Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №460/15373/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15373/24 пров. № А/857/36165/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, ухвалене суддею Дорошенко Н.О. у м. Рівному порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/15373/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії та зобов`язати відповідача поновити з 01.10.2024 року позивачу виплату пенсію за віком відповідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком з 01.10.2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити ОСОБА_1 виплату дострокової пенсії за віком, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.10.2024 року.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення по суті, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ) отримує пенсію по інвалідності, тобто скористалась правом на призначення одного з можливих видів пенсії, тому норма пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 55 років на ОСОБА_1 , не поширюється. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач скористався правом на подання відзиву, у якому позовні вимоги підтримує. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вважає необґрунтованою та недоведеною, а також такою, що суперечить матеріалам справи, а доводи, якими керується в скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.02.1992 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 виданим 01.02.1992 року.

Від даного шлюбу у позивача із дружиною семеро дітей, зокрема: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства (довідка до акту огляду МСЕК АВ №0758716); 2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 4) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 5) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 6) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 7) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.

Також встановлено, що з 01.03.2015 дружині позивача ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності, у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 .

Згідно з електронною пенсійною справою, з 14.05.2021 екстериторіально (після досягнення 55 річного віку) ОСОБА_1 призначено дострокову пенсію, як батьку дитини інваліда, що підтверджується листом відповідача від 26.11.2024 № 1700-0202-8/67230.

Листом відповідача від 30.09.2024 №1700-0209-8/57737 позивача було повідомлено про те, що з 01.10.2024 йому припинено виплату пенсії за віком, відповідно статті 115 п.1 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», оскільки його дружині призначена пенсія по інвалідності, тому право на призначення пенсії відповідно до вищезазначеної статті на нього не поширюється.

Також, позивача було повідомлено листом від 11.10.2024 про наявність переплати по пенсійних виплатах за період з 14.05.2021 по 30.09.2024 у розмірі 92 383,16 грн, яка підлягає поверненню.

18.11.2024 представник позивача скерував адвокатський запит з питання припинення виплати пенсії позивачу.

Листом від 26.11.2024 №1700-0202-8/67230 позивачу було повторно повідомлено, що мати дитини інваліда – ОСОБА_2 використала право на призначення пенсії, оскільки їй призначена пенсія по інвалідності, тому відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач не маєте права на призначення дострокової пенсії за віком.

Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Таким чином, матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама або батько дітей.

Судом встановлено, що підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є позиція органів Пенсійного фонду України, що ОСОБА_2 (дружина позивача) одержує пенсію по інвалідності, тобто скористалась правом на призначення одного з можливих видів пенсії, а тому вона не може відмовитися від призначення дострокової пенсії за віком на користь позивача, оскільки використала своє право на пенсію.

Разом з тим апеляційний суд звертає увагу, що така позиція пенсійного органу є помилковою з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, своє право на отримання пенсії із підстав, встановлених п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_2 не використала, оскільки отримує пенсію по інвалідності, внаслідок чого делегувала своє дострокове право на пенсію за віком батьку особи з інвалідністю з дитинства.

У листі від 11.10.2024 №1700-0403-8/57759 зазначено, що до звернення долучено заяву від дружини ОСОБА_2 про згоду на призначення пенсії чоловіку ОСОБА_1 згідно ст. 115.

Положеннями абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено спеціальне суб`єктивне право батька, як одного з подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір`ю свого права на призначення пенсії за інвалідністю, передбаченого іншими нормами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 листопада 2013 року у справі № 21-373а13. Верховний Суд від зазначеної правової позиції у своїх рішеннях станом на час розгляду справи не відступав.

Відтак, апеляційний суд вважає безпідставними посилання органів Пенсійного фонду України, що батьки дитини використали своє право на пенсію, як на підставу відмови позивачу в призначенні пенсії.

Належних та законодавчо обґрунтованих підстав відмови у виплаті позивачу дострокової пенсії за віком, як батьку дитини з інвалідністю, з 01.10.2024 відповідач не навів, тому суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у виплаті позивачу дострокової пенсії за віком є протиправними.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком як батькові особи з інвалідністю з дитинства відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки під час розгляду справи суд встановив, що при призначенні позивачу дострокової пенсії, як батькові особи з інвалідністю з дитинства за вибором матері, дружина позивача отримувала інший вид пенсії, про що було відомо пенсійному органу.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) .

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №460/15373/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк