у медичному закладі на лікуванні до 11.04.2025 року. Тривалий час проходив реабілітацію. Його стан здоров`я погіршився, з`явилися запаморочення, відчуває слабкість, погіршився слух, втратив нюх, зникло відчуття смаку. Вказав, що черепно-мозкова травма відчутно змінила потерпілого фізично. ОСОБА_9 постійно відчуває головний біль, став невпевненим у своїх силах, змушений обмірковувати кожен свій крок і рух, щоб не погіршити стан здоров`я. Крім того, зазначив, що травмування негативно вплинуло на його кар`єру військовослужбовця. Тому просив стягнути з обвинуваченого 500 000 грн. моральної шкоди.

Висновком експерта № 71/25 (додаткова судово-медична експертиза) від 26.03.2025 року, відповідно до якого виявлені у потерпілого ОСОБА_9 тілесні ушкодження могли утворитись: синець в ділянці правого ока від контакту з тупим предметом, яким міг бути удар кулаком сторонньої особи, синці в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом - від контакту з твердою нерівною поверхнею при падінні на таку з прискоренням, наданого тілу шляхом удару сторонньої особи в ділянку правого ока.

Висновком експерта № 55/25 (судово-медична експертиза) від 04.03.2025 року, встановлено, що згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 18687 та при огляді потерпілого ОСОБА_9 , 1996 р.н., виявлено: синці в ділянці правого ока, в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом. Вказані ушкодження могли утворитись 02 березня 2025 року від контакту з тупими предметами і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.

Висновком експерта № 323/25 (додаткова судово-медична експертиза) від 15.09.2025 року, згідно з яким тілесне ушкодження у потерпілого ОСОБА_9 у вигляді синця в ділянці правого ока, яке утворилось внаслідок удару кулаком лівої руки сторонньої особи та від якого потерпілий впав на сходи, згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Протоколом огляду місця події від 02.03.2025 року та фототаблицею до протоколу огляду місця події від 02.03.2025 року по факту огляду сходової клітки та сходів між першим та другим поверхом за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до протоколу огляду місця події об`єктом огляду був під`їзд у будинку № 5, що на проспекті Свободи у м. Львів. Як вбачається з протоколу огляду місця події, на поверхах, сходовій клітці чи перилах не було виявлено речовини бурого кольору.

Протоколом огляду відеозаписів від 02.03.2025 року, відповідно до якого з відеозаписів встановлено наступне. О 04:02:40 год. двоє осіб чоловічої статі випихають особу чоловічої статі, одягнуту в чорні штани та куртку зеленого кольору на частину сходової клітки. Згодом невідома особа, яка спустилась з поверху вище, одягнена в джинси сірого кольору, футболку зеленого кольору, взута в кросівки чорного кольору, о 04.02.42 год. наносить особі, яку відштовхували на коридор, удар в області щелепи, внаслідок чого та падає на сходи, та лежить не піднімаючи рук. Після чого о 04.02.49 год., з відео вбачається, як ще одну особу відштовхують з приміщення на сходову клітку, яка одягнена в куртку білого кольору, кофту чорного кольору, сині джинси та взуття чорного кольору, з яким та ж сама особа в зеленій футболці конфліктує, але не наносить тілесних ушкоджень. Після чого особа в білі куртці йде до особи, яка лежить на сходах, та намагається надати допомогу.

Дослідженим у судовому засіданні відеозаписом зафіксовано нанесення удару ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 .

Також у судовому засіданні суду першої інстанції, у режимі відеоконференції, був допитаний свідок ОСОБА_13 , який показав, що зустрівся з ОСОБА_9 та ще одним знайомим. Вони разом відпочивали. Вказав, що перебував у закладі, але годину не пам`ятає. Момент нанесення удару ОСОБА_14 не бачив. Побачив, як потерпілий лежить на сходовій клітці, були сліди крові. Пізніше з відеозапису виявив, що потерпілий впав після удару. Також повідомив, що вживав алкоголь. Потерпілий теж вживав алкоголь. Був конфлікт між потерпілим та іншою особою-іноземцем.

З показів обвинуваченого ОСОБА_8 , надані в судовому засіданні суду першої інстанції, де він вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав частково, вбачається, що він дійсно 02.03.2025 р. близько 04:03 год., перебуваючи на сходовій клітці другого поверху в будинку АДРЕСА_2 , в ході конфлікту між ним та потерпілим ОСОБА_9 , наніс останньому удар кулаком лівої руки в ділянку правого ока. Причиною нанесення удару була образа честі та гідності обвинуваченого з боку потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп`яніння та конфліктував з присутніми в закладі відвідувачами та працівниками. Також його образило, що потерпілий плюнув йому в обличчя. При цьому, зазначив, що не мав умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Визнав факт нанесення удару потерпілому. Проте не хотів наносити удар такої сили, від якого б потерпілий впав. Вважав, що потерпілий не впаде від його удару і тому не очікував, що від удару потерпілому будуть заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Тому не згоден з кваліфікацією його дій органами досудового розслідування кримінального правопорушення. Вважає, що в його діях не мало місце умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Цивільний позов потерпілого не визнав та просив в задоволенні позову відмовити.

У суді апеляційної інстанції, після ознайомлення з відеозаписом подій, колегія судді не знайшла підтвердження показам обвинуваченого про те, що потерпілий плюнув йому в обличчя, тим самим образив, а також на відео відображено момент нанесення удару потерпілому, який первинно не бачив обвинуваченого та не міг очікувати удару, та, оскільки не тримався за поручні на сходах, впав, вдарився головою об сходи, втративши свідомість, при цьому обвинувачений, для нанесення удару в праве око потерпілого, відхилив руку для прискорення та сили нанесення удару. У подальшому обвинувачений не надав допомогу потерпілому, а продовжив конфліктувати з іншим відвідувачем, якого виштовхнули з квартири.

З врахуванням зазначено колегія суддів не погоджується з переконанням суду першої інстанції щодо оцінки дій обвинуваченого, а саме відсутності умислу в його діях, та відповідно перекваліфікації дій на вчинення з необережності та завдання тяжких тілесних ушкоджень.

Прокурор в суді апеляційної інстанції підтвердив, що в обвинувальному акті помилково було зазначено, як пом`якшуючу обставину, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального провадження.

Відтак дії обвинуваченого ОСОБА_8 носили усвідомлений та умисний характер і тому він, наносячи удар потерпілому ОСОБА_12 усвідомлював та передбачав наслідки вчиненого.

Обвинувачений ОСОБА_8 , який частково визнав вину у скоєному, а саме в тому, що наніс потерпілому удар, не просив пробачення у потерпілого ОСОБА_9 та не надавав останньому матеріальної допомоги по лікуванню та подальшій реабілітації від травм, які є наслідком отриманих тяжких тілесних ушкоджень від дій обвинуваченого.

Відповідно винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження об`єктивно підтверджується, дослідженими судом першої інстанції та перевіреними апеляційною інстанцією доказами.

При призначенні покарання обвинуваченому судом першої інстанції було враховано, позитивну службову характеристику командування військової частини, а також те, що ОСОБА_8 на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Суд першої інстанції зазначив у вироку про те, що обвинувачений ОСОБА_8 притягувався до кримінальної відповідальності та був засуджений вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.04.2025 р., за ч. 1 ст. 125 КК України, до покарання у виді 100 годин громадських робіт, яке повністю відбув до постановлення цього вироку. 13.08.2025 р. він знятий з обліку Франківського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області у зв`язку з відбуттям покарання у виді 100 годин громадських робіт.

Однак судом першої інстанції не було належним чином враховано обставини попереднього вироку, зокрема про те, що для обвинуваченого є можливим піднімати руки для нанесенню удару, як жінці так і невідомій особі.

Відповідно, судом першої інстанції не наведено належних обґрунтувань та, на переконання колегії суддів, безпідставно застосовано до обвинуваченого ОСОБА_8 вимоги ст. 75 КК України та звільнено його від відбування покарання з встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Оцінюючи зібрані у кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів вважає, що здобуті докази є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою та підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Суд першої інстанції, змінивши правову кваліфікацію з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

За таких обставин, колегія суддів вважає вирок щодо обвинуваченого таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку, яким ОСОБА_8 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України з призначенням покарання, передбаченого санкцією цієї статті.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжкого злочину.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_8 суд апеляційної інстанції також враховує дані про особу обвинуваченого, який за місце несення військової служби характеризується з негативної сторони, а не з позитивної, як зазначив суд першої інстанції (а.с.213 т.1), зокрема в характеристиці командування, від 17.03.2025, зазначено, що особисті інтереси даного військовослужбовця завжди переважають над інтересами служби; проведені виховні заходи з боку командування підрозділу впливу на поведінку вказаного військовослужбовця в повному обсязі не дають; посадові обов`язки виконує поверхнево, ініціативи та наполегливості при цьому не проявляє; потребує постійного контролю з боку командування та начальників.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, з принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуальності покарання, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень призначити покарання ОСОБА_8 в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі, у мінімальному розмірі.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 вимог ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

По справі було заявленого потерпілим ОСОБА_9 цивільний позов про стягнення з обвинуваченого на його користь коштів за завдану моральну шкоду, в сумі 500 000 гривень, через отримані тяжкі тілесні ушкодження, які в подальшому порушили сталий ритм життя, бо стан здоров`я погіршився, відтак він, як військовослужбовець втратив можливість належним чином виконувати свої службові обов`язки та був переведений по службі на меньш оплачувану посаду та ще потребує коштів для подальшої реабілітації від отриманих травм.

Зазначений цивільний позов судом першої інстанції було оцінено в сумі 80 000 гривень, що на думку представника потерпілого не відповідає заявленим обставинам.

З таким твердженням колегія судів частково погоджується.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено факт травмування потерпілого ОСОБА_9 та зазначено наслідки для здоров`я потерпілого, зокрема висновком експерта № 55/25 (судово-медична експертиза) від 04.03.2025 року, встановлено, що згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 18687 та при огляді потерпілого ОСОБА_9 , 1996 р.н., виявлено: синці в ділянці правого ока, в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом. Вказані ушкодження могли утворитись 02 березня 2025 року від контакту з тупими предметами і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.

Висновком експерта № 71/25 (додаткова судово-медична експертиза) від 26.03.2025 року, відповідно до якого виявлені у потерпілого ОСОБА_9 тілесні ушкодження могли утворитись: синець в ділянці правого ока від контакту з тупим предметом, яким міг бути удар кулаком сторонньої особи, синці в потиличних ділянках з обох сторін, синець на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, перелом правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелом лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно-геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом - від контакту з твердою нерівною поверхнею при падінні на таку з прискоренням, наданого тілу шляхом удару сторонньої особи в ділянку правого ока.

Вирішуючи цивільний позов, пред`явлений до ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України закріплене право на судовий захист від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі за наявності її вини, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Потерпілому внаслідок протиправних дій з боку обвинуваченого ОСОБА_8 , завдано моральної шкоди, яка виразилась у погіршенні стану здоров`я, порушенні звичного способу життя. ОСОБА_9 відчуває сильний головний біль, незначні фізичні навантаження викликають запаморочення, протягом двох місяців страждає від безсоння, відчуває слабкість, погіршення слуху.

Суд апеляційної інстанції при вирішення питання цивільного позову бере до уваги наступне.

Потерпілий ОСОБА_9 отримав 02.03.2025 року, на стаціонарному лікуванні перебував до 11.04.2025 року, після чого протягом місяця лікувався амбулаторно. У червні-липні 2025 року потерпілий проходив обстеження у ВМКЦ Західного регіону, де на момент огляду у нього все ще були наявними окремі із наслідків травм. Достовірність цих слів підтверджено дослідженими відповідними медичними документами, яким суд першої інстанції не надав оцінку.

Так 25.06.2025 року лікарем - отоларингологом констатовано наявність у ОСОБА_14 нейросенсорної односторонньої втрати слуху, з повним збереженням слухового сприйняття на протилежній стороні. Зазначена травма є хронічною, пожиттєвою. Але суд узагалі не врахував цієї обставини, як й інших довготривалих наслідків перелому правої тім`яної та скроневої кісток з поширенням на основу, перелому лівої скроневої кістки з поширенням на основу з контузійно - геморагічними вогнищами та травматичним субарахноїдальним крововиливом, як то: погіршення пам`яті та концентрації уваги, проблеми з осмисленням інформації, головний біль, запаморочення, порушення сну та інше. Усі ці наслідки відкритої черепно-мозкової травми не минають і почасти залишаються у людини до кінця життя.

Колегія суддів при вирішені цивільного позову враховує доводи представника потерпілого, зокрема про те, що з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ОСОБА_9 добровольцем пішов на службу у Збройні Сили України. Його підрозділ майже постійно виконував завдання на лінії бойового зіткнення із ворогом. Зважаючи на професійні та особисті якості ОСОБА_9 за час служби він призначався на різні командні посади, останньою з яких до заподіяння ОСОБА_8 удару була посада заступника командира одного з батальйонів Збройних Сил України. Після завершення лікування ОСОБА_9 повернувся у рідний підрозділ, однак фізичний стан став перешкодою для повноцінного виконання ним службових обов`язків (що є дуже важливим у бойових умовах). Він змушений був ніяковіти перед своїми побратимами (командуванням, іншими офіцерами, підлеглими) за те, що не в повній мірі може виконувати поставлені йому завдання, визнавати свою нездатність правильно, оперативно аналізувати бойову ситуацію і віддавати найбільш виважені накази.

Командуванням він був скерований для проходження військово- лікарської комісії, яка 15.07.2025 року у зв`язку перенесеними ОСОБА_9 травмами визнала його придатним до служби виключно у військових частинах забезпечення, навчальних центрах, медичних та інших тилових підрозділах. У зв`язку з цим він був переведений в інший підрозділ на нижчу посаду, де проходить службу в даний час. Тож внаслідок дій ОСОБА_8 підрозділ втратив ефективного досвідченого бойового офіцера, а військова кар`єра ОСОБА_9 фактично завершена.

Відтак особисте життя, здоров`я, місце служби у потерпілого ОСОБА_9 зазнало значних, негативних наслідків саме з моменту отримання трав спричинених діями обвинуваченого ОСОБА_8 , що значною мірою впливає на розмір відшкодування завданої моральної шкоди.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, виходячи з характеру правопорушення, обсягу протиправних дій обвинуваченого, глибини фізичних та душевних страждань потерпілого, відсутність вибачень та матеріальної допомоги зі сторони обвинуваченого ОСОБА_8 , враховуючи вимоги розумності та справедливості, а також зважаючи на те, що позовні вимоги мотивовані умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, колегія суддів дійшла переконання, що на користь потерпілого з обвинуваченого слід стягнути моральну шкоду у сумі 200 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Апелянти просили залишити без задоволення клопотання про необхідність дослідження доказів в суді апеляційної інстанції.

Покарання у виді позбавлення волі є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів у майбутньому.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, апеляційну скаргу представника потерпілого слід задовольнити частково, вирок суду першої інстанції – скасувати.

Керуючись ч.15 ст. 615, ст.ст. 404, 405, 407, 409, 411, 413, 420, 424 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 - задовольнити.

Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 09.10.2025 яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та звільненого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з покладенням на нього обов`язків передбачених ст.76 КК України - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ) на користь потерпілого ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_3 ) заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 200 00, 00 (двісті тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Речові докази:

-цифровий носій оптичний «СD-R» диск - залишити при матеріалах справи.

Строк відбування покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: