Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №146/1604/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 146/1604/25

Провадження № 22-ц/801/1180/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 рокуСправа № 146/1604/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),

суддів Копаничук С.Г., Рибчинського В.П.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О.,

розглянув (в режимі відеоконференції) у відкритому судовому засіданні справу № 146/1604/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.02.2026, ухвалене у складі судді Скаковської І.В. в приміщенні суду в смт. Томашпіль, повний текст рішення складено 4.03.2026, -

в с т а н о в и в :

22.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, в якому просила : встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовна заява обґрунтована тим, що з травня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась їх донька ОСОБА_4 . В подальшому спільне життя заявника та ОСОБА_2 не склалося та сторони вже досить тривалий час проживають окремо. З моменту окремого проживання сторін, дитина залишилась проживати разом із батьком. Рішенням Томашпільського районного суду від 23.03.2020 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_2 перебуває на військовій службі. Майже з дати народження дитини батько сам виконує батьківські обов`язки. Всі матеріальні витрати на утримання доньки він несе сам без участі ОСОБА_2 . Оскільки в Україні запроваджено воєнний стан та діє загальна мобілізація, постала необхідність встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду ним за дитиною для оформлення відстрочки.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.02.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу (вх № 4197/26-вх від 6.04.2026), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить : рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції не врахував інтереси дитини; відповідач проходить службу у складі ЗСУ, а також надані позивачем докази, що він самостійно виховує дитину.

У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Щодо розгляду апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а. с. 7/.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.03.2020 стягнуто з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 19.02.2020 /а. с. 8-9/.

Відповідно до довідки від 4.08.2025 ОСОБА_1 проживає за адресою : АДРЕСА_1 , на його утриманні перебуває дочка ОСОБА_4 , 2011 року народження /а. с. 10/.

Відповідно до довідки про склад сім`ї зареєстрованих у житловому будинку від 4.08.2025 за адресою : АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 /а. с. 11/.

Згідно довідки № 109 від 5.08.2025 виданої Томашпільським ліцеєм, батько учениці ОСОБА_1 займається вихованням своєї неповнолітньої доньки та постійно цікавиться її навчанням. Систематично відвідує класні батьківські збори, підтримує тісний зв`язок з класним керівником та вчителями - предметниками. Батько учениці ОСОБА_1 належним чином відноситься до своїх батьківських обов`язків, допомагає у навчанні. Мати учениці ОСОБА_4 ніколи не була в навчальному закладі, участі у вихованні дитини не брала /а. с. 15/.

За змістом акту обстеження умов проживання дитина ОСОБА_4 , 2011 року народження, проживає в сім`ї батька ОСОБА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні. Мати ОСОБА_6 участі у вихованні та утриманні дитини не приймає /а. с. 13/.

Відповідно до довідки № 393 від 29.07.2025 ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 /а. с. 14/.

Також судом оглянуто копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 11.06.2019, з якого видно що ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_2 , взявши прізвище чоловіка ОСОБА_8 /а. с. 16/.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради «Про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_4 », орган опіки та піклування Томашпільської селищної ради вважає доцільним встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з дитиною, за адресою : АДРЕСА_1 /а. с. 31-32/.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, позивачем не надано суду доказів, що він утримує дитину самостійно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до приписів частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Частина 1 статті 315 ЦПК України визначає перелік фактів, які розглядає та встановлює суд. Факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини у даному переліку не міститься. Частина 2 даної статті визначає, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З посиланням на положення статті 51 Конституції України та Сімейного кодексу України Верховний Суд неодноразово зазначав, що заява про встановлення факту перебування дитини на утриманні одного з батьків, що подається з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не може розглядатися в порядку окремого провадження. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то дане питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження з позовом та вважав ефективним та таким, що відповідає положенням Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обраний спосіб захисту про встановлення факту самостійного виховання ним доньки ОСОБА_9 .

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Тобто, закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Відповідно до частини першої, другої 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Отож, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

У поданій заяві позивач зазначає, що малолітня донька ОСОБА_9 на даний час проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні та просить встановити даний факт.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини з ним, проте відсутні докази ухилення матері від участі від виховання та утримання дитини.

У справі встановлено, що відповідає є військовослужбовцем, отримує дохід.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.03.2020 стягнуто з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 19.02.2020 /а. с. 8-9/.

Позивач не надав доказів наявності заборгованості по сплаті аліментів та ухилення відповідачки від виконання своїх материнських обов`язків, з урахуванням характеру її служби.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виховання дитини.

Встановлення проживання дитини разом з батьком не є підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач позбавлена батьківських прав відносно доньки, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість останньої виконувати свої батьківські права.

Надані позивачем докази не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини, та відповідно не доводять тієї обставини, що обов`язки по вихованню та утриманню доньки здійснює одноосібно позивач.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо не врахування судом того факту, що відповідач визнала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення з огляду на наступне.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи.

Суд враховує те, що підстави для задоволення позову відсутні, а сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи, а «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, обов`язку щодо виховання та утримання дитини.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.02.2026 у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 7.05.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський