Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №376/141/26 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/141/26

Провадження № 2/376/796/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Коваленка О.М.,

при секретарі - Таранчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального судового провадження в залі суду м. Сквира Білоцерківського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 16 грудня 2014 року він уклав шлюб із відповідачкою, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рокитнянського районного управління юстиції у Київській області, за актовим записом № 114, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 виданого та зареєстрованого Рокитнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області від 14.03.2017 року, за актовим записом № 41.

Шлюбні відносини у подружжя склалися невдало. Спільне сімейне життя не склалося по причині розбіжностей поглядів на життя та сімейні цінності. З початку відносин між Позивачем та Відповідачем все розвивалося добре, з розумінням цінності один одного, але останні роки, через щоденну рутину, тяжкі та нестабільні умови зовнішнього світу, постійний стрес, страх за своє життя та майбутнє, взаєморозуміння почало зникати. В процесі проживання сім`єю та ведення спільного господарства з`явилися суперечки та чвари, які заважали подружжю проживати під одним дахом. Позивач та Відповідач почали втрачати цікавість до життя та особистих потреб одне одного. Почуття кохання і поваги між ними зникли.

Станом на сьогодення, Позивач та Відповідач спільно не проживають, сімейні відносини між ними припинено та спільне господарство ними не ведеться. Їх шлюб існує лише формально і Позивач впевнений, що збереження цього шлюбу неможливе. Оскільки розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їхньої малолітньої дитини, що мають істотне значення, а відтак, існує реальна необхідність розірвання шлюбу.

Наразі неповнолітній синОСОБА_3 проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка участі у вихованні та утриманні сина не бере. Вона проживає окремо за іншою адресою:АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2025/010655415 від 01.08.2025 року.

Крім цього, в порядку врегулювання питання участі у вихованні спільної дитини після фактичного розірвання шлюбних відносин, між Позивачем та Відповідачем досягнуто згоди стосовно участі у вихованні та утриманні дитини - ОСОБА_3 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Відповідно до умов вказаного договору спільна дитина колишнього подружжя залишається проживати з батьком - ОСОБА_1 , який здійснює самостійне та одноособове виховання дитини, при цьому мати - ОСОБА_2 , має право бачитись з нею та приймати участь в її житті в порядку, передбаченому зазначеним договором.

З метою забезпечення усіх необхідних умов для проживання, існування та розвитку дитини, Позивачем взято в найм житлове приміщення, що повністю відповідає тим умовам, які необхідні для забезпечення належних умов проживання дитини Позивача, що підтверджується Договором оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлення юридичного факту, а саме факту самостійного виховання дитини необхідне Позивачу для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дитини у випадку ухилення Відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків в частині утримання та матеріального забезпечення дитини.

Зважаючи на те, що подружжя не досягнуло примирення та враховуючи інші обставини, які як наслідки призвели до втрати бажання вберегти сім`ю, та враховуючи те, що застосування судом заходів для примирення подружжя є не можливим, тому просить суд розірвати шлюб та встановити факт самостійного утримання та виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність, а також не застосовувати фіксацію технічними засобами судового засідання, позов підтримує в повному обсязі (а.с.25,29,35).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі, просила справу розглянути без її участі, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_4 » (а.с.26,30,33).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.211,247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 16 грудня 2014 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 , який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рокитнянського районного управління юстиції у Київській області, за актовим записом № 114, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 (а.с.17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 виданого та зареєстрованого Рокитнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області від 14.03.2017 року, за актовим записом № 41 (а.с.18).

Шлюбні відносини у подружжя склалися невдало. Спільне сімейне життя не склалося по причині розбіжностей поглядів на життя та сімейні цінності. З початку відносин між Позивачем та Відповідачем все розвивалося добре, з розумінням цінності один одного, але останні роки, через щоденну рутину, тяжкі та нестабільні умови зовнішнього світу, постійний стрес, страх за своє життя та майбутнє, взаєморозуміння почало зникати. В процесі проживання сім`єю та ведення спільного господарства з`явилися суперечки та чвари, які заважали подружжю проживати під одним дахом. Позивач та Відповідач почали втрачати цікавість до життя та особистих потреб одне одного. Почуття кохання і поваги між ними зникли.

Станом на сьогодення, Позивач та Відповідач спільно не проживають, сімейні відносини між ними припинено та спільне господарство ними не ведеться. Їх шлюб існує лише формально і Позивач впевнений, що збереження цього шлюбу неможливе. Оскільки розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їхньої малолітньої дитини, що мають істотне значення, а відтак, існує реальна необхідність розірвання шлюбу.

Наразі неповнолітній синОСОБА_3 проживає з позивачем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , мати дитини ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні сина не бере. Вона проживає окремо за іншою адресою:АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2025/010655415 від 01.08.2025 року (а.с.15).

Крім цього, в порядку врегулювання питання участі у вихованні спільної дитини після фактичного розірвання шлюбних відносин, між Позивачем та Відповідачем досягнуто згоди стосовно участі у вихованні та утриманні дитини - ОСОБА_3 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 18.10.2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Шараєвською О.А. (а.с.19). Відповідно до умов вказаного договору спільна дитина колишнього подружжя залишається проживати з батьком - ОСОБА_1 , який здійснює самостійне та одноособове виховання дитини, при цьому мати - ОСОБА_2 , має право бачитись з нею та приймати участь в її житті в порядку, передбаченому зазначеним договором.

З метою забезпечення усіх необхідних умов для проживання, існування та розвитку дитини, Позивачем взято в найм житлове приміщення, що повністю відповідає тим умовам, які необхідні для забезпечення належних умов проживання дитини Позивача, що підтверджується Договором оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, в матеріалах справи знаходяться пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтверджують, що дійсно ОСОБА_1 проживає із сином ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 , сам його виховує та утримує (а.с.20,21).

Встановлення юридичного факту, а саме факту самостійного виховання дитини необхідне Позивачу для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дитини у випадку ухилення Відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків в частині утримання та матеріального забезпечення дитини.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя відповідно до ст. 110 СК України. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Згідно ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушення до їх збереження - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них чи інтересам їхньої дитини.

Згідно ч.2 ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином для набуття статусу «одинокий батько» необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Верховний Суд у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Конвенція ООН про права дитини 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За змістом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

За таких обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати дитини проживає окремо та не заперечує, щодо приживання спільного сина з батьком, що підтверджується її заявою про визнання позову (а.с.33).

Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та те, що встановлення вищезазначеного факту необхідно заявнику для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, також,за наявності зазначених вище обставин суд вважає, що збереження шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 буде суперечити інтересам сторін, а також інтересам їх дитини, тому надалі є недоцільним та з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2,4,12,13,76,81,211,247,258,259,263-265,293,315, 315, 351,352,354 ЦПК України, ст.ст. 24, 56, 110, 112,114,115,141,157,160,161 СК України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про охорону дитинства» суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити в повному обсязі.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 16 грудня 2014 року, відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рокитнянського районного управління юстиції у Київській області, за актовим записом № 114.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: О.М. Коваленко