Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №674/38/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/38/26

Провадження № 2/674/349/26

РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., з участю секретаря судового засідання Бойчук С.В., представника позивача - адвоката Філіпова Ю.М., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомКомунального підприємства Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків (ціна позову 1 084 153, 71 грн),

в с т а н о в и в :

Комунальне підприємство Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" (далі - позивач) звернулося до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з наказом № 120-к від 09.09.2021 ОСОБА_1 з 10.09.2021 прийнято на роботу до Комунального підприємства Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" на посаду головного інженера. 08.11.2021 відповідач під розпис ознайомлений з посадовою інструкцією головного інженера.

Згідно з наказом № 6/1-к від 08.02.2023 ОСОБА_1 з 08.02.2023 увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період зі збереженням місця роботи та посади.

03.11.2022 Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області Державної аудиторської служби України складено акт № 06-08/10 ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 по 30.06.2022. За результатами зазначеної ревізії, з посиланням на протокол інвентаризаційної комісії від 29.09.2022, встановлено, що в порушення ч. 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996, п. 3.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, абз. 3 п. 5 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, по головному інженеру підприємства ОСОБА_1 встановлено нестачу паливно-мастильних матеріалів на суму 1 084 153,71 грн та лишки на суму 2 612,50 грн.

Вказуючи на наведені обставини, позивач, з посиланням на п. 1 ст. 130, ст. 134, п. 4 ч. 1 ст. 232 КЗпП України та ст. 1166 ЦК України, просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 1 084 153,71 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 16 262,30 грн.

Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 13.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву та окрему заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 24.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представникпозивача КП Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" - адвокат Філіпов Ю.М. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності зазначив, що норма ч. 3 ст. 233 КЗпП України є чітко визначеною законом, і вирішення цього питання залишив на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на викладені ним у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування строків позовної давності заперечення, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що, перебуваючи на посаді головного інженера, виконував усі покладені на нього функціональні обов`язки в межах посадової інструкції. Жодних недостач він не допускав. Паливно-мастильні матеріали зберігались у директора підприємства, що, за його твердженням, могли підтвердити члени інвентаризаційної комісії.

Відповідач пояснив, що з листопада 2021 року паливні талони на дизельне паливо та бензин він особисто не отримував і не зберігав. Фактично роль відповідача зводилася до передання талонів водіям під розпис у заправних відомостях, при цьому акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей під його звіт не складалось і договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність із ним не укладалось. Паливно-мастильні матеріали були використані у господарській діяльності підприємства, що, за його твердженням, підтверджується актами списання, шляховими листами та заправними відомостями. Причини непроведення списання в бухгалтерському обліку відповідачу невідомі, оскільки ведення бухгалтерського обліку до його посадових обов`язків не належало.

В окремій заяві про застосування строків позовної давності відповідач, посилаючись на ч. 3 ст. 233 КЗпП України, зазначив, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Оскільки шкоду, на яку посилається позивач, виявлено за результатами ревізії, що завершилась 03.11.2022, а позов подано до суду лише в січні 2026 року, відповідач вважає, що передбачений ч. 3 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду пропущено.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного доказу, суд встановив такі обставини.

Згідно з наказом № 120-к від 09.09.2021 ОСОБА_1 з 10.09.2021 прийнято на роботу до Комунального підприємства Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" на посаду головного інженера. 08.11.2021 відповідач ознайомлений з посадовою інструкцією головного інженера.

Згідно з наказом № 6/1-к від 08.02.2023 ОСОБА_1 з 08.02.2023 увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період зі збереженням місця роботи та посади.

03.11.2022 за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області, складено акт № 06-08/10. Відповідно до зазначеного акта, за результатами проведеної згідно з наказом по підприємству від 06.09.2022 № 16-ОД та протоколом інвентаризаційної комісії від 29.09.2022 інвентаризації загальною обліковою вартістю майна 18 976 317,84 грн встановлено по двох матеріально відповідальних особах нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 1 095 577,11 грн та лишки на суму 2 612,50 грн, у тому числі по головному інженеру ОСОБА_1 - нестачу паливно-мастильних матеріалів на суму 1 084 153,71 грн та лишки на 2 612,50 грн.

При цьому з матеріалів акта ревізії вбачається, що відповідачем у ході ревізії надавались письмові пояснення, в яких він зазначав, що у період з листопада 2021 року паливні талони на дизельне паливо та бензин не отримував і не зберігав, паливно-мастильні матеріали зберігалися у директора підприємства, тому про залишки чи лишки пального йому не було відомо на момент проведення інвентаризації. Відповідач також зазначав, що паливно-мастильні матеріали були використані в процесі господарської діяльності підприємства, що підтверджується актами списання, шляховими листами та заправними відомостями.

Позивачем до матеріалів справи не подано та судом не встановлено наявності письмового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного між позивачем та відповідачем у порядку, передбаченому ст. 135-1 КЗпП України.

У матеріалах справи відсутні докази передання відповідачу під звіт за разовою довіреністю чи за іншими разовими документами товарно-матеріальних цінностей (паливно-мастильних матеріалів, паливних талонів тощо), нестача яких заявлена позивачем до стягнення. Жодного акта приймання-передання товарно-матеріальних цінностей під звіт відповідача, разової довіреності на одержання конкретної кількості паливно-мастильних матеріалів, відомостей чи розписок ОСОБА_1 про прийняття на себе таких товарно-матеріальних цінностей до суду не подано.

З посадової інструкції головного інженера, копія якої долучена до позовної заяви, не вбачається покладення на головного інженера обов`язків з ведення обліку, зберігання чи відпуску паливно-мастильних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до п. 4.4 посадової інструкції головний інженер несе відповідальність за правопорушення, скоєні у процесі своєї діяльності, у межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством, тобто на загальних підставах. Жодного спеціального положення про повну матеріальну відповідальність головного інженера за ввірені йому товарно-матеріальні цінності інструкція не містить.

Доказів того, що нестача паливно-мастильних матеріалів була заподіяна діями відповідача, які мають ознаки кримінального правопорушення та встановлені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, або діями, вчиненими у нетверезому стані, або умисним знищенням чи зіпсуттям майна, позивачем до суду не подано.

Позов поданий позивачем до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у січні 2026 року.

Згідно зі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Працівники несуть матеріальну відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, передбачених ст. 134 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків, а також у інших випадках, передбачених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з системного тлумачення наведених норм трудового законодавства, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, в обов`язок власника або уповноваженого ним органу входить доведення сукупності чотирьох умов: наявності реальної прямої дійсної шкоди; протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) працівника, що полягає у порушенні покладених на нього трудових обов`язків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою працівника і дійсною шкодою; вини працівника. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість покладення на працівника матеріальної відповідальності.

При цьому загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 132 КЗпП України, є обмежена матеріальна відповідальність працівника в межах його середнього місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність є винятком із цього загального правила і може бути покладена на працівника лише у випадках, прямо та вичерпно передбачених ст. 134 КЗпП України, тлумачення якої є таким, що не допускає розширення.

Аналізуючи матеріали справи в контексті наведених норм, суд встановлює відсутність доказів обставин, які за змістом ст. 134 КЗпП України могли б бути підставою для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за заявлену до стягнення нестачу паливно-мастильних матеріалів.

У матеріалах справи відсутній письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений між позивачем та відповідачем у порядку, передбаченому ст. 135-1 КЗпП України. Натомість саме укладення такого договору, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, є необхідною підставою для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Відсутні також докази того, що посада головного інженера, яку обіймав відповідач, віднесена до Переліку посад і робіт, з якими може укладатися письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Посадова інструкція головного інженера, з якою відповідача ознайомлено 08.11.2021, не покладає на нього обов`язків з обліку, зберігання, відпуску чи руху паливно-мастильних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей. Загальне посилання у п. 4.4 посадової інструкції на відповідальність у межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством, є констатацією загальних принципів юридичної відповідальності і не може розглядатися як спеціальне положення про покладення на головного інженера повної матеріальної відповідальності за збереження ввірених йому товарно-матеріальних цінностей.

Позивачем не надано доказів того, що паливно-мастильні матеріали або паливні талони передавалися відповідачу під звіт за разовою довіреністю чи за іншими разовими документами в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України. Жодного акта приймання-передання товарно-матеріальних цінностей під звіт відповідача, жодної разової довіреності, виданої на ім`я відповідача на отримання конкретної кількості паливно-мастильних матеріалів, жодних відомостей чи розписок ОСОБА_1 про прийняття на себе будь-яких товарно-матеріальних цінностей у матеріалах справи не міститься. Сам акт ревізії від 03.11.2022 № 06-08/10, на який посилається позивач, відомостей про передання відповідачу під звіт конкретних товарно-матеріальних цінностей із зазначенням їх найменування, кількості, дати та документа, на підставі якого здійснено таку передачу, не містить.

У матеріалах справи відсутні докази того, що шкода була заподіяна діями відповідача, які мають ознаки кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України). Жодного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, ухвали суду про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами або іншого процесуального документа, який підтверджував би кримінально-протиправний характер дій відповідача, до суду не подано.

Не доведено й інших обставин, передбачених ст. 134 КЗпП України, зокрема щодо нетверезого стану працівника, умисного знищення чи зіпсуття майна, переданого працівникові в користування, тощо.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази як того, що відповідач ОСОБА_1 був матеріально відповідальною особою у розумінні ст. ст. 134, 135-1 КЗпП України, так і того, що за ним обліковувались чи були ввірені йому під звіт у встановленому законом порядку будь-які товарно-матеріальні цінності, у тому числі паливно-мастильні матеріали, нестача яких заявлена позивачем до стягнення.

Окремо суд звертає увагу на те, що сам по собі акт ревізії від 03.11.2022 № 06-08/10 не може бути достатнім доказом для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у повному розмірі заявленої шкоди. Зазначений акт фіксує лише виявлені інвентаризаційною комісією розбіжності між обліковими та фактичними залишками паливно-мастильних матеріалів. Висновок ревізії про нестачу саме за головним інженером ґрунтується на самому факті виявлення розбіжностей в обліку, без встановлення та документального підтвердження того, що відповідні товарно-матеріальні цінності перебували саме на матеріальній відповідальності ОСОБА_1 на підставі укладеного з ним договору про повну матеріальну відповідальність або інших передбачених законом підстав.

Більше того, при складенні акта ревізії відповідачем надавались письмові пояснення, в яких він зазначав, що з листопада 2021 року паливні талони не отримував і не зберігав, що пальне зберігалося у директора підприємства, що члени інвентаризаційної комісії могли підтвердити відповідні обставини, а також що паливно-мастильні матеріали фактично використані у господарській діяльності підприємства. Зазначені пояснення відповідача жодними доказами, поданими позивачем, не спростовані.

Враховуючи покладений на власника або уповноважений ним орган обов`язок доказування підстав та умов матеріальної відповідальності працівника, передбачений ст. 138 КЗпП України, та виходячи із засади змагальності цивільного судочинства (ст. 12 ЦПК України), за якою кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій, суд констатує, що позивачем не доведено наявності порушення відповідачем покладених на нього трудових обов`язків, наявності прямої дійсної шкоди, заподіяної саме винними протиправними діями відповідача, причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заявленою нестачею, а також підстав для застосування до нього повної матеріальної відповідальності за ст. 134 КЗпП України.

За таких обставин позов Комунального підприємства Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 1 084 153,71 грн є необґрунтованим по суті та не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків звернення до суду слід зазначити наступне.

Відповідачем у встановлений судом строк подано окрему заяву про застосування строків позовної давності з посиланням на ч. 3 ст. 233 КЗпП України.

Згідно з ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як встановлено судом, шкоду, на яку посилається позивач у позовній заяві, виявлено за результатами ревізії, що завершилася складанням акта № 06-08/10 від 03.11.2022. Позов до суду подано позивачем у січні 2026 року, тобто з пропуском передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України річного строку звернення до суду більш ніж на два роки. Жодних доказів існування поважних причин пропуску такого строку, як і клопотання про його поновлення, позивачем не подано.

При цьому суд враховує, що у системі цивільного права України позовна давність є матеріально-правовою категорією. Її сплив не припиняє права вимоги, а лише позбавляє носія цього права можливості отримати судовий захист. З цього випливає послідовність розгляду спору: суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені та чи є відповідні позовні вимоги обґрунтованими, і лише після позитивної відповіді на ці питання, за наявності заяви сторони у спорі, переходить до питання про застосування позовної давності.

Така послідовність випливає з правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, відповідно до якої при вирішенні спору суд насамперед з`ясовує питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться та чи порушені ці права; суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. Аналогічний підхід відображено в усталеній практиці Верховного Суду, згідно з якою відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Виходячи з наведеного, оскільки за результатами розгляду справи по суті суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог через відсутність доказів наявності у відповідача статусу матеріально відповідальної особи та обставин, що є підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності, відмова в задоволенні позову відбувається насамперед за самостійною підставою - недоведеності позивачем обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог.

Водночас встановлений судом факт пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду, передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України, є додатковою самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 130, 132, 134, 135-1, 138, 233 Кодексу законів про працю України, ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Комунального підприємства Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов`язків, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

позивач - Комунальне підприємство Дунаєвецької міської ради "Благоустрій Дунаєвеччини", місцезнаходження: м. Дунаївці вул. Соборна, 11, Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 40326124;

відповідач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Давид БАРАТЕЛІ