Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №579/2323/25 — Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/2323/25

1-кп/579/53/26

В И Р О К

і м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі судді - ОСОБА_1 ,

за участі секретаря - ОСОБА_2

з участю прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець справу по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кролевець Сумської області, громадянина України, не працюючого, неодруженого, з професійно - технічною освітою, військовозобов`язаного, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_1 , проживаючого АДРЕСА_2 , не судимого,

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991 та ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.

Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-ІХ від 03.03.2022, на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України № 65/2022.

Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», оголошено загальну мобілізацію, який відповідно до Указу Президента України № 236/2025 від 15.04.2025 продовжено з 9 травня 2025 року строком на 90 діб та діє по теперішній час.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, військовозобов`язаними є особи - громадяни України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 06.11.2007 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджується обліково – реєстраційним документом, тобто є військовозобов`язаним.

За наслідками медичного огляду позаштатної військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби відповідно до вимог графи ІІ Розкладу хвороб ТДВ «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, про що складено довідку 27.06.2025 року.

27.06.2025 року близько 14 годин 39 хвилин ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 , розташованого за адресою АДРЕСА_3 , де представник вказаного ТЦК та СП, уповноважений вручати повістки, вручив ОСОБА_4 повістку за №18437 на 30.06.2025 на 18 годину для проведення призову за мобілізацією та відправлення у військову частину для проходження військової служби.

Однак, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 , в порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, будучи ознайомленим з кримінальною відповідальністю за ст. 336 КК України, будучи належним чином повідомлений про необхідність явки, достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися 30 червня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією, без поважних причин, умисно, по прибуттю за повісткою відмовився від проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 , в ході судового розгляду вину визнав частково, дав показання про те , що його повинні були забронювати за місцем роботи ТОВ «Кролевецький комбікормовий завод», однак цього не зробили . 27 червня 2025 року він отримав повістку для з`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 30 червня 2025 року. 30 червня 2025 року прибув до ТЦК, однак відмовився від призову за мобілізацією та відправлення у військову частину для проходження військової служби. Крім того, в нього є хвора мати, за якою він повинен доглядати . Станом на 30 червня 2025 року відстрочки від призову за мобілізацією не мав.

Свідок ОСОБА_6 в ході судового розгляду дала показання про те , що її цивільний чоловік ОСОБА_4 був опікуном матері інваліда ІІІ групи, працював в ТОВ «ККЗ». За місце роботи йому повинні були зробити бронювання , дали лист про те що його заброньовано. В ТЦК вони відвезли лист з ТОВ «ККЗ» про те, що йому буде надано бронювання. Йому дали направлення на ВЛК . Він пройшов ВЛК. В суботу йому необхідно з`явитися до ТЦК по бойовій повістці. Працівники ТЦП сказали така процедура. В понеділок в «Дії» були відсутні відомості про бронювання . Вони поїхали на завод . Їм сказали треба почекати, дали листа, щоб відвезли в ТЦК про те, що його не відмовляються бронювати . Він пішов до кабінету, а коли вийшов, йому сказали сідати до «буса». Вони почали сперечатися, їх ніхто не слухав. Працівники ТЦК не давали йому вийти на вулицю. Вони були озброєні, здійснювали моральний тиск. Йому сказали або сідати у буса, або писати відмову. ОСОБА_4 отримав бойову повістку на 30.06.2025 року.

Свідок ОСОБА_7 в ході судового розгляду дала показання про те , що її син ОСОБА_4 пішов оформляти бронь, оскільки вона особа з інвалідністю ІІІ групи , потім зателефонував їй та повідомив, що його закривають у «буса». Вона поїхала в ТЦК . Сина не випускали . Потім вона викликала швидку допомогу. В понеділок чи вівторок вона звернулася в ТЦК, їй порадили оформити групу інвалідності . Її сина переслідували , змусили писати відмову. ОСОБА_4 здійснює за нею догляд.

Свідок ОСОБА_8 в ході судового розгляду дав показання про те , що працює в ІНФОРМАЦІЯ_8 провідним спеціалістом . ОСОБА_4 з`явився до ТЦК для уточнення облікових даних , йому видали направлення на ВЛК .Він був у розшуку, неодноразово не з`являвся до ТЦК. ОСОБА_4 пройшов ВЛК, йому видали бойову повістку . ОСОБА_4 заброньований не був. Йому надавався термін для бронювання. , оскільки він про це повідомляв. ОСОБА_4 відмовився від призову за мобілізацією та відправлення у військову частину для проходження військової служби.

Свідок ОСОБА_9 в ході судового розгляду дала показання про те , що працює інспектором військового обліку ТОВ «ККЗ» ОСОБА_4 їх працівник слюсар ремонтник. ОСОБА_4 відмовився від п`яти повісток, які надходили з ТЦК за місцем роботи. Вони складали акти та повідомляли ТЦК. ОСОБА_4 не був заброньований. Станом на 27.06.2025 року підстав для бронювання ОСОБА_4 не було. Станом на 30.06.2025 року ОСОБА_4 не був заброньований. Листи до ТЦК про те, що ОСОБА_4 буде заброньований за підприємством вона не писала.

Свідок ОСОБА_10 в ході судового розгляду дала показання про те , що ОСОБА_4 проходив ВЛК 27.06.2025 року , визнаний придатним до військової служби.

Свідок ОСОБА_11 в ході судового розгляду дала показання про те , що працює у відділі кадрів ТОВ «ККЗ», ОСОБА_4 їх працівник слюсар ремонтник. Звільнився у серпні 2025 року. ОСОБА_4 не був заброньований.

Даними заяви про кримінальне правопорушення повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 1 липня 2025 року про те, що ОСОБА_4 30.06.2025 року відмовився від призову по мобілізації та відправлення до військової частини НОМЕР_1 (а.с.56), довідкою ВЛК від 30.06.2025 року, згідно якої ОСОБА_4 придатний до військової служби( а.с.57), заяви ОСОБА_4 від 30.06.2025 року про відмову від призову за мобілізацією (а.с.58), розпискою ОСОБА_4 від 27.06.2025 року про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_5 30.06.2025 року о 17 годині 00 хвили з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби та попередження про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України (а.с.59) , розпорядженням начальника Конотопського РТЦК від 30.06.2025 року № 146 про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправку до військової частини серед інших ОСОБА_4 (а.с.60) , копією журналу реєстрації виданих для оповіщення повісток (а.с.62), копією поіменного списку військовозобов`язаних, які відправлені у у складі команди НОМЕР_1 серед інших ОСОБА_4 (а.с. 64) , військового квитка ОСОБА_4 , (а.с.78-82), копіями військово облікових документів на ім`я ОСОБА_4 (а.с.84-86), інформації КП «Центр первинної медико санітарної допомоги» Кролевецької міської ради від 22.07.2025 року згідно якої станом на 30.06.2025 року по 22 липня 2025 року ОСОБА_4 не перебував на лікуванні та не звертався за отриманням медичної допомоги (а.с.72), інформації виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 16.09.2025 року, за змістом якої ОСОБА_4 не перебуває на обліку як опікун чи надавач соціальних послуг (а.с.91) підтверджується, що кримінальне правопорушення вчинено за обставин, зазначених у вироку.

Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Суд вважає вказані показання, дані обвинуваченим ОСОБА_4 як обраний спосіб захисту з метою ухилення від кримінальної відповідальність за вчинене.

Суд вважає за необхідне покласти в основу вироку показання свідків ОСОБА_6 , за змістом якої ОСОБА_4 отримав бойову повістку на 30.06.2025 року, ОСОБА_8 , за змістом яких ОСОБА_4 неодноразово не з`являвся до ТЦК. ОСОБА_4 пройшов ВЛК, йому видали бойову повістку . ОСОБА_4 заброньований не був. ОСОБА_4 відмовився від призову за мобілізацією та відправлення у військову частину для проходження військової служби, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , за змістом яких ОСОБА_4 не був заброньований за місцем роботи , станом на 27.06.2025 року 30.06.2025 року підстав для бронювання ОСОБА_4 не було, свідка ОСОБА_10 , яка підтвердила про те , що ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби.

У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками.

Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, показання свідків підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Суд вважає за необхідне покласти в основу вироку повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 1 липня 2025 року (а.с.56), довідку ВЛК від 30.06.2025 року ( а.с.57), заяву ОСОБА_4 від 30.06.2025 року про відмову від призову за мобілізацією (а.с.58), розписки ОСОБА_12 від 27.06.2025 року про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 30.06.2025 року о 17 годині 00 хвили з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби та попередження про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України (а.с.59) , розпорядження начальника Конотопського РТЦК від 30.06.2025 року № 146 про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправку до військової частини (а.с.60) , інформацію КП «Центр первинної медико санітарної допомоги» Кролевецької міської ради від 22.07.2025 року згідно якої станом на 30.06.2025 року по 22 липня 2025 року ОСОБА_4 не перебував на лікуванні та не звертався за отриманням медичної допомоги (а.с.72) , інформацію виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 16.09.2025 року, за змістом якої ОСОБА_4 не перебуває на обліку як опікун чи надавач соціальних послуг (а.с.91).

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 в частині того, що він, не мав умислу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації , необхідності догляду за матір`ю станом на 30.06.2025 року, розраховував на бронювання, суд не приймає до уваги .

Зазначені доводи обвинуваченого повністю спростовуються вище проаналізованими доказами, які в сукупності підтверджуються, узгоджуються та взаємодоповнюються між собою та доводять вину ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

На розсуд суду дії ОСОБА_4 свідчать про наявність прямого умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період .

Суд надав оцінку доказам у вироку, які проаналізував вище та з якими погодився.

В суду не виникає сумнівів в кваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 336 КК України.

Оцінивши всі зібрані по справі докази, суд вважає, що факт скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 доказаний повністю .

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення , особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Пом`якшуючих обставин покарання судом не встановлено.

Суд приймає до уваги, що характеристика обвинуваченого за місцем проживання позитивна.

Суд враховує сімейний стан обвинуваченого , склад його сім`ї , догляд за матір`ю з березня 2026 року .

Обтяжуючі покарання обставини в обвинувальному акті відсутні, і судом таких не встановлено.

Виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 суд вважає доцільно в умовах ізоляції від суспільства та враховуючи наявність декількох вищевикладених обставин, що пом`якшують покарання та знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного, суд вважає можливим призначити йому покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі , оскільки саме даний вид покарання на думку суду є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_4 покарання з застосуванням ст. ст. 75,69 КК України .

На розсуд суду звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.

За змістом ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутні обставини, які б наскільки знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому відсутні підстави для звільнення обвинуваченого від реального покарання.

У матеріалах справи відсутні підстави, які б вказували на зниження суспільної небезпеки вчиненого та самого обвинуваченого.

На розсуд суду не можливо досягти мети виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання.

Згідно ст. 1 КК України Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК України), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення, зокрема про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).

У виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, але лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення ст. 66 і 69 КК України, згідно яких підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Суд врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини його вчинення, наявність пом`якшуючих обставин, однак не знаходить підстав для призначення ОСОБА_4 покарання з застосуванням ст. 69 КК України.

Суд вважає, що саме покарання у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень .

Доводи сторони захисту про призначення покарання з застосуванням ст. ст. 75,69 КК України не знайшли свого підтвердження в суді, є необґрунтованими, не спрямовані на виконання завдань за змістом ч. 1 КК України та не заслуговують на увагу суду та задоволенню не підлягають.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року (справа № 669/398/23, провадження № 51-6954км23).

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувати до вступу вироку в законну силу.

Речові докази по справі, диск для лазерних систем зчитування з відеозаписом вручення повістки ОСОБА_4 зберігати в матеріалах кримінального провадження – відповідно до ст. 100 КПК України.

Інші доводи сторони захисту, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 349, 370, 371, 374, 395 КПК України,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не застосовувати.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання.

Речові докази по справі диск для лазерних систем зчитування з відеозаписом вручення повістки ОСОБА_4 зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України , якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок , якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Кролевецький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1