Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №711/11785/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/11785/25

Номер провадження2/711/623/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого – судді: Казидуб О.Г.

при секретарі: Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник за довіреністю Король Владислав Анатолійович, яка діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, ЄДРПОУ 35625014) звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна вимога мотивована тим, що 13 лютого 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 407126645.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 407126645.

03 січня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 20190103, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними в Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 8 від 28 травня 2020 року до Договору факторингу № 20190103 від 03 січня 2019 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 14350 грн. 00 коп., з яких, 5000 грн. 00 коп. – сума заборгованості по основному боргу (тіло кредиту); 9350 грн. 00 коп. – заборгованість по відсоткам.

Просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за Кредитним договором № 407126645 в розмірі 14350 грн. 00 коп. та понесені судові витрати.

09 січня 2026 року через канцелярію суду представник відповідача за дорученням ОСОБА_2 надав Відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в позовній заяві позивач посилається на начебто укладений кредитний договір № 407126645 від 13 лютого 2019 року та в додатках додає Договір та графік розрахунків, при цьому дані документи не мають жодного ні фактичного (фізичного), ні електронного підпису сторін, електронної печатки юридичної установи, лише роздруківку тексту та нанесеної печатки третьою стороною «з оригіналом згідно».

Також, вказує, що позивач не надає жодних доказів укладення сторонами кредитного договору № 407126645 від 13 лютого 2019 року.

Також, наголошує, що позовна заява не містить жодного належного та допустимого доказу про надання відповідачу грошових коштів в сумі 5000 грн. 00 коп. Відсутній обгрунтований розрахунок нарахування по відсоткам в сумі 9350 грн. 00 коп., а саме, надана сума кредиту, період за який проводиться нарахування по відсоткам, відсутній відсоток який застосовується при нарахуванні. Позивачем надано лише частини договорів факторингу (перший та останній аркуш), відсутні акти приймання-передачі кредитних справ.

Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

15 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача за дорученням Сова Юлія Миколаївна надала Відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, зазначивши в прохальній частині позовної заяви, що просять здійснювати розгляд даної справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_2 та адвокат Хомякова Леся Василівна, яка діє в інтересах відповідача, в судове засідання надали заяву, в якій просять проводити судове засідання за їхньої відсутності. Також, зазначили, що в задоволенні позову просять відмовити. Наголосили на тому, що у відповіді на Відзив позивач вказує, що документів підтвердження видачі кредитних коштів немає. Крім того, в Реєстрі прав вимог № 1 від 03 січня 2019 року прізвища ОСОБА_1 не містить, що вказує про відсутність відступлення прав вимог до боржника , а саме, відносно ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що як зазначає позивач, 13 лютого 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір № 407126645.

Відповідно до п. 1.1. Договору, за цим Договором Товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.4. цього Договору.

Суд наголошує, що дійсно копія договору, що укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису, є належними доказами на користь існування між сторонами договірних відносин щодо кредитування позичальника. Ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд погоджується із доводами позивача, висловленими у позові, щодо того, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Відповідно, під час оформлення замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Проте, в судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 надсилалися дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності.

Крім того, з Договору № 407126645 від 13 лютого 2019 року не вбачається, що він підписаний електронним підписом ОСОБА_1 , відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису).

Позивачем надано Графік розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору, який, також, не містить електронного підпису відповідача.

Позивачем надано Розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 407126645 від 13 лютого 2019 року за період з 28 травня 2020 року по 31 жовтня 2025 року, з якого вбачається, що залишок заборгованості відповідача складає 14350 грн. 00 коп.

Проте, в судовому засіданні встановлено, що суду не доведено факту використання грошових коштів ОСОБА_1 в розмірі суми наданого кредиту.

Також, суд наголошує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є зведеним документом, який не були погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами.

Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Сторона відповідача у Відзиві наголошувала на тому, що позовна заява не містить жодного належного та допустимого доказу про надання грошових коштів в сумі 5000 грн. 00 коп.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем взагалі не надано доказів перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» коштів ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Позивач у Відповіді на відзив було зазначено, що не має змоги надати суду виписку з особового рахунку, оскільки, Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а позивач не є банком України, отже, на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.

Вказують, що вони звернулися до первісних кредиторів з відповідними запитами щодо надання доказів перерахування кредитних коштів відповідачу за кредитним договором № 407126645 від 13 лютого 2019 року та станом на 14 січня 2026 року позивач не отримав відповіді на запити від первісних кредиторів.

Суд наголошує, що в період з 14 січня 2026 року по 06 травня 2026 року було достатньо часу для отримання відповіді.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було заявлено клопотання про витребування доказів на підставі ч. 1 ст. 84 ЦПК України.

Тобто, в судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо перерахування коштів на картковий рахунок саме ОСОБА_1 .

Суд наголошує, що доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за договорами не є належним доказом надання відповідачці кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.05.2020 по справі № 219/1704/17.

Також, в судовому засіданні встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.

03 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 20190103.

Відповідно до п. 2.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

З наданого позивачем Реєстру прав вимог № 1 від 03 січня 2019 року, підписаного на виконання Договору факторингу № 20190103 укладеного між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Таліон Плюс» 03 січня 2019 року, не вбачається, що ТОВ «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до вимог частини 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частини 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1 - 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 по справі 755/18920/18.

Враховуючи вищевикладене, в зв`язку з недоведеністю позивачем факту укладення відповідачем Договору № 407126645 від 13 лютого 2019 року, факту перерахування кредитних коштів та фактичного користування відповідачем цими коштами, факту набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача, суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК`ЄАПБ» позивача заборгованості у заявленому розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 509, 512, 514, 526, 546, 549-551, 610, 611, 616, 624, 627, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-284 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб