Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №509/5301/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5301/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання Лисенко Ольги Дмитрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з вищезазначеним позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі продажу від 26.05.2023 року, який посвічений приватним потаріусом Одеського районного потаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині покупця; визнати, що ОСОБА_1 є покупцем за договором купівлі продажу від 26.05.2023 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. за р. №№1102; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755100:02:001:1341.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка ОСОБА_1 була власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 .

У зв`язку з воєнними діями та постійними обстрілами позивачка вирішила переїхати на безпечнішу територію, а саме у селище Овідіополь, та придбати там будинок.

У зв`язку з цим позивачка 09.11.2022 року продала нележний їй будинок у Харківській області за 13000 доларів США. Вказані грошові кошти були передані на зберігання відповідачці ОСОБА_2 , яка є донькою позивачки.

В подальшому ОСОБА_2 знайшла будинок за адресою: АДРЕСА_1 та повідомила, що є можливість його придбати.

Позивачка зазначає, що була запевнена, то будинок купується для неї та на її ім`я.

26.05.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі продажу земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1

Позивачка зазначає, що наразі проживає у цьому будинку, проте останнім часом взаємовідносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 погіршилися, та ОСОБА_2 заявила, що ОСОБА_1 ніхто у ньому будинку та може бути вигнана у будь який момент, і лише після таких обставин позивачці стало відомо, що власником будинку та земельної за адресою: АДРЕСА_1 , є не вона, а відповідачка.

Позивачка зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 ввела її в оману стосовно того, що будинок придбавається на ім`я ОСОБА_1 , та використавши кошти ОСОБА_1 від продажі нерухомості у селищі Санжари насправді набула у власність, будинок на своє їм`я.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 листопада 2025 року було закрите підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка та її представник ОСОБА_5 у судове засідання, призначені на 07 травня 2026 року, 31 березня 2026 року, 26 січня 2026 року, 08 грудня 2025 року, 03 листопада 2025 року, 20 жовтня 2025 року повторно не прибули, належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Як убачається з матеріалів справи, представник позивача неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість в інших судових засіданнях.

Водночас відповідно до вимог ст. 2, 12, 43, 223 ЦПК України суд зобов`язаний забезпечити розгляд справи у розумні строки, запобігати зловживанню процесуальними правами та вживати заходів для ефективного здійснення правосуддя.

Суд виходить із того, що розгляд справи не може ставитися у залежність виключно від зайнятості представника сторони в інших судових процесах, оскільки така зайнятість є наслідком організації професійної діяльності адвоката і не може визнаватися безумовно поважною причиною для систематичного відкладення розгляду справи.

Представником позивачки ОСОБА_5 неодноразово подавались заяви про відкладення розгляду справи, проте враховуючи повторність (шість разів підряд) неявки позивачки та її представника у судові засідання, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та з метою запобігання її затягуванню, а також ту обставину, що нез`явлення представника позивача не перешкоджає розгляду справи, судом прийнято рішення здійснювати розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представником відповідача 06.05.2026 року був поданий відзив на позовну заяву, але оскільки зазначений відзив був поданий з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження, без поважних причин, суд залишає зазначений відзив без розгляду та вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.

09 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 продала належний їй житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу, продаж житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 здійснено за 13000 (тринадцять тисяч) доларів США.

26 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, відповідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сто сорок три), опис будинку: житловий будинок під літ. А,а,а1, a2, загальна площа 71,8 кв. м, житлова площа 47,0 кв. м, підвал під літ., вбиральня під літ. 3, споруди № 1-9,1, шо розташований на земельній ділянці приватної власності площею 0,1214 га, кадастровий номер земельної ділянки 5123755100:02:001:1341 та яка відчужується Продавцем у власність Покупця одночасно за цим договором.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного Договору продаж житлового будинку, з господарчими будівлями та спорудами за домовленістю сторін вчинено за 325000,00 (триста двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 232000,00 (двісті тридцять дві тисячі) гривень 30 копійок, які Продавець одержала повністю від Покупця до підписання цього договору, шляхом безготівкового перерахування, відповідно до законодавства України.

Норми права, які застосував суд та висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначає, що спірний договір купівлі-продажу є недійсними з підстав, що відповідачка ОСОБА_2 ввела її в оману стосовно того, що будинок придбавався на ім`я ОСОБА_1 , та використавши кошти ОСОБА_1 , насправді набула у власність, будинок на своє їм`я, та реальним покупцем та власником спірного майна є позивачка .

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як приватно-правова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статями 202 - 204 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

За умовами частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За правилами статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Дослідивши обставини справи та надані докази, суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним, як не доведено і порушення прав позивача та законних інтересів через укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачем.

Позивачкою не було надано до суду ані доказів передачі відповідачці грошових коштів на придбання будинку, ані доказів доручення придбання будинку у власність позивачки.

Відтак, оскільки позивачкою не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі продажу від 26.05.2023 року, який посвічений приватним потаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Окрім того, при вирішенні даної справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладений в постанові від 14 лютого 2022 року по справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680 сво 20) відповідно якого нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Отже обрання позивачем неналежного способу захисту права є окремою, самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно достатті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд відмовляє позивачці у задоволенні позовних вимог, розподіл понесених нею судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 10-13,258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним,- відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що були накладені ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року у справі № 509/5301/25.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 07 травня 2026 року.

Суддя Спічак В.О.