Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №752/617/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/7237/2026

справа №752/617/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Кокошко О.Б., повну ухвалу складено 14 січня 2026 року,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

1. Короткий виклад обставин справи.

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить:

1. Встановити юридичний факт тривалої несплати аліментів та відсутності участі ОСОБА_2 у вихованні його дітей:

• ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

• ОСОБА_2 (раніше ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Визнати, що тривала несплата аліментів та відсутність участі батька у вихованні підтверджується наступними доказами:

• довідками державного виконавця про наявну заборгованість по аліментах на обох дітей;

• документами про відкриття кримінальних проваджень за статтею 164 КК України щодо ухиляння від сплати аліментів;

• рішеннями судів про встановлення батьківства та стягнення аліментів;

• письмовими свідченнями родичів, сусідів та інших осіб, які можуть підтвердити відсутність участі батька у житті дітей.

3. Врахувати, що встановлення зазначеного факту є необхідним для:

• захисту прав та законних інтересів обох дітей як зараз, так і в майбутньому;

• недопущення у подальшому можливості пред`явлення батьком вимог про стягнення аліментів на його користь від повнолітніх дітей відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України;

• закріплення принципу відповідальності батька перед дітьми та превенції порушень його батьківських обов`язків у майбутньому.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відмовивши у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що встановлення судом факту тривалої несплати аліментів та ухилення батька від виконання батьківських обов`язків щодо його дітей не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.

Суд вказав, що із змісту поданої заяви убачається наявність спору про право, оскільки захист порушених прав у зв`язку з невиконанням обов`язків та неприйняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто ухилення (або самоусунення) від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом. Вимоги заявника про встановлення факту тривалої несплати аліментів на утримання дітей та ухилення батька від виконання батьківських обов`язків не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.

Суд зробив висновок, що вказаний спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, оскільки законом у даному випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме шляхом звернення до суду із відповідним позовом у порядку позовного провадження.

За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та передчасність оскаржуваної ухвали, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Вказує, що подана заява не містить жодних позовних вимог щодо зміни чи встановлення прав та обов`язків сторін, не спрямована на вирішення спору між батьками, а має на меті встановлення об`єктивного юридичного факту, який уже підтверджується судовими рішеннями, виконавчими провадженнями та матеріалами кримінальних проваджень. Отже, висновок суду про наявність спору про право є формальним і не відповідає змісту заяви.

Суд першої інстанції фактично підмінив заявлений факт (тривала несплата аліментів і відсутність участі у вихованні) іншим ухиленням від батьківських обов`язків, що свідчить про неправильне розуміння предмета звернення та вихід за межі заявлених вимог. При цьому суд не дослідив мету звернення до суду із вказаною заявою.

Уважає помилковим висновок суду про відсутність юридичних наслідків, оскільки встановлення зазначених фактів має значення для реалізації положень статей 202-205, 141 СК України, а також для запобігання можливим майбутнім вимогам з боку батька.

Зазначає, що юридичний інтерес заявника полягає не лише у власних правах, а передусім у захисті прав дітей. Суд безпідставно проігнорував цей інтерес і принцип найкращих інтересів дитини.

Вказує, що на підтвердження викладених у заяві обставин надала судові рішення, матеріали виконавчих проваджень, довідки ДВС, матеріали кримінальних проваджень за статтею 164 КК України, інші документи, що підтверджують систематичний і тривалий характер невиконання батьківських обов`язків, що є достатнім для встановлення відповідного юридичного факту. Натомість суд дав оцінку доказам по суті на стадії відкриття провадження, що є неприпустимим.

З посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17, вказує на можливість встановлення юридичних фактів із превентивною метою за відсутності спору про право. Суд першої інстанції формально застосував практику, без співвідношення такої з обставинами справи.

Також стверджує, що висновок суду про необхідність розгляду справи виключно у позовному провадженні є помилковим, оскільки відсутні позовні вимоги, а інший спосіб встановлення такого факту законом не передбачений.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заінтересована особа ОСОБА_2 про причини неявки не повідомив.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що у січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування поданої заяви вказує, що ОСОБА_2 є батьком двох дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження та рішеннями судів про встановлення батьківства, однак з моменту їх народження він фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_2 тривалий час не сплачував аліменти та не брав участі у вихованні дітей, не цікавився їхнім здоров`ям, навчанням і життєвими потребами.

Щодо старшої дитини обов`язок сплати аліментів визначено рішенням суду у 2023 році, проте він систематично не виконувався, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Аналогічні обставини мають місце і щодо молодшої дитини, оскільки рішенням суду у 2011 році встановлено обов`язок сплати аліментів, однак він також не виконувався, що підтверджується значною заборгованістю, нарахуванням пені та відповідними виконавчими документами.

Відсутність участі батька у вихованні дітей носить систематичний характер і проявляється у повній відсутності контакту, ігноруванні освітніх, медичних і соціальних потреб дітей, а також ухиленні від матеріального забезпечення.

Зазначені обставини підтверджуються сукупністю доказів, зокрема судовими рішеннями про стягнення аліментів, довідками виконавчої служби про заборгованість, матеріалами кримінальних проваджень, а також свідченнями осіб, обізнаних із сімейною ситуацією.

Така поведінка є порушенням вимог Сімейного кодексу України, який покладає на батьків обов`язок щодо виховання дітей, турботи про їхній розвиток та матеріального забезпечення, а також підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 164 КК України.

Факт тривалої несплати аліментів та відсутності участі у вихованні має істотне юридичне значення, оскільки впливає на права дітей та їхній правовий захист, зокрема у майбутніх правовідносинах із батьком.

Зазначає, що встановлення цього факту судом є необхідним для офіційного підтвердження систематичного невиконання батьківських обов`язків, а також для запобігання можливим зловживанням правами з боку батька у майбутньому.

Згідно матеріалів справи установлено, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками дитини є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_1 (а.с. 9).

ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками дитини є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_1 (а.с. 10).

Рішенням Будьоннівського районного суду міста Донецька від 18 листопада 2011 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2023 року визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внесено зміни до актового запису від 30 липня 2003 року № 342, вчиненого Відділом реєстрації актів громадянського стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька, про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши у графі батько - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України».

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 січня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5 у розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26 січня 2023 року і до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат (а.с. 12-19).

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у справі №759/21559/21 скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року та ухвалено нове. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 248 123,73 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави 6 203,08 грн судових витрат (а.с. 20 зворот - 27).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року змінено рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 червня 2024 року, зменшено суму неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2022 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 57 306,64 грн до 54 459,47 грн (а.с. 28-30).

З даних розрахунку заборгованості із сплати аліментів АСВП НОМЕР_2 від 02 вересня 2025 року, складеного державним виконавцем Дидюк Б.О. за виконавчим листом №235/5558/20, убачається, що загальний розмір заборгованості по аліментам ОСОБА_2 становить 474 240,71 гривень (а.с. 43-45)

З даних розрахунку заборгованості із сплати аліментів ВП НОМЕР_3 від 01 липня 2025 року, складеного державним виконавцем Білець Т. за виконавчим листом №235/101/21, убачається, що загальний розмір заборгованості по аліментам ОСОБА_2 становить 74 789,75 гривень (а.с. 46).

З даних витягу з ЄРДР №12021105080003430 від 30 грудня 2021 року убачається, що до ЄРДР 30 грудня 2021 року внесено відомості за частиною 1 статті 164 КК України (а.с. 50).

З даних листа Дніпровської окружної прокуратури м. Києва від 01 серпня 2025 року №50-5098ВИХ-25 убачається, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва розглянуто звернення щодо внесення відомостей до ЄРДР за фактом злісного ухилення від сплати аліментів ОСОБА_2 на утримання доньки (а.с. 51).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).

Згідно зі статтею 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснив, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Із змісту поданої заяви убачається, що заявник фактично просить встановити обставини, пов`язані з тривалим невиконанням ОСОБА_2 обов`язку щодо утримання дітей та його неучастю у їх вихованні, а також надати оцінку цим обставинам з огляду на їх систематичний характер.

Разом із тим, такі обставини не є самостійними юридичними фактами у розумінні статей 293, 315 ЦПК України, оскільки не породжують безпосередньо виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав заявника, а є оціночними категоріями, встановлення яких пов`язане з дослідженням поведінки особи, її вини, характеру та тривалості невиконання обов`язків.

Колегія суддів враховує, що юридичні факти у розумінні окремого провадження мають бути такими, що підлягають безспірному встановленню та не потребують вирішення спору між сторонами щодо прав та обов`язків. Натомість встановлення факту ухилення від виконання батьківських обов`язків, як і факту тривалої несплати аліментів у контексті оцінки поведінки особи, передбачає з`ясування наявності чи відсутності вини, причин невиконання обов`язків, що є предметом доказування у спорах позовного провадження.

Твердження скаржниці про відсутність спору про право відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки із змісту заяви убачається, що заявник фактично прагне отримати судове підтвердження неправомірності поведінки іншої особи для подальшого використання такого висновку у майбутніх правовідносинах, зокрема щодо можливого звільнення дітей від обов`язку утримувати батька. Такі вимоги за своєю суттю пов`язані з потенційним вирішенням спору про право та не можуть розглядатися в порядку окремого провадження.

Посилання скаржниці на те, що заява не містить позовних вимог, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки вирішальним є не формальне найменування вимог, а їх зміст та правова природа.

Твердження скаржниці щодо наявності юридичних наслідків від встановлення зазначених обставин, зокрема у контексті застосування положень статей 202-205 Сімейного кодексу України, відхиляються колегією суддів, оскільки питання про звільнення повнолітніх дітей від обов`язку утримувати батьків вирішується судом у кожному конкретному випадку за наявності відповідного спору та з урахуванням усіх встановлених обставин, а не шляхом попереднього встановлення абстрактного факту у порядку окремого провадження.

Крім того, колегія суддів вказує, що сам по собі факт наявності заборгованості зі сплати аліментів, як і відкриття виконавчих чи кримінальних проваджень, що підтверджується відповідними офіційними документами, можуть бути використані заявником у разі виникнення відповідного спору, що свідчить про відсутність необхідності у встановленні такого факту судом у порядку окремого провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції передчасно оцінив докази, також є безпідставними, оскільки суд не здійснював оцінки доказів по суті заявлених вимог, а лише перевірив їх достатність для висновку про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, що відповідає вимогам процесуального закону.

Посилання скаржниці на правові висновки Верховного Суду щодо можливості встановлення юридичних фактів із превентивною метою колегія суддів відхиляє, оскільки таких висновків у справі №200/14136/17 Верховним Судом не зроблено. Крім цього, у цьому випадку заявлені вимоги не відповідають критеріям юридичного факту, а їх встановлення пов`язане із необхідністю вирішення спору про право.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що подана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір має вирішуватися у позовному порядку, є правильним та таким, що відповідає нормам процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ними та помилкового тлумачення норм права, що не є підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова