Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №142/41/26 — Піщанський районний суд Вінницької області

Єдиний унікальний номер 142/41/26

Номер провадження 2/142/259/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

06 травня 2026 року с-ще Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області

В складі:

Головуючого судді Нестерука В.В.,

з участю секретаря судового засідання Яворської О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Маципури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Піщанка Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції з Стрийським міськрайонним судом Львівської області

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2026 року до Піщанського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в якій позивач просить суд постановити рішення, яким розірвати наш шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрований 07.10.2010р. у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис № 15, після розлучення залишити їй прізвище - " ОСОБА_3 ", поділити порівну майно подружжя - квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя, розташовану в АДРЕСА_1 , житловою площею 30.8 кв.м., загальної площі 62,8кв.м., реєстраційний номер 798819605232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину, стягнути з відповідача на її користь понесені судові втрати по справі, судовий збір у розмірі 1 331.20 грн. та 9 831.19 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - мій чоловік. Наш шлюб зареєстровано 07.10.2010р. у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис № 15. Дітей від шлюбу не мають. Зазначає, що їхнє подружнє життя не склалося з вини відповідача, останні роки між ними стали виникати з його ініціативи різні конфлікті ситуації, відповідач звинувачував її у всіх своїх життєвих невдачах, промахах, негараздах, прогоранні бізнесу, який багато раз він намагався започаткувати. Вказує, що сім`я жила в основному за її зароблені кошти, крім того вона несла тягар боргових зобов`язань відповідача. Позичені кошти відповідач витрачав на свої особисті питання. Позивач зазначає, що обстановка, що склалася у них в сім`ї виключала подальше спільне проживання. В травні 2022р. вони припинили підтримувати подружні відносини, перестали спільно вести господарство, стали проживати окремо. Позивач переїхала проживати до своєї матері в м.Стрий Львівської області, кожний з них живе своїм особистим життям. На примирення позивач не згодна, оскільки втратила до відповідача всі почуття поваги та любові, а тому вважає. що в їхніх з відповідачем інтересах цей шлюб слід розірвати. Позивач вказує, що одночасно з розірванням шлюбу вона хоче поділити майно подружжя. Позивач зазначає, що всі роки подружнього життя вона працювала, була зареєстрована як фізична особа - підприємець з надання послуг перукарнями та салонами краси, а всі зароблені кошти йшли в сім`ю. Зазначає, що будучи у шлюбі, за її з відповідачем зароблені кошти та заощадження вони придбали для потреб своєї сім`ї двохкімнатну квартиру житловою площею 30.8кв.м., загальною площею 62.9кв.м. розташовану в АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі - продажу, серія та номер 1517 посвідченого 08.12.2015р. Піщанскою державною нотаріальною конторою Вінницької області. Вартість квартири становить 1 966 237.03грн. а належна їй 1/2 частка - 983118.,52грн. Позивач вказує, що право власності оформлене на відповідача, але вона надавала згоду на придбання квартири, придбана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки розлучитися в органах РАЦС та поділити майно подружжя відповідач не бажає, одноособово розпоряджається їхньою квартирою, поміняв замки у вхідних дверях, не дає їй доступу до квартири, без її згоди заселив до квартири квартирантів, тому вона звертається до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2026 року, зазначену справу було передано на розгляд судді Нестеруку В.В.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, судом 23 січня 2026 року було направлено запит до Піщанської селищної ради Вінницької області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2

02 лютого 2026 року на адресу суду від Піщанської селищної ради Вінницької області надійшла відповідь на запит суду за вих. № 278 від 30 січня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року у даній справі було відкрито провадження, призначено судове засідання на 05 березня 2026 року.

05 березня 2026 року судове засідання було відкладено із-за неявки відповідача.

13 березня 2026 року на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маципури Г.І. про збільшення позовних вимог, в якій представник просить разом з первинними позовними вимогами поділити земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 0.0466 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0523255100:03:002:0813, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3045831705232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину, та стягнути з відповідача судовий збір за дану позовну вимогу у розмірі 1331,20 грн.

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маципури Г.І. про збільшення позовних вимог в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, відповідно якої позовними вимогами вважати:

- розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрований 07.10.2010 р. у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис № 15, після розлучення залишити позивачу прізвище - " ОСОБА_3 ",

- поділити порівну майно подружжя - квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя, розташовану в АДРЕСА_1 , житловою площею 30.8 кв.м., загальної площі 62,8кв.м., реєстраційний номер 798819605232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину,

- поділити земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 0.0466 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0523255100:03:002:0813, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3045831705232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину, та стягнути з відповідача судові втрати по справі, в судовому засіданні в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, оголошено перерву до 11 год. 00 хв. 06 травня 2026 року.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Маципура Г.І. в судовому засіданні 06 травня 2026 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду та постановлення заочного рішення, також просила стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 в жодне судове засідання по даній цивільній справі, в тому числі призначені на 06 квітня та 06 травня 2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки отримав повістку про виклик до суду в підсистемі «Електронний суд» користувачем якої являється, що підтверджується довідкою про доставлення судової повістки до електронного кабінету.

Будь-яких заяв та клопотань, а також відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

В частині 1 ст. 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин неявки два рази, відзив на позовну заяву не подав, суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до положень ч. 1 ст. 280, ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до переконання, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до норм статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормами параграфу 1 Глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності, достатності.

На підставі наданих суду доказів встановлено, що позивачем по справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 , має РНОКПП НОМЕР_2 , та є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується копією її паспорта громадянина України, копією картки платника податків, копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 4, 5, 15-17)

Відповідачем по справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , має РНОКПП НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади та відповіддю Піщанської селищної ради на запит суду. (а.с. 7, 27)

Судом встановлено, що 07 жовтня 2010 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 Лішнянською сільською радою Дрогобицького району Львівської області було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 15, після чого прізвище позивача змінено з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_3 ", що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.6).

Доказів наявності у сторін неповнолітніх дітей від спільного проживання суду не надано, відповідні документи до позовної заяви не долучено.

Судом встановлено, та не було спростовано під час судового розгляду, що шлюб між сторонами існує формально, на даний час сторони однією сім`єю не проживають, мають різні інтереси та погляди на побудову шлюбу та сім`ї, втратили почуття любові та поваги один до одного.

Позивач та відповідач проживають окремо, примиритись не бажають, мають стійке волевиявлення спрямоване на припинення сімейних відносин і розірвання шлюбу, що вбачається зі змісту позовної заяви, заяви представника позивача про підтримання позовних вимог.

Згідно із ст.51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Згідно із ч.1 ст.24 СК України, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).

Згідно зі ст.112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

З`ясувавши фактичні взаємини подружжя, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, суд приходить до висновку, що збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, а тому наявні правові підстави для задоволення позову та розірвання шлюбу між сторонами.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, а тому враховуючи волевиявлення позивача їй після розірвання шлюбу слід залишити прізвище " ОСОБА_3 ".

Позивач також просить поділити порівну майно подружжя - квартиру та земельну ділянку, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).

З копії договору купівлі-продажу квартири від 08 грудня 2015 року посвідченого державним нотаріусом Піщанської державної нотаріальної контори Шигидою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1517, вбачається, що ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 набув у власність квартиру під номером АДРЕСА_3 . (а.с. 8)

В п.8 вказаного договору вказано, що квартира купується за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_1 .

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 49366451, сформованого 08.12.2015, вбачається, що право власності на об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 08.12.2015, серія та номер 1517. (а.с.9)

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно індексний номер 466921504, сформованого 05.03.2026 року слідує, що за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,0466 га, кадастровий номер 0523255100:03:002:0813. (а.с. 60)

Відповідно до п. 2 рішення Піщанської селищної ради Вінницької області № 2156 від 28 жовтня 2024 року ОСОБА_2 передано у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд земельну ділянку площею 0,0466 га, кадастровий номер 0523255100:03:002:0813 по АДРЕСА_1 . (а.с. 59)

У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа № 360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Таким чином, судом встановлено, що і квартира і земельна ділянка під нею придбані під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя та презумпцію спільності права власності подружжя на це майно не спростовано.

Позивач просить поділити порівну майно подружжя - квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя, розташовану в АДРЕСА_1 , житловою площею 30.8 кв.м., загальної площі 62,8кв.м., реєстраційний номер 798819605232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину, та поділити земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 0.0466 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0523255100:03:002:0813, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3045831705232, визнавши за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 її частину.

З копії долученого позивачем технічного паспорту на квартиру розташовану в АДРЕСА_1 , слідує, що її житлова площа складає 30.8 кв.м., загальна 62,8 кв.м., та складається із двох кімнат, веранди, коридору, ванни, кухні, двох кладових, а її вартість згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 08.01.2026 р. становить 1966237,03 грн. (а.с. 10-14) Вартість спірної земельної ділянки згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 06 березня 2026 р. становить 20234,37 грн. (а.с. 61-63)

Про реальний виділ частки в майні позивач не просить.

Статтєю 71 СК України визначено способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так, відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частинами 4 та 5 цієї статті визначено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами ч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно п.22 постанови Пленуму ВС України №11 від 21.12.2007 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при не досягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

В постанові від 30 березня 2016 року (справа № 6-2811цс15) судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала наступне:

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз`яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Разом з тим, 8 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вважає, що від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц слід відступити так, як вказано далі.

Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Тобто Велика Палата Верховного Скдк відступила від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд може визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності вказавши, що це є неефективним способом захисту прав позивача.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

За обставин даної справи, враховуючи відносини між стронами спору, які припинили спільне проживання як подружжя, враховуючи що судом вирішено розірвати шлюб між сторонами, враховуючи що позивач ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в м. Стрий Львівської області, де здійснює підприємницьку діяльність, спірні квартира та земельна ділянка знаходяться в смт.Піщанка Вінницької області, якими фактично користується відповідач ОСОБА_2 , враховуючи висновки ВПВС викладені вище, визнання за позивачем права власності на одну другу цього майна, тобто фактично перетворення із спільної сумісної на спільну часткову з відповідачем, на переконання суду такий обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог (визначити ідеальні частки співвласників) не буде ефективним, крім того позивач нестиме тягар сплати комунальних платежів та земельного податку за майно яким фактично не зможе скористатись.

Належним та ефективним способом захисту за встановлених судом обставин буде присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності майна.

Таким чином у задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.

При вирішенні питання про судові витрати суд бере до уваги норми ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, яка визначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

В частині 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

А тому, враховуючи, надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, беручи до уваги, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 1331 гривень 20 копійок, за позовною вимогою про розірвання шлюбу, в решті судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, на підставі ст.51 Конституції України, ст.ст.24, 105, 110, 112, 113 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,задоволити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 07 жовтня 2010 року Лішнянською сільською радою Дрогобицького району Львівськоїобласті, за актовим записом № 15.

Після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_1 залишити прізвище " ОСОБА_3 ".

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331 гривень 20 копійок.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання копію заочного рішення направити в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана через Піщанський районний суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Суддя: