Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №671/459/26 — Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа № 671/459/26

Провадження № 2/671/588/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 р. м. Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Никифорова Є. О.,

секретар судового засідання Козак Г. А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 26 жовтня 2007 року, який рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2023 року було розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу, за домовленістю між сторонами, діти залишилися проживати разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як відповідачка проживає за межами України, зокрема в Республіці Польща.

Позивач зазначає, що відповідачка участі у вихованні та утриманні дітей не бере, з березня 2023 року разом із дітьми не проживає, має заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01.01.2026 року становить 10198,81 грн.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано: довідку про склад сім`ї від 30.01.2026 № 55, видану Теофіпольською селищною радою, відповідно до якої до складу сім`ї ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , входять: заявник, донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 ; довідки Теофіпольської селищної ради від 09.10.2025 № 627 та від 04.02.2026 № 62 щодо відсутності реєстрації відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 та її фактичне не проживання за цією адресою; характеристику Лисогірської гімназії № 20 від 04.02.2026 відповідно до якої ОСОБА_1 проживає разом із двома дітьми та самостійно здійснює їх виховання, у зв`язку із перебуванням матері за кордоном. Батько забезпечує належні побутові умови для проживання та розвитку дітей, своєчасно піклується про їх харчування, здоров`я, навчання та виховання. Діти охайні, доглянуті, відвідують навчальний заклад, забезпечені усім необхідним для освітнього процесу; відповідь КНП «Теофіпольський ЦПМСД» від 20.01.2026 № 31 відповідно до якої за наявними в закладі охорони здоров`я обліковими даними: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на відповідні дати перебували/перебувають на обслуговуванні у лікаря-педіатра ОСОБА_9 (декларації укладені між лікарем педіатром та батьком дітей). Зі слів лікаря-педіатра, за останній рік з дітьми на прийом звертався батько, так як інформація, хто із дитиною приходить на прийом до лікаря в електронній системі не фіксується; копії декларацій із лікарем; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість відповідачки зі сплати аліментів станом на 08.01.2026 року становить 10198,81 грн.

Позивач вказує, що він самостійно забезпечує дітей, здійснює їх виховання, догляд, забезпечує їх навчання та лікування, а встановлення відповідного факту необхідне йому для реалізації права на відстрочку від мобілізації.

Позивач просив встановити факт того, що він самостійно виховує та утримує дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відзив у справі не надходив.

16.03.2026 провадження у справі відкрито. Судом ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Залучено до участі у справі орган опіки та піклування - виконавчий комітет Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Зобов`язано орган опіки та піклування - виконавчий комітет Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області до 09.04.2026 надати до суду висновок щодо розв`язання спору.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Позивач пояснив, що після розірвання шлюбу з відповідачкою він дійсно самостійно виховує і утримує двох неповнолітніх дітей в той час як відповідачка проживає у Польщі та вихованням й утриманням дітей не цікавиться, аліменти не сплачує. На даний час він працює, утримує дітей, однак бронювання від мобілізації за місцем роботи не має. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей йому необхідно для оформлення відстрочки від мобілізації, оскільки у разі його мобілізації діти залишаться без батьківського піклування.

Представник органу опіки та піклування надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наданий висновок підтримав та просив його врахувати при ухваленні рішення.

Відповідач подала до суду заяву, у якій вона просила розгляд справи проводити за її відсутності, не заперечує щодо задоволення позову.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 26 жовтня 2007 року. Зазначений шлюб рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2023 року було розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу, за домовленістю між сторонами, діти залишилися проживати разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про склад сім`ї від 30.01.2026 № 55, що видана Теофіпольською селищною радою, до складу сім`ї ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , входять: заявник, донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 .

Згідно з довідками Теофіпольської селищної ради від 09.10.2025 № 627 та від 04.02.2026 № 62 відповідачка за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрована та не проживає.

Відповідно до характеристики Лисогірської гімназії № 20 від 04.02.2026 позивач ОСОБА_1 проживає разом із двома дітьми та самостійно здійснює їх виховання, у зв`язку із перебуванням матері за кордоном. Батько забезпечує належні побутові умови для проживання та розвитку дітей, своєчасно піклується про їх харчування, здоров`я, навчання та виховання. Діти охайні, доглянуті, відвідують навчальний заклад, забезпечені усім необхідним для освітнього процесу.

Згідно відповіді КНП «Теофіпольський ЦПМСД» від 20.01.2026 № 31 за наявними в закладі охорони здоров`я обліковими даними: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на відповідні дати перебували/перебувають на обслуговуванні у лікаря-педіатра ОСОБА_9 (декларації укладені між лікарем педіатром та батьком дітей). Зі слів лікаря-педіатра, за останній рік з дітьми на прийом звертався батько, так як інформація, хто із дитиною приходить на прийом до лікаря в електронній системі не фіксується; копіями декларацій із лікарем, що укладені з позивачем - батьком дітей.

Судом встановлено, що судовим наказом Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21.10.2025 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20.10.2025.

Згідно з розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, заборгованість відповідачки зі сплати аліментів за вказаним судовим наказом станом на 08.01.2026 становила 10198,81 грн, а станом на 01.04.2026 зазначена заборгованість становить 40640,48 грн.

Ту обставину, що відповідачка з 2023 року участі у вихованні та утриманні дітей не бере підтвердила також свідок ОСОБА_10 .

Свідок показала, що із сторонами вона знайома, так як її батьки проживають у с. Лисогірка, Хмельницького району Хмельницької області по сусідству з позивачем. Вона майже щотижня відвідує батьків у с. Лисогірка та бачиться із ОСОБА_1 . Підтвердила, що вихованням двох дітей батько займається особисто, а ОСОБА_3 з 2023 завжди відсутня. Вона зв`язувалася із ОСОБА_3 у соціальних мережах, і остання повідомила, що проживає у Польщі.

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 03.04.2026 мати неповнолітніх утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_3 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Вихованням та утриманням дітей займається батько.

Зважаючи на введений в Україні воєнний стан, пов`язаний з необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності в умовах збройної агресії і той факт, що батько самостійно займається вихованням дітей, він хвилюється за їх життя, здоров`я та матеріальне забезпечення. У випадку майбутньої мобілізації, його малолітні діти залишиться самі. У дітей не буде нікого, хто зможе їх виховувати, утримувати та фінансово забезпечувати. А тому, встановлення факту самостійного виховання дітей, у майбутньому зможе захистити права та інтереси малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та допоможе батькові забезпечити дітям належний рівень турботи та уваги.

Орган опіки та піклування вважає за можливе встановити факт самостійного виховання та утримання дітей батьком.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач просить встановити факт, що він самостійно утримує та виховує малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері малолітньої дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, суд зазначає, що сам по собі факт проживання дітей разом із батьком, здійснення ним їх утримання та виховання, а також самоусунення матері від участі у вихованні дітей, не є достатньою правовою підставою для встановлення судом факту самостійного виховання дітей.

Суд звертає увагу, що свідоме ухилення одного з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджене лише рішенням суду у разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).

Разом з тим, позивач не заявляв до відповідачки жодних вимог матеріально-правового характеру, які б підлягали вирішенню в позовному провадженні - про визначення місця проживання дитини чи про позбавлення її батьківських прав.

Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд не вбачає необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Суд також враховує, що встановлення такого факту за відсутності спору між батьками та без вирішення питання щодо обсягу батьківських прав матері може призвести до порушення балансу прав та інтересів дитини, оскільки створює передумови для фактичного обмеження прав одного з батьків поза передбаченою законом процедурою.

Посилання позивача на положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що передбачають самостійне виховання та утримання дітей як підставу звільнення від військової служби є помилковим, оскільки позивач не є військовослужбовцем.

Підстави для надання відстрочки від мобілізації передбачені статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 України «Про військовий обов`язок і військову службу» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Разом з тим, положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не змінюють правової природи спірних правовідносин, оскільки зазначена норма не встановлює окремого порядку підтвердження факту самостійного виховання та утримання дітей, як підстави надання відстрочки від мобілізації, та не передбачає можливості його встановлення за відсутності передбачених сімейним законодавством підстав припинення або обмеження батьківських прав іншого з батьків.

Оскільки факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини, а такі вимоги позивачем не заявлялися, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, а заявлені вимоги - такими, що не підлягають задоволенню у межах цього провадження.

Суд не враховує наданий органом опіки та піклування, оскільки такий висновок не є обов`язковим для суду. Орган опіки та піклування у своєму висновку не звернув увагу на те, що сам по собі факт проживання дітей разом із батьком, здійснення ним їх утримання та виховання, а також самоусунення матері від участі у вихованні дітей, не є достатньою правовою підставою для встановлення судом факту самостійного виховання дітей.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено суд покладає витрати зі сплати судового збору на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76- 79, 80, 81, 89, 141, 223, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору віднести за рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Є. О. Никифоров