Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №565/2565/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року

м. Рівне

Справа № 565/2565/25

Провадження № 22-ц/4815/736/26

Головуючий у Вараському міському суді

Рівненської області: суддя Зейкан І.Ю.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

20 січня 2026 року в м. Вараш

Вараського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Чоп`яка Володимира Михайловича на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 20 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23-річного віку.

Мотивуючи позов, покликалася на те, що з 22 липня 2006 року по 11 липня 2011 року сторони перебували в шлюбі, від якого мають дочку – ОСОБА_3 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2009 року у справі № 2-4613/2009 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 200 гривень щомісячно.

У ході виконання рішення суду сторони в добровільному порядку збільшували розмір аліментів на утримання дитини. 11 серпня 2025 року ОСОБА_3 зараховано до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на факультет міжнародного права на денну форму навчання за контрактом. Вартість платної освітньої послуги становить 54 410 гривень за кожен рік навчання з 2025-2029 року. ОСОБА_3 проживає з матір`ю, є студентом денної форми навчання, не працює, а тому потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням. Проте в позасудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо обов`язку батька з утримання дочки, яка продовжує навчання, хоча він є працевлаштованим та має можливість надавати відповідну матеріальну допомогу.

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 20 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, аліменти в розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, тобто з 14 жовтня 2025 року, до 30 червня 2029 року включно.

Зауважено, що право на утримання може припинитися у разі припинення навчання ОСОБА_3 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

На рішення суду представником ОСОБА_1 – адвокатом Чоп`яком В.М. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що суд визначив розмір аліментів, не маючи належної та достатньої інформації про розмір заробітку відповідача. Так, платник аліментів не надав жодного доказу про місце роботи та розмір доходу, тоді як позивач надала довідки про свій середньомісячний дохід, який становив близько 25 872,91 гривень.

Також суд безпідставно врахував проживання відповідача однією сім`єю з іншою жінкою та утримання ним 16-річної дитини цієї жінки, оскільки у матеріалах справи відсутні докази шлюбу, а надано лише довідку про місце проживання. Тим паче, дитина має рідного батька, який не позбавлений прав і має сплачувати аліменти.

Крім того, неправильно звернуто увагу на утримання відповідачем й своїх батьків, адже доказів цим обставинам в матеріалах справи також немає. Натомість позивач надала докази й щодо своїх захворювань, тоді як відповідач не надав жодних доказів стану свого здоров`я.

Суд неправильно визначив суму понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката. Так, у судовому рішенні зазначено, що позивач просила стягнути лише 7 000 гривень, тоді як фактично заявлялося про відшкодування 12 000 гривень. Оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення судових витрат, то суд не мав права самостійно зменшувати їхній розмір до 3 000 гривень.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 18 000 гривень з яких: 1000 гривень за надання консультації щодо спірних правовідносин, 5000 гривень за складання позовної заяви, 7000 гривень за складання відповіді на відзив, а також 6000 гривень за складання та подання апеляційної скарги.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не скористався, хоча про це роз`яснювалося в ухвалі Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених ст.ст. 198, 199 СК України, - і своїх повнолітніх дочку, сина.

Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (ст.200 СК України).

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.182 СК України).

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 08 листопада 2007 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З договору № 7/10мп про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 11 серпня 2026 року та договору № 725031 від 11 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_3 навчається у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого на факультеті міжнародного та європейського права на денній формі навчання, група 07мп-25-03, строк навчання з 01 вересня 2025 року до 30 червня 2029 року, вартість навчання складає 55 410 гривень за кожен навчальний рік.

Спірні правовідносини між сторонами виникли через те, що повнолітня дочка потребує матеріальної допомоги у зв`язку із продовженням навчання, однак про виконання батьком такого обов`язку сторони не дійшли згоди, хоча він матеріально спроможний надавати відповідну допомогу і є працевлаштованим.

Частково заперечуючи проти позову та визначаючи розмір аліментів в розмірі , відповідач покликався на те, що позивач не надала доказів на підтвердження вартості витрат, пов`язаних із навчанням, окрім самого договору про надання платної освітньої послуги. Тому, на думку платника аліментів, лише твердження про навчання не могли бути достатніми для призначення аліментів у заявленому розмірі. При цьому просив врахувати суд, що він перебуває у сімейних відносинах без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 . Він проживає разом з цією жінкою та її неповнолітнім сином, а оскільки вона не працевлаштована, на відповідачеві лежить обов`язок повного матеріального забезпечення нової сім`ї.

Позивач, відхиляючи заперечення відповідача, звертала увагу суду на те, що наведені ним обставини не стверджуються належними та допустимими доказами, а обов`язок з утримання дитини ОСОБА_5 лежить саме на ній та батьку цієї дитини. Водночас одержувач аліментів просила врахувати її хворобливий стан здоров`я, перенесене хірургічне втручання, а також обсяг понесених на утримання дочки витрат, які пов`язувала з навчанням та зумовленими іншими обставинами.

Частиною першою ст. 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами першою-другою ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За правилами статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині першій ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Оцінюючи обставини справи у спірних правовідносинах із засад змагальності та диспозитивності, а також з урахуванням наявних доказів і норм процесуального та матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, а доводи автора апеляційної скарги визнає неспроможними з правової точки зору для її задоволення.

Так, спір стосувався визначення розміру стягнення аліментів, де позивач заявляла вимоги у розмірі частки доходу, а відповідач просив визначити їх у , натомість суд ухвалив рішення про стягнення частки.

Отже за наслідками розгляду справи вимоги позивача були фактично задоволені на , а заперечення відповідача були підтримані лише на .

Тобто всупереч твердженням заявника суд попередньої інстанції не підтримав заперечення відповідача в повному обсязі і наведені ним обставини не були враховані повною мірою.

Разом з тим обґрунтування позову лише договорами про навчання та надання платної освітньої послуги є недостатнім для повного задоволення вимог. Принаймні обставина попереднього стягнення аліментів та обізнаність про працевлаштування платника давали позивачу об`єктивну можливість надати суду інформацію про фактичний дохід платника аліментів, однак вона таким правом не скористалася.

Не спонукають доводи апеляційної скарги й до скасування рішення суду в частині розподілу понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Всупереч аргументам заявника наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі з іншої сторони, адже цей розмір не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є непропорційним до складності справи для адвоката та виконаної ним роботи, а також у співвідношенні до позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (пункт 135) зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Проте спір є малозначним і правовідносини не зумовлюють необхідності дослідження значної кількості законів чи підзаконних нормативно-правових актів, а матеріали справи не містять обсягу документів, що потребували б від адвоката істотних затрат часу на їх аналіз і були нескладними.

Отже, заявлена до стягнення сума грошових витрат була очевидно завищеною і підлягала зменшенню, а тому апеляційний суд з визначеним судом попередньої інстанції розміром погоджується.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (вішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист парв людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Чоп`яка Володимира Михайловича залишити без задоволення, а рішення Вараського міського суду Рівненської області від 20 січня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків