Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №144/1895/25 — Теплицький районний суд Вінницької області

Справа № 144/1895/25

Провадження № 2/144/193/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2026 р. с-ще Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Бондарук О.П.,

з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Міністерства оборони України - Балтака Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Теплик цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 22.02.2021 року проживала з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . В період спільного проживання вони разом вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, всі свята проводили в колі рідних та друзів. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син - ОСОБА_8 . На підставі вироку суду від 29.06.2022 року ОСОБА_7 відбував покарання в Державній установі «Літинська виправна колонія №123». Під час відбування покарання його було мобілізовано до лав ЗСУ, де проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до сповіщення сім`ї № 94 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісти 10.07.2024 року під час виконання бойового завдання. В 2025 році позивачка звернулася до суду із заявою, в окремому провадженні, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Оскільки батьки зниклого безвісти заперечували проти задоволення такої, вона змушена звернутися до суду з даною заявою в позовному провадженні.

22 грудня 2025 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачам запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

19.01.2026 року відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , в якому вони просять у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що вироком Теплицького районного суду від 29.06.2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, прередбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, а під вартою він знаходився з 03 травня 2022 року. Переіод, коли чоловік перебував у в`язниці, не може бути зарахований до спільного проживання однією сім`єю без шлюбу, оскільки відсутній спільний побут, спільне проживання, ведення господарства. У ОСОБА_4 та ОСОБА_7 народився син під час перебування останнього у шлюбі з ОСОБА_3 . Позовні вимоги ОСОБА_4 жодним належним та допустимим доказом не підтверджені, відсутні докази ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету, а тому доводи позивача є лише припущеннями.

Не погоджуючись з позовом ОСОБА_4 , 19.01.2026 року ОСОБА_3 надіслала суду пояснення щодо позовної заяви. В якій зазначила, що позивачка обгрунтовує свої позовні вимоги тим, що з 22 вересня 2021 року по 10 липня 2022 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 , хоча насправді ОСОБА_7 з 03.05.2022 року перебував у місцях позбавлення волі. Таким чином, вказаний період жодним чином не відповідає дійсності. Їх, нібито, спільне проживання могло тривати лише з 22 вересня 2021 року по 03 травня 2022 року, що становить 8 місяців, а вказане свідчить про відсутність усталених відносин, які притаманні подружжю.

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не зявилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримали, просила їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві. Звертали увагу суду на те, що взагалі не знають ОСОБА_4 і їх син ОСОБА_7 з нею ніколи не проживав однією сім`єю.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовної заяви з підстав зазначених у наданих нею поясненнях.

Представник третьої особи Міністерства оборони України Балтак Д.О. в судовому засіданні зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю не створює для ОСОБА_4 юридичних наслідків, а вказана нею у позовній заяві підстава для звернення до суду - використовувати свої права щодо пошуку цивільного чоловіка, жодним чином не пов`язана із встановленням факту спільного проживання. Якщо ж позивачка хоче отримати право на грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то такого не мають особи, що перебували у незареєстрованих шлюбних відносинах з безвісти зниклим військовослужбовцем, вона може реалізувати таке право в інтересах спільного із ОСОБА_7 сина в позасудовому порядку. У позовній заяві фактично відсутній предмет спору - матеріально-правова вимога про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивачки, а тому позовна заява не підлягає до задоволення.

Заслухавши пояснення та доводи відповідачів та третіх осіб, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка - ОСОБА_7 та жінки - ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу. Встановлення факту спільного проживання позивачці необхідно для реалізації права щодо пошуку цивільного чоловіка, який зник безвісти.

У доданій до позовної заяви ухвалі Жмеринського міськрайонного суду від 17.11.2025 року, вбачається, що ОСОБА_4 зверталася до суду в окремому провадженні з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, яка була залишена без розгляду (а.с. 10).

Крім того, 10.02.2025 року з аналогічною заявою ОСОБА_4 зверталася до Теплицького районного суду (справа № 144/268/25, провадження № 2-о/144/24/25), яка була залишена без розгляду.

Згідно повторно виданого свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_2 від 21 травня 2025 року, зазначено, що його матір`ю є ОСОБА_4 , а батьком ОСОБА_7 (а.с. 13).

08.03.2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який рішенням Бершадського районного суду Вінницької області №126/641/21 від 19 серпня 2021 року розірвано (а.с. 18-20).

29.06.2022 року вироком Теплицького районного суду Вінницької області ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України на сім років позбавлення волі (зворот а.с. 14-16).

Згідно сповіщення сім`ї № 94 солдат ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісти 10.07.2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Новоселівка Перша Покровського району Донецької області (а.с. 21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20, від 17 січня 2024року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23),від 23 травня 2024 року у справі № 441/1811/20, провадження № 61-2633св24.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що: «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.

Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період з 22 вересня 2021 року до 10 липня 2024 року, крім своїх пояснень та скріншотів переписки у соціальних мережах позивачем не надано.

Та й взагалі вказаний ОСОБА_4 період жодним чином не обгрунтований позивачкою, не відповідає життєвим обставинам сторін, оскільки з 3 травня 2022 року ОСОБА_7 знаходився під вартою, після чого вироком Теплицького районного суду від 29.06.2022 року був засуджений за ч. 4 ст. 186 КК України на 7 років позбавлення волі, де з установи відбування покарання був призваний до лав Збройних Сил України.

Без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 39.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22)).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.12.2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03.03.2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019року у справі № 554/8023/15-ц, в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18).

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20 (провадження № 61-9778св23).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Так, позивачка на обґрунтування спільного проживання як чоловік та жінка у період з 22 вересня 2021 року по 10 липня 2024 року, посилається на листування між нею та ОСОБА_7 у додатку Вайбер, спільні фотографії, розміщені ОСОБА_7 у соціальних мережах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що:«35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. 37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. 38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. 51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

Так, додана до матеріалів справи копія лише однієї спільної фотокартки підтверджує, що позивач та ОСОБА_7 дійсно проводили час разом.

Однак, надана позивачем спільна фотографія не береться судом до уваги як доказ, оскільки не підтверджує факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, а встановлює лише факт їхнього знайомства, спільного відпочинку та проведення часу, що не може свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю. (аналогічні висновки викладені у постанові Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року (справа № 588/350/15).

Суд також враховує, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Оцінюючи надане позивачем листування, суд дійшов висновку, що вказане листування не дає можливість встановити достовірно авторів цього листування та його повний зміст, оскільки воно фрагментарне, а тому суд критично оцінює надані позивачем скріншоти переписки з абонентом «Стас» , при цьому вважає, що воно не свідчить про виникнення між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Надані позивачем скріншоти та фотографії з урахуванням принципу балансу вірогідностей у сукупності з іншими доказами не доводять перед судом факту спільного їх проживання, наявності у ОСОБА_4 та ОСОБА_7 спільного побуту та не засвідчують реальність між ними сімейних відносин і є недостатніми, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Визначаючи обсяг обставин, які можливо встановити за допомогою фрагментарного листування у сукупності із фотографіями, у цьому конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що вказані докази (фотокартки, листування) з урахуванням вимог закону, сталої судової практики за своїм змістом самі по собі не доводять, що між позивачем та ОСОБА_7 склались та мали місце протягом спірного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Суд надавши оцінку доказам, наданим ОСОБА_4 на підтвердження факту проживання однією сім`єю без шлюбу у їх сукупності та з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшов висновку про те, що позивачка відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надала достатніх доказів, які свідчать про те, що між нею та ОСОБА_7 склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю), відсутня сукупність усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), а перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або періодичний спільний відпочинок протягом нетривалого часу, при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Належних і допустимих доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період, ведення спільного господарства, наявність спільного сімейного бюджету, спільних витрат спільне вирішення побутових проблем, купівлю майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, надання взаємної допомоги, виникнення взаємних прав та обов`язків, які притаманні подружжю, ОСОБА_4 не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з не доведенням.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 18, 76, 265, 315, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача - адвокат Шевченко Дар`я Миколаївна, адреса: АДРЕСА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1838 від 08.08.2017 року.

Відповідач 1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач 2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_5 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса: АДРЕСА_4 .

Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , адреса: проспект Повітряних Сил, буд. 8 м. Київ Київської області.

Повний текст рішення виготовлено 08 травня 2026 року.

Суддя