Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №760/19268/23 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19268/23

1-кп/760/1450/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Солом`янського районного суду м. Києва кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2022, приблизно о 09 годині 07 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи у вагоні електропотягу №6012 сполученням «Фастів-Київ», який в зазначений час перебував на платформі «Приміська» залізничної станції «Київ-Пасажирський», за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, 1, де у вагоні №4, на полиці для речей, помітив рюкзак чорного кольору з написом «CIKLUM», що належить потерпілій ОСОБА_7 , який матеріальної цінності для потерпілої не становить, всередині якого знаходились грошові кошти, а саме: 1000 доларів США (36568 гривень 60 копійок згідно курсу НБУ станом на 25.07.2023), 150 Євро (5582 гривень 65 копійок згідно курсу НБУ станом на 25.07.2023), 10000 гривень - в загальній сумі 52151 гривень 25 копійок, що належать потерпілій, та особисті речі потерпілої, які матеріальної цінності не становлять, і у ОСОБА_6 виник раптовий злочинний корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна з метою особистого збагачення, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 своєю рукою взяв вищевказаний рюкзак чорного кольору з написом ««CIKLUM», що належить потерпілій ОСОБА_7 , який матеріальної цінності для потерпілої не становить, всередині якого знаходились грошові кошти, а саме: 1000 доларів США (36568 гривень 60 копійок згідно курсу НБУ станом на 25.07.2023), 150 Євро (5582 гривень 65 копійок згідно курсу НБУ станом на 25.07.2023), 10000 гривень - в загальній сумі 52151 гривень 25 копійок, що належать потерпілій, та особисті речі потерпілої, які матеріальної цінності не становлять, надягнув рюкзак собі на плечі та утримуючи при собі викрадене майно, місце вчинення злочину покинув, в подальшому розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Своїми злочинними діями ОСОБА_6 завдав потерпілій ОСОБА_7 майнової шкоди на загальну суму 52151 гривень 25 копійок.

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю, розкаявся.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор, обвинувачений та його захисник не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, та дослідивши матеріали кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Зазначені дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд, у відповідності до ст. 65 КК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжуючі покарання. ОСОБА_6 раніше не судимий, вчинене кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжкого злочину. Також суд враховує ставлення обвинуваченого до вчиненого, поведінку до та після вчинення злочину, наявність обставин, які пом`якшують покарання.

Крім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, перебуває у цивільному шлюбі, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря - психіатра не перебуває.

До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 суд, відповідно до статті 66 КК України, відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання суд виходить із встановленої ст. 50 КК України мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винними та іншими особами нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якого покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягненні справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи - воно має буду законним, пропорційним(не становити надмірного тягаря для особи)(справи Балканов проти росії від 09.06.2005р., Ісмалова проти росії від 29.11.2007 року).

Виходячи з викладеного, враховуючи, що вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 діяння є тяжким злочином, суд приходить до висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

При цьому, справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбаченим законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вирішуючи питання щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд звертає увагу на положення, закріплені в ч. 1 ст. 75 КК України, і зазначає, що тільки комплексне з`ясування підстав застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженої особи без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за її поведінкою та виконанням покладених на неї судом обов`язків.

Враховуючи наведені вище обставини, які характеризують особу обвинуваченого, його щире бажання виправитись, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття покарання, тому знаходить можливим звільнити його від призначеного покарання з випробуванням в порядку, визначеному ст.ст.75,76 КК України.

Під час судового провадження потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 97 505 гривень 81 копійку в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної скоєним злочином.

Під час вирішення питання щодо вказаного вище цивільного позову суд керується положеннями ст. ст. 128, 129 КПК України, ст. 13 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1167, 1168, 1177 ЦК України і вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано матеріальної або моральної шкоди, має право пред`явити до обвинуваченого цивільний позов.

Відповідно до ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Статтею 55 КПК України передбачено, що потерпілим визнається особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ст. 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі

Згідно ч. 1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується особою яка таку шкоду заподіяла.

Відповідно до ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» потерпілий, як особа, якій злочином заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди, вправі пред`явити позов про стягнення моральної шкоди.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні заявлений цивільний позови визнав частково.

Судом встановлено, що внаслідок скоєного обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення потерпілій дійсно заподіяно матеріальну та моральну шкоду.

Заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 97 505 гривень 81 копійку не обґрунтований та документально не підтверджений, оскільки судом встановлено що неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_6 заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 52 151 гривня 25 копійок. Зазначена сума визнана і самим обвинуваченим в судовому засіданні. Отже, ця сума підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до п. 9 ПП ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31.03.1995, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру й обсягу заподіяних позивачеві моральних чи фізичних страждань, наявності інших негативних наслідків, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вирішуючи цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_6 потерпіла перенесла ряд негативних емоцій.

Тому, з врахуванням встановленої в судовому засіданні вини обвинуваченого, вирішуючи цивільний позов, заявлений потерпілою ОСОБА_7 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також позиції обвинуваченого щодо часткового визнання позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за правилами ст. 69 КК України, не зважаючи на його щиросердне каяття, судом не встановлені.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Питання про речові докази у справі вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 371, 373-376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Звільнити ОСОБА_6 з під варти негайно в залі суду.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили стосовно ОСОБА_6 - не обирати.

Заявлений потерпілою ОСОБА_7 цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 52 151 (п`ятдесят дві тисячі сто п`ятдесят одну) гривню 25 копійок.

Заявлений потерпілою ОСОБА_7 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Речові докази:

- рюкзак чорного кольору - залишити у користуванні ОСОБА_7 .

- DVD-R- диск - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1