Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №740/2043/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/2043/25

Провадження № 2/740/71/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючої судді Гагаріної Т.О., за участі секретаря судових засідань Мартиненко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

16.04.2025 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 17 850 доларів США, в тому числі: 15 000 долларів США – основна сума боргу, 2% за договором – 1500 доларів США, 3% річних – 1350 доларів США, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4349,72 грн та 7000 грн витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.07.2020 між ним та відповідачем був укладений договір позики грошових коштів у сумі 10 000 доларів США під 2% в місяць до 01.01.2021. 22.07.2020 він надав відповідачу у борг 5000 доларів США під 2% в місяць, які останній мав повернути у строк до 01.01.2021. На підтвердження факту отримання грошових коштів, укладення договорів та його умов, відповідач надав боргові розписки про отримання вищевказаних коштів. Свої зобовязання з повернення боргу відповідач не виконав, грошові кошти не повернув, від повернення отриманих коштів ухиляється мотивуючи це незадовільним фінансовим становищем.

На день звернення до суду з позовом відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення позивачу основної суми боргу у розмірі 15000 доларів США, а також зобов`язання щодо сплати 2% від суми позики, визначених договором позики, що є підставою для стягнення з нього, крім основної суми боргу, також відсотків за період з 01.08.2020 по 01.01.2021 у сумі 1500 доларів США. За змістом укладеної боргової розписки датою повернення грошових коштів є 01.01.2021, з наступного дня нараховуються 3% річних, за період з 02.01.2021 по 31.12.2023 в сумі 1348,77 доларів США, а з 01.01.2024 по 01.01.2024 – 1,23 доларів США. Щодо строку позовної давності, зазначив, що оскільки з 12.03.2020 і до скасування карантину, позовна давність продовжена Законом, тому позивачем не допущено пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Відповідач та його представник не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та не надали суду додаткові письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою судді від 30.04.2025 відкрито провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 30.08.2023 підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд справи.

07.05.2026 представник позивача адвокат Олексюк Є.А. до суду надіслала заяви про розгляд справи без участі позивача та її участі, позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі. Просила не задовольняти клопотання представника відповідача про відкладенян розгляду справи. Докази про понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про місце, день та час слухання справи був повідомлений належним чином, відповідно до оголошення на офіційному сайті суду. Відзиву на позов не подав.

Представник відповідача адвокат Дорошенко О.Г. 06.05.2026 подала чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю участі у засіданні, оскільки вона бере участь в іншому судовому засіданні у іншому суді.

Таким чином, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Згідно п. 1 ч. 2ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

За змістом ст.ст.43,44 ЦПК України учасники справи та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Право учасників справи брати участь в судових засіданнях закріплено у п.2 ч.1 ст.43 ЦПК України.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Отже, наведене положення законодавства передбачає можливість участі у справі сторони, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками такої особи.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Так, 16.01.2026, 24.03.2026 судове засідання у справі відкладалося за клопотанням представника відповідача - адвоката Дорошенко О.Г. в яких зазначено, що про неможливість її участі у засіданні, оскільки вона буде брати участь в іншому судовому засіданні.

Згідно зі ст.212 ЦПК України, учасники цивільного процесу мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (через систему vkz.court.gov.ua) або у приміщенні іншого суду.

З урахуванням наведеного, зазначені у клопотанні адвоката обставини не прибуття у судове засідання, суд не вважає поважним, а відтак відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 09.07.2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяв у борг кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США під 2% в місяць до 01.01.2021.

Розпискою від 09.07.2020 підтверджується факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 10 000 доларів США, згідно з договором позики від 09.07.2020 (а.с.20).

Відповідно до оригіналу боргової розписки від 22.07.2020 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 5000 (п`ять тисяч) доларів США під 2% в місяць, які зобов`язався повернути до 01.01.2021 (а.с.21).

Відповідачем, станом на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи, не надано доказів про повернення позивачу боргу за вказаними розписками, заборгованість становить 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.

У відповідності до ч.2, ч.3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 у справі №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Враховуючи те, що 09.07.2020 та 22.07.2020 між сторонами було укладено договори позики, відповідач отримав грошові кошти у борг, що підтверджується написаними ним розписками, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договорів та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даних договорів.

Згідно ч.2 ст.545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.

У ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду оригінали розписок.

Наявність оригіналів боргових розписок у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобовязання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 (№ 707/2606/16-ц).

Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач в судове засідання не з`явився, не скористався процесуальним правом висловити свій відзив (заперечення) на позов та надати докази на спростування розміру заборгованості. Відповідачем не спростовано факту наявності написаної ним власноручно розписки та факт невиконання ним зобов`язання.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договорами позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договорами (вказаний ним у розписках).

Даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу за договорами позики від 09.07.2020 та 22.07.2020 матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, що відповідачем ОСОБА_2 не виконані умови щодо повернення грошових коштів у строки, передбачені договорами, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 15 000 доларів США та відсотків за договором позики за період з 01.08.2020 по 01.01.2021 у розмірі 1 500 доларів США, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобовязаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобовязань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобовязання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказана позиція також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду України, висловленою у постанові суду від 16.01.2019 (№14-446цс18).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми, суд враховує наступне.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі дію воєнного стану неодноразово було продовжено та такий діє і на даний час.

Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) не несе відповідальності за невиконання грошового зобов’язання за ст.625 ЦК України та від обов’язку сплати неустойки. Вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними.

У зв`язку з встановленим п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України обмеженням з 24.02.2022 щодо нарахування пені та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами за прострочення виконання зобов’язання, з огляду на те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% у сумі 1350 доларів США за період з 02.01.2021 по 01.01.2024, тобто в період дії в державі воєнного стану, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.02.2022 по 01.01.2024.

З урахуванням зазначених обмежень, позовні вимоги щодо відшкодування 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 02.01.2021 по 24.02.2022, що складає 516,58 доларів США (15 000х3%х419 днів:365:100).

Таким чином, загальна сума боргу за договором позики, яка підлягає стягненню з відповідача становить 17 016,58 доларів США, з яких: 15 000 доларів США – основна заборгованість, 1 500 доларів США – відсотків за договором позики, 516,58 доларів США – 3% річних.

Виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом на 95,33 % (704280,50 : 738774 х 100), з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 7 387,74 грн., підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 7 042 грн 73 коп. (7387,74 х 95,33 %).

Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договорами позики від 09.07.2020 та 22.07.2020 у розмірі 17 016 (сімнадцять тисяч шістнадцять) доларів США 58 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 7 042 (сім тисяч сорок дві) грн 73 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Т.О. Гагаріна