Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №523/20307/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/20307/25

Провадження №2/523/3484/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Аліної С.С.

при секретарі - Томілко М.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

До Пересипського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, в якому просить встановити факт проживання ОСОБА_1 , проживаючої АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 який проживав АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 06 липня 1994 року до 27 грудня 2024 року.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 зарєстрували шлюб із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 28 жовтня 1984 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу. Щодо підтвердження дошлюбного прізвища номер витягу 00051844686 від 17.06.2025 року.

В шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 20.10.1987 року).

У квітні 1998 року придбано квартиру по АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 07 квітня 1998 року на праві спільної(часткової) власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному, (свідоцтво про право власності на житло від 07.04.1998 року).

Рішенням Ленінського районного суду м.Одеса № 2-274 від 11 березня 1994 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

У свідоцтві про розірвання шлюбу від 06.07.1994 року № НОМЕР_2 зазначено: шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано,про що зроблено запис в книзі реєстрацій актів про розірвання шлюбу № 176 від 06.07.1994 року.

Про те, що шлюб було розірвано у 1994 році обоє забули, продовжували жити однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, проводили ремонт квартири, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного та про сина, що проживав спільно. Всі свята проводили в колі рідних та друзів.

За спільні кошти позивач разом з ОСОБА_3 купили автомобіль Рено днз НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , зареєстрований на ОСОБА_3 , холодильник «Індезіт».

ОСОБА_1 разом з чоловіком до останнього дня його життя проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 за період з 1986 року по 27.12.2024 року, що підтверджується довідкою Департаменту надання адмінпослуг Одеської міської ради від 08.05.2025 року № П-86/01-34.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть від 28.12.2024 року серія НОМЕР_5 .

Після смерті ОСОБА_3 , позивачка займалася організацією поховання (договір замовлення від 29.12.2024 року). На поховання ОСОБА_3 , позивачем було витрачено грошові кошти в сумі 58 680 гривень.

Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 07.10.2025р. відкрито загальне провадження по справі та призначене підготовче судове засідання на 25.11.2025р.

Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 03.02.2026р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04.03.2026р.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги, також просив позов задовольнити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони по справі, заслухавши свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов є не доказаним, є не обґрунтованим, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , яке видано Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м.Одеси шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 06.07.1994 розірвано, про що зроблений актовий запис №176 (а.с.14).

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_7 виданого 20.10.1987 року батьками ОСОБА_2 є батько – ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_1 , актовий запис про народження №916 (а.с.13).

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності на житло яке видано 07.04.1998р., заступником начальника УЖКХ ОСОБА_8 на квартиру загальною площею 43,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках. Свідоцтво про право власності на житло зареєстровано в КП МБТІ та РОН за 30.04.1998 під №205 стр.92 кн.224пр (а.с.24)

Відповідно до свідоцтво про право власності транспортного засобу серія НОМЕР_4 померий ОСОБА_3 є власником транспортного засобу «Renault Kangoo» номерний знак НОМЕР_3 (а.с.25).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 – помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , яке видано 28.12.2024р. Доброславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2315 (а.с.29).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, що складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.09.1997 р., яке видане Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження органа приватизації № 112273 від 07.04.1998р. (а.с.24), та на автомобіль «Renault Kangoo» номерний знак НОМЕР_3 який належить померлому на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 (а.с.25).

Як встановлено в судовому засіданні факт встановлення родинних відносин потрібен позивачу для вступлення у спадщину після померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно врахувати ознаки, визначенні у понятті домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року із змінами та доповненнями, згідно якої домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Водночас, згідно із ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні, та показаннями допитаних свідків підтверджується, що ОСОБА_1 проживала з померлим ОСОБА_3 як жінка та чоловік без шлюбу, у період з 06.07.1994 року по 27.12.2024 року, оскільки вони спільно проживали в одному житловому приміщенні, забезпечували себе всім необхідним для життя, вели спільне господарство, виховували спільну дитину (відповідача по справі) - ОСОБА_2 , мали взаємні права та обов`язки.

Однак, відповідно до заявлених позовних вимог, метою встановлення факту, що має юридичне значення, є необхідність реалізації права на отримання спадщини.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Відповідно правового висновку Верховного Суду, сформованого в постановах від 21.12.2018 у справі № 803/1252/17 та від 13.07.2023 у справі № 0940/2305/18, належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

У даній справі спір може виникнути лише між суб`єктами отримання майна після померлого, яка розподіляється між її отримувачами (діти, батьки, утриманці). Відповідно, між позивачем та сином позивача ОСОБА_2 такого спору бути не може, оскільки ОСОБА_2 не є суб`єктом вирішення питання щодо отримання спадщини.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, а не із заявою про встановлення юридичного факту в окремому провадженні, то згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, фактично визнає існування спору про права.

Проте, позов не містить жодних відомостей про порушення, не визнання чи оспорювання прав позивача ОСОБА_2 , відсутнє яке-небудь обґрунтування заявленої позовної вимоги до відповідача, отже ОСОБА_2 є неналежними відповідачем у даній справі.

Згідно ч. 1-3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тобто, право обирати коло осіб, до яких може бути пред`явлено позов, належить лише позивачу і суд, в цьому випадку, має право прийняти рішення про залучення співвідповідача або заміну неналежного відповідача належним виключно за клопотанням позивача.

Разом з тим, жодних клопотань про заміну відповідача на належного позивач протягом розгляду справи не заявляла.

Оскільки такого клопотання подано не було, суд позбавлений можливості замінити неналежного відповідача на належних за власною ініціативою, враховуючи принцип диспозитивності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 14.03.2024 у справі № 522/11722/21.

Таким чином, аналіз наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, а отже задоволенню не підлягають.

Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 12, 83, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 215, 231, 387, 388, ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу – відмовити.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Рішення складене та підписане суддею 24.04.2026 р.

Суддя Аліна С.С.