Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №133/3686/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/3686/25

Провадження № 22-ц/801/808/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокуСправа № 133/3686/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Войтка Ю.Б., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року, ухвалене суддею Дурач О.А. в м. Козятин, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість кредитним за договором №102581046 від 23 травня 2021 року у загальному розмірі 53 700 грн.

В обґрунтування позову ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 23 травня 2021 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Міолан» (далі – ТОВ «Міолан») подала заявку на отримання кредиту №102581046. Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору відповідач отримав проект кредитного договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті товариства. Відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 12 000 гривень.

14 вересня 2021 року ТОВ «Міолан» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відтак позивач набув право вимоги до відповідача. Сума заборгованості становить 53 700 гривень, з яких: 12 000 – заборгованість за тілом кредиту; 40 500 гривень – заборгованість за відсотками; 1 200 гривень – заборгованість за комісійними винагородами.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №102581046 від 23.05.2021 р. в загальній сумі 52500 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) грн., яка складається з: 12000 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 40500 грн. – заборгованість по несплаченим процентам за кредитом, станом на 27.09.2025 р.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу в розмірі 3395 (три тисячі триста дев`яносто п`ять) грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2349 (дві тисячі триста сорок дев`ять) грн. 72 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.

У скарзі зазначає, що в матеріалах судової справи відсутня квитанція, фіскальний чек чи платіжне доручення, що підтверджує дійсне надання ТОВ «Мілоан» коштів відповідачу, а лише виключно внутрішні документи, які сформував сам же позивач. Законом України «Про споживче кредитування» нормативно зазначено, що максимальна сума пені, штрафів за прострочення споживачем кредитних зобов`язань по споживчому кредиту не може перевищувати подвійної суми, по договору кредитування та не може бути збільшена. Тоді як сума заявлених процентів у 3,375 рази перевищує суму тіла кредиту. Фактично позивач намагається отримати необґрунтоване збагачення, оскільки застосована ставка є надзвичайно високою та не відповідає компенсаційній функції відповідальності. Суд першої інстанції, всупереч принципу пропорційності, не зменшив розмір процентів, хоча мав право на це згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України. Умови договору про споживчий кредит №102581046 від 23 травня 2021 року, а саме п. п.1.5.2 та п. 1.6 щодо процентів за користування кредитом є несправедливими.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Також просить стягнути витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 гривень.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 23 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит №102581046, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим договором на строк, визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

У п.1.2, 1.3 договору зазначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000 гривень.

Кредит надається строком на 30 днів з 23 травня 2021 року (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.4 договору, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 22 червня 2021 року.

Пункт 1.5 договору визначає, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5 700 гривень в грошовому виразі. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 17 700 гривень.

Комісія за надання кредиту становить 1 200,00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 договору).

Пунктом 1.5.2 договору визначено, що проценти за користування кредитом становлять 4 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

У п.2.1 зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3 договору визначено умови щодо пролонгації договору (а.с.16-19).

Додатками до вказаного договору є: Графік платежів за договором про споживчий кредит №102581046 від 23 травня 2021 року (Додаток №1), Паспорт споживчого кредиту №102581046 (Додаток №2) (а.с 20-21).

Анкета-заява на кредит №102581046 від 22 травня 2021 року містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем ОСОБА_2 у ТОВ «Мілоан» (а.с. 14).

Факт надання ОСОБА_2 коштів за вказаним договором у розмірі 12 000 гривень підтверджується платіжним дорученням №27914077 від 23 травня 2021 року (а.с.33).

14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №08Т, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, в тому числі і до боржника ОСОБА_2 на загальну суму 53 700 грн: 12 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 500 грн - заборгованість за процентами; 1 200 грн - заборгованість за комісією (а.с.13, 22-28).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 53 700 грн: 12 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 500 грн - заборгованість за процентами; 1 200 грн - заборгованість за комісією.

При цьому відповідач в апеляційній скарзі не заперечує, що кредитний договір стосується саме її і що вона змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Оскільки відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору, однак не виконав грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів, а тому заборгованість по договору кредиту (тіло кредиту, проценти) в межах строку кредитування підлягає стягненню за рішенням суду. До позивача на законних правових підставах (договори факторингу) перейшло право вимоги до відповідача по вищевказаному кредитному договору від 23 травня 2021 року. Наданий товариством розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та є правильним. Відповідачем не надано доказів на його спростування.

Натомість, заборгованість за комісійними винагородами не підлягає стягненню з відповідача в сумі 1 200 гривень, оскільки її стягнення суперечить нормам закону, що встановлено судом.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору у загальній сумі 52 500 грн, з якої заборгованість за тілом кредиту становить 12 000 грн, за відсотками – 40 500 грн. В задоволенні решти вимог позову суд відмовив.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та за процентами, однак не в повній мірі погоджується із правовою підставою стягнення заборгованості за процентами.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечує факт укладення 23 травня 2021 року договору про споживчий кредит №102581046, однак вказує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту надання ТОВ «Мілоан» їй коштів.

Встановлено, що за змістом п.2.1 договору про споживчий кредит №102581046 від 23 травня 2021 року, кредит надається позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

На підтвердження факту перерахування ТОВ «Мілоан» коштів на картковий рахунок відповідача ( НОМЕР_1 ) позивачем надано платіжне доручення №27914077 від 23 травня 2021 року (а.с.33).

ОСОБА_1 не зазначає, чому надані позивачем документи не є допустимими доказами. Як і не зазначає, що вказана картка їй не належить та що грошові кошти у вказаному розмірі вона не отримувала.

Клопотань про витребування з банківської установи інформації на підтвердження (чи спростування) факту належності банківської картки ОСОБА_1 та факту зарахування (чи відсутності такого) на картку коштів останньою разом з апеляційною скаргою подано не було.

Обґрунтовуючи розмір заборгованості позивач послався на розрахунок заборгованості за договором, який містить детальну інформацію щодо тіла кредиту та процентів за користування кредитом.

За розрахунками позивача, заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 12 000 гривень, а відтак суд першої інстанції на законних підставах стягнув вказану суму з відповідача на користь позивача.

Що стосується заборгованості за процентами, то зі змісту позовної заяви слідує, що позивач просив стягнути проценти, які нараховані у відповідності до умов договору за користування кредитними коштами в межах строку дії договору.

Вказане слідує також і з відзиву ТОВ «Діджи Фінанс» на апеляційну скаргу.

Разом з тим, суд першої інстанції з посиланням на п. 4.2 кредитного договору та ст. 625 ЦК України дійшов висновку, що проценти у розмірі 40500 грн – це проценти за період прострочення виконання грошового зобов`язання, які нараховувалися після закінчення строку дії договору.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17 та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц.

За змістом п.1.3-1.4 кредитного договору, кредит надано строком на 30 днів до 22 червня 2021 року.

Відповідно до п. п. 2.2.2 договору, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Згідно з п. 2.2.3. Кредитного договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Пунктом 2.4.2 договору передбачено, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання Позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь Кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена Позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п.1.4. Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно п.1.3 та п.2.3 цього Договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим Позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п.3.2.5 Договору.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення Позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Обов`язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.

Водночас, пунктом 2.3 договору передбачено умови щодо пролонгації строку кредитування, який у загальному не може перевищувати 60 днів.

Тобто сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови, розмір і строк нарахування процентів за користування кредитом.

З розрахунку заборгованості слідує, що заборгованість по процентам у розмірі 40 500 грн нарахована за період з 23 травня 2021 року по 21 серпня 2021 року, тобто з урахуванням визначеного п.2.3 договору строку та визначеної договором процентної ставки.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника, а не позивача, чого зроблено останнім при розгляді даної справи не було.

Твердження скаржника про завищений розмір процентів відхиляються апеляційним судом, оскільки сторони, укладаючи кредитний договір, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується вимог щодо нарахування пені, яку у даній справі позивач не нараховував та не заявляв до стягнення.

Умови договору про сплату процентів за користування позикою є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки пункти договору, що стосуються процентів, погоджено за домовленістю сторін.

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, узгоджується з умовами укладеного договору позики і здійснювалося в межах погодженого сторонами строку.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії відповідачем не оскаржувалося, а відтак апеляційним судом в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме слід виключити з його мотивувальної частини посилання як на правову підставу для стягнення процентів на ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Також у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу за написання та подачу відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2 000 грн, понесені при апеляційному перегляді справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було надано:

- договір №42649746-АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року;

- додаткову угоду №102581046 від 18 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги №42649746-АБ від 05 січня 2026 року;

- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 18 березня 2026 року.

У ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині шостій вказаної статті зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду на статтю 625 ЦК України як на підставу для стягнення заборгованості за процентами.

У решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Ю.Б. Войтко

О.С. Панасюк