Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №759/1765/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/8226/2026

справа №759/1765/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Бабич Н.Д.,

у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , -

встановив:

1. Рух справи в суді першої інстанції та короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

У січні 2026 року до суду звернулась ОСОБА_2 із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на дитину.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із положень статті 163 ЦПК України, вказавши на недоведеність заявницею факту проживання дитини разом з матір`ю. Як наслідок, суд зробив висновок про неможливість перевірити наявність у заявниці права вимоги на стягнення аліментів, як у особи, з якою проживає дитина.

2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування обставин справи, незастосування норм права, які підлягали застосуванню.

Вказує, що до суду першої інстанції подавав заяву, в якій повідомляв суд про наступне.

Заявниця не надала жодних доказів щодо проживання дитини з нею, тоді як місце проживання дитини зареєстроване за адресою проживання батька та саме батько в грудні 2025 року завертався до лікарів у зв`язку із хворобою дитини.

Вказує на очевидну наявність спору щодо права заявниці на стягнення аліментів і щодо розміру стягуваних аліментів. Наявність спору підтверджується зверненням ОСОБА_1 до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та утримання сина у зв`язку із проживанням дитини з батьком.

Вказує, що суд неповно з`ясував обставини справи у частині того, що відмовою у видачі судового наказу не вказано обставину щодо наявності у ОСОБА_1 інших неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання яких сплачує аліменти на підставі нотаріально посвідченого договору між батьками про визначення місця проживання та утримання дітей від 09 листопада 2023 року, номер в реєстрі №868. Мати цих дітей ? ОСОБА_6 має бути залучена до участі у справі при визначенні розміру аліментів на утримання ОСОБА_7 , відтак суд залишив поза увагою те, що вимога про стягнення аліментів на підставі судового наказу не має бути пов`язана із необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Стверджує, що вказані обставини є окремими підставами для відмови у видачі судового наказу на підставі пунктів 3 та 4 частини 1 статті 165 ЦПК України нарівні із недоведеністю факту проживання дитини із матір`ю.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року змінити, змінивши та доповнивши її мотивуванням викладеними у апеляційній скарзі обставинами та посиланням на пункти 3 та 4 частини 1 статті 165 ЦПК України як на підставу для відмови у видачі судового наказу.

3. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

27 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 ? адвоката Зажигаєвої В.Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що ОСОБА_2 заявлено вимогу про стягнення аліментів на утримання однієї дитини у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, що повністю відповідає вимогам діючого законодавства України. Нормами ЦПК України не передбачено можливості коригування розміру аліментів, які заявляються на одну дитину в межах наказного провадження, у зв`язку із наявністю в боржника інших дітей на утриманні.

Звертає увагу, що зміна розміру аліментів відбувається згідно частини 1 статті 192 СК України.

Заперечує проти доводів скаржника щодо доповнення оскаржуваного судового рішення посиланням на пункт 4 частини 1 статті 165 ЦПК України, оскільки жодна з підстав, передбачена частиною 1 статті 186 ЦПК України, не відноситься до заяви про видачу судового наказу у цій справі.

Уважає, що ОСОБА_1 вчиняє дії з метою уникнення виконання обов`язку з утримання сина ОСОБА_3 .

Вказує, що у справі №759/2413/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву з підстав того, що дитина фактично проживає з матір`ю.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року залишити без змін.

4. Позиція учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

5. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

6. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що 15 січня 2026 року ОСОБА_2 через представника подала до суду заяву про видачу судового наказу.

Згідно даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис 1847, ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ? ОСОБА_9 , батько ? ОСОБА_1 (а.с.6).

Згідно даних свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , актовий запис 1737, ОСОБА_1 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 07 листопада 2023 року; прізвище дружини після реєстрації шлюбу ? ОСОБА_10 (а.с.7).

28 січня 2026 року ОСОБА_1 подано до суду заяву, у якій просить суд відмовити у видачі судового наказу у цій справі (а.с.13-42).

Згідно картки руху заяви «Позовна заява про стягнення аліментів» вказаний позов подано до Святошинського районного суду міста Києва 28 січня 2026 року. Стан документа ? прийнятий, очікує на реєстрацію (а.с.37).

ОСОБА_1 надано суду примірник позовної заяви від 28 січня 2026 року до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (а.с.38-40).

7. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, визначено статтею 161 ЦПК України.

Форма і зміст заяви про видачу судового наказу унормовано статтею 163 ЦПК України.

Зокрема, у заяві має бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, та до заяви має бути долучено документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Наведений статтею 165 ЦПК України перелік підстав для відмови у видачі судового наказу є вичерпним.

Відмовляючи у видачі судового наказу суд вказав, що така подана з порушенням статті 163 ЦПК України.

З матеріалів справи убачається, що заявницею ОСОБА_2 ухвала суду не оскаржується, натомість апеляційна скарга ОСОБА_1 , не спростовує висновків суду першої інстанції, а зводиться до вимог доповнення мотивувальної частини судового рішення іншими обставинами, зокрема, щодо сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, матір`ю яких є ОСОБА_6 та яка, на думку скаржника, має бути залучена до участі у справі про визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_7 .

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин справи та зауважує, що наказне провадження є самостійним спрощеним судовим провадженням, характерною метою якого є стягнення грошових сум у незначних розмірах за умови відсутності спору або якщо про такий спір невідомо заявнику. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Так, у цій справі суд першої інстанції установив, що ОСОБА_2 не є особою, які належить право вимоги, а тому суд зробив висновок про відмову у видачі судового наказу про стягнення аліментів з огляду на недоведеність заявницею факту проживання спільно з дитиною, тобто оскаржувану ухвалу постановлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 165 ЦПК України, що відповідає вимогам закону.

Заявницею ухвала про відмову у видачі судового наказу не оскаржується, натомість обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, підлягають перевірці при вирішенні спору в позовному провадженні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова