Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №456/4093/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/4093/25

Провадження № 2/456/175/2026

РІШЕННЯ

іменем України

08 травня 2026 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Коцур А.І.

з участю представника позивача Мундяка М.М.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Підстава позову (позиція позивача). Представник позивача – адвокат Мундяк М.М. звернувся до суду з позовом, в якому просить поділити майно подружжя по 1/2 його частині, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/10 частки житлового будинку побудованого у 2017 році, загальною площею 103,4 кв.м., який складається з 4 житлових кімнат та кухні, що знаходиться у будинковолодінні в складі двох житлових будинків в АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 16 000 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 12 вересня 2003 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Заводського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Днпропетровської області ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 , актовий запис №341. Після укладення шлюбу відповідач ОСОБА_10 змінила прізвище на ОСОБА_11 . 05 грудня 2023 року рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області по цивільній справі №456/4309/23 шлюб між сторонами розірвано. За час шлюбу сторонами було набуто наступне майно: 1/5 частки житлового будинку побудованого у 2017 році, загальною площею 103,4 кв.м., який складається з 4 житлових кімнат та кухні, що знаходиться у будинковолодіння в складі двох житлових будинків в АДРЕСА_1 , що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_8 згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2018. Угоди про поділ спільного майна подружжя сторони не досягли. Згідно з висновком про вартість, наданого суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_12 від 11.06.2025, вартість житлового будинку «Е-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 становить 722 508, 00 грн. Покликаючись на правові приписи ст.ст. 60, 63,70 СК України, роз`яснення, які містяться в Постанові Пленуму ВСУ від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», просить здійснити поділ спільного майна подружжя.

Позиція відповідачів. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги заперечила в повному обсязі, вказуючи, зокрема на те, що позивачем не надано жодних документів та не вказано жодну з підстав набуття нею, як відповідачем 1/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як спільного майна подружжя. Вказане господарство ніколи не було зареєстроване за нею, оскільки даний житловий будинок відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 27.11.2000 по 1/5 частки належить ОСОБА_4 , її батьку, ОСОБА_13 , її сестрі, ОСОБА_6 її брату, ОСОБА_5 , її матері на праві спільної часткової власності. Дане господарство належало до категорії колгоспний двір, а тому всі зареєстровані на час прийняття Закону України «Про власність» члени колгоспного двору стали співвласниками вказаного будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про те, що 1/5 частина вказаного будинковолодіння, яка була зареєстрована за нею є спільним майном подружжя. Відповідач жодного дня у вказаному будинковолодінні не проживав, жодних коштів на його будівництво не надавав. Вказаний будинок почав будуватися у 1988 році та був збудований фактично її батьком у березні 1991 року, а зареєстрований у 2017 році. Просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_14 подала 17.11.2025 на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги заперечила в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 подала 17.11.2025 на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги заперечила в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 подав 17.11.2025 на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги заперечив в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`вився, про причини неявки суд не повідомив.

Пояснення сторін та їх представників в судовому засіданні.

Позвиач ОСОБА_3 , будучи допитаним судом в якості свідка на підставі ст.92 ЦПК України позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вказав про те, що до одруження вони з дружиною проживали в с. Семегинів в старому житловому будинку. В цей час другий цегляний будинок також був збудований, але це була лише коробка, більше нічого не було. В 2005 році у них з відповідачем народилася дитина, в цей час вони проживали в м. Дніпродзержинськ. Проживали там до 2022-2023 років. Він допомагав добудовувати спірний будинок, постійно надавав дружині на це грошові кошти. Оплачував роботу майстрів. Батьки дружини не працювали, а тому всі витрати по завершенню будівництва ніс він, оскільки у дружини була мінімальна заробітна плата. Вони планувати в майбутньому переїхати у цей будинок. Влітку 2018 року він робив у цьому будинку електропроводку. В 2014 році в АТО він отримав поранення і отримані за поранення грошові кошти витратив на добудову будинку. Вікна були замінені на пластикові, зроблено підлогу. Не заперечив факту придбання двох квартир у м. Стрий. 1/10 частки будинку має намір в майбутньому переоформити на дитину.

Представник позивача – адвокат Мундяк М.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, покликаючись на обставини, зазначені в позовній заяві та вказав про те, що житловий будинок «Е-1», який є предметом позову збудований у 2017 році та зареєстрований за членами сім`ї по 1/5 частини, в тому числі на відповідача ОСОБА_1 , а тому є підстави для поділу майна подружжя. Вважає, що відповідачка стала власником 1/5 частини житлового будинку з моменту державної реєстрації, а тому набула вказане майно під час шлюбу.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи допитаною судом в якості свідка на підставі ст.92 ЦПК України вказала про те, що будинок «Е-1», який є предметом позову почав будуватися її батьками у 1980-1990 х роках. У 2000 році вона поїхала в м. Кам`янське, де у 2001 році познайомилася з позивачем і у 2003 році між ними було укладено шлюб. До 2021 року вони проживали в м. Кам`янське. В 2021 році переїхали проживати до м. Стрий. За адресою: АДРЕСА_1 вони з позивачем ніколи не проживали. За час шлюбу вони придбали дві квартири у м. Стрий за рахунок коштів, набутих під час спільного життя подружжя. Жодного відношення до будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 вони з позивачем не мають. Батько будував будинок «Е-1» близько 30 років, він є інвалідом І групи. Декларація на спірний будинок дійсно була отримана у 2017 році, однак позивач жодного відношення до будівництва будинку не мав, жодних коштів на його будівництво не надавав. Вона давала батькові дозвіл на оформлення документів і отримала частку у вказаному будинку тому, що на час ліквідації колгоспного двору була зареєстрована, як і інші члени її сім`ї у вказаному будинковолодінні. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача – адвокат Волоховський В.І. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, вказуючи на те, що спірний будинок почав будуватися ще в 1990 – х роках, це був колгоспний двір, тому всі члени двору стали його співвласниками.

Пояснення спеціалістів.

Спеціаліст Уграк Н.Л. в судовому засіданні дала пояснення про те, що перші відомості про будинок «Е-1» в матеріалах реєстраційної та інвентаризаційної справ Стрийського МБТІ вказані 23.11.2000 – зокрема про те, що будинок був 56% готовності, тобто було незавершене будівництво. Площа будинку 120,7 кв.м. Основні відомості на цей час: будинок цегляний, фундамент бетонний, стіни цегляні, перекриття залізобетонне, дах шифер. В 2018 році подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. В 1989 році ОСОБА_15 надано дозвіл на будівництво будинку «Е-1».

Спеціаліст Кубай В.В. в судовому засіданні дав пояснення про те, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 складається з 2-х будинків, на момент звернення в 2017 році один з будинків вже був прийнятий в експлуатацію, 2 будинок – декларація видавалася на 5 осіб. Для реєстрації права власності було надано: свідоцтво, декларацію, відомості про земельну ділянку, кадастровий номер, довіреність. Право власності набуте на спірний житловий будинок з моменту проведення державної реєстрації В державному акті співвласниками було вказано 5 осіб.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні з викликом учасників.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.10.2025 витребувано докази: - у Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» належним чином засвідченої копії інвентаризаційної справи на житлові будинки з прилеглими до них господарськими будівлями і спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - у відділу державної реєстрації Стрийської міської ради документів, які слугували підставою для внесення до реєстру 01.08.2018 о 10:29 год. інформації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_8 на 1/5 частини житлових будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2025 залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в якості співвідповідачів ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 ).

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

На підставі наведеного, датою ухвалення рішення, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади ВК Стрийської міської ради №2025/002355491 від 18.02.2025, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.12.2023 по справі №456/4309/23 шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133107084 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку Е-1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_8 .

Як вбачається з довідки Стрийського МБТІ №1167 від 15.06.2018, вартість житлового будинку Е-1 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 18.05.2018 складає 921218,00 грн.

Згідно з висновком про вартість майна експерта-оцінювача ОСОБА_12 від 11.06.2025 , вартість житлового будинку Е-1 за адресою: АДРЕСА_1 складає 722508,00 грн.

Як вбачається з довідки ВК Стрийської міської ради №221 від 02.10.2025, ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була останнім членом колгоспного двору.

Згідно з витягом з погосподарської книги ВК Стрийської міської ради №222 від 02.10.2025, відповідно до записів в по господарській книзі №1 с. Семигинів Стрийського району Львівської області, що зберігаються в Жулинському старостинському окрузі Стрийського району Львівської області в будинковолодінні в АДРЕСА_1 станом на 01.10.2025 зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Як вбачається з довідки ВК Стрийської міської ради №226 від 03.10.2025, станом на 1991 рік в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 .

З оглянутої в судовому засіданні реєстраційної справи №1613715246253 ВК Стрийської міської ради вбачається, що з заявою про реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок АДРЕСА_4 звернувся ОСОБА_4 , від свого імені та від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_6 . Право на представництво інтересів ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_6 посвідчуються довіреностями, виданими на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно з державним актом серії ЯГ №048599 від 23.05.2006, земельна ділянка в АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 .

Відповідно до технічного паспорта на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 03.10.2017 ФОП ОСОБА_19 , будинковолодіння складається з двох житлових будинків А-1 і Е-1.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133106925 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_4 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133106992 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_5 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133107084 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_8 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133107201 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_18 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133107391 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_6 .

З оглянутої в судовому матеріалів інвентаризаційної справи Стрийського МБТІ вбачається, що перші відомості про будинковолодіння, в складі двох житловий будинків А-1 і Е-1за адресою: АДРЕСА_1 датовані березнем 1988 року; згідно зі зведеним актом вартості будов та споруджень, станом на 23.03.1988 міститься інформація про два житлові будинки.

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 10.06.1988, виданого ВК Стрийської районної ради, будинок АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_20 .

Згідно з рішенням ВК Семегинівської сільської ради народних депутатів №47 від 25.10.2000, вирішено оформити право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 .

Згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 27.10.2000, виданого Стрийським МБТІ, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 .

Згідно з оціночним актом, актом поточних змін житловий будинок площею 120,7 кв.м. станом на 1988 рік є незавершеним будівництвом (56% готовності).

Згідно з рішенням ВК Семегинівської сільської ради народних депутатів №5 від 26.01.1989, піднято клопотання перед райвиконкомом про надання дозволу на будівництво житлового будинку на старому місці в с. Семегинів ОСОБА_16 .

Вирішуючи позовні вимоги, судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Крім того, тлумачення наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Мотивована оцінка доказів наданих сторонами та висновки суду.

З матеріалів справи встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, шлюб між сторонами розірвано рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.12.2023 по справі №456/4309/23.

В обгрунтування позовних вимог про поділ майна подружжя - по 1/2 його частині, шляхом визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/10 частки житлового будинку побудованого у 2017 році, загальною площею 103,4 кв.м., який складається з 4 житлових кімнат та кухні, що знаходиться у будинковолодінні в складі двох житлових будинків в АДРЕСА_1 , позивач покликається на те, що за час шлюбу сторонами було набуто вказане майно, а саме 1/5 частки житлового будинку побудованого у 2017 році. В судовому засіданні позивач стверджує про те, що брав участь у будівництві вказаного житлового будинку, постійно вкладав грошові кошти в його ремонт, придбання необхідних будівельних матеріалів.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133107084 від 03.08.2018, 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_4 зареєстрована 01.08.2018 за ОСОБА_8 .

Відповідно до технічного паспорта на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 03.10.2017 ФОП ОСОБА_19 , будинковолодіння складається з двох житлових будинків А-1 і Е-1.

В технічному паспорті відсутні дані про рік забудови домоволодіння.

При цьому, як вбачається з матеріалів матеріалів інвентаризаційної справи Стрийського МБТІ вбачається, що перші відомості про будинковолодіння, в складі двох житловий будинків А-1 і Е-1 за адресою: АДРЕСА_1 датовані березнем 1988 року; згідно зі зведеним актом вартості будов та споруджень, станом на 23.03.1988 міститься інформація про два житлові будинки.

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 10.06.1988, виданого ВК Стрийської районної ради, будинок АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_20 .

Згідно з рішеннями ВК Семегинівської сільської ради народних депутатів №47 від 25.10.2000, вирішено оформити право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 .

Згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 27.10.2000, виданого Стрийським МБТІ, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 .

Згідно з рішенням ВК Семегинівської сільської ради народних депутатів №5 від 26.01.1989, піднято клопотання перед райвиконкомом про надання дозволу на будівництво житлового будинку на старому місці в с. Семегинів Кітела А.Т.

Згідно з оціночним актом, актом поточних змін житловий будинок площею 120,7 кв.м. станом на 1988 рік є незавершеним будівництвом (56% готовності).

З наведеного вбачається, що житловий будинок Е-1 станом на 1988 рік згідно з оціночним актом, актом поточних змін житловий будинок площею 120,7 кв.м. є незавершеним будівництвом (56% готовності), що спростовує доводи позивача та його представника про те, що будинок був збудований у 2017 році.

Згідно з витягом з погосподарської книги ВК Стрийської міської ради №222 від 02.10.2025, відповідно до записів в по господарській книзі №1 с. Семигинів Стрийського району Львівської області, що зберігаються в Жулинському старостинському окрузі Стрийського району Львівської області в будинковолодінні в АДРЕСА_1 станом на 01.10.2025 зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Як вбачається з довідки ВК Стрийської міської ради №226 від 03.10.2025, станом на 1991 рік в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 .

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Тягар спростування презумпції спільності майна подружжя покладено на відповідача.

На спростування доводів позову про режим спільного сумісного майна на спірне майно, відповідач зазначила, що житловий будинок був побудований її батьками, а тому будинок не є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому відповідач звернула увагу на рішення ВК Семегинівської сільської ради народних депутатів №5 від 26.01.1989, піднято клопотання перед райвиконкомом про надання дозволу на будівництво житлового будинку на старому місці в с. Семегинів ОСОБА_16 та оціночний акт, акт поточних змін, згідно з яким житловий будинок площею 120,7 кв.м. станом на 1988 рік є незавершеним будівництвом (56% готовності).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року ЗаконуУкраїни «Провласність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Власність колгоспного двору складають трудові доходи членів двору, одержані від участі в господарстві колгоспу, а також інше майно, передане у власність двору, та майно, придбане на спільні кошти двору.

Відповідно до частини першої статті 120, частини другої статті 123ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, виходячи із рівності часток усіх членів двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було набуте до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

Законом України від 15.04.2014 № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено особливості державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до зазначеного Закону щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, сільським головою) або відповідною архівною установою.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив судам, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністерства юстиції УРСР від 19.01.1976 № 1/5, та іншими нормативними актами. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24?753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»), хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлюючими документами на об`єкти нерухомого майна.

Отже, відомості з погосподарських книг можуть бути визнані як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу.

Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працюють у міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи колгоспників.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Відповідно до Вказівок суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства. Господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Судом установлено, що спірний будинок, який входить до складу будинковолодіння відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір і він зберігся станом на 15 квітня 1991 року.

З матеріалів справи установлено, що станом на 15 квітня 1991 року до складу господарства входили два житлові будинку: А-1, який був збудований і Е-1, який був незавершений юудівництвом (56% готовності).

Таким чином суд доходить висновку, що відповідач довела право власності на частину спірного домоволодіння, як члена колгоспного двору, а тому її доводи у цій частині суд бере до уваги.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

При цьому, мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 та в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 451/847/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 362/6056/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 444/372/18.

На підставі статей 12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин, для застосування передбачених статтею 62 СК України правил і наслідків, позивач має довести перед судом, крім іншого, факт збільшення вартості майна та істотність такого збільшення. Належними доказами на підтвердження цих обставин є документи, які нададуть змогу зробити порівняльний аналіз вартості спірного майна до моменту збільшення його цінності та після цього.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, позивачем не доведений факт можливості віднесення судом майна, яке належало одному з подружжя до спільної сумісної власності з підстав істотного збільшення його цінності внаслідок трудових або грошових затрат позивача.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Судові витрати.

Позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з відмовою в позові підстави для стягнення з відповідачів судового збору на підставі ст.141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач:ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Представник позивача: адвокат Мундяк Мирон Миронович, місцезнаходження: 82400,Львівська область, м. Стрий, вул. Львівська, 18/2;

Відповідач:ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;

Представник відповідача: адвокат Волоховський Олександр Іваанович, місцезнаходження: Львівська обл., м. Стрий, вул. Майдан Ринок 41/14;

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя В.Л.Бучківська